«Організаційно — методичні стимулювання професійного саморозвитку
педагогічного працівника дошкільного навчального закладу»

«Вплив професійного саморозвитку педагогічного працівника дошкільного
навчального закладу на ефективність та якість освітнього процесу».

Розвиток особистості педагога нерозривно пов’язаний з його прагненням
до самостійного поповнення своїх знань . Більше того , сьогодні
самоосвіта – одна з важливих форм системи безперервного підвищення
кваліфікацій педагогів дошкільних закладів.

Учені стверджують, що знання, якими володіє людство, подвоюються кожні
десять років. Отже, знання, отриманні раніше, застарівають. Наука ,
техніка, виробництво розвивається й удосконалюється безупинно. У
сучасному світі відзначається помітне підвищення соціальної ролі освіти,
що стає головним ресурсом суспільства. Посилення інтелектуального
потенціалу, в основі якого закладено пріоритет самостійності людини,
здатної до саморозвитку, — одне з важливих завдань освіти.

Корній Чуковський писав: «Я почуваюсь вправі сказати: нехай живе
самоосвіта в усіх галузях!.. Лише ті знання міцні і цінні, які ви
здобули самі, Спонукані власною пристрастю. Усяке знання має бути
відкриттям, зробленим вами самими».

Найперше суспільне середовище, до якого потрапляє дитина – це
дошкільний навчальний заклад, який у взаємодії з сім’єю має створити
належні умови для забезпечення фізичного, психічного здоров’я дітей, їх
повноцінного розвитку, набуття життєвого досвіду. Для здійснення цих
завдань упродовж останніх років дошкільні навчальні заклади отримували
суттєву законодавчу підтримку.

Настільною книгою керівника дошкільного навчального закладу має бути
Закон України «Про дошкільну освіту», Базовий компонент дошкільної
освіти а Україні, Базова програма «Я у світі», яку затверджено в жовтні
2008р. МОН України. Саме питання здобуття дитиною якісної освіти через
впровадження Базової програми і є основним в 2009-2010 навчальний рік
для педагогів в ДНЗ.

І це саме той період, коли кожен має не лише усвідомити невідтворність
переходу на новий стиль роботи, конкретизований Програмою, а й знов
перегорнути сторінки Базового компонента дошкільної освіти та Коментаря
до нього і поповнити свої знання .Тобто дієво налаштуватися на роботу за
Програмою нового покоління, осмислити її відмінність від традиційних,
уточнити те що ще залишилось недостатньо зрозумілим.

Вихід у світ Програми «Я у світі» та Коментаря до нього, щоб донести до
свідомості кожного практика філософію нового програмного документа .Це
зробить звичайними й зрозумілими його понятійний апарат, наукову
термінологію, стиль викладу матеріалу. Зауважмо: педагоги, як і діти,
також потребують особистісно-орієнтовного, індивідуального та
диференційованого підходів, оскільки реакція на нововведення, здатність
сприймати їх є різкою і не всі легко «перебудовуються».Водночас
застерігаємо від адміністративного тиску на вихователів, від форсування
темпів і термінів і термінів впровадження Програми; але й так само від
затягувань та зволікань у цій справі.

Головним принципом сучасного освітнього процесу є принцип «Освіта
впродовж всього життя».Це зумовлює необхідність формування професійної
компетентності педагогічних кадрів, здатних вирішувати нові завдання,
результативно працювати в нових умовах . Головне – залучити до навчання
всі основні категорії працівників дошкільної освіти.

Робота педагогів за Базовою програмою сприяє зростанню їхнього
особистісного та професійного рівнів згуртованості колективу однодумців,
створенню позитивного психологічного клімату для самореалізації.

Виконання положень Закону України «Про дошкільну освіту» , Базового
компонента дошкільної освіти в Україні та Базової програми розвитку
дитини дошкільного віку «Я у світі» вимагає від вихователів високого
рівня соціально-педагогічної компетентності. Однак, як показує
практика, цей рівень на сьогодні досить низький, що, ймовірно, можна
пояснити недостатнім теоретичним та методичним забезпеченням
педагогічного процесу, а також нерозумінням багатьма вихователями
сутності процесів соціалізації дітей.

