Реферат на тему:

Договір страхування: поняття та умови

Відмова держави від монополії на проведення страхування, прийняття
основних нормативних актів, що регламентують страхову діяльність,
започаткували розвиток сучасного страхового ринку України.

З поширенням ринкових відносин відбувається освоєння нових видів
підприємництва з одночасним зростанням підприємницьких та інших
багатоманітних ризиків, що пов’язано з підвищеною ймовірністю
матеріальних збитків.

З іншого боку, розвиток ринкових відносин обумовлений подальшим
розшаруванням членів суспільства за рівнем добробуту, що створює
соціальну напруженість, яка дедалі посилюється.

Страхування взагалі, а договір страхування зокрема є тими універсальними
засобами, завдяки яким стає можливим дійове забезпечення майнових
інтересів фізичних і юридичних осіб, послаблення соціальної
напруженості, акумулювання значних грошових коштів.

Враховуючи ключову роль договору страхування у регулюванні страхових
відносин, інтерес науковців до цього правового інституту має
перманентний характер.

В той же час необхідно зауважити, що питанням розробки правової
конструкції договору страхування більша увага приділялась
вченими-юристами до Жовтневої революції 1917 р., що було зумовлено
підготовкою Цивільного кодексу. Широко відомі тогочасні погляди на
поняття договору страхування таких вчених, як Гойбарх А. Г., Ідельсон В.
Р., Побєдоносцев К. П., Шершеневич Г. Ф. та ін.

За часів Радянського Союзу договору страхування, зокрема, були
присвячені праці Агаркова М. М., Граве К. А., Дзери О. В., Лунца Л. А.,
Мена Є., Райхера В. К., Рибнікова С. А., Серебровського В. І., Шимінової
М. Я.

Наразі поняття договору страхування видається сталим, загальнозрозумілим
і очевидним. Зусилля вітчизняних вчених юристів в основному спрямовані
не на комплексне дослідження правової конструкції договору страхування,
а на більш поглиблене з’ясування окремих ознак чи видів такого договору
(Білоусов Є. М., Никифорак В. М., Пилипенко С. А., Янишен В. П.).

На наш погляд, кардинальна зміна суспільних відносин вимагає з’ясування
юридичної природи договору страхування саме в сучасних умовах з метою
подальшого вдосконалення правового регулювання страхових відносин.

Розглядаючи певні основні складові договору страхування як правового
інституту, а саме — поняття та істотні умови, можна зауважити таке.

Поняття договору страхування доцільно розкривати, на нашу думку,
аналізуючи, зокрема, позицію законодавця стосовно формулювання
визначення договору страхування.

Законодавче визначення договору страхування міститься у ст. 371
Цивільного кодексу Української РСР (далі — Цивільний кодекс), ст. 16
Закону України «Про страхування» (далі — Закон) та ст. 979 Цивільного
кодексу України (далі — ЦКУ).

Ст. 979 ЦКУ (ст. 16 Закону практично ідентична) визначає договір
страхування як договір, за яким одна сторона (страховик) зобов’язується
у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій
стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі,
грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов’язується
сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Привертає до себе увагу, що на відміну від ст. 371 Цивільного кодексу,
яка визначає два види договору страхування, а саме договір майнового
страхування і договір особистого страхування, у ст. 16 Закону та ст. 979
ЦКУ наводиться єдине поняття договору страхування.

Такий підхід законодавця до введення єдиного визначення поняття договору
страхування видається не зовсім вдалим і виправданим та має певні
недоліки.

По-перше. Навіть якщо розглядати тільки майнове і особисте страхування
(без урахування страхування відповідальності, страхування
підприємницького ризику), то відразу стає очевидною різна юридична
природа цих видів страхування (не кажучи вже про різні наслідки настання
чи ненестання страхового випадку).

Як зазначав Г. Ф. Шершеневич, «юридичний аналіз страхування майна і
особи виявив між ними ряд істотних відмінностей. Перш за все було
відзначено, що страхування майна базується завжди на наявності збитків,
страхування особи — тільки на можливості їх».

