Особистісно орієнтоване навчання української літератури: наукові підходи
і практична реалізація

Провідні держави світу приділяють суттєву увагу питанню розвитку
компетентної особистості. Сучасній українській державі потрібні
освічені, активні, творчі громадяни, що обумовлює актуальність
впровадження особистісно орієнтованого підходу у систему загальної
середньої освіти.

Особистісно орієнтоване навчання, на думку вітчизняних і зарубіжних
дослідників, є перспективним з таких причин:

— у центрі навчального процесу знаходиться дитина як суб’єкт пізнання
(що відповідає світовій тенденції гуманізації освіти);

— особистісно орієнтоване навчання є здоров’язберігаючою технологією;

— останнім часом окреслилася тенденція, коли батьки обирають не тільки
навчальні предмети, послуги, але й сприятливе, комфортне освітнє
середовище для своєї дитини, в якому б збереглася і розвивалася її
індивідуальність;

— необхідність переходу до особистісно орієнтованого навчання
визначається суспільством.

«Освіта України – це освіта для людини, – визначено у Концепції
12-річної середньої загальноосвітньої школи. – Її стрижень – розвиваюча,
культуротворча домінанта виховання відповідальної особистості, яка
здатна до самоосвіти і саморозвитку, вміє використовувати набуті знання
і вміння для творчого розв’язання проблем, критично мислити» [6].
Розв’язання цього завдання передбачає психолого-педагогічне
обґрунтування змісту і методів навчання, спрямованого насамперед на
розвиток особистості учня, яка є ключовою в особистісно орієнтованому
навчанні.

На думку І.С.Якиманської, в технології особистісно орієнтованого
навчання особливе значення надається такому фактору розвитку, який у
традиційній педагогіці майже не враховувався, ігнорувався – суб’єктному
досвіду життєдіяльності, набутому дитиною до часу навчання у школі в
конкретних умовах сім’ї, соціокультурного оточення, у процесі сприйняття
і розуміння нею світу людей та речей [16].

Метою особистісно орієнтованого навчання є поєднання виховання та освіти
в єдиний процес допомоги, підтримки, соціально-педагогічного захисту,
розвитку дитини, підготовки її до життєтворчості. Сучасний навчальний
процес спрямований на здобуття учнями знань, а повинен бути, за
О.Леонтьєвим, спрямований на розуміння та усвідомлення навчального
матеріалу [7].

У сучасності існують різні підходи до визначення цілей особистісно
орієнтованого навчання, а саме:

-визначити життєвий досвід кожного учня, рівень інтелекту, пізнавальні
здібності, інтереси, якісні характеристики, які спочатку треба розкрити,
а потім узгодити зі змістом освіти та розвинути в навчально-виховному
процесі;

-формувати позитивну мотивацію учнів до пізнавальної діяльності, потребу
в самопізнанні, самореалізації та самовдосконаленні школярів у межах
соціокультурних і моральних цінностей нації;

— озброїти учнів механізмами адаптації, саморегуляції, самозахисту,
самовиховання, необхідними для становлення самобутньої сучасної людини,
здатної вести конструктивний діалог з іншими людьми, природою, культурою
[11].

Провідним принципом особистісно орієнтованого навчання визнано
індивідуалізацію навчання, що передбачає вирішення двох завдань.
По-перше, це сприяє дітям з перших років цілеспрямованої освіти
засвоювати знання у тому темпі, який зумовлюється їх пізнавальними
здібностями. По-друге, надає можливість здібним дітям максимально
розвивати власні позитивні задатки, розкривати творчий інтелектуальний
потенціал.

Наступним принципом є максимальне наближення навчального матеріалу до
реалій життя. Реалізація цього підходу сприяє розумінню учнями
важливості знань, необхідності постійного їх оновлення.

Принцип спіралевидної будови навчального матеріалу дозволяє повертатися
до раніше вивченого і розглядати його всебічно на більш складному рівні,
що дає можливість слабшим учням закріпити, а сильнішим поглибити знання.

Не менш важливим є принцип постійної самооцінки учнями власної
навчальної діяльності. Це дає можливість школярам не лише більш
усвідомлено ставитися до учіння, а й спостерігати динаміку особистого
просування у засвоєнні навчального матеріалу, своєчасно коригувати свою
пізнавальну діяльність.

