Анотація

Тема: „Проблеми виховання патріотизму підростаючої особистості в умовах
глобалізації”.

Автор: Князєва Галина Павлівна, заступник директора з виховної роботи.

Повна назва навчального закладу: Рацівський навчально-виховний комплекс
„Дошкільний навчальний заклад — загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів”

20910 Черкаської області Чигиринського району с. Рацеве, вул. Шкільна,
31 (код 24351939) тел. 96-3-10, e-mail: Ratsevo school @ ukr.net

Виховуємо на звичаях і традиціях українського козацтва

Виховання у молодих поколінь почуття любові до Батьківщини, відданості
справі зміцнення державності, активності громадянської позиції нині
визнані проблемами загальнодержавного масштабу. У Держаних національних
програмах „Освіта” („Україна ХХІ століття), „Діти України”,
„Національній програмі патріотичного виховання громадян, розвитку
духовності”, Законах України „Про освіту”, „Про загальну середню
освіту”, Указі президента України „Про заходи щодо розвитку духовності,
захисту моралі та формування здорового способу життя громадян”,
Національній доктрині розвитку освіти України як стратегічні
визначаються завдання виховання в особистості любові до Батьківщини,
усвідомлення нею свого громадянського обов’язку на основі Національних
і загальнолюдських духовних цінностей, утвердження якостей
громадянина-патріота України як світоглядного чинника, розвитку
культурного і творчого потенціалу нашого народу.

У вихованні справжнього громадянина патріота незалежної України зростає
роль вітчизняної історії, її немеркнучих сторінок. Всі вище перелічені
освітянські документи, концепція історичної освіти спрямовані на
осягнення учнями найважливіших подій та явищ української історії, й,
зокрема, становлення державності. У формуванні духовної культури нових
поколінь важливо повною мірою використати ідейно-моральний потенціал
козацької виховної мудрості, що втілює в собі національну психологію,
характер, світогляд, правосвідомість, мораль та інші компоненти
національної свідомості, духовності народу, його ментальності. Адже за
влучним виразом Д.І.Яворницького козаки „виступали носіями високої
громадянськості”. Провідні ідеї козацького руху (свобода і незалежність
України, непорушність прав людини і народу, суверенітет особистості,
народовладдя) були найважливішими в національній системі освіти і
виховання.

Тому, виходячи з вищевикладеного, доцільність виховання на традиціях
козацтва полягає в тому, щоб розкрити особливості практичної діяльності
щодо формування національно свідомого громадянина, патріота,
професіонала, тобто людини, якій притаманні особистісні якості й риси
характеру, світогляду та спосіб мислення, почуття, вчинки та поведінка,
спрямовані на саморозвиток та розвиток демократичного громадянського
суспільства в Україні, які мають органічно поєднуватися з потребою й
умінням діяти компетентно й технологічно на прикладі Рацівського НВК
І-ІІІ ступенів Чигиринського району Черкаської області.

Під могутнім захистом козацьких збройних сил в Україні існували різні
типи навчальних закладів. Поряд з Острозькою, Києво-Могилянською
академіями, братськими, церковними, монастирськими школами, колегіумами,
народними професійними школами мистецтв і ремесел (кобзарства,
гончарства) існували й козацькі (січові) школи на території Січі, земель
Війська Запорізького, на Гетьманщині. О.М.Апанович твердить, що після
козацької ради 1736 року до кінця існування Запорізької Січі, „в межах
Вольностей Війська Запорізького нараховувалося 44 церкви, 13 каплиць,
2 скити, 53 поселеннях та урочищах”. Характерно, що при кожному з цих
поселень існували козацькі школи”. За даними ревізійних книг, у семи
полках Лівобережжя в 1740-1747р.р. було 866 полкових шкіл: у Ніжинському
-217, Лубенському -172, Чернігівському -154, Переяславському -119,
Полтавському -98, Прилуцькому -69, Миргородському -37. У 1771р. На
Січі було відкрито музичну школу, де готували музикантів і співаків.
Існувала також Головна Січова школа (1754-1768рр.), яка за змістом і
характером навчання прирівнювалась до кращих братських шкіл. У ній
вивчали риторику, математику, географію, астрономі., військову справу.
Запорозькі козаки активно боролися за збереження національного характеру
школи, культивували в ній дух народності, любові до рідного народу, його
мови, культури, віри, звичаїв. Це знайшло свій вияв насамперед у тому,
що навчання в усіх школах на Запоріжжі йшло рідною руською (українською)
мовою, діловою мовою тогочасної України. Вкрай необхідним в той час
було вивчення латинської мови, яка була на Заході міжнародною мовою
науки, торгівлі, законодавства, дипломатичних відносин. Знання її було
важливе в церковно-полемічних цілях. Є дані про те, що учнів Січової
школи вчили складати навіть латинською мовою вірші. Серцевиною
козацького навчання і виховання є ідея вільної і незалежної в своїх
прагненнях до свободи людини. Як зазначає видатний український педагог
Софія Русова, „виховання мусить мати метою виробити людину з широким
розумінням своїх громадянських обов’язків, з незалежним, високо
розвинутим розумом,… людину, яка ніде, ні при яких обставинах, не
загине морально і фізично й проведе в життя свою незалежну
думку”(Світло, 1913, №8. – с. 37).

