Методичні поради щодо розвитку професійних умінь учителя образотворчого
мистецтва

У сучасних умовах динамічного розвитку суспільства перед кожним учителем
постає потреба постійного вдосконалення педагогічної майстерності,
саморозвитку, в основі якого – систематична самоосвіта. На цьому
неодноразово наголошували педагоги В.О.Сухомлинський І.В.Бондар,
І.А.Зязюн, В.Г.Кремень та інші. Зокрема, В.Г.Кремень стверджує: «В
умовах інформаційного суспільства самоцінність знань як таких
змінюється. З одного боку, вони стають більш доступними, а з іншого –
одержання нових знань, умінь стає обов’язковим для людини впродовж
усього життя. Тому неможливо в школі чи іншому навчальному закладі дати
освіту на все життя» [3, с.7]. Досліджуючи сучасні тенденції розвитку
освіти, І.А.Зязюн зазначає: «Динамізм сучасної цивілізації, посилення
ролі особистості в суспільстві і виробництві, зростання її потреб,
гуманізація і демократизація суспільних відносин, інтелектуалізація
праці, швидка зміна техніки і технологій – ці та інші тенденції
зумовлюють необхідність зміни формули «освіта на все життя» формулою
«освіта впродовж усього життя» [1, с.15]. Такі тенденції розвитку
суспільства спрямовують педагога на вдосконалення своєї майстерності,
конкурентоспроможність та конкурентноздатність. Зміни у світовій та
вітчизняній науці спонукають його працювати творчо, вміло орієнтуватися
в інформаційному просторі.

В Україні здійснюється перехід на новий зміст навчання. Зокрема, змінено
структуру Базового навчального плану, навчальних програм;
запропоновано новий зміст освітніх галузей; введено в навчально-виховний
процес нові предмети “Мистецтво”, “Художня культура”, “Естетика”,
вирішуються питання профільного навчання, зовнішнього оцінювання
навчальних досягнень учнів. На нашу думку, такі зміни в освіті
потребують розроблення та впровадження нових підходів у методиці
навчання нових мистецьких предметів та зміни вимог до професійної
діяльності педагогів.

Виходячи із зазначеного вище, метою нашої статті визначаємо пошук
способів вирішення проблем розвитку професійних умінь вчителів
образотворчого мистецтва, удосконалення якості їх професійної
діяльності, а також певних аспектів методики викладання предметів
художньо-естетичного спрямування.

На думку В.О.Сухомлинського, «гарний вчитель – це людина, яка досконало
володіє уміннями, притаманними тій чи іншій трудовій діяльності, майстер
своєї справи» [8, с.15]. Відомо також, що рівень сформованості вмінь –
це важлива професійна якість учителя; обмеження їх розвитку може
негативно вплинути на викладання предмета. Саме тому важливим є питання
розвитку професійних умінь педагога. Дослідженню даної проблеми
присвячено низку сучасних праць – дидактів О.Г.Артемчука, О.Бугрія,
І.П.Грищука, Н.М.Голоти, І.А.Зязюна, М.В.Кухарєва та інших.

Загальновідомо, що рівень розвитку професійних умінь учителя
безпосередньо впливає на рівень навчальних досягнень учнів. Окрім цього,
варто враховувати, що творча активність школярів як результат творчого
викладання предмета проявляється у самостійному перенесенні знань і
умінь у нову ситуацію, в усвідомленні нової функції знайомого об’єкта,
в умінні поєднувати в різних комбінаціях відомі способи вирішення
завдань. Отже, високий рівень розвитку професійних умінь сприяє
ефективній організації вчителем навчального процесу, творчому
використанню педагогічного досвіду, інноваційних технологій, реалізації
особистісно орієнтованого навчання школярів. Такі підходи до
організації навчально-виховного процесу – актуальні в сьогоденні, у
період, коли відбувається інтеграція мистецтва та предметів
художньо-естетичного циклу, що передбачає якісні зміни методики
викладання цих навчальних предметів.

