Упровадження державно-громадського управління у закладах системи
середньої освіти

Перехід до демократії – масштабний процес, який передбачає не лише
політичні, а й економічні, соціальні та культурні зміни. Формування
демократичного світогляду і культури молоді – одне з найбільш
відповідальних і складних завдань сучасної гуманітарної політики, освіти
і виховання тому, модернізація змісту освіти на сьогодні є однією з
основних проблем перебудови освітньої системи в Україні.

Нова система управління освітою поступово утверджується як
державно-громадська. Вона має забезпечити прискорений випереджальний
інноваційний розвиток, а також забезпечити умови для розвитку,
самоствердження та самореалізації особистості протягом життя.

У Національній доктрині розвитку освіти України вказано, що сучасна
система управління освітою має розвиватись як державно-громадська, вона
повинна враховувати регіональні особливості, тенденції до зростання
автономії навчальних закладів, конкурентноспроможність їх освітніх
послуг. Діяльність освітян спрямовується на пошуки нових демократичних
відкритих моделей управління освітою, що зорієнтовують освітні процеси
не на відтворення, а на розвиток. У ній передбачається забезпечення
державного управління з урахуванням громадської думки, внаслідок чого
змінюється навантаження, функції, структура і стиль центрального та
регіонального управління освітою» [7].

Метою державно-громадського управління освітою є оптимальне поєднання
державних та громадських засад в інтересах особистості, соціуму та влади
[10]. Основними його завданнями є реалізація визначених прав та
обов’язків педагогів, учнів та їх батьків на участь в управлінні
загальноосвітніми навчальними закладами; демократизація державного
управління освітою; задоволення потреб та інтересів учасників
навчально-виховного процесу; розвиток погоджувальних механізмів у
вирішенні загальних завдань [1].

Змістом державно-громадського управління є діяльність його суб’єктів за
двома напрямами: перший – забезпечення функціонування освітньої сфери:
участь у підготовці, прийнятті та реалізації нормативно-правової бази;
взаємодія державних органів і громадських об’єднань та організацій, які
сприяють гармонізації, гуманізації та громадсько-правовому закріпленню
різноманітних організаційних та організаційно-правових форм
взаємовідношень учасників навчального процесу; залучення в освіту сил і
засобів юридичних та фізичних осіб; другий передбачає розвиток системи
освіти; розроблення та реалізацію відповідних програм, які спрямовані на
її модернізацію; вдосконалення змісту, форм і методів освітньої
діяльності; підготовку, прийняття і введення в дію нормативних
документів щодо стимулювання діяльності закладів освіти та органів
управління ними.

В організаційну структуру державно-громадського управління освітою
включаються органи державної влади та місцевого самоуправління,
регіональні органи управління освітою, органи громадського управління і
самоуправління всіх рівнів.

Державно-громадське управління освітою можна представити як інтеграцію
трьох напрямів роботи:

1) демократизації діяльності органів державної влади та управління
освітою;

2) розвитку асоціацій учасників освітньої діяльності (професійні
асоціації педагогів, органи учнівського та батьківського самоуправління
всіх рівнів);

3) організації громадських органів управління освітою [1].

Державно-громадське управління як один зі способів самоврядування
суспільства є невід’ємною ознакою історичного цивілізаційного процесу
людства взагалі й українського суспільства зокрема. Історичним
підґрунтям формування сучасних підходів до державно-громадського
управління є Звичаєве право Київської Русі, Магдебурзьке право,
військово-адміністративне самоврядування часів Української козацької
держави, ІІ Універсал Центральної Ради та Конституція УНР від 29 квітня
1918 року.

У 20-х роках ХХ століття державно-громадське управління було широко
представлене діяльністю шкільних рад, які мали досить значні
повноваження. “До відання шкільної ради належало: а) видання інструкцій,
наказів і постанов у справах, що стосуються усіх установ шкільного
закладу; б) обрання президіуму шкільного закладу та завідуючого
навчальною частиною відділу в кількості кандидатів, яких виставляють
відділи, та подання їх через повітові Наросвіти на затвердження у
Губнаросвіти”; в) розгляд та затвердження річного звіту про наукову,
шкільну і практичну діяльність закладу; є) розгляд загального кошторису
видатків і прибутків по шкільному закладу, який подається на
затвердження органів управління шкільного закладу; ж) прохання про зміну
і доповнення Положення про шкільний заклад і керування ним” [4]. Це лише
незначна частина тих прав, які делегувалися шкільним радам.