Вкажемо на напрямки виховання учнів в дусі норм демократичної культури.

По – перше, прогресивні демократичні засади утверджувались у статутах
навчальних закладів 17 – 18 ст. Найдавнішим з них був статут Львівської
братської школи, який став зразком для статутів інших братських шкіл.
Крім громадянського й світського характеру діяльності братської школи,
статутом утверджувались такі принципи, як рівність всіх учнів,
висувались високі вимоги до моральних і педагогічних якостей учителя: то
мав бути благочестивий, розсудливий, смиренний, лагідний, стриманий
чоловік. „Не п’яниця, не блудник, не хабарник, не заздрісний, не
сміхотворець, не лихослов, не чародій, не басносказатель… але
прихильник благочестія, в усьому являючи собою взірець добрих діл.”

По – друге, у навчально – виховному процесі братських січових шкіл,
колегіумів, академій значна увага зверталась на оволодіння теорією і
практикою красномовства, риторичного мистецтва, культурою діалогу,
дискусії. Це – один із важливих чинників виховання громадянина. Великий
український просвітитель Феофан Прокопович (1681 – 1736 рр. ), називаючи
класну риторику „царицею наук”, заклав наукові засади національної
риторики на основі загальнолюдських здобутків як науки про доцільне,
ефективне, переконуюче слово. До наших днів дійшли описи 183 підручників
риторики, з них 127 складені й прочитані у Києво – Могилянській Академії
у 1635 – 1817 рр. Риторика була у Академії найпопулярнішим предметом ,
бо мала практичне застосування: спудеї створювали ораторські промови,
були бажаними учасниками багатьох урочистих громадських та церковних
подій. Для кращого засвоєння спудеями філософської риторичної науки
проводились диспути. Вони були тижневими, місячними, підсумковими.
Проводились й так звані відкриті диспути між студентами Академії й
католицькими та уніатськими богословами. Диспутант мав захистити своє
твердження, а для цього крім знань потрібні були гострий розум, чіткість
мислення, уміння приймати самостійне рішення. Диспути були традиційними
й для Січових шкіл, колегіумів. Зокрема, перед викладачами Харківського
колегіуму ставилось завдання „ учить по форме силлогической делать
возражения и пристойное решение на основании правил и законов
философических” (Харьковский коллегиум как просветительный центр
Слободской Украины – М., 1886 – с. 61). Сьогодні, реформуючи школу,
Україні надзвичайно важливо повернутись до риторичних традицій академій,
січових шкіл, колегіумів, виховуючи учнів у дусі загальнолюдських
цінностей – терпимості, права на особисте судження, незалежну думку,
світоглядну позицію, співставленя різних точок зору. Відродження
риторичних традицій у сучасній школі – важливий напрям формування
інтелектуальної еліти України, виховання державних діячів. Адже чимало
козацьких лідерів (гетьманів, полковників, сотників, кошових, отаманів
та ін.) мали вищу освіту, вивчали світову і українську народну
філософію, логіку, психологію, історію, риторику, оволодівали
латинською, грецькою та єврейською, польською, німецькою та іншими
мовами.

По- третє, демократичні традиції у братських школах, колегіумах,
академіях культивувались шляхом поглиблення гуманістичної та
гуманітарної підготовки учнів. Так, навчання у Києво-Могилянському
колегіумі загалом тривало 12 років, хоч класів було 8. У чотирьох
молодших (фара – підготовчий клас, інфіма, граматика і синтагма) учні
вчилися читати і писати на слов’янській, грецькій та латинській мовах,
вивчали граматику, переклади, тощо. У двох середніх класах значна увага
приділялась теорії і практиці складання віршів, промов, поглибленню
знання мов. У старших класах спудеї вивчали діалектику, геометрію,
логіку, астрономію, філософію і богослов’я, а також гомілетику.
Активізації навчальної діяльності учнів у колегії сприяли своєрідні
змагання у написанні кращих творів, віршів, промов, а також у їх
виголошенні. Кожен учень прагнув показати свої вміння і майстерність.
Особлива увага зверталась на музичну підготовку козаків. Крім
загальноосвітніх шкіл на Запоріжжі існували спеціальні школи, де
готували співаків, музикантів. На перших порах при Січовій школі був
особливий відділ для співаків. З часом він виділився в окрему школу
„вокальної музики і церковного співу”. Митецький С.І., який з 1736 по
1740р. Перебував на Запоріжжі, писав в „Истории о козаках запорожских”,
що слава про цю школу розійшлася далеко і вчитися сюди приходили з усієї
України та Польщі.