Проаналізуємо чинники, що сприяють зростанню професійних умінь вчителя
образотворчого мистецтва. Як зазначає В.Ф.Орлов, стати вчителем,
принести користь суспільству та отримати громадське визнання особистість
зможе лише тоді, коли досягне високих результатів у
художньо-педагогічній діяльності: по-перше, як митець, а по-друге, – як
педагог. Варто враховувати і таке: як представники мистецької професії,
вчителі мистецьких дисциплін самореалізуються у досягненнях (роботах)
своїх вихованців [4, с.141].

Важливим у професійній діяльності вчителя, його самозростанні є
правильне планування навчально-виховного процесу. Кожне заняття
починається з його ретельного продумування. Важливим у цьому процесі є
вміння визначити прогнозований результат, відповідно до нього
спланувати мету та завдання заняття. Вони повинні бути конкретними і
доступними вихованцеві, такими, виконання яких принесло б школяреві
задоволення. Для цього вчитель повинен володіти педагогічною
проникливістю, розуміти внутрішній світ своїх учнів, їхні мотиви,
інтереси, прагнення. На цій основі розвивається здатність досягати
передбачені результати педагогічної дії, проектувати розвиток
особистості своїх вихованців [7, с.11]. Реалізація спланованих завдань
забезпечить успіх педагогічної взаємодії з учнями.

Основним завданням естетичного виховання є сприяння формуванню та
вдосконаленню творчих задатків учнів. Розвиток культури і творчих
здібностей школярів у співпраці учня і вчителя значною мірою залежить
від особливостей її організації. Вчитель потребує творчої свободи у
своїх діях, оскільки від цього залежить розвиток фантазії і митецькі
самостійні пошуки його учнів. На думку В.Ф.Орлова, співпраця
вихованця з педагогом, який постійно перебуває у стані пошуку нових
рішень, стає, безумовно, зразком для наслідування у творчому
самовдосконаленні й художньо-естетичному саморозвиткові учня [4,
с.11].

Вагомим показником професійної майстерності педагога є вміння розвивати
пізнавальну активність учнів, здатність сформувати інтерес до мистецтва,
вмотивувати потребу такої діяльності, власного розвитку вихованцеві; за
такої умови дитина зможе успішно реалізувати свої творчі задатки.

Важливим для розвитку професійних умінь учителів, підвищення
ефективності процесу навчання є наступне: педагог повинен прилучатися до
емоційного життя дитини, відчувати її внутрішні стани як свої особисті,
співчувати їй. Такого вчителя завжди поважають і розуміють учні, батьки,
колеги [2, с.61]. Цьому сприяє організація навчальної діяльності
протягом усього заняття, а не штучно створені веселі моменти на
короткий час. Тому педагог у процесі освітньої взаємодії своєю
поведінкою, словом, мімікою, дією повинен дати зрозуміти дитині, що
відчуває її настрій, підтримує її. Саме така атмосфера сприяє розвитку
творчості учнів.

Принципове значення має також вміння педагога зосередитися на відповіді
учня, знайти позитивне у міркуваннях, діяльності школяра, оскільки
він має бути під постійною увагою педагога, і кожна його думка, навіть
незрозуміла на перший погляд, має бути почута вчителем. Тому вчитель
зобов’язаний створити таку атмосферу на занятті, за якої учень може
вільно висловлювати власну думку, розуміти сутність своїх міркувань,
змінювати їх. Вихованцеві варто тактовно вказати на помилки в його
пошуку, міркуваннях за умови їх допущення, допомогти зрозуміти їх,
правильно розв’язати поставлене завдання. Сучасний педагог завжди
повинен знаходити адекватний підхід до кожного учня.

Доцільно, на наш погляд, правильно організовувати засвоєння школярами
нового, а саме: не приділяти окремим несуттєвим питанням занадто багато
уваги, не перевантажувати учня інформацією більшою мірою, ніж це
передбачено програмою, оскільки це стомлює учнів, має негативний вплив
на процес пізнання.

h‚

h‚

h‚

gd‚

роектів. На думку С.Сисоєвої, вміння вчителя використовувати зазначений
метод є показником його високої кваліфікації, прогресивності професійної
діяльності, спрямованості на творчий розвиток учнів [6].