Реалізація наведених принципів повинна здійснюватися комплексно, у
взаємозв’язку з іншими дидактичними принципами [6].

Для вчителя, який працює над реалізацією проблеми ООН, ключовими словами
повинні бути допомога і підтримка. Підтримка ґрунтується на любові до
дітей, гуманізації навчального середовища. Актуальними для розуміння
сутності особистісно орієнтованого навчання є погляди
В.О.Сухомлинського, який вважав, що педагог повинен відчувати в собі
дитинство, розвивати здатність до розуміння дітей і, головне, не ламати
дитячу індивідуальність, а виправляти і спрямовувати її розвиток,
розуміючи, що дитина знаходиться у стані самопізнання, самоствердження,
самовиховання [14].

Яким же чином можна підтримати дитину на уроці?

По-перше, цьому сприяє використання засобів, що забезпечують підтримку
всім учням і створюють для них необхідний емоційний фон доброзичливості,
взаєморозуміння, співпраці. Це уважне, привітне ставлення вчителя до
учнів, залучення до планування занять, створення ситуацій взаємного
навчання, позитивна оцінка досягнень, діалогічне спілкування.

По-друге, зазначене реалізується на основі застосування засобів, що
забезпечують індивідуальну (особистісну) підтримку, припускають
діагностику розвитку, навченості, вихованості, виявлення особистих
проблем дітей. Це створення «ситуацій успіху», підвищення статусу учня,
значення його власного внеску у вирішення загальних проблем.

Технологія особистісно орієнтованого уроку (за С.Подмазіним) передбачає,
що учень, перетворюючись на суб’єкт навчальної діяльності, має оволодіти
основними етапами діяльності: орієнтація ? визначення мети ?
проектування ? організація ? реалізація ? контроль ? корекція ? оцінка
[10].

В умовах особистісно орієнтованого навчання учень є суб’єктом навчання,
а вчитель є не лише носієм певних знань, а й помічником становлення
школяра як особистості. Тому, говорячи про урок літератури, можна
сказати, що його мета полягає у відкритті неповторного «Я» кожної
дитини, створення умов для її самореалізації. Успішному розв’язанню цих
завдань сприяють, на нашу думку, нетрадиційні форми навчальної
діяльності, інтерактивні технології навчання, оскільки «відчуття новизни
– один з великих стимулів у навчанні учнів» [13].

Сутність інтерактивного навчання полягає в тому, що навчальний процес
відбувається за умови постійної, активної взаємодії всіх учнів. Це
співнавчання, взаємонавчання, в якому і учень, і вчитель є рівноправними
суб’єктами навчання, які розуміють, що вони роблять, рефлексують з
приводу того, що вони знають, вміють і здійснюють [9].

Коли учень є учасником лише пасивного навчання (лекція, читання), то при
цьому спостерігається низький рівень засвоєння матеріалу. Значно вищий
рівень буде за умов інтерактивного навчання, навчання інших та
застосування знань. Недаремно ж Конфуцій сказав: “Те, що я чую, я
забуваю. Те, що я бачу, я пам’ятаю. Те, що я роблю, я розумію” [4].

Отже, форми і методи організації навчальної діяльності повинні бути
адекватними меті й особливостям особистісно орієнтованого навчання,
сприяти побудові навчального процесу на основі суб’єкт-суб’єктних
відносин.

Цікаві форми і прийоми активізації учнівської діяльності, а також
підвищення інтересу школярів до вивчення предмета пропонує А.Гін. До
кожної з основних частин заняття пропонується від 5 до 13 прийомів.
Пропоновані прийоми представлено у вигляді «Конструктора уроку»,
скориставшись яким, педагог може побудувати своє заняття, не
повторюючись і видозмінюючи його структуру.

Використання інтерактивних технологій не повинно ставати самоціллю. Адже
це один зі способів розвитку здібностей кожного учня, головного завдання
особистісно орієнтованої педагогіки [12].

Перетворення учня на суб’єкта навчальної діяльності потребує й
оволодіння ним основними етапами такої діяльності: мотивація ?
цілевизначення ? планування діяльності ? опрацювання навчального
матеріалу ? рефлексування ? оцінка [11]. Це відповідно зазначається у
графі календарного плану «Елементи особистісно орієнтованого навчання»
як етапи оволодіння діяльнісними уміннями: цілевизначення (Ц),
планування (П), рефлексія (Р), оцінювання (О).