По-четверте, навчально-виховний процес у колегіумах, братських школах
був спрямований на усвідомлення самостійності особистості, самопізнання
людини. Найповніше ідеї філософії гуманізму, віри у всемогутність
людського розуму знайшли своє відображення у творах Г.С.Сковороди, який
працював викладачем у Переяславському і Харківському колегіумах.
Г.С.Сковорода проголосив самопізнання універсальним засобом моральної
перебудови світу: „… не разуметь себе самого, слово в слово, одно и то
же есть, как и потерять себе самого. Если в твоїм доме сукровище зарыто,
а ты про то не знаешь, слово в слово, как бы его не бывало. Итак,
познать себе самого и сыскать самого и найти человека – все сие одно
значит». Думки видатного українського філософа звучать надзвичайно
актуально сьогодні, коли проголошено курс на формування творчої
особистості, забезпечення пріоритетності людини, становлення її
морального здоров’я.

Повернення до витоків козацьких освітніх та виховних традицій сприятиме
становленню національного відродження, державності та демократизації
суспільства в Україні , допомагатиме в удосконаленні системи освіти в
ім’я примноження інтелектуального потенціалу української нації.

Сьогодні в Україні на тлі страшної економічної, соціальної та правової
кризи катастрофічно зростає кількість злочинів, скоєних молоддю та
неповнолітніми, зростає чисельність наркоманів, хворих на СНІД,
туберкульоз, алкоголізм, різноманітні психічні захворювання. Набуло
поширення хамство, озлобленість, вседозволеність, проституція,
порнографія. Через матеріальне зубожіння більшості народу, для якого
навіть звичайні газети стали недоступними предметами розкоші, не кажучи
вже про театр, оперу, поезію, — стрімко йде процес до руйнації,
здичавіння людини. І найбільшої руйнації зазнає свідомість молодого
покоління.

Учителі шкіл зазначають, що на сьогодні пріоритетним напрямом
вітчизняної науки і практики є особистісно орієнтоване виховання
національно свідомого громадянина-патріота, яке передбачає утвердження
людини як найвищої цінності, навколо якої ґрунтуються всі інші суспільні
пріоритети. При такому підході, коли в центрі освітньо-виховного процесу
– інтереси дитини, її потреби та можливості, права окремого індивіда,
його суверенітет. Лише через таку ієрархію ціннісних підходів: людина
(особистість) – народ (культура, історія, освіта) – держава
(суспільство) можна реалізувати перспективну й демократичну модель
виховання в дусі громадянськості та патріотизму.

Практика засвідчує, що процес виховання громадянськості відбувається
більш ефективно, коли старшокласники глибоко усвідомлюють сутність
понять „патріотизм”, „Батьківщина”, „незалежність”, „суверенність”,
„правова держава”, „громадянське суспільство”, „демократія”, розуміють
необхідність вироблення патріотизму в собі особисто. Коли вони вміють
осмислити історію, культуру, мистецтво, цінності, мораль, звичаї,
обряди, символіку свого народу, нації, рідного краю; знають особливості
національного характеру народів України. Коли старшокласники розуміють
структуру державної влади, її внутрішню і зовнішню політику, поважають
Конституцію і знають свої права та обов’язки, вміють аналізувати
проблеми сьогодення та прогнозують шляхи виходу в ряди цивілізованих
країн. Але діагностика показала, що більшість старшокласників не мають
повних знань про сутність патріотизму (49%). Розуміючи, що патріотизм –
це любов до Батьківщини і що він повинен бути навіть у сьогоднішніх
умовах, вони не знають, що це також і любов до свого народу, нації,
рідного краю. Діти не розуміють, що патріот – не той, що говорить
красиві слова про Україну, а той, хто бачить труднощі й помилки,
невирішені проблеми, проте не панікує, а долає перешкоди.

Для встановлення і утвердження незалежної України необхідно формувати в
масовій свідомості молодих поколінь духовно осмислену громадянськість
демократичного спрямування, яка б поєднувала пристрасну любов до
Батьківщини з тверезим почуттям міри і поваги до інших народів,
базувалася на знаннях про історичне минуле і сучасність України, її
культуру, мистецтво, цінності, мораль, звичаї, обряди, символіку свого
народу, нації, рідного краю, про права і свободи громадян, про
громадянське суспільство, правову державу, про внутрішню і зовнішню
політику Вітчизни, інших країн світу, найважливіших документів нашого
уряду, інтегральних суспільно-політичних понять.

Саме козацька педагогіка і вирішує вищеназвані проблеми. Спробуємо
довести це.

Народна педагогіка ставить в основу духовні цінності; одне із
відгалужень етнопедагогіки – козацька педагогіка; вона наголошує, що
матеріальні статки національні герої за основу не беруть. Вони для них є
не культом, а засобом для існування та досягнення мети. Такий гетьман,
як І.Мазепа, вважав, що матеріальні цінності нічого не варті в
порівнянні з цінностями духовними.