Учитель повинен також володіти вміннями ефективно та вмотивовано
використовувати різноманітні прийоми роботи з дітьми. Для прикладу,
після виконання ними частини завдання їм варто запропонувати обмінятися
роботами з тим, щоб проаналізувати роботу однокласника, висловити
пропозиції щодо її покращення. Застосування такого прийому має
неабиякий виховний вплив на дітей. Насамперед, діти вчаться довіряти
один одному. По-друге, в них розвивається бажання допомогти
однокласнику, комфортність взаємостосунків. По-третє, діяльність такого
виду сприяє розвитку комунікативних здібностей дітей. У такій творчій
дружній атмосфері їхня навчальна діяльність стає ефективнішою,
приносить задоволення, сприяє розвитку творчої уяви, вихованню любові
до мистецтва. Значну роль у навчально-виховному процесі відіграє також
уміння педагога комбінувати різні форми роботи.

Вагомим у роботі вчителя образотворчого мистецтва є вміння виконувати та
демонструвати педагогічний малюнок, і робити це педагог повинен
професійно та майстерно. У такому разі учні зрозуміють завдання, зможуть
повторити побачені дії та, як результат, вільно виконати свою роботу,
бо вона для них стане простою, доступною.

Користуючись лише традиційними методами навчання, вчителі досить часто
передають інформацію на репродуктивному рівні, в той час як доцільним є
використання на заняттях особистісного досвіду дітей. Тому варто
створювати такі ситуації, коли учні спочатку висловлюють власні думки,
дають власну оцінку твору мистецтва чи явищу (а не вислуховують
пояснення вчителя). Саме такий підхід зумовлює розвиток у дитини
нестандартного мислення.

Досвідчений учитель, зазвичай, вибудовує процес викладання предмета з
використанням міжпредметних зв’язків. Наприклад, якщо на занятті
застосовуються музичні твори, важливим є їх правильний підбір. Не кожен
учитель образотворчого мистецтва має музичні здібності й може дібрати
потрібну мелодію до твору. Якщо виникає така проблема – варто
звернутися за кваліфікованою консультацією (порадою) до вчителя музики.
Окрім цього, показником майстерності педагога є те, що музичні твори
добираються не лише для створення відповідного фону, а несуть
підсилювальну емоційну дію, є співзвучними змісту твору мистецтва, який
аналізується.

У процесі введення в роботу нових матеріалів чи технік вчителі мають
пояснити дітям, для чого використовується той чи інший інструмент або
матеріал.

Здатність використати наочність є також важливою. Педагог повинен
пояснити й попередньо продемонструвати кожну роботу, яка
використовується на занятті.

Вагомим у вивченні предмета є організація процесу ознайомлення школярів
із відповідною термінологією. Необхідно постійно навчати дітей новим
термінам, однак у доступній для них формі, враховуючи вікові особливості
їхнього розвитку. Під час вживання нових понять учитель має визначити
доцільність їх застосування на занятті. Невиправданим є трактування
наукових термінів по-своєму, тобто, хибні твердження, що вводить дітей в
оману, оскільки процес переучування є складним. Недопустимо також, щоб
вчитель проявляв “обізнаність”, “фахову компетентність” і на високому
науковому рівні пояснював дітям певні процеси у практичній роботі. За
такого підходу діти не зможуть повноцінно та адекватно сприйняти нову
інформацію. Відомо, що велика кількість інформації перевтомлює дитину і
не засвоюється нею повною мірою. Як результат, учні в подальшому
виконують роботу з помилками.

Дуже важливо, щоб було заздалегідь визначено критерії оцінювання
учнівських робіт, щоб школяр знав і розумів, що йому вдалося досягти, а
над чим ще потрібно треба попрацювати.

