Однороженко І.В.,

вчитель початкових класів

Особливе відношення до Дитини

Сучасне суспільство в Україні знаходиться на новому етапі розвитку, що
зумовлює зміни в системі освіти. Процес перебудови активізував інтерес
суспільства до гуманістичних ідей, загальнолюдських цінностей, які тісно
пов’язані з проблемами сучасного соціального розвитку.

Необхідною умовою руху суспільства шляхом прогресивного розвитку є
зростання ролі знань, опанування основ наук, техніки, мистецтва, праці
та фізичної культури. Однак, опанування знань, підвищення кваліфікації
спеціалістів не розв’язує повною мірою проблему перетворення суспільного
життя.

Не менш важливим завданням є забезпечення компетентності й моральної
відповідальності особистості за свої дії, вчинки. У зв’язку з цим
важливого значення набуває усвідомлення молоддю гуманістичної мети
освіти та формування відповідного ставлення до знань.

Підвищення якості навчання учнів, формування у школярів прийомів і
способів самоосвіти, самостійного здобуття знань — найважливіші завдання
сучасної школи. На виконання саме цих завдань націлюють педагогічних
працівників нормативні документи про перебудову шкільної освіти в
Україні.

Здійснення планів подальшої розбудови незалежної України вимагає, щоб
молоде покоління отримувало найглибші та найміцніші знання. Зростання
значення знань за сучасних умов визначає необхідність подальшого
вдосконалення навчально-виховного процесу в школі, пошуку шляхів
підвищення свідомості та активності в навчанні, підвищення якості знань
учнів.

Мабуть, будь-який учитель-практик, незалежно від досвіду роботи у школі,
мріє про те, щоб через кілька років відчувати справжню гордість за своїх
колишніх учнів, пишаючись тим, що в їхніх досягненнях є й частка його
знань, його душі, цілеспрямованості та працелюбства.

Сьогодні освіта шукає нову модель існування, адже зароджується нове
інформаційне суспільство. Чи відповідає сучасна освіта його запитам? Уже
давно реалізовано гасло «навчати всіх».

А чи навчаємо ми кожного? Чи в кожного учня, який закінчив початкову
ланку, сформовано саме вміння вчитися, вчитися самостійно?

І як саме перевірити рівень цих умінь?

Видатні методисти України наполягають па тому, що сьогодні доцільно
зробити крок з оцінювання навчальних досягнень учнів із предметів до
оцінювання основних компетентностей учнів, тобто вмінь застосовувати
знання у реальному житті, а також навичок використання всіх типів
інформації у будь-яких нових або складних обставинах, що пропонує людині
соціум. І взагалі, чи адаптовані наші діти до умов існування «дорослого»
за межами сім’ї й школи? Чи вміють вони спілкуватися, відстоювати своє
власне «я», достойно перемагати та програвати?

Життя — це постійний екзамен. Кожна життєва ситуація — це тестування
розуму, швидкості реакції, духовних сил, якостей характеру тощо.

Але хочеться підкреслити, що за всіма стилями, педагогічними
технологіями та техніками повинно бути головне – любов. Любов до людини,
бажання виховати чесну, розумну, вільну особистість. Це означає, що
таким повинен бути і вихователь.

«Дорослий у своєму ставленні до дитини повинен покласти на себе
особливий обов’язок: повернути не тільки себе, а й нащадків своїх, до
добра й милосердя, правди і справедливості, чесності й честі, творити з
дитини не гвинтика державної машини, а індивідуальність, духовну істоту,
культурну, мислячу, одне слово, інтелігентну.

Треба вдихнути дітям почуття любові до землі, рослин, тварин, до свого
народу, рідної мови і культури, закласти віру в майбутнє земної
цивілізації, бо в тому, що нині живемо з відчуттям кінця світу,— одна з
причин моральної деградації. Маємо подбати, щоб жила у свідомості малечі
казка дитинства як щось світле, повне поезії і сонця»,— говорив
український письменник Валерій Шевчук.

В.О.Сухомлинський писав, що дитинство – це щоденне відкриття світу.
Потрібно, щоб це відкриття стало перед усім, пізнанням людини, щоб в
дитячий розум і серце входила краса справжньої людини.

Дитинство – найважливіший період людського життя, не підготовка до
майбутнього життя, а справжнє, яскраве, неповторне життя. І від того, як
пройшло дитинство, хто вів дитину за руку в дитячі роки, що ввійшло в
його розум із навколишнього світу – від цього залежить , якою людиною
стане сьогоднішній малюк.