У козацькій педагогіці високо цінувалися доброчинність, милосердя,
благодійність та меценатство. Такі гетьмани, як Б.Хмельницький,
І.Мазепа, не лише допомагали милостинею старим та калікам, але й
будували за свій рахунок школи, церкви, обдаровували грішми воїнів; і
власне гроші ніколи не впливали на їхню поведінку та на ухвалення
важливих рішень. Для І.Мазепи та Б.Хмельницького матеріальні цінності
сприймалися як другорядна мета: основна ж – благо народу. Така позиція
була не лише ознакою, але й зразком духовного виховання підростаючого
покоління.

Козацька старшина та керівники тодішньої Козацької держави розуміли, що
матеріальні достатки – надійний засіб стабільного становища людини в
суспільстві. Але він не ставиться вище за духовну поживу.

Традиції козацьких свят запобігали аморальності, безкультурності в
розвитку підростаючого покоління і формували духовність, патріотичність,
відповідну до індивідуального усвідомлення кожним себе людиною (Святий
вечір, Різдво, Трійця), осмислення своєї належності до своєї родини та
роду, до своєї культури, нації (згідно з тим до якої групи людина
належить, чи знається, наприклад, на писанкарстві, а чи на вишиванні, а
може на рільництві, — тобто на розумінні того чи іншого ремесла), а якщо
точніше сказати – розвивати осягнення того, чим славляться сім’я, рід,
родина. Саме в цьому була духовна єдність індивідуального і суспільного
та можливість для впливу неординарного.

Традиції козацьких свят є наукою, яка вчить розуміти характер
співвідношень між людьми і групами людей, віддаючи перевагу тим, що
діють в інтересах суспільства (соціуму). Назване можна схарактеризувати
як виховну потужність морально-патріотичного духу.

У народних традиціях козацьких свят формувався ореол високої духовності
та альтруїстичності через зразки поведінки героїв, які громадські
інтереси ставили вище за особисті (Самійло Кішка тощо).

Позитивні персонажі козацьких свят, козацьких пісень, дум, переказів –
це альтруїстичні, високо свідомі діячі, які поважають батьківські
традиції, вирізняються оригінальною тактовністю щодо своїх побратимів,
здібні в козацьких звитягах та творчості. Доброзичливі до людей, друзів,
підлеглих, готові виступати проти соціальної несправедливості
(Б.Хмельницький, П.Дорошенко, І.Мазепа, І.Сірко).

Славлячи своїх гетьманів, козацька народна педагогіка представляє їх
як життєво мудрих керівників, які для народу – мов батьки рідні;
наголошуючи, що дух роду, родини, батьківський дух – понад усе. Народна
мудрість про таких героїв-керівників промовляє як про людей обов’язку, з
яскраво усвідомленим ставленням до рідної землі, природи, праці,
виділяючи в них такі риси, як одержимість, чутливість, уважність,
натхненність (найчастіше – Б.Хмельницький, І.Мазепа, І.Сірко).

Герої дум – це ті, що з шаною ставляться до звичаїв і прав українського
народу. Так, зокрема, рівень свідомості державних козацьких діячів
П.Дорошенка та І.Сірка виявляється через ставлення до вікових надбань
рідного народу. Народні традиції презентують духовний світ українських
гетьманів із позиції їхньої поваги до народних звичаїв, обрядів,
ритуалів та свят (обов’язок дотримуватися християнських принципів,
орієнтуватися на християнські традиції, шанувати батьків, пам’ятати тих,
кого вже немає під сонцем, вшановувати пам’ять предків, берегти традиції
роду та народу).

Чітко сконцентровується обрядова дія на таких епізодах життя народних
героїв, які захищали українців від утисків, творили нові закони на
основі народних демократичних звичаїв, а також активно сприяли розбудові
України (Покрова).

Під час обрядових свят традиції розкривають вчинки та дії козацьких
керівників та героїв, що спрямовані на розуміння, дотримання соціальних
законів, вміння оберігати їх в разі потреби. Назване сприяє вихованню
почуття оптимізму та власної гідності, правосвідомості (біографії
І.Мазепи та Б.Хмельницького),

Народні думки презентують українських гетьманів – таких, як
Б.Хмельницький, І.Мазепа, І.Сірко, — героями, меценатами, талановитими
політиками, дипломатами, які громадсько-політичною діяльністю намагалися
принести максимальну користь своїй державі, не зупиняючись перед тим, що
це може зашкодити їхнім особистим інтересам. Зокрема, Б.Хмельницький,
представлений як одухотворене мірило безсумнівної творчої активності,
спрямованої на творення міць держави.

Народна мудрість, традиції свят Покрови, Михайла презентують патріотичну
одержимість, волонтерський хист, високий рівень людяності гетьманів, які
вміють втілити в життя волелюбні ідеї, спрямовані на статус вільної
людини і вільної Батьківщини (Б.Хмельницький, П.Орлик, І.Сірко).