На наш погляд, головне у викладанні літератури – навчити школярів
глибоко особистісно сприймати художній твір. А для цього потрібно
створити оптимальні умови для активізації творчої діяльності учнів у
процесі роботи з художнім текстом. На жаль, сьогодні у школі типовим
залишається інший спосіб роботи з текстом: вчитель спочатку розповідає,
скажімо, про певну добу в її соціоісторичному вимірі, потім – про
мистецтво і літературу, що розвивалися за умов цієї доби, далі
зупиняється на біографії письменника, загальній характеристиці його
творчості і тільки після цього переходить до аналізу твору. Звичайно,
такий спосіб в окремих випадках є доречним. Однак, якщо він переважає,
шкільний курс перетворюється на суцільний потік лекційно-оглядових тем,
до яких додаються ( як ілюстрації) ті чи інші художні твори. Така робота
з текстом орієнтує учня на елементарне споживання готового матеріалу,
який під час читання тексту належить лише відтворити. Особистісно
орієнтовані технології націлюють читача на «ретельне прочитання», на
пошук смислів у тексті (замість того, щоб засвоювати готову інформацію),
на дослідницьку і співтворчу позицію щодо прочитаного, на самостійний
пошук способів поєднання тексту та історико-культурного контексту. А це,
звичайно, багаторазово підвищує вартість здобутих знань і визначає
провідну роль аналізу твору у процесі викладання літератури. Шлях від
деталі до цілого, що поступово виводить читача на орбіти автора і тип
культури, дозволяє раціональніше та економічніше структурувати матеріал
навчального заняття. Адже курс літератури є складником світової
культури, і тому його завдання – висвітлювати духовний і естетичний
досвід (індивідуально-авторський, національний, культурно-історичний),
втілений у конкретному творі.

Читаючи, кожен пізнає себе. Конструюючи (переосмислюючи) смисл
прочитаного твору, читач вносить в інтерпретацію свої особисті якості:
упередження, бачення та інші індивідуальні концепти. Виникає низка
запитань: якою мірою вчитель може і повинен приймати обтяжену цими
особистісними нашаруваннями відповідь учня? Чи готовий педагог до
«вільнодумства» школярів на уроці? І яким чином вписати своє трактування
в систему учнівських тлумачень?

?

I ^

??A?Потрібно, щоб урок літератури став своєрідним майданчиком для
самопізнання і самовираження школярів. Учителеві потрібно створити такі
умови, за яких читач захотів би докласти додаткових зусиль, а текст
зміг би виявити свої можливості. У середніх класах, коли текст часто
читають і аналізують безпосередньо на уроці, учні лише готуються до
діалогу з книгою. А в старших класах (10-11 кл.) питома вага самостійної
роботи учня з книгою значно зростає, більшість об’ємних творів школярі
читають вдома, і перше ознайомлення з текстом здійснюється, зазвичай,
без «контролю» вчителя.

Вивчення художнього твору в старших класах потрібно вибудовувати таким
чином, щоб школярі не лише засвоювали його ідейне багатство, зростали
духовно, а й глибше пізнавали рідну мову. Виразне звучання зразків
красного письменства на уроках літератури розкриває школярам художню
силу слова, спонукає замислюватися над його змістом, усвідомлювати його
могутність. Пильна увага до слова у тексті активізує художнє сприймання,
а відтак підводить до розуміння індивідуальної манери письма митця,
його стильових особливостей. Тому під час аналізу художніх творів учням
потрібно пропонувати завдання, які поглиблюють розуміння ролі слова,
образу.

У старших класах доречним є застосування проектних технологій,
різноманітних дослідницьких методів, бо вони якраз і спрямовані на
самостійну діяльність учнів – індивідуальну, парну або групову, яку учні
виконують упродовж певного часу. Дослідницький метод – домінантний у
роботі зі старшокласниками, бо вони вже здобули базові знання, уміють
аналізувати художній твір, мають навички роботи з текстами різних
стилів. Учні отримують завдання і самостійно досліджують певне питання,
користуючись рекомендованою літературою. Іноді доцільно недостатньо
висвітлити творчість письменника в літературно-критичних дослідженнях,
чим викликати в учнів бажання якомога повніше пізнати особистість і
творчість талановитого митця.

