Реферат на тему:

Криміналістичне вчення про розкриття злочинів

У криміналістиці вирішення даного питання є неоднозначним. Існує низка
концепцій, одна з яких, наприклад, полягає в тому, що розслідування
злочинів не обов’язково пов’язане з їх розкриттям, оскільки у деяких
випадках вже під час розгляду матеріалів, що містять ознаки злочину, або
на початковому етапі розслідування є досить доказової інформації, яка
вказує на певну особу, причетну до вчинення злочину. У зв’язку з цим й
виник термін «очевидні» злочини, який є умовним і відбиває конкретну
ситуацію, коли особа, яка проводить розслідування, приходить до
ймовірного знання про конкретну особу, яка вчинила злочин. Така ситуація
звичайно створюється при затриманні особи на місці вчинення злочину,
розслідуванні економічних злочинів, пов’язаних з конкретною діяльністю
певних категорій матеріально відповідальних осіб, службових злочинів,
вчинених певним колом осіб, наділених службовими повноваженнями, і
таких, які мають доступ до документів, матеріальних цінностей тощо.
Залежно від повноти первісної інформації можна говорити й про
«неочевидні» злочини, що вимагають встановлення особи, яка вчинила даний
злочин.

Правильне визначення суті розкриття злочину має важливе криміналістичне
значення, оскільки воно пов’язане з побудовою структури окремих методик
розслідування, визначенням його етапів. При цьому в основі такого
рішення повинно бути положення ч. 2 ст. 98 КПК: «якщо на момент
порушення кримінальної справи встановлено особу, яка вчинила злочин,
кримінальну справу повинно бути порушено щодо цієї особи». У таких
випадках виникає ситуація, коли конкретний злочин може бути віднесений
до «очевидних».

Визначення поняття розкриття злочину має істотне значення для побудови
об’єктивної системи статистики боротьби зі злочинністю, що здійснюється
правоохоронними органами.

Розкриття злочинів тісно пов’язане з розшуковою діяльністю і значною
мірою залежить від ефективності розшукових дій слідчого і
оперативно-розшукових заходів, що здійснюються органами дізнання за його
дорученням, а також заходів, що проводяться цими органами при виконанні
ними функціональних обов’язків відповідно до законів України «Про
міліцію», «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про Службу безпеки
України», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою
злочинністю».

Розмежування функцій слідчого, органів дізнання та оперативно-розшукових
органів у цій діяльності проводиться залежно від характеру і
особливостей об’єктів розшуку. Наприклад, стосовно обвинуваченого, якщо
місце перебування його не встановлено, оголошується розшук (статті 138,
139 КПК) або коли не встановлено особу, яка вчинила злочин, орган
дізнання продовжує виконувати оперативно-розшукові дії (ч. З ст. 104
КПК). Це ж стосується розшуку осіб, які зникли, щодо яких є підстави
гадати, що вони могли бути вбиті (розшук трупа, його частин), або ж
предметів (злочинного посягання, знарядь злочину).

Оперативно-розшуковий аспект розкриття злочинів пов’язаний з діяльністю
органів дізнання, у зв’язку з чим на них покладається вжиття необхідних
заходів з метою виявлення ознак злочину і особи, яка його вчинила (ст.
103 КПК).

Як свідчить практика (на основі так званої неліченої статистики) та
експертні оцінки криміналістів, початковий етап (приблизно перші десять
днів розслідування) інтенсивної роботи з розкриття злочину значною мірою
визначає успіх розслідування в подальшому. У цей період має
застосовуватися комплекс криміналістичних методів і засобів розкриття
злочину, слідчих і організаційних дій, оперативно-розшукових заходів.

Розшукова діяльність становить функцію оперативно-розшукових органів,
органів дізнання та досудового слідства. Одна частина розшуку належить
до оперативно-розшукової діяльності та має на меті встановлення і
виявлення об’єктів розшуку, а друга його частина, притаманна органам
досудового слідства, пов’язана з вирішенням завдання виявлення вже
встановлених об’єктів розшуку. За цією лінією проводиться розмежування
функціональних обов’язків правоохоронних органів.