J

V

Z

?

&

F

&

&

ається появі невпевненості, егоїзмові. Аналізуючи пісні та думи
кобзарів (на цих святах), можна вважати, що вони учили молодь доходити
висновку, що воля, героїзм, упевненість у своїх можливостях,
дисциплінованість, любов до Вітчизни є основою громадянськості.

Основою традицій таких свят, як Покрова, Михайла, була акцентуація уваги
на характеристиках захисників народу і особливо-українських гетьманів,
серед яких найбільшого значення надавалося П.Сагайдачному,
Б.Хмельницькому, П.Дорошенкові, І.Мазепі, П.Орликові, І.Сірку.

Кобзарі, розповідаючи підростаючому поколінню про провідних керманичів в
українські нації періоду навал та загроз, нападів, описували від імені
народу своїх героїв красивими як зовні, так і внутрішньо. Риси героя
зовні мали чітко окреслені обличчя, на яких відбивалися розум і
благородство, ознаки могутньої натури та інтелекту; так утверджувалось
національне виховання.

Пам’ять – це збереження соціокультурних надбань нації, що запобігають
деградації та виродженню і сприяють вираженню людяного й патріотичного в
людині. Увага до соціокультурних та історичних надбань нації – основний
принцип історичного розвитку суспільства, оскільки історія буття є
процес становлення не тільки нації, народу, але й індивіда через
переосмислення мудрості свого народу, що є основою збереження своєї
тотожності з нацією.

Процес формування людини в кожній державі базується на
загальнонаціональних цінностях, а не на абстрактному наборі фраз.
Надбання козацької педагогіки – підґрунтя національного виховання.
Козацька мудрість як сума знань, набутих у віках, — це сфера, яка
допоможе осмислити суть патріотичного виховання й дати правильне
визначення призначенню людини-громадянина як засіб самокорекції через
досвід, зібраний у національному просторі й часі. Людська культура через
систему козацьких традиційних дійств є умовою і надбанням осмислення
найвартіснішого досвіду, що зафіксований у людській пам’яті, задля
соціальної адаптації, сучасної моралі.

Козацька виховна педагогіка – це система різноманітних історично
зумовлених ознак душі та розуму нації: психології, характеру, інтелекту,
культурно-ремеслознавчої діяльності. Козацьке виховання базується на
культурно-історичному досвіді, на багатовікових духовних надбаннях, що
містять у собі повагу до людини, до історії роду й народу, до людини, до
природи і виявом права людини на самовдосконалення.

Гуманність усякої народної педагогіки ґрунтується на ідеях національного
світогляду, філософії, ідеології. Сутність і концепція змісту й
характеру козацького виховання розкриваються в таких основних поняттях,
як самосвідомість, світоглядна позиція, національна філософія, народна
валеологія тощо.

Орієнтація на самоосвіту, самовдосконалення наполегливий розвиток
власних духовних та фізичних сил сприймаються в козацьких традиціях як
зразок, висунутий попередніми поколіннями для перспективи
самовизначення.

Засоби козацького виховання – кістяк основних засад патріотичного та
громадянського самовдосконалення. Козацькі звичаї та традиції спонукають
підростаюче покоління до оберігання кращих історичних надбань нації й
нагромадження їх для переосмислення підростаючим поколінням як умова
справжнього життєстверджуючого національного прогресу. Ось тому
неписані козацькі ідеали перебувають ще й сьогодні в пам’яті, мовленні
та традиційних дійствах народу.

Показником громадянськості є позитивна адаптація через осмислення
людиною духовних національних надбань. Приділення уваги кожній людині у
громадсько-сімейній творчості створює можливості не лише для
самореалізації, а й для самоосмислення себе як громадянина, адаптованого
до поступу історичного процесу. Козацька педагогіка є засобом
соціалізації підростаючого покоління.

Процес соціалізації виступає, з одного боку, як акумуляція всього
позитивного, що нагромадило українське людство, а з другого — як
творче засвоєння надбань попередніх поколінь через самовіддачу; козацька
педагогіка сприяє цій самовіддачі.

Виховуючи школярів на принципах патріотизму, героїзму,
національно-державних традиціях українського козацтва, на високих
прикладах лицарського ставлення до України, дійсності взагалі школи
України находять нові форми і методи виховання, які б захопили дітей,
зацікавили, дали можливість їм розвинути свої найкращі якості і, разом
з тим, були ненав’язливими для дітей, а враховували їх потяг до гри,
спорту, змагань. В школах діють козацькі, об’єднання, за допомогою яких
розвивається співробітництво між учителями, учнями та їх батьками.
Завдяки такому виду роботи учителі, класні керівники, вихователі,
педагоги-організатори зможуть виконувати поставлені перед собою завдання
щодо виховання національно свідомого громадянина, патріота,
професіонала, який би приніс користь державі. Але діяльність козацьких
об’єднань залежить від активності школярів, ентузіазму
педагога-організатора, зацікавленості класних керівників, допомоги
всього педколективу. Діти тільки тоді зацікавляться і будуть працювати в
об’єднанні, коли побачать зацікавлення їх лідера –
педагога-організатора.