Намагаючись зробити більш змістовною конструкцію договору страхування,
законодавець вводить в ЦКУ спеціальну статтю 980 «Предмет договору
страхування», за якою предметом договору страхування можуть бути майнові
інтереси, які не суперечать закону і пов’язані:

з життям, здоров’ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте
страхування);

з володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове
страхування);

з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування
відповідальності).

Тобто, коли ідеться про договір страхування, ми, по суті, маємо справу з
трьома основними договорами страхування: а) договір страхування особи,
б) договір страхування майна і в) договір страхування відповідальності.
Кожний з наведених договорів страхування має свої особливості, і,
мабуть, об’єктивно важко сформулювати просте і чітке визначення
договору, яке враховувало б специфіку всіх договорів страхування.

На складність створення єдиного визначення поняття договору страхування
вказував також Серебровський В. І.: «Різноманітні спроби з’ясувати для
всіх видів страхування ознаки і встановити родове поняття договору
страхування показують, що чим ширше і різноманітніше коло досліджуваних
явищ знаходиться в полі зору дослідника і чим більш загальні ознаки
доводиться йому брати для створення родового поняття, яке охоплювало б
ці явища, тим менш виразним і чітким стає виведене ним поняття».

На наш погляд, різна юридична природа окремих видів страхових відносин
і, одночасно, договорів страхування вимагає не тільки повернення до
диференціації договорів страхування, а й законодавчого визначення нових
видів договорів страхування, що зумовлено економічними потребами
суспільства (наприклад, договір страхування відповідальності, договір
страхування підприємницького ризику).

По-друге. Зі змісту ст. 979 ЦКУ випливає, що предметом договору
страхування є тільки страховий випадок і страхова виплата — страховик
зобов’язується у разі настання страхового випадку здійснити страхову
виплату страхувальнику. В той же час у ст. 9 Закону зазначено, що
страхова виплата — це грошова сума, яка виплачується страховиком
відповідно до умов договору страхування. У такому випадку з визначення
договору страхування зникає уявлення про предмет договору — майнові
інтереси страхувальника, адже страхова виплата є наслідком, а причиною
її виплати при майновому страхуванні є те, що страхувальник зазнав
збитків в результаті обумовленої події або дії (страхового випадку). За
аналогією важко уявити визначення договору купівлі-продажу, де предметом
договору буде лише ціна. Отже, існуюче визначення договору страхування
вимагає, на нашу думку, певного уточнення.

Крім того, певним недоліком у правовому регулюванні страхових відносин
взагалі є та обставина, що законодавець ніяким чином імперативно не
визначає коло інтересів, які у будь-якому випадку не повинні підлягати
страхуванню.

Щодо істотних умов договору страхування можна зауважити таке.

Відповідно до ст. 982 ЦКУ істотними умовами договору страхування є
предмет договору страхування, страховий випадок, розмір грошової суми, в
межах якої страховик зобов’язаний провести виплату у разі настання
страхового випадку (страхова сума), розмір страхового платежу і строки
його сплати, строк договору та інші умови, визначені актами цивільного
законодавства.

Розглянемо окремі істотні умови страхового договору більш докладно.

Предмет договору страхування визначено у ст. 980 ЦКУ, яка вже була
наведена4.

Необхідно зазначити, що при аналізі предмета договору страхування
привертає до себе увагу та обставина, що законодавець взагалі не вживає
поняття страхового інтересу, застосовуючи поняття «майнові інтереси».
Проте страховий інтерес займає важливе місце як категорія в системі
страхових відносин. Загальновизнано, що за відсутності страхового
інтересу відсутня і можливість настання або завдання шкоди (збитків), а
в такому випадку страхування втрачає сенс. Враховуючи різні точки зору,
які наводились і наводяться в науковій літературі стосовно природи
страхового інтересу, останній, на наш погляд, вимагає пильної уваги.
Важливе теоретичне і практичне значення має визначення місця страхового
інтересу в структурі: предмет договору страхування — об’єкт страхового
правовідношення. Перш за все саме предмет будь-якого договору є тією
ознакою, яка дозволяє відмежувати його від інших договорів.