Розшукова діяльність при розслідуванні різних видів злочинів передбачає
комплекс дій, спрямованих на:

1) створення умов, що ускладнюють перебування особи, яка переховується,
на нелегальному становищі, перешкоджають їй перебувати у певному місці,
вільно переміщатися (проживати, оформлюватися на роботу, навчатися та
ін.);

2) створення обстановки, що змушує того, хто переховується, шукати
зв’язків зі своїм оточенням, змінювати місце перебування і тим самим
демаскувати себе;

3) створення у особи, яку розшукують, суб’єктивного уявлення про хід
розслідування і розшукову діяльність шляхом суворого дотримання вимог
про недопустимість розголошення даних досудового слідства (ст. 121
КПК, ст. 387 КК);

4) використання можливостей впливу на особу, яку розшукують, через її
оточення з метою схилити до явки з повинною.

Розшукові дії проводяться у різних ситуаціях. Залежно від виду об’єкта
розшуку, ступеня його встановлення, індивідуалізації, наявності
інформаційного матеріалу, реєстраційних даних та інших чинників слідчий
здійснює різні дії. Слід мати на увазі, що орган дізнання відповідно до
ст. 104 КПК проводить слідчі дії щодо встановлення особи, яка вчинила
злочин (що не є тяжким), і невідкладні слідчі дії по справах про тяжкі
злочини.

Невідкладні й первісні слідчі дії є криміналістичними поняттями. У
більшості випадків вони здійснюються на початковому етапі розслідування.
Разом з тим, невідкладного характеру набувають відповідні слідчі дії й
на наступних етапах розслідування.

Розкриття злочинів значною мірою залежить від способів їх приховування.
Способи приховування злочинів поділяються на групи, пов’язані з такими
особливостями:

1) утаювання інформації, її джерел пасивними способами (умовчання,
неповідомлення, відтягнення часу, відмова від дачі показань тощо) і
активними способами (приховання знарядь злочину, предметів посягання,
матеріальних цінностей, грошових коштів та ін.);

2) знищення інформації (слідів злочинця, наслідків його дій);

3) маскування інформації, прийоми якого спрямовані на викривлення
уявлення про особу злочинця, спосіб його дій та інші обставини злочину
(зміна зовнішнього вигляду особи, яка вчинила злочин, зміна звичайного
розташування предметів тощо); фальсифікацію (підроблення) інформації,
створення неправдивої інформації, що виходить від заявників (свідомо
неправдива заява, донос), учасників кримінального процесу (свідомо
неправдиві показання); створення фальшивих слідів, предметів,
документів, їх підміна тощо; інсценування злочинів (удаване створення
обстановки, яка не відповідає події, що відбулась, з метою приховати
злочин і спрямувати розслідування у помилковому напрямі).

У системі розкриття злочинів одним з важливих напрямів є робота слідчого
і оперативно-розшукових органів по «гарячих слідах». Даний термін
характеризує сліди (матеріальні та ідеальні) як такі, з моменту
залишення яких минуло мінімум часу, що не вплинуло на необоротні зміни
«недостиглих» слідів.

Як «гарячі сліди» можуть виступати будь-які зміни, що відбулися
внаслідок злочину, у вигляді слідів відображень, речовин, матеріалів,
виробів та інших предметів. До таких слідів належать також факти, які
викладаються у поясненнях і показаннях різних осіб про подію злочину та
його обставини.

Чинник часу як характеристика ступеня збереження матеріальних слідів
залежить від їх виду, умов створення, місця знаходження та інших
обставин. Стосовна слідів-відображень (сліди рук, взуття, транспортних
засобів, знарядь та інструментів тощо), то можливість їх використання як
«гарячих» пов’язана з визначенням їх «свіжості» за відносними фізичними
ознаками (насиченість потожирового шару слідів папілярних ліній,
невивітрений ґрунт у сліді взуття та ін.), ситуаційними ознаками
(наприклад, метеорологічний вплив — слід взуття на свіжому снігу).