Ефективність виховання школярів на звичаях і традиціях українського
козацтва в позакласній діяльності, як свідчить досвід, значною мірою
залежить від спрямованості виховного процесу, форм та методів його
організації.

Серед методів і форм громадянського виховання пріоритетна роль належить
активним методам, що ґрунтуються на демократичному стилі взаємодії,
спрямовані на самостійний пошук істини і сприяють формуванню критичного
мислення, ініціативи й творчості. До таких методів належать:
ситуаційно-рольові ігри, метод відкритої трибуни,
соціально-психологічні тренінги, інтелектуальні аукціони, „мозкові атаки
”, створення проблемних ситуацій, ситуацій успіху, аналіз конфліктів,
стилів поведінки, демократичний діалог, педагогічне керівництво лідером
і культивування його авторитету, використання засобів масової
комунікації, методики колективних творчих справ, традицій, символіки,
ритуалів, засобів народної педагогіки, свят, конкурсів, зустрічей,
екскурсій, походів, фестивалів, пошукової роботи, спільних з батьками
заходів, спортивних змагань, круглих столів, гурткової, пошукової
роботи, тощо.

Вагоме занепокоєння у адміністрації Рацівського НВК І-ІІІ ступенів та
всього педагогічного колективу викликає велика недостатня культура
патріотичного та громадянського виховання школярів. Підібравши
відповідний науково-методичний матеріал про створення дитячо-юнацьких
організацій, методичні рекомендації, пісні, вірші, книги з історії
козацтва, в школі розпочалася підготовка до створення козацького
об’єднання.

Необхідними умовами для вступу було :

обов’язкове вивчення законів козацької честі, клятви, щоб несхитно
потім їх дотримуватись;

вивчення не менше 5 козацьких пісень;

підготовка до святкового вступу українського козацького строю;

вивчення козацького танцю, прислів’їв, приказок про козаків;

вивчення історії козацтва.

Урочиста клятва :

„ Я, (прізвище, ім’я), вступаючи в Козацьку республіку, перед лицем
своїх друзів перед рідною землею та пам’яттю звитяг козацтва урочисто
клянусь, що вивчатиму історію і традиції українського народу, буду
готувати себе розумово, фізично і морально, щоб чесно і віддано служити
українському народові в ім’я нашого становлення, незалежності і
процвітання ”.

Кодекс козацької честі :

люби Батьківщину, батьків, будь вірним у коханні, дружбі, побратимстві;

будь готовим захищати слабших, турбуйся про молодших;

шанобливо стався до дівчини, жінки, бабусі, сестри;

будь вірним принципам народної моралі, духовності;

відстоювати свободу, незалежність особистості, народу, держави;

роби пожертвування на будівництво храмів, навчально-виховних закладів,
пам’ятників історії та культури;

цілеспрямовано і систематично розвивай фізичні і духовні сили, волю,
можливості свого організму, мужність;

умій скрізь і всюди поступати благородно, виявляти лицарські чесноти;

турбуйся про розвиток національних традицій, звичаїв, обрядів, бережливо
стався до рідної природи, землі;

умій скрізь і всюди поступати шляхетно.

Кодекс козацької звитяги :

будь готовим боротися до загину за волю, честь, славу України;

нехтуй небезпекою, коли справа стосується життя рідних, друзів,
побратимів;

прагни визволяти рідний край від чужих завойовників;

будь здатним відстоювати рідну мову, культуру, право бути господарем на
власній землі;

проявляй героїзм, подвижництво у праці і в бою в ім’я Батьківщини.

Кодекс козацького милосердя :

допомагай сиротами, вдовам, турботливо стався до безпомічних, морально і
матеріально підтримуй їх;

готуйся допомагати найменшим, найбеззахиснішим, створюй умови для їх
радості, попереджуй їхні страждання, заміняй їм у разі необхідності
батька і матір, сестру і брата;

надавай допомогу хворим, пораненим, потерпілим від злих людей, стихійних
лих природи тощо;

вмій співчувати, розділяти біль і тугу інших.

Основним органом коша є Велика козацька рада, на чолі якої стоїть
обраний на великому козацькому колі кошовий отаман. До складу Великої
козацької ради входять також генеральний писар, хорунжий, скарбник,
кашовар, голови козацьких рад: навчальної дисципліни і порядку,
екологічної, національно-культурного відродження, з профілактики
правопорушень, голови братств доблесних козаків і курінні. Велика
козацька рада та козацькі ради координують свою роботу з дирекцією школи
і педагогічними консультантами. Члени великої козацької ради виробили
положення про права і обов’язки учасників об’єднання „Козацька
республіка ”.