??????????Ue?В.О.Сухомлинський був впевнений, що процес виховання
виражається в єдності духовного життя вихователя і вихованців – в
єдності їх ідеалів, інтересів, думок, переживань.

Шалва Олександрович Амонашвілі перетворює урок в дійство розкриття
людських сердець, тому що «серце розумніше», і кожного учня, тому що
Вчитель через віру в дитину допомагає йому пізнати себе, відчуває його
індивідуальні можливості, веде кожного до його власного успіху. Учню
потрібні не просто знання, а потрібен вчитель, який стане образом для
наслідування, який навчить його вчитися, допоможе закохатися в працю
пошуку знань.

«Навчання – це лише одна пелюстка тієї квітки, яка називається
вихованням», нагадує класик Василь Сухомлинський, а класика, говорить
нам Шалва Амонашвілі, вона з майбутнього. Ввібрав в себе мудрість
класики, пропустив її крізь своє серце, він створив свою унікальну
«Систему гуманно – особистісного підходу до дітей в навчальному
процесі».

Особливе відношення до Дитини (це слово Шалва Олександрович завжди пише
з великої букви) будується на повазі до юної душі, на відданій любові.
Любов – це основа гуманної педагогіки, на принципах любові будується вся
система взаємовідносин з учнями. Любов – це велика творча сила. Люби
свою працю, свій вчительський шлях, дітей, з радістю долай перешкоди,
які дають нам мудрість, навчайся у життя, у природи, тягнись до краси і
прекрасному, — така заповідь мудрого вчителя, який давно став живим
класиком.

Любов виховується любов’ю, благородство виховується благородством,
культура виховується тільки більш високою культурою вчителя. Ми часто
сприймаємо дітей як чистий лист паперу, на якому вчителю доручено
написати свої знання. Але це не так. Ось що нам говорить вчитель
гуманної педагогіки:

«Дитина – цілісна особистість і, перед усім треба, щоб процес навчання
захоплював його повністю, з усіма його життєвими устремліннями і
потребами». Потрібен процес навчання, який буде стимулювати учня, його
пізнавальні сили, направлені на оволодіння знаннями. Дитина не хоче
брати готові знання і буде сторонитися того, хто буде силою вкладати їх
йому в голову. Але вона із задоволенням піде за своїм наставником шукати
ці самі знання самостійно оволодівати ними.

Тому прислухаємося до порад Дороті Лов Нолт:

Дитина, яку заохочують, вчиться вірити у себе.

Дитина, оточена толерантністю, вчиться бути терплячою.

Дитина, яку хвалять, вчиться вдячності.

Дитина, яку гідно оцінюють, вчиться, що добре мати мету.

Дитина в чесному довкіллі вчиться правди і справедливості. .

Дитина, оточена приязним ставленням, вчиться радості життя.

Якщо ви живете в спокої, то й ваша дитина житиме зі спокоєм у душі.

«Учитель повинен обирати собі велику мету, несумісну з його зусиллями, і
це тому, що тільки так він зможе піднести своїх учнів і піднестися сам».
Ці слова Шалви Амонашвілі повинні стати девізом наших вчителів.

Необхідно створити ситуацію успіху для розвитку особистості дитини, дати
можливість кожному вихованцю відчути радість у його досягненні,
усвідомлення своїх здібностей, віри у власні сили, допомогти особистості
дитини зрости в успіху, дати відчути радість від здолання труднощів,
дати зрозуміти, що задарма в житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусилля. І успіх буде рівноцінним витраченим зусиллям.

Розпочинаючи свій день, потрібно повторювати слова Шалви
Олександровича Амонашвілі: «Усміхайся власному Я! Усміхайся кожному!
Усміхайся дітям, людям! Усміхайся Творцеві! Усмішка — це особлива
мудрість!». Усміхаймося всім, хто нас зустрічає, й у відповідь отримаємо
багато усмішок. Усмішка — це духовний дар, вона дасть нам й нашим учням
наснагу і примножить наші духовні здобутки. «В усмішці сила і Мудрість
учителя», — зазначав Шалва Амонашвілі.

Вчіть дитину вдивлятись у звичне —і вона побачить несподіване.

Вчіть дитину вдивлятись у негарне —і вона побачить гарне.

Вчіть дитину вдивлятись у частини -і вона побачить ціле.

Вчіть дитину вдивлятись у мале —і вона побачить велике.

Вчіть дитину вдивлятись у себе -і вона побачить весь світ.

Вчитель – садівник духа, як каже Ш.Амонашвілі. Він сіє невидиме насіння
– це і є Істина Школи.

PAGE

PAGE 5

Похожие записи