На кожному уроці, зазвичай, потрібно працювати над розвитком творчих
здібностей учнів. Дуже важливо не подавати готові істини, а спонукати
мислити, самостійно розв’язувати проблеми. Запитання проблемного
характеру активізують мислення старшокласників, створюють інтелектуальну
атмосферу, дух співтворчості. Цьому передусім сприяє робота у групах, де
учні-лідери (координатори) визначають методи, прийнятні для виконання
певного завдання, а інші представники груп виконують творче завдання.

Використання інтерактивних та особистісно орієнтованих методів і
прийомів навчання заохочує учнів до активного пізнання, що допомагає
осмисленому і більш глибокому засвоєнню матеріалу.

У процесі викладання української літератури активно застосовуємо такі
методи інтерактивного особистісно орієнтованого навчання:

· створення асоціативного куща;

· технологія «Мікрофон»;

· технологія «Незакінчене речення»;

· робота у групах «Діалог» або «Спільний проект»;

· «Передай крейду»;

· «Відгадай слово»;

· «Відгадай літературного героя» (за одягом, портретом, вчинками
тощо);

· «Істинне – хибне»;

· «Лови помилку»;

· «Режисерування тексту»;

· «Мозкова атака»;

· «Гронування»;

· робота в парах;

· «Акваріум»;

· «Мозаїка» («Зигзаг», «4х4»);

· «Сенкан»;

· «Дискусійна мережа»;

· «Позначки»;

· написання есе;

· «Кубування»;

· «Ромашка запитань»;

· діаграма Вена («Літературне коло»).

Особистісно орієнтоване заняття відрізняється від інших активною
діяльністю учня на всіх етапах заняття. У процесі особистісно
орієнтованого навчання вчитель формує у школярів специфічнні ознаки
відповідно до власних інтересів, цінностей, психофізіологічних
особливостей.

Як вважає А.М.Фасоля, особистісно орієнтоване навчання має такі ознаки:

1. Повідомлення учням цілей заняття, орієнтованих на конкретний
результат. Зазвичай, цілі формуються вчителем. Але якщо учні мають
навички визначати очікувані результати, то в таких класах практикується
визначення цілей заняття самими учнями. У визначенні цілей учитель
виходить лише зі змісту навчального матеріалу, загальних цілей теми, а й
враховує суб’єктний досвід школяра, для якого ця ціль має бути
особистісно значущою. Прикладом цього може бути запропонована учням
анкета (додаток 1).

Форми й методи роботи визначаємо, виходячи з основної вимоги
особистісно орієнтованого навчання: вони мають забезпечити врахування
суб’єктного досвіду, активну діяльність якщо не кожного учня, то
максимальної їх кількості. Важливим принципом роботи вчителя на
особистісно орієнтованому занятті має стати такий підхід: там, де можна
промовчати, учитель мовчить, там, де можна запитати, запитує, а не
розповідає сам.

2. Стиль спілкування, стосунки « учитель – учень» базуються на
педагогіці співробітництва.

3. Створення позитивного настрою на уроці, відповідної мотивації,
ситуації успіху, взаємопідтримки, переважання діалогічної форми
спілкування, індивідуальної, парної та групової роботи. Широко
впроваджується у практику роботи інтерактивна модель навчання –
співнавчання, взаємонавчання (колективне, групове тощо). Якщо навчальна
діяльність проходить у групах, а кожна група працює над певною
мікротемою, то можливим є формування цілевизначення членами групи для
цих мікротем, що також сприяє позитивному результату роботи.

Однією із інтерактивних форм навчальної діяльності є робота в
групах. У класах, які працюють за Програмою «Крок за кроком»,
попередньої підготовки до тієї чи іншої форми роботи учні не потребують.
Учителю потрібно пам’ятати про підготовку інструктивних матеріалів для
роботи учнів у групі.

Групи можуть утворюватися різними способами, а саме:

— четверо учнів за сусідніми партами;

— учні одного ряду;

— за алфавітом (зростом, кольором волосся, очей, статтю та ін.);

— за вибором самих учнів;

— по черзі окремими учнями, які будуть експертами оголошених для
розгляду питань;

— учнями, яких керівниками груп визначив учитель (потім група
може визначити іншого лідера);

— за переліком проблем (учень обирає не групу, а проблему, над
якою він хотів би працювати).