Резумуючи значну кількість різних поглядів науковців, як економістів,
так і юристів, на природу страхового інтересу, можна в основному
сгрупувати їх таким чином. Страховий інтерес є:

а) матеріальною заінтересованністю у страхуванні об’єктів і випливає з
права власності або володіння тим чи іншим об’єктом;

б) зумовлений страховим ризиком, без якого не існує страхування;

в) усвідомленою потребою в захисті майна, доходів, життя, здоров’я,
працездатності та ін. шляхом страхування;

г) предметом договору страхування;

ґ) однією з умов дійсності договору страхування;

д) юридичним фактом, на підставі якого виникає і існує страхове
правовідношення;

е) універсальною категорією страхування;

є) об’єктом страхової охорони чи об’єктом страхового випадку;

ж) збитками, які може понести страхувальник від настання страхового
випадку;

з) інтересом компенсації можливих майнових збитків як необхідна
передумова виникнення страхових правовідносин.

Наразі має місце парадоксальна ситуація. Тривалий час страховий інтерес
є предметом дослідження і всебічного розгляду провідних вчених, як
економістів, так і юристів, а законодавець, здається, залишає це без
уваги. Для страхового інтересу не знайшлося місця ні в ЦКУ, ні в Законі,
ні в цивільних кодексах, що діяли за часів Радянського Союзу.

Перш за все предметом договору страхування законодавець визначає майнові
інтереси. Страхового інтересу для нього не існує, адже вважається, що за
своїм характером економічна категорія «страховий інтерес» не сумісна з
правовою категорією «майнові інтереси».

В той же час законодавець у розділі І Закону, визначаючи основні
страхові поняття, застосовує суто економічні терміни, уникаючи, проте,
визначення поняття страхового інтересу. У ст. 980 ЦКУ законодавець прямо
вказує, що об’єктом страхування є майнові інтереси. Об’єктом майнового
страхування в такому випадку є майнові інтереси, пов’язані з майном. Але
з майном пов’язана переважна більшість майнових інтересів, проте не всі
такі майнові інтереси, є об’єктами страхування. Для надання майновим
інтересам статусу об’єкта страхування якраз і повинна існувати наявність
страхового інтересу. Крім того, якщо вважати, що володіння, користування
і розпорядження майном (майнове страхування) вже само по собі пов’язано
з майновими інтересами, навіть і є майновими інтересами, то таке
визначення предмета договору страхування є алогічним. Предмет договору
страхування не може бути визначений, як майнові інтереси пов’язані з
майновими інтересами. Таким чином, виникає необхідність введення поняття
«страхові інтереси» як правової категорії. Співвідношення майнових і
страхових інтересів можна визначити за формулою: всі страхові інтереси є
майновими, але не всі майнові інтереси є страховими інтересами. Майнові
інтереси набувають статусу страхових тоді, коли вони обумовлені
страховим ризиком. На наш погляд, введення поняття «страхові інтереси»,
як різновиду майнових цивільно-правових інтересів, дозволить уникнути
неоднозначності при визначенні предмета договору страхування і об’єкта
страхового правовідношення, а також збалансувати поняття страхового
інтересу, страхового ризику і страхового випадку.

Ще однією істотною умовою договору страхування є страховий випадок.

З економічної точки зору страховий випадок являє собою «стихійне лихо,
нещасний випадок або настання іншої події, за якої виникає зобов’язання
страховика сплатити страхувальнику (застрахованому, вигодонабувачеві)
страхове відшкодування, або страхову суму».