Поширеними в царській Росії були попечительські (піклувальні) ради, які
мали великий авторитет. Про це свідчить той факт, що почесні попечителі
та доглядачі закладів освіти мали статус державних службовців.

Сучасна історія самоврядування в Україні починається у 1990 році з
моменту прийняття Законів України “Про місцеві ради народних депутатів
УРСР та місцеве самоврядування”, “Про місцеве самоврядування в Україні”.

Головним завданням сьогодення є виховання та підготовка молодого
покоління, яке реально здатне оцінити, впровадити, а головне – зберегти
ідеї демократії, навчити учнів не лише жити в умовах сучасної держави,
дотримуватися її законів, відстоювати свої власні права, а й практично
реалізувати ці знання життєдіяльності в навчальному закладі. Останнє
можливо здійснити лише за допомогою створення системи
державно-громадського управління.

Основними нормативно-правовими документами, які визначають юридичну
можливість впровадження державно-громадського управління у
загальноосвітньому навчальному закладі, є такі:

1. Конвенція про права дитини (прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 20
листопада 1989 року, для України чинна з 27 вересня 1991 року);

2. Європейська хартія про участь молоді в житті комун та регіонів
(прийнята Конгресом місцевих і регіональних влад Європи 14 січня 1991
року);

3. Конституція України (прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996
року);

4. Закон України “Про освіту” (в редакції від 20 вересня 2003 року);

5. Закон України “Про загальну середню освіту” (від 13 травня 1999
року);

6. Положення про середній загальноосвітній навчальний заклад
(затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 14 червня 2000
року №964);

7. Національна доктрина розвитку освіти (затверджена Указом Президента
України від 17 квітня 2002 року);

8. Положення про піклувальну раду загальноосвітнього навчального
закладу.

Така законодавча база дає можливість не тільки створити дієву систему
засобів правового регулювання державно-громадського управління закладом
освіти, а й конкретизувати, доповнити її внутрішніми документами. Такими
документами в закладі освіти мають бути Статут, Положення про раду
закладу освіти, піклувальну раду , батьківський комітет
загальноосвітнього навчального закладу, Угода про співпрацю між
педагогічною радою та радою закладу освіти, Правила внутрішкільного
розпорядку та єдині вимоги до учнів в закладі освіти.

Управління загальною середньою освітою передбачає залучення
громадськості до прийняття управлінських рішень на різних щаблях
управлінської вертикалі. Ця вертикаль починається з Міністерства освіти
і науки України і закінчується учнем навчального закладу. Способи
поєднання громадського та державного управління або залучення
громадськості до прийняття управлінських рішень можуть бути різними.
Г.Єльнікова визначає такі моделі державно-громадського управління:

модель структурно-громадського супроводу, яка передбачає на кожному
управлінському щаблі відповідну громадську структуру, основним завданням
якої є незалежна експертиза стану справ освітньої галузі, ведення
діалогу з владними структурами для збалансування інтересів громадськості
та органів управління загальною середньою освітою;

модель інформаційно-громадського супроводу, яка передбачає організацію
зустрічних потоків інформації. Згори до низу надходить
нормативно-правова інформація, а знизу догори – претензійна, реакція
виконавців громадськості на нормативно-правову та суспільно-ціннісну
інформацію;

модель субординаційно-проміжного партнерства, яка передбачає
запровадження на всій вертикалі динамічних субординаційних стосунків. До
виконання завдань залучається громадськість і стосунки тимчасово
перетворюються на партнерські [2].

З метою впровадження державно-громадського управління у практику роботи
навчальних закладів Київської області реалізуються всі наведені вище
моделі. Наприклад, перша модель – під час створення рад школи,
піклувальних рад, батьківських комітетів; третя – у створенні тимчасових
груп для складання перспективного плану розвитку навчальних закладів, у
підготовці до проведення загальношкільних заходів. Зміна моделей
відбувається залежно від зміни мети завдань, які в даний час вирішує
навчальний заклад.

«Запорукою прогресивних змін в освіті України має стати утвердження
державно-громадської моделі управління нею, – зазначав Василь Кремень, –
урівноваження впливу державного та громадського чинників на стан і
перспективи розвитку системи освіти набуває вирішального значення» [6].
Упровадження в життя державно-громадської моделі управління повинно
передбачати створення і забезпечення активної участі в управлінні школою
таких представників:

A

?

одо залучення додаткових джерел фінансування, зміцнення
матеріально-технічної та науково-методичної баз, піклуватися про
учасників навчально-виховного процесу, але й здійснювати громадський
контроль за діяльністю всієї школи, зокрема, адміністративного апарату;

— ради школи, яка має обиратися і діяти відповідно до положення про раду
школи, затвердженим на загальношкільній конференції всіх учасників
навчально-виховного процесу;

— батьківського комітету;

— адміністрації школи;

— педагогічної ради;

— органів учнівського самоврядування.