Важливим засобом, що сприяє розкриттю злочинів по «гарячих слідах», є
прийоми визначення приналежності слідів до справи при провадженні
первісних слідчих дій, насамперед під час огляду місця події, обшуку та
ін.

Велике значення має застосування прийомів, за допомогою яких можна
встановити:

а) просторово-часові зв’язки між окремими слідами злочину та обставинами
події;

б) ідентифікаційні та ситуаційні властивості слідів та їх доказову
цінність;

в) причини відсутності або наявності слідів як фактів, що суперечать
природному перебігу аналогічних подій (негативні обставини).

Зазначені обставини можуть бути встановлені шляхом застосування
комплексу криміналістичних прийомів:

1) вивчення окремих слідів злочину;

2) вивчення комплексу слідів (матеріальних та ідеальних);

3) порівняльного аналізу даних вивчення слідів і оперативно-розшукової
інформації;

4) порівняльного аналізу даних вивчення слідів і моделей аналогічних
типових ситуацій;

5) з’ясування причин розбіжностей (суперечностей) між даними вивчення
слідів та іншими джерелами інформації;

6) перевірки висунутих у зв’язку з такими суперечностями слідчих версій
шляхом проведення відповідних слідчих дій та оперативно-розшукових
заходів.

Застосування даного комплексу прийомів на початковому етапі розкриття
злочинів по «гарячих слідах» має визначальне значення. Це пояснюється
особливістю початкового етапу розслідування як періоду, що настає
здебільшого безпосередньо після вчиненого кримінального діяння,
інтенсивна робота під час якого забезпечує «наближення» до події злочину
(чинник наближення).

Розкриття злочинів по «гарячих слідах» розпочинається як тільки
виявляються ознаки злочину, у зв’язку з чим на підставі КПК і чинного
законодавства, що регламентує оперативно-розшукову діяльність та
організаційно-правові основи боротьби із організованою злочинністю,
вживаються такі заходи:

1) припинення протиправних дій злочинця;

2) затримання злочинця на місці вчинення злочину і доставления його до
місця утримання;

3) вжиття заходів щодо ліквідації наслідків злочину;

4) виявлення і збереження джерел інформації про подію злочину;

5) попереднє дослідження і перевірка інформації про ознаки злочину.

Особливістю цієї діяльності є те, що її часто здійснюють особи, які
опинилися на місці події: оперативні працівники, дільничні інспектори,
члени патрульно-постових груп, контрольно перепусткових пунктів,
представники охорони підприємств, установ, організацій, які передусім
вживають заходів щодо припинення злочинних дій, затримання злочинця на
місці вчинення злочину, надають допомогу потерпілим, охороняють
затриманих осіб до прибуття слідчо-оперативної групи, чергового наряду
міліції або доставляють їх до найближчого місця утримання; вживають
заходів щодо охорони місця події (видаляють сторонніх осіб, виставляють
огорожі), встановлюють очевидців, інших свідків, їх адреси.

На цьому етапі розкриття злочинів по «гарячих слідах» особлива роль
належить черговому відповідного органу внутрішніх справ. Отримавши
повідомлення про злочин, черговий вживає заходів щодо його розкриття, а
саме:

а) інструктує по телефону заявника про його наступні дії;

б) направляє найближчий наряд патрульно-постової служби до місця події;

в) сповіщає про подію дільничного інспектора;

г) направляє до місця події наряд міліції та слідчо-оперативну групу;

ґ) повідомляє про подію начальника міліції (РВВС);

д) забезпечує постійний зв’язок з місцем події та слідчо-оперативною
групою.

Наступний етап розкриття злочину по «гарячих слідах» розпочинається
після прибуття до місця події слідчо-оперативної групи. Діяльність
слідчого (дізнавача) спочатку спрямовується на оцінку слідчої ситуації,
що склалася, вирішення питання про наявність ознак злочину, вжиття
оперативно-розшукових або організаційних заходів для розкриття злочину
по «гарячих слідах». З цією метою паралельно з оглядом, якщо кримінальна
справа порушена, можуть проводитися інші невідкладні слідчі дії (допит,
обшук). Одночасно складаються орієнтувальні дані для розшуку відповідних
осіб, знарядь злочину, викрадених предметів.