Ст. 8 Закону визначає страховий випадок як подію, передбачену договором
страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає
обов’язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового
відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Як бачимо, законодавець підходить до визначення страхового випадку більш
узагальнено. І стихійне лихо, і нещасний випадок, і всі інші можливі
події законодавець визначає в узагальненому вигляді як подію. Страховий
випадок для законодавця існує тільки як подія (факт), при настанні якої
страховик повинен виконати свій головний обов’язок за договором
страхування, а саме — сплатити страхувальнику страхове відшкодування (за
майновим страхуванням) або страхову суму (за особистим страхуванням). З
нашої точки зору, такий підхід законодавця до визначення поняття
страхового випадку є не зовсім коректним. З одного боку, має місце
недооцінка економічних понять, таких як страховий інтерес, а з другого
боку, визначаючи поняття страхового випадку (ст. 8 Закону), законодавець
не зовсім точно застосовує поняття «подія», не помічаючи його
економічного забарвлення. Дійсно, подія у страхуванні є однією з підстав
реалізації прав і обов’язків страхувальника і страховика. Проте, як
відомо, юридичні факти поділяються на події і дії. З появою такого виду
страхування, як страхування відповідальності, більш коректним було б
замість терміна «подія» застосовувати термін «подія або дія».

Крім того, страховий випадок як здійснена (реалізована) подія тісно
пов’язаний із страховим ризиком.

Визначення страхового ризику міститься в тій самій ст. 8 Закону, яка
визначає і поняття страхового випадку. Відповідно до зазначеної статі
страховий ризик є певною подією, на випадок якої проводиться страхування
і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.

Необхідно зауважити, що, аналізуючи співвідношення страхового випадку і
страхового ризику, можливо, на наш погляд, доцільніше було б замість
страхового випадку ввести в предмет договору страхування саме страховий
ризик. Оскільки, будучи ще тільки істотною умовою при укладенні договору
страхування, страховий випадок в той же час є подією, яка вже відбулася.

На підставі викладеного можна, на наш погляд, зробити такі пропозиції
щодо вдосконалення визначення поняття договору страхування з метою
подальшого вдосконалення правового регулювання страхових відносин.

Ст. 979 ЦКУ викласти у такій редакції: «За договором страхування одна
сторона (страховик), за обумовлену плату, зобов’язується відшкодувати
заподіяну шкоду (або збитки), яку можуть зазнати майнові (страхові)
інтереси другої сторони (страхувальника), або іншої особи, на користь
якої укладено договір (вигодонабувача), від зазделегідь передбачуваної,
ймовірної, випадкової події або дії».

Необхідно повернутись до законодавчого розмежування майнового і
особистого страхування шляхом введення до ЦКУ статей, що визначатимуть
поняття окремих договорів майнового і особистого страхування. Крім того,
необхідно законодавчо закріпити визначення нових видів договору
страхування, що зумовлено економічними потребами суспільства, зокрема
договору страхування відповідальності і договору страхування
підприємницького ризику.

Внести зміни до ст. 980 ЦКУ стосовно визначення предмета договору
страхування шляхом заміни поняття «майнові інтереси» на поняття
«страхові інтереси» як різновид майнових, що дозволить уникнути
неоднозначності при визначенні предмета договору страхування і об’єкта
страхового правовідношення, а також збалансувати (з правової точки зору)
поняття страхового інтересу, страхового ризику і страхового випадку.

Необхідно законодавчо (імперативно) визначити коло інтересів, що у
будь-якому випадку не можуть підлягати страхуванню.

Література

Див.: Друзенко Г. Адаптация к законодательству ЕС // Юридическая
практика. — 2002. — 12 ноября.

Див.: Глазовский Н. Ф. Цели, возможности и механизмы устойчивого
развития на разных уровнях природно-социальных систем // Переход к
устойчивому развитию: Глобальный, региональный и локальный уровень. —
М., 2002. — С. 9.

Головатий М. Обережно — глобалізація // Урядовий кур’єр. — 2002. —
25 вересня.

Лейст О. Э. История правовых и политических учений. — М., 1999. —
С. 619—620.

Див.: Сдасюк Г. В. Императивы концепции устойчивого развития и реалии
глобализации // Переход к устойчивому развитию: Глобальный, региональный
и локальный уровень. — М., 2002. — С. 9.

Похожие записи