Члени об’єднання мають право :

обирати і бути обраним до органів козацького самоврядування;

брати участь у всіх заходах;

виносити на розгляд козацької громади будь-які пропозиції, що стосуються
діяльності об’єднання, брати участь у їх обговоренні;

одержувати інформацію про діяльність „Козацької республіки ”, окремих
органів та осіб, вимагати їх звіту й дострокового переобрання;

вільно відстоювати свої погляди;

вільно виходити з об’єднання.

Учасники об’єднання зобов’язані :

зберігати і розвивати українські козацькі звичаї та традиції, оберігати
честь і гідність козацького імені, дотримуватися принципів і норм
християнської моралі, козацької етики та етикету;

постійно працювати над самовдосконаленням, бути взірцем
дисциплінованості, чесними, правдивими, сумлінно вчитися, вести здоровий
спосіб життя;

пройти повний курс козацької підготовки;

ретельно виконувати свої доручення, дбати про престиж об’єднання,
гордитися членством у ньому, брати активну участь у роботі;

свято дотримуватися Законів Кодексу лицарської честі українського
козацтва.

Обов’язки членів Великої козацької ради

Кошовий отаман :

організовує і проводить Козацьке коло (загальний збір усіх козаків);

здійснює загальне керівництво у період між зібранням кола;

координує роботу куренів;

нагороджує переможців.

Курінний отаман :

керує роботою куреня;

очолює козацьку раду;

допомагає складати план роботи (Грамоту) куреня;

звітує про роботу куреня;

організовує козацькі свята, походи, екскурсії, посвяту в козаки.

Хорунжий :

зберігає прапор Козацької республіки (куреня);

вносить і виносить прапор під час проведення козацького свята.

Писар :

веде діловодство Козацької Республіки (Грамоти, об’яви з різних поточних
питань);

пише рішення зборів Козацької ради (Козацької ради, куреня);

зачитує рішення Козацької ради (козацької ради, куреня);

веде персональний облік членів об’єднання.

Скарбник :

веде облік коштів;

здійснює контроль за надходженням і витратою коштів;

організовує та координує фінансово-господарську діяльність;

звітує перед Козацькою Радою.

Кашовар :

відповідає за харчування козаків і козачок під час козацьких свят,
походів;

організовує змагання на кращого кашовара українських народних страв;

пропагує знання з історії української кухні.

Конституція Козацької республіки

Козацька республіка в школі створюється на добровільних засадах з учнів
, які вважають себе патріотами України, дорожать своєю школою, селом,
батьківським родом.

Козацька республіка спрямовує свою діяльність на творче продовження в
сучасних умовах козацьких звичаїв і традицій, вироблення в кожного її
члена прагнення розвивати в собі кращі людські якості.

Республіка створює курені, які мають свої прапори, свою пісню, герб і
гетьмана, свій девіз.

Республіка має свою пісню, герб і прапор.

Обирається рада козаків з курінних і педагогів школи:

а) на чолі Козацької республіки стоїть обраний кошовий
отаман;

б) куренями керують обрані курінні.

6. Курінь обирає свого прапороносця.

7. Республіка бере участь у традиційних та духовних святах села
та

в різноманітних спортивних змаганнях.

8. Робота Козацької республіки спрямовується на п’яти напрямках:

— вивчення історії козацтва,

— відродження та збереження народних традицій та обрядів,

— вивчення пісенного фольклору про козацтво,

— збирання творів образотворчого мистецтва з історії
козацької

України,

загартування членів Козацької республіки для власного

фізичного розвитку.

Керує Козацькою республікою козацька рада.

Вступаючи в Козацьку республіку, учні дають урочисту клятву під
республіканським та національним прапорами згідно затвердженого тексту.

Члени Козацької республіки називаються козаками і козачками.

Козацька республіка живе за гаслом: „Українець – господар на своїй
землі, а інші люди – його брати!”

Адміністрація школи, весь педколектив, органи самоврядування спільно
склали проект „Ми – нащадки козацького роду ”

В роботі щодо виховання школярів на звичаях та традиціях українського
козацтва беруть активну участь всі учасники навчально-виховного процесу,
які взяли на себе виконувати ряд функцій, які сприяють результативності
виховання активного громадянина, патріота Батьківщини

Головні функції козацької ради:

приймають законодавчі документи, які унормовують стосунки між всіма
учасниками виховного процесу;

встановлюють правила життєдіяльності учнів у школі, пов’язані з
пропагандою виховання почуття патріотизму та громадянськості через
традиції козацької педагогіки;

встановлюють форми покарання за порушення правил, встановлених самими
школярами для всієї шкільної громади;

обирають форми залучення пасивної частини учнівського колективу до
спільних заходів;

узгоджують план спільних дій виховання почуття патріотизму та
громадянськості через традиції козацької педагогіки з учительським та
батьківським колективами;

запроваджують загально шкільні форми роботи, які сприяють вихованню
почуття патріотизму та громадянськості;

створюють інформаційну наочність;

виходять з пропозиціями до органів влади щодо ідей
військово-патріотичного виховання та громадянськості з метою реалізації
запропонованого.

