Етика спілкування:

загальний огляд проблеми

Матеріали до обласної науково-методичної Інтернет-конференції з проблеми
«Етика і духовний світ людини»

Підготувала

Поповіченко Валентина Іванівна

вчитель історії та правознавства,

викладач етики Смілянської

загальноосвітньої І-ІІІ ступенів

школи №1 Смілянської

міської ради

2010

У Національній доктрині розвитку освіти зазначено, що метою державної
освітньої політики є створення умов для розвитку особистості й творчої
самореалізації кожного громадянина України. Одним з напрямів такої
політики визначено етичне виховання особистості, набуття нею моральної
культури.

У Державному стандарті базової та повної середньої освіти (освітня
галузь «Суспільствознавство») сформульовано завдання підготувати учнів
до взаємодії з соціальним середовищем, сформувати в них соціалізуючі та
комунікативні навички, почуття особистої гідності, відповідальність,
збагатити досвід емоційно-оцінної діяльності, здатності визначати свою
активну життєву позицію, робити свідомий вибір, визначати особисту мету.

Моральне виховання – один з основних напрямків національного виховання,
а етикет – це сукупність правил поведінки, що виявляють ставлення до
людей. У «словнику з етики» «етикет» тлумачиться як складова частина
зовнішньої культури поведінки. Зовнішня культура поведінки виявляється у
спілкуванні, у стосунках між людьми.

Людське життя безпосередньо пов’язане із спілкуванням, у процесі якого
висвітлюються вічні й щохвилинні людські проблеми. Оволодіти культурою і
мистецтвом спілкування прагнуть, напевне, усі культурні люди.

Хоча б напівсвідомо, кожна людина мріє про те, щоб завжди вільно
почуватися, як з «ближнім», так і з «стороннім», завжди бути бажаною,
справляти приємне враження, приносити радість собі й оточуючим.

Успіх чи неуспіх у стосунках супроводжує нас від народження до самої
смерті.

— Як уникнути непотрібних сварок, нарікань, конфліктів?

Безумовно, усього того не було б, якби люди знали й уміли, формувати
високу культуру стосунків. У наш час формування культури спілкування
передбачає перш за все оволодіння знаннями про основні закономірності
процесу спілкування, уміння аналізувати хід і результати спілкування з
точки зору його моральної наповнюваності й ділової ефективності,
розуміння механізмів спілкування між людьми.

Важливим є знання конкретних норм і правил, які регулюють спілкування.
Практичне оволодіння культурою спілкування передбачає формування певних
якостей особистості, зокрема комунікативних здібностей.

Метою спілкування є планування спільної діяльності людини й того
суспільства, в якому вона живе. Можливі цілі спілкування досить широкі:
отримати щось, надати матеріальні блага, забезпечити взаємодію, отримати
чи передати якусь інформацію, допомогти кому у скрутні хвилини, виробити
власне ставлення до чогось, звернення до власної душі, спогадів,
совісті, мрій. Усе це становить зміст спілкування.

Для культурного розвитку людини спілкування є потребою. Його відсутність
сприймається як тяжка, непоправна втрата, адже «найбільшою розкішшю на
світі є розкіш людського спілкування».

Усе життя ми прищеплюємо собі одні властивості й намагаємося придушити
інші, усе життя свідомо чи несвідомо наслідуємо, граємо своїх батьків,
друзів, знайомих, героїв кіно, акторів, телеведучих… Навіть якщо ми із
себе нікого «не корчимо», вони «творять» нас. «Крізь нашу тілесну
оболонку, як постояльці готелю, проходять багато різних «Я»», —
відзначає В. Леві.

У спілкуванні людина дізнається, хто є та особа, з якою вона
спілкується; встановлює стосунки, визначає погляди, почуття, цінності,
як свої, так і тієї людини, з якою вона веде розмову.

Висока культура поведінки потрібна людині не менш ніж майстерня
володіння основами наук, професією.

Відомо: моральні норми формують зміст вчинків, визначають, що саме слід
робити, а культура поведінки розкриває, як реалізовуються в поведінці
вимоги моралі, наскільки органічно злилися вони зі способом життя, стали
повсякденними життєвими правилами.

Сформовані вміння, навички та звички культурної поведінки полегшують
ділові й особисті контакти між людьми, сприяють створенню здорового
мікроклімату в будь-якому колективі.