Така система роботи закладу освіти має урівноважити вплив державного та
громадського факторів в управлінні, налагодити зворотний зв’язок із
урахуванням думок батьків і громадськості, реально здійснювати
партнерство в освіті, поєднати відповідальність за прийняття колективних
рішень, демократизувати управління.

Головними принципами державно-громадської моделі управління школою мають
бути гуманізація, професіоналізм, науковість, адаптованість,
цілеспрямованість, відкритість, толерантність тощо [10].

Прийняття управлінських рішень повинне здійснюватися лише на принципах
взаємної згоди між усіма ланками управління школою.

Підготовка керівників загальноосвітніх навчальних закладів до переходу
на державно-громадське управління є однією з основних проблем
функціонування та розвитку шкіл області. На базі інституту було
проведено науково-практичний семінар «Пошуки шляхів вирішення проблем
упровадження державно-громадського управління в закладах системи
середньої освіти», на якому розглядалися такі проблеми: теоретичні
основи функціонування державно-громадського управління відповідно до
вимог Національної доктрини розвитку освіти в Україні; способи переходу
до державно-громадського управління загальноосвітнім навчальним
закладом; психологічне забезпечення діяльності керівних кадрів освіти в
умовах переходу на державно-громадське управління; управління
професійним зростанням керівників загальноосвітніх навчальних закладів;
державно-громадські форми та методи управління закладом освіти у
сучасних умовах; підготовка керівників загальноосвітніх навчальних
закладів до державно-громадського управління освітою в обласному
інституті післядипломної освіти; основні нормативно-правові документи,
що регламентують діяльність загальноосвітніх навчальних закладів з
питань економіки та фінансування в умовах ринкових відносин; роль та
місце громадських об’єднань працівників освіти у формуванні системи
державно-громадського управління та використання міжнародного досвіду і
зарубіжних інновацій у реалізації програмних положень Національної
доктрини розвитку освіти в Україні.

Ураховуючи важливість і необхідність переорієнтації у сучасному
освітньому просторі України, переходу, від жорстокого субординаційного
управління до гнучкого державно-громадського. Працівниками Київського
обласного інституту післядипломної освіти педагогічних кадрів було
вивчено результати функціонування експериментальних моделей і методик
адаптивного управління загальною середньою освітою як одного з варіантів
державно-громадського управління, піклувальних рад, освітніх рад як
засобів реалізації комплексного цільового управління з елементами
державно-громадського.

Дієвим органом залучення громадськості до справ виховання та навчання
було визнано піклувальні ради, які, відповідно до Положення про
загальноосвітній навчальний заклад, створюються в усіх закладах освіти
різних типів та форм власності. Піклувальна рада – це орган
самоврядування. Положення про піклувальну раду кожний загальноосвітній
навчальний заклад розробляє на основі типового Положення. Метою
діяльності ради є забезпечення доступності загальної середньої освіти
для всіх громадян, задоволення освітніх потреб особи, залучення широкої
громадськості до вирішення проблем навчання і виховання.

Піклувальна рада має взаємодіяти з іншими органами самоврядування
навчального закладу з питань функціонування та розвитку закладу освіти,
але їх компетенції та функції не повинні дублюватися; представник
піклувальної ради може брати участь у роботі інших органів
самоуправління загальноосвітнього навчального закладу з вирішальним
голосом відповідно з його повноваженнями під час розгляду питань, які
входять у компетенції піклувальної ради.

До складу піклувальних рад навчальних закладів увійшли голови сільських
рад, директори підприємств, установ, закладів освіти, товариств, фірм,
приватні підприємці, медичні працівники тощо. Піклувальні ради стали
дієвою допомогою у вирішенні актуальних проблем розвитку шкіл області,
навчанні та вихованні учнів; вони беруть активну участь в обговоренні
питань організації навчально-виховного процесу, проведенні круглих
столів, залучаються до участі у роботі загальношкільних батьківських
зборів; вони нагороджують грамотами та цінними подарунками переможців та
призерів всеукраїнської учнівської олімпіади з базових предметів,
всеукраїнських та міжнародних конкурсів. Завданням піклувальних рад є
турбота про дітей, яким батьки не приділяють належної уваги. У цій
справі співпрацюють адміністрації шкіл та піклувальні ради. Суттєву
матеріальну допомогу надають піклувальні ради в організації та
проведенні ювілейних свят, ремонтних робіт у загальноосвітніх навчальних
закладах, у поповненні фонду науково-методичної літератури. З метою
здійснення патріотичного та естетичного виховання учнів та підтримки
піклувальних рад у багатьох районах Київської області проведені
екскурсії до міст Канева, Києва, у село Пирогово тощо.