У роботі з вихователями слід урахувати й такі аспекти як:

— самостійність навчання ( самостійне вивчення педагогом основних видів
роботи);

— спільна діяльність з колегами (планування, реалізація й оцінювання
результатів у ході навчання);

— опора на педагогічний досвід вихователя;

— індивідуалізація навчання (створення індивідуального маршруту
підвищення соціально-педагогічної комплектності з урахуванням досвіду,
рівня підготовки, психофізіологічних, когнітивних особливостей
конкретного вихователя);

— системність навчання (узгодженість цілей, змісту, форм, методів,
засобів навчання і оцінювання результатів);

— контекстність навчання (побудована навчання з урахуванням професійної,
соціальної, побутової діяльності вихователів та організація відповідних
умов);

— актуалізація результатів навчання (оперативне застосування на практиці
набутих знань);

— розвиток освітніх потреб ( за результати навчання оцінюються за
реальним ступенем освоєння матеріалу; активізацією нових освітніх
потреб);

— усвідомлення навчання (осмислення процесу та своїх дій в організації
педагогічного процесу).

Оскільки провідну роль у навчанні відіграє безпосередній досвід,
доцільно використовувати активні методи, виходячи з індивідуальних
особливостей педагогів та їхнього стилю пізнання, активний метод
навчання – це спосіб організації навчального процесу, за якого
забезпечується вимушена , оцінювана і керована активність тих, хто
навчається. Активне навчання слід включати у процеси спілкування,
діяльності, що значною мірою допомагає розвитку творчості.

< B hi : >

.

hi

hopjC,незмінно пов’язано з культурою .Високий рівень культури є
необхідною умовою ефективності будь-якої праці, а особливо педагогічної.
Професійно — педагогічна культура вихователя в значній мірі
визначається рівнем його педагогічної підготовки, прагненням до
самовдосконалення в умовах професійної діяльності. У сучасних умовах
конкурентноздатним ресурсом діяльності вихователя є не стільки
спеціальні знання, володіння інформацією, основні технології навчання і
виховання загальна і професійно-педагогічна культура, що забезпечує
особовий розвиток, вихід за межі нормативної діяльності, здатність
створювати і передавати цінності.

Вихователь повинен володіти знаннями: методологічними, теоретичними,
методичними, технологічними. Педагогічна інноваційна діяльність в
дошкільній установі пов’язана з перетворенням, вдосконаленням освітнього
процесу, з внесенням нових, стабільних елементів.

Вихователь постійно повинен бути в курсі сучасних досягнень
педагогічної науки в області дидактики і дошкільної освіти. Для успішної
реалізації освітньої програми виховання і навчання в дошкільній установі
впроваджуються здоров’язберігаючі і здоров’я формуючі технології.
Вихователь повинен чітко знати ці технології, їх цілі, завдання, зміст,
умови впровадження в освітній процес, ефективність передбачу вального
результату.

Творчий особі вихователя властива особлива педагогічна захопленість,
ясне розуміння «надзадачі» педагогічної праці-виховання людини,
націленості на оптимальні результати його вільного і щасливого розвитку,
глибока пошана особи кожної дитини, віра його можливості. Педагогічна
захопленість-одна з найважливіших передумов педагогічної творчості.
Велике значення глибокої і різносторонньої ерудованості вихователя, його
загальної культури, начитаності, широти інтересів. От чому розвиток
творчих якостей особи вихователя неможливий тільки у вузьких
наочно-методичних рамках, вимагає широкого загальнокультурного багажу,
що безперервно поповнюється і заглиблюється. Знання норм педагогічної
діяльності вихователеві додає упевненість в правильності своїх дій.
Педагогічні норми виконуючи функцію цінностей, допомагають вихователеві
вибрати найбільш оптимальні способи діяльності, утвердивши ідеали і
професійні пріоритети. Норми педагогічної діяльності направлені на
вирішення протиріч, що виникають в процесі взаємодії вихователя з
дітьми, колегами, з батьками і адміністрацією, на забезпечення їх
співпраці і досягнення сумісних дій з виховання дітей дошкільного віку.