Основна мета курсу «Етики» в середній школі відроджувати духовну
культуру, допомогти учням оволодіти правилами поведінки,
само-реалізуватися в спілкуванні з іншими людьми, виховувати шляхетну
людину. Заняття дають практичні навички з етикету в побуті та діловій
сфері спілкування. Учні мають глибоко усвідомлювати необхідність
правильної поведінки як норми життя.

Багато літ існує людство. У житті людини мільйони разів повторювалися
деякі звичайні, повсякденні ситуації. Люди зустрічалися і розлучалися,
знайомилися, робили один одному послуги, просили про щось або
відмовляли, приносили подарунки, висловлювали співчуття, ходили в гості
й приймали їх у себе і т. ін.. Це було на практиці. Поступово люди
знаходили і з покоління в покоління передавали зручні, економні, розумні
способи дій у подібних ситуаціях. Так виникли правила поведінки. Це
кристали людського досвіду. Звичайно, не всі норми етикету, які існували
колись, прийнятні для нас.

Із зміною умов життя зазнали змін і норми моралі та правила поведінки,
багато з них відійшли, замість них народилися нові, що більше
відповідають часові.

«Ніщо не обходиться нам так дешево і не ціниться так дорого, як
ввічливість», — ці слова Сервантеса не тільки не застаріли, а й набули
нового, більш глибокого змісту в нашому суспільстві. Ввічливість – це
сума вчинків, що визначають внутрішню культуру людини.

Виховання культури поведінки – нелегка справа. І початок усіх початків у
ній – виховання поважного, бережливого ставлення до людей, що нас
оточують повсякденно. Адже перший крок у формуванні нової людини – це,
насамперед, прищеплення елементарних законів співжиття. Засвоєння правил
поведінки позитивно позначається на загальній освіченості особи,
розвитку її культури. Кожний має бути вимогливий до себе, вчитися
самоконтролю, прагнути опанувати правила, обов’язкові для всіх.

??s?же дуже часто саме від першого враження, яке залишила людина,
залежить вирішення багатьох важливих справ у ділових і особистих
стосунках, а отже, і здійснення багатьох наших планів і сподівань.

Культура поведінки – це ціла низка моральних умінь і навичок. Здавалося
б, що тут хитромудрого – зібратися і піти в гості до знайомих, друзів,
познайомитися з дівчиною на вечорі, а потім запросити її в театр на
виставу, відсвяткувати день народження. Але ці на перший погляд прості
житейські справи вимагають внутрішньої культури людини, бездоганності в
поведінці, дотримання певних норм і правил, що утвердилися в нашому
житті.

Хочеш бути вихованою людиною – знай правила етикету. Правила етикету
дуже розумні. Вони ніби вказують найзручніші і найраціональніші способи
дій. Скориставшись ними, ви зможете правильно поводитися у товаристві,
само реалізуватися в спілкуванні з навколишніми людьми. Вони допоможуть
уникнути непотрібних конфліктів, недоречностей, зайвих неприємностей.

Людина стає окрасою товариства лише тоді, коли узгоджує свої наміри та
вчинки з певними правилами, суспільними нормами.

Вихованість, культура поведінки робить наше спільне життя зручним,
приємним, розумним і красивим. Повіримо в це щиро. Тоді всім, хто нас
оточує, — батькам, товаришам, учителям і навіть незнайомим людям – буде
добре з нами. І нам – серед людей.

Кожний дорослий приходить у життя з дитинства. Від того, чого навчили
нас у дитинстві, залежить і те, що ми зможемо залишити у спадок своїм
дітям, як виховаємо їх.

Самою природою закладений у дітей потяг до знань. Завдання дорослих – не
проґавити цього Божого дару. Не вбити його одноманітно-демагогічними
повчаннями і категорично-безапеляційними наказами. З перших років життя
дитині треба прищеплювати навички ввічливої поведінки, вчити її доброти,
вміння осмислювати, розрізняти, «що погано і що добре». Саме в дитинстві
виховуються розум і серце наших синів і дочок.

Психіка дитини податлива й пластична. Вона схильна до емоційного
відгуку, до наслідування. Саме в дитячі роки в розумі і серці дитини
закладаються моральні почуття. Завдання дорослих у цей час – виховувати
в дитині співчутливість і делікатність щодо інших людей, турботливість,
тактовність і співчуття до ровесників і дорослих; прилучити їх до всього
багатства людської культури; розкрити перед ними чудовий світ сучасних
знань і закласти їх в серце і розум доброту, гуманність, прагнення до
високих ідеалів.