До оперативно-розшукових заходів, що вживаються, належать такі:

а) переслідування і затримання злочинця за запаховими слідами за
допомогою службово-розшукового собаки;

б) організація загороджувальних заходів та перекриття шляхів відходу
злочинця;

в) організація пошуково-розшукового патрулювання за участю потерпілого
або свідків-очевидців;

г) організація засідок у місцях ймовірної появи злочинця;

ґ) спостереження за місцями значного скупчення людей (ринки, вокзали,
магазини та ін.);

д) «прочісування» території, прилеглої до місця події;

е) організація поквартирного опитування осіб, які проживають поблизу
місця події.

Розкриття злочину може розпочатися від: а) предметів, що були знайдені
на місці події; б) слідів-відображень; в) знаряддя вчинення злочину
(інструменти, зброя, транспортні засоби); г) способу вчинення злочину;
ґ) ознак зовнішності злочинця, що збереглися у пам’яті потерпілих,
очевидців.

На даному етапі великого значення набуває проведення тактичної операції
«Розшук», яка проводиться для пошуку особи за ознаками зовнішності і
містить:

1) допит потерпілих, свідків-очевидців;

2) складання словесного портрета, малюнків по пам’яті та ін.;

3) пред’явлення потерпілим, свідкам-очевидцям фотознімків з оперативних
обліків;

4) здійснення оперативних заходів з метою впізнання злочинця;

5) перевірку даних за криміналістичними обліками картотек
осіб, які зникли безвісти, невпізнаних трупів та ін.;

6) призначення портретно-криміналістичної, комплексної судово-медичної
та криміналістичної експертиз для ідентифікації невпізнаного трупа.

Особливе місце у системі розшуку злочинця на стадії розкриття злочину
посідає робота щодо використання слідів рук, виявлених на місці події,
яка включає:

1) огляд слідів (за участю фахівця);

2) перевірку за картотекою слідів пальців рук з місць нерозкритих
злочинів;

3) перевірку за дактилоскопічною картотекою осіб, які перебувають на
криміналістичному обліку;

4) призначення дактилоскопічної експертизи за наявності підозрюваних;

5) допит підозрюваного з пред’явленням висновку дактилоскопічної
експертизи.

До завершальної стадії виконання невідкладних слідчих дій накопичується
достатньо відомостей з основних джерел інформації, у деяких випадках —
встановлюється підозрювана особа. Ця стадія має аналітичний характер.
Слідчий працює над матеріальними джерелами інформації: проводить їх
огляд і попереднє дослідження із застосуванням технічних засобів;
вирішує питання про їх віднесеність і придатність для використання,
проводить фіксацію не виявлених раніш ознак.

Для попереднього дослідження слідчий залучає фахівців, проводить
перевірку показань, отриманих від свідків-очевидців, які співставляються
з механізмом злочину. На підставі аналізу зібраної Інформації
висуваються слідчі та розшукові версії.

На цій стадії може виникнути необхідність у створенні слідчо-оперативних
груп, загальному плануванні їх діяльності. У зв’язку з цим склалися
певні організаційні форми взаємодії слідчого з органами дізнання:

1) взаємне інформування про встановлені по справі факти, що стосуються
предмета розслідування;

2) спільне планування розслідування по кримінальній справі, особливо
тоді, коли винні у вчиненні злочину не встановлені;

3) спільне проведення слідчих і розшукових дій;

4) дача слідчим відповідно до положень статей 114, 118, 191 КПК
доручень оперативним працівникам про проведення ними самостійно окремих
слідчих дій і розшукових заходів.

Література

Криміналістика: Підручник для студентів юрид. спец, вищих закладів
освіти. — Кол. авторів: Глібко В. М., Дудніков А. Л., Журавель В. А. та
ін. / За ред. В. Ю. Шепітька. — К: Видавничий Дім «Ін Юре», 2001. — 684
с.

Похожие записи