У кінці навчального заняття вчитель, зазвичай, проводить аналіз
діяльності учнів, підбиває підсумки. Вважаємо, що значно більший ефект
має самоаналіз, за умови реалізації якого учні самостійно аналізують
свою роботу та напрацювання однокласників. Ефект від такого навчання, на
нашу думку, буде значно більшим: учень таким чином повторює вивчений
матеріал, постійно напружує пам’ять. Крім цього, це дає змогу педагогу
визначити рівень засвоєння школярем навчального матеріалу. У такий
спосіб розвивається критичне мислення учнів та покращуються знання
вихованців.

Здатність правильного оцінювання творчих робіт учнів також відіграє
важливу роль у педагогічній діяльності вчителя образотворчого мистецтва,
його професійному зростанні, і, що важливо, у підтримуванні інтересу
учнів до опанування предметом. Неефективною для особистісного розвитку
дітей є оцінка, яка не мотивується, або така, яка виражає суб’єктивне
ставлення вчителя до доробку школяра (на зразок: подобається чи не
подобається). У такому випадку незрозуміло, які завдання ставив учитель
перед учнем для виконання певного завдання? Що може надати роботі красу
і неповторність, які саме правила і прийоми допомагають такому
виконанню, якими виражальними засобами скористався учень?

За умови виконання вихованцем завдання на низькому рівні вчителеві
доцільно з’ясувати з ним низку запитань на зразок: «Як у цій роботі
(твоїй, однокласника) реалізовано поставлене завдання, композиція,
малюнок, засоби зображення, пропорції?». Якщо учень не погоджується із
визначеним рівнем досягнень (власних чи товариша), він повинен
аргументувати власні судження, думки, оцінку.

Окремі вчителі досить успішно використовують на заняттях елементи
сугестивної технології, тобто за допомогою релаксаційної музики
допомагають учням зрозуміти й відчути певний образ. Відомо, що
релаксація – один із методів інтенсифікації навчального процесу, цей
стан слугує для активізації резервних психічних можливостей, закладених
в неусвідомлюваній сфері психіки учнів, і є основою для навіювального
впливу з дидактичною і виховною метою, способом підвищення ефективності
навчання.

Сподіваємося, що дотримання запропонованих у цій статті рекомендацій
сприятиме розвитку та вдосконаленню професійних умінь учителів
образотворчого мистецтва. На особливу увагу заслуговує також питання
вдосконалення діагностики художньо-практичної діяльності вчителів, яка
дозволить відстежувати динаміку набуття та розвитку нових умінь
педагогами. Це дасть можливість учителям значною мірою самостійно
розвивати педагогічні та творчі вміння, що підвищить професійну
майстерність педагогів.

Список використаної літератури

1. Зязюн І.А Неперервна освіта як основа соціального поступу
//Неперервна професійна освіта: теорія і практика: Збірник наукових
праць/ За редакцією І.А.Зязюна та Н.Г.Ничкало: у 2-х двох частинах. – Ч.
1. – К., 2001. – С. 15-23.

2. Зубкова І. Ю. Динаміка Я-образу вчителя професіонала: Дис… канд.
пед. наук. – К., 2000. – 205с.

3. Кремень В.Г. Освіта в Україїні: Стан і перспективи розвитку
//Неперервна професійна освіта: теорія і практика: Збірник наукових
праць /За редакцією І.А.Зязюна та Н.Г.Ничкало: у 2-х частинах. – Ч. 1. –
К.,2001. – С. 5-14.

4. Орлов В.Ф. Мистецтво і педагогічні технології //Мистецтво та освіта
№1. – 2001. – С.11-12.

5. Рылова Л.Б. Композиция как средство полихудожественного развития
будущего учителя изобразительного искусства //Межвузовский сборник:
Вопросы композиции. – Ижевск: Издательство Удмурдского университета,
1992. – 158 с.

6. Сисоєва С. Особистісно орієнтовані педагогічні технології: метод
проектів //Неперервна професійна освіта: теорія і практика. – 2002. –
Випуск 1(5). – С.75.

7. Суть і специфіка педагогічного передбачення //Педагогічний пошук. –
Луцьк , 1998. – №4, – С.42.

8. Сухомлинський В.О. Павлышская средняя школа //Избр. пед. соч. в 3-х
т. – Т.3. – К.: Рад. школа, 1961. – 187 с.

Похожие записи