Щодня наші діти зустрічаються з сотнями, а то й тисячами людей: з одними
їдуть у школу, обідають в їдальні, зустрічаються в бібліотеці, магазині,
з іншими – сидять у кіно чи театрі, дивляться концерти, вистави. Часто
вони себе запитують, як поводитися в тому чи іншому випадку, як
ставитися до вчинків і поведінки людей, що їх оточують.

Ще недавно вони не задумувалися над цими проблемами. За них вирішували
батьки: і гостей приймали, і подарунки друзям купували (вибирали), і
одягали, і вчасно підказували, коли і як вчинити.

Діти підросли, змінилися і змінилося до них ставлення оточуючих. Що
прощалося малій дитині – вже не дарується юним. У житті на кожному кроці
або екзамен, або контрольна робота. А списати нема у кого. Треба
розраховувати тільки на власну голову. Навіть протягом дня доводиться
виконувати безліч простих дій: поступитися місцем, подати упущену річ,
привітатися, вибачитися, користуватися столовими приборами, допомогти
старшим, малим дітям і т. ін.. Іноді найкращі наміри, доброзичливість і
чесність не допомагають уникнути помилок і прорахунків, які псують
настрій, примушують приносити вибачення, а інколи завдають і більших
прикростей. Це тому, що навіть найпростіші дії вимагають певних навиків.
Для того, щоб навчитися добре поводитися серед людей, необхідно не
тільки засвоїти правила поведінки, але й виробити в собі звичку
виконувати їх.

Навичка – як автоматизована дія, перетворюється в звичку. Чим частіше
застосовують на практиці те чи інше правило, тим міцніша звичка, а отже,
і природніша, красивіша поведінка.

Дуже важливо знайти правильну лінію поведінки. Лише протягом дня
відбуваються сотні контактів з іншими людьми – в школі, на вулиці, в
магазині, в автобусі, тролейбусі, в читальному залі. Вони всі різні.
Відрізняються один від одного не лише люди, з якими спілкуємося, а й
обставини: ми вчимося, працюємо і граємо разом, вимагаємо і просимо,
сваримось і миримося.

Розібратись у всьому не так просто. Тому серед багатьох наук, без яких
не обійтися людству, є одна, абсолютно для всіх необхідна. Це – наука
спілкування. Якби не вона, як змогли б люди жити разом, працювати,
відпочивати тощо?

Змалку треба засвоювати науку спілкування, оволодівати вмінням
поводитися серед людей так, щоб їм було добре, приємно, зручно. Якщо
хочеш, щоб все було в порядку і йшло гладко, треба підкорятися
загальноприйнятим правилам.

Не лише дітям, а й дорослим людям хочеться, щоб усі їхні друзі і всі
сусіди, і навіть зовсім незнайомі перехожі завжди ставилися до них
уважно, по-доброму, завжди любили й поважали їх, щоб ніхто-ніхто не
робив їм зауважень.

Весь секрет у тому, що тільки до ввічливої, вихованої і доброї людини
стороні люди ставляться завжди по-доброму. Тільки таку людину всі
люблять, поважають. І у неї є вірні та надійні друзі, з якими їй ніколи
не буває нудно.

Особливе місце у вихованні культурної поведінки дитини належить школі.
Адже за своїм характером школа схожа на трудовий колектив, це другий
дім. Тому у школярів мають бути вироблені єдині вимоги щодо дотримання
правил поведінки, які мають спрямувати всю діяльність шкільного
колективу.

Щоб виховання культури поведінки здійснювалось успішно, треба збудити в
школярів прагнення до виконання норм і правил етикету, до постійного їх
дотримання у повсякденному житті. Якщо учень не звичне працювати в
рамках культурної поведінки в школі, то й в іншому колективі йому буде
важко працювати.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

Етика 5-6 клас. Програма для загальноосвітніх навч. закл. — К.-І.:
Перун, 2005.

О.Данилевська, О. Пометун. Етика 5-й клас. — К.: Генеза, 2005.

Л.І. Нечволод. Етика. Дидактичні матеріали. 5-й клас. – Харків: Торсінг
плюс, 2006.

Я.М. Шуль. Етика на кожен день. Тернопіль: Астон, 2006.

Похожие записи