Семінарське заняття можна організувати у формі «круглого
столу». Групова робота під час проведення семінару може передбачати
об’єднання учнів у групи, що працюють над однією проблемою, обговорення
результатів діяльності в групі, визначення представника, який розкриє
класові узгоджену думку.

4. Заняття будується на діяльнісній основі: учень активно працює
(самостійно, в парах, групах, кооперативно) на всіх етапах, навчаючись
самостійно здобувати знання і застосовувати їх у різних видах
діяльності.

5. Учень постійно знаходиться в ситуації вибору (змісту освіти, темпу,
виду завдань, способу опрацювання матеріалу).

6. Оволодіння навичками цілевизначення, планування, організації,
рефлексії, оцінки, корекції є обов’язковою складовою заняття.

Наприклад, учні усно або письмово відтворюють хід міркувань,
практичних дій, аналізують їх. Може також застосовуватись анкетування
(додаток 2).

Школярам можуть бути запропоновані запитання для самоаналізу
навчальної діяльності. Наприклад:

— чому я вибрав саме цю тему (завдання)?

— який головний результат моєї діяльності на занятті?

— яка участь кожного учасника у роботі групи?

— у чому полягає моя роль?

— чи впорався я з нею?

— як я оцінюю колективну діяльність?

Рефлексія може спрямовуватися й на інших учнів: який спосіб
вирішення проблеми запропонували мої товариші? Чим він відрізняється від
мого?

Важливим моментом є рефлексія відчуттів (Що я відчував під час
розв’язання проблеми?) та її словесне чи інше вираження.

Для підсумкової рефлексії добираються відповідні запитання
(найдоцільніше їх виконання вдома).

Під час рефлексії аналізується й оцінюється досягнення цілі,
результат зіставляється із запланованим. Особистісно-орієнтоване
навчання передбачає контроль не тільки рівня засвоєння зовнішнього
змісту предмета, а й змісту внутрішнього (умінь, навичок, способів
діяльності, особистісного розвитку учня). Зіставлення досягнутого
результату із запланованим, досягнутого й початкового рівнів розвитку є
основою для оцінки.

7. Особистісно орієнтоване заняття ґрунтується на врахуванні
психофізіологічних особливостей школяра, його інтересів, ціннісних
орієнтацій.

Література – предмет особливий. Нинішнє юне покоління мусить
знайти шляхи переходу від жорстокого раціоналізму до духовності,
подолати кризу духовності як найглибшу кризу людства, а тому його
пріоритетами мають бути шляхетність почуттів, гуманність у стосунках,
висока моральність. Саме на формування таких цінностей спрямоване
особистісно орієнтоване навчання.

Список використаної літератури

Акбашева Р.Ш. Проектный подход к личностно-ориентированному образованию.
– Уфа: Башгоспединститут, 1999. – С. 132.

Амонашвили Ш.А., Загвязинский В.И. Паритеты, приоритеты и акценты в
теории и практике образования // Педагогика. — 2000. – №2. – С.
13-15.

Балл Г.А. Психологическое содержание личносной свободы: сущность и
составляющие // Психологический журнал. – 1997. – №5. – С. 7-19.

Із скарбнички мудрих думок // Шкільний світ. – 2006. — №33-34. – С. 44.

Клокар Н.І., Слободянюк Н.Г., Стаднюк І.І. Концепція діяльності наукової
лабораторії особистісно орієнтованого навчання та виховання //
Організація та зміст діяльності наукових лабораторій інституту / За ред.
Н.І. Клокар, О.В.Чубарук. – Біла Церква, 2005. – С.209.

Концепція загальної середньої освіти (12-річна школа) // Інформаційний
збірник Міністерства освіти і науки України. – 2002. – №2. – С. 3-22.

Леонтьев А.Н. Психологические вопросы сознательного учения. – М.-Л.:
Известия АПН РСФСР, 1947. – Вып. 7.

Навчання в дії. Як організувати підготовку вчителів до застосування
інтерактивних технологій навчання: Методичний посібник / А.Панченков,
О.Пометун, Т.Ремех. – К.: А.П.Н., 2003. – 72 с.

Особистісно зорієнтований урок літератури: З досвіду роботи / Упоряд.
Г.Федяй, А.Фасоля. – К.: Шкільний світ, Вид. Л.Галіцина, 2005. – 128 с.

Похожие записи