Виходячи з наступної ідеї: розвиток дитини в дошкільному віці
складається, головним чином, в ході спілкуванні з доросли. Не уміючи
мислити критично, діти цього віку наслідують всьому, що вони бачать і
чують в навколишньому оточенні, але понад усе тим людям, які
безпосередньо з ним пов’язані, до яких склалося позитивне відношення.
Такою близькою людиною, з якою безпосередньо пов’язана дитина в дитячому
саду, є вихователь. Він повинен володіти прийомами комунікабельності з
дітьми різного віку і різними психолого-педагогічними особливостями
розвитку.

Ми вважаємо, що провідними ознаками педагогічної комунікабельності
вихователя дошкільної установи є : потреба в спілкуванні з дітьми;
позитивна емоційна тональність спілкування; домінуюче переживання
відчуття задоволення від спілкування і організованого
виховано-освітнього процесу; розуміння дітей, здатність встановлювати
індивідуальні і групові контакти; уміння конструктивне вирішувати між
особові протиріччя; гуманізмі демократизм спілкування; естетика
спілкування.

Вихователь дошкільної установ, здійснюючи виховно-освітній процес,
повинен уміти на високому рівні, комплексно і творчо вирішувати складні
професійні завдання, а саме : вибудовувати діагностичні цілі,
прогнозувати результати діагностичної діяльності, підбирати (розробляти)
діагностичний інструментарій; спільно з іншими педагогічними
працівниками ( психологами, музичними працівником, логопедом)
здійснювати грамотне психолого-педагогічне діагностування , здійснювати
аналіз і інтерпретацію діагностичних даних, проектувати і реалізовувати
виховно-освітній процес на основі системної діагностики.

Культура вносить красу до відносин між людьми, сприяє їх
взаєморозумінню, зміцненню загальнолюдських і виробничих відносин. До
цього повинен прагнути вихователь дошкільної освітньої установи, до
цього зобов’язує його педагогічна етика, що передбачає сукупність правил
спілкування і поведінки людей, що професійно займаються навчанням і
вихованням підростаючого покоління.

На мою думку є кілька аспектів, розв’язання яких допоможе впровадженню
інновацій у педагогічну практику.

Перший аспект, який виникає при впровадженні в практику педагогічних
технологій – це психолого-педагогічна неготовність вихователя до
інновацій.

Другий – це відсутність мотивації та мотиваційного середовища.

Третій аспект – ще недостатня пропаганда перспективного та передового
педагогічного досвіду.

Сьогодні не менш актуальне питання – дослідження проблеми з формування
готовності членів педагогічного колективу до інноваційної діяльності,
розробці психологічного аспекту науково-методичного забезпечення
здійснення інноваційних освітніх проектів, корекційних засобів
самовдосконалення та розвитку творчого потенціалу вихователя ми повинні
приділяти значну увагу.

В Україні склалася ситуація, яка вимагає серйозної реорганізації
застарілих механізмів управління педагогічними системами та процесами –
четвертий аспект. Попередні централізовані моделі управління освітою не
можуть бути пристосовані до стрімких соціальних та економічних зрушень в
умовах інноваційного розвитку суспільства.

Сучасній освіті потрібен конкурентоспроможний педагог. Сьогодні педагоги
розуміють і на різних рівнях про це говориться, що необхідно шукати
ефективні форми, методи роботи з учнями, а коли така можливість
надається вчителю, то він або не вміє приймати самостійно рішення, або
не хоче щось змінювати в своїй роботі.

Практика засвідчує, що батьки почали вибирати спочатку вихователя , а
вже потім – дитсадок. Отже, у ринкових умовах і вихователь стає
конкурентоспроможний або ні.

Дідура Любов Олексіївна

місто Умань

вихователь – методист

дошкільного закладу №28

вул. Пушкіна 8 А

т. 5-00-44

Похожие записи