Головні функції учителів, класних керівників:

організовує навчально-виховну діяльність учнів у школі та поза уроками;

здійснює заходи щодо патріотичного та громадянського виховання;

планує і реалізовує систему заходів по вихованню та розвитку
особистісних якостей кожного учня і всього класу;

представляє інтереси учня як представник закладу освіти у державних
органах, організаціях;

підтримує тісний зв’язок з батьками учнів, проводить батьківські збори з
питань патріотичного виховання, основаного на традиціях козацької
педагогіки;

сприяє виробленню в учнів норм позитивної поведінки як громадянина
України;

сприяє формуванню в учнів позитивної мотивації на виховання почуття
патріотизму та громадянськості.

Головні функції батьків:

постійно контактують з класним керівником;

особистим прикладом сприяють формуванню у дитини почуття патріотизму та
громадянськості;

проявляють увагу до самої дитини, особливо у критичні періоди її життя;

створюють у родині стосунки довіри та взаєморозуміння.

Таким чином:

Козацька педагогіка сприяє збереженню історичної пам’яті та уваги до
борців за національну ідею. Засоби козацької педагогіки сприятимуть
об’єднанню молодих послідовників державницьких ідей, залученню
учнівської молоді до вивчення і примноження національної культурної та
духовної спадщини, розширенню засад демократизації шкільного життя.

Традиції козацької педагогіки стимулюватимуть трансформаційні процеси в
напрямі до вдосконалення людиною свого освітнього і культурного рівня.

Козацька педагогіка привертає увагу до взаємної злагоди, прагнення
оберігати найважливіший капітал суспільства — моральне та фізичне
здоров’я народу.

Принципи козацької педагогіки орієнтують молоде покоління до чесних
стосунків, гідних пам’яті роду та доброї слави предків.

Засоби козацької педагогіки орієнтують соціум на певні рівні оцінки як
фізичного, так і психічно-розумового розвитку, дають змогу чітко
прогнозувати шляхи, умови, засоби розвитку та становлення підростаючого
покоління, спрямовують роботу батьків на ефективніший контроль за
дітьми.

Козацькі думи як історично-сюжетні розповіді є умовою фіксації уваги
молодого покоління на героїчній долі свого народу та захисників волі і
справедливості.

Засоби козацького самоврядування знімають проблеми щодо самоорганізації
шкільних колективів, а також на користь спільній справі усувати хибні
так звані „стандартні підходи” до виховання дитини; уникати чинників, що
заважають оживленню способу зрощення нестандартної особистості.

.Досвід козацького самоврядування та самоорганізації дитячих гуртків
допомагає вчителеві користуватися такою важливою виховною силою, як
розуміння суперечності між досягнутим результатом і необхідним,
спрямовує школярів не лише на раціональну самоорганізацію, але й на
бажання використовувати кожну вільну хвилину як для особистісного, так і
для суспільно корисного розвитку з орієнтацією на такий козацький
девіз:” Кожна людина є головним і єдиним перетворювачем самої себе,
свого життя ”.

Традиції козацьких свят допомагають учителеві вибирати адекватній
соціальній ситуації педагогічний варіант, що у свою чергу визначатиме
безумовну повагу до дитини, а також уникати помилок у творенні
непересічної особистості: здорової, мудрої, гуманної, підприємливої.

Система козацького виховання є самостійно регенерована ( на основі
взаємо участі сім’ї та школи) у предметно-практичній та особистісно
–рольовій діяльності шкільного колективу і запобігатиме у школярів
почуття меншовартості, незначущості, неповноцінності. А також нівелює
витоки девіацій та злочинних думок і вчинків, адже такий підхід допоможе
кожному виховуватися самом

Література

1. Антонович В. Про козацькі часи в Україні. – К.; Дніпро, 1991.

2. Каюков В.І. Виховуємо патріотів України. – Кіровоград, 2000.

3. Кузь В.Г., Руденко Ю.Д. Українська козацька педагогіка і духовність.
– Умань, 1995.

4. Нечипоренко Е.В. Шляхетні коріння Українського козацтва. – Донецьк:
Освіта і наука (ДонДІШІ), 2001.

5. Русова С. Вибрані твори. – К., 1996.

6. Стельмахович М.Г. Українська народна педагогіка. – К., 1997.

7. Стефанюк С. Козацька педагогіка. – Харків, 2000.

8. Шахов А. Традиції запорізьких козаків: педагогічні аспекти. –
Донецьк, 1992.

9. Кириченко О.В. Козацька педагогіка. – Харків, 2008.

10. Чорна К.І. Виховання громадянина, патріота, гуманіста.
Науково-методичний посібник. – К.: ТОВ „ХІК”, 2004.

PAGE

Похожие записи