Вивчаючи досвід роботи закладів освіти Київської області, вважаємо, що
піклувальні ради уміють визначати цілі та завдання, стратегію своєї
діяльності та тактику взаємовідношень з адміністрацією школи, планувати
роботу й аналізувати отримані результати. Але у створенні та діяльності
піклувальних рад в загальноосвітніх навчальних закладах області існують
певні проблеми. Найбільш поширеними серед них є такі: формальне
створення таких органів, введення до статутів шкіл положень про
діяльність піклувальних рад, що суперечить чинному законодавству,
дублювання складу та роботи піклувальної ради, батьківського комітету,
ради закладу освіти, недостатня обізнаність директорів шкіл з
нормативно-правовими актами, що регламентують діяльність таких рад.

У новій освітній парадигмі акцентується увага на демократизації
стосунків «учитель-учень» та активному залученню батьківської
громадськості до співпраці із загальноосвітнім навчальним закладом.

Розробляючи концепцію та статут закладу освіти, кожен керівник школи
повинен врахувати, що діяльність загальноосвітнього навчального закладу
організовується на засадах демократизму, гуманізму, на поєднанні
державного управління та громадського самоврядування, впровадження
колегіального стилю управління закладом освіти. Ефективна взаємодія
адміністрації школи, батьків та учнів залежить від усвідомлення,
планування, координації вказаних дій директором закладу освіти.

Основними формами співробітництва з батьками, які впроваджуються у
практику роботи загальноосвітніх навчальних закладів, є батьківські
збори груп, які проводяться, зазвичай, у діалогічній формі; засідання
батьківського комітету або спільне засідання адміністрації школи та
батьківського комітету; участь батьків у педагогічних, методичних та
виховних заходах (написання науково-дослідницьких праць, організація
екскурсій, зустрічей, випускних вечорів); проведення щорічного дня
відкритих навчальних та позанавчальних занять для батьків; анкетування
батьків з актуальних питань навчання та виховання.

Взаємодія адміністрації школи з учнями має ґрунтуватися на повазі до
особистості кожного учня, захисті його прав та демократичних свобод, на
вимогливості та контролі за психологією стосунків в учнівських
колективах, підтримці та допомозі у діяльності учнівських лідерів.

Основними формами співробітництва адміністрації школи з учнями є такі:
загальні збори школярів; спільні засідання адміністрації школи та
органів учнівського самоврядування з питань організації
навчально-виховного процесу; делегування адміністрацією учнівським
лідерам деяких повноважень: контроль за дисципліною, організованим
початком навчального дня, проведення дня учнівського самоврядування;
анкетування учнів з актуальних питань шкільного життя, вибору профілю
навчання, запровадження курсів за вибором тощо.

Ураховуючи загальні тенденції модернізації освіти, однією з суттєвих
складових проведення цих реформ у кожному навчальному закладі вважаємо
формування соціального партнерства учасників шкільної освіти: вчителів,
учнів, їхніх батьків. У сучасних умовах неможливо обійтися без підтримки
батьківської громадськості, шефів, тому роль батьківських комітетів,
піклувальних рад у загальноосвітніх навчальних закладах є ключовою у
державно-громадському управлінні сучасною школою.

Список використаної літератури

1. Бочкарёв В.И. Государственно-общественное управление образованием:
каким ему быть? // Педагогика. – 2001. – №2.

2. Єльнікова Г. Теоретичні підходи до моделювання державно-громадського
управління // Директор школи. – 2003. — №40-41.

3. Закон України “Про загальну середню освіту”. – 1999.

4. Закон України “Про освіту”. – 2003.

5. Інструкція повітовим відділам народної освіти та шкільним закладам //
Пролетарська освіта. – К., 1920.

6. Кремень В. Державно-громадська модель управління освітніми змінами //
Директор школи. – 2001. — №4.

7. Національна доктрина розвитку освіти. – 2002.

8. Освітній менеджмент: Навчальний посібник / За ред. Л.Даниленко,
Л.Карамушки. – К.: Шкільний світ, 2003.

9. Положення про середній загальноосвітній навчальний заклад. – 2000.

10. Сушко С. Сучасні модель управління гімназією // Директор школи,
гімназії, ліцею. – 2003. — №3.

Похожие записи