Відділ освіти Жашківської райдержадміністрації

Інтернет – конференція

«Етика і духовний світ людини»

Автор — Бондарова Оксана Петрівна

Методист РМК

Адреса: пров. Давиденка, 9

м. Жашків

Черкаської області

Тел. роб. 04747 6-0726 , 0961865618

Духовні основи здоров’я суб’єкта громадянського суспільства

Здорова людина активно прагне духовної чистоти та краси. Гармонія
духовних та фізичних сил організму підвищує його резерви , створює
достатні умови для максимально повного самовираження людини.

Коли мова іде про природу людини, про її здоров’я, то головним чином
мається на увазі її тіло і найменше – душевний стан,психіка, але наше
«Я» — це ще й душа,розум, свідомість,відчуття.

Здоров’я — це стан, коли відсутні хвороби, людина добре себе почуває.
Дійсно хвороби , недуги, фізичні травми,психічні розлади – антиподи
здоров’я. Жодна людина не назве здоровим хворого. Разом з тим можна
казати про гармонічний душевний стан, здорову психіку, міцну волю,
стійкий характер захворівшого. Отже, люди зазвичай відокремлюють фізичне
здоров’я від духовного. Психічне здоров’я – це стан, який сприяє
найбільш повному фізичному, розумовому та емоційному розвиткові людини.
Духовний розвиток людей тісно пов’язаний зі зміцненням фізичного та
психічного здоров’я.

З віком у житті кожної людини розширюється контакт з оточенням.

Усвідомлення цінності життя, його сенсу, високий духовний рівень
особистості допоможуть людині самоствердитися як індивідуальності,
визначитися у меті свого життя, знайти своє місце в суспільстві. Цьому,
безумовно, можуть сприяти особисте вміння критично оцінити власну
особистість, здатність поводитись безконфліктно з оточуючими і прагнення
до самовдосконалення.

Самопізнання як складова духовного здоров’я особистості.

Гете казав: «Розумна людина – не та, котра багато знає, а та, котра
знає, саму себе». Людям завжди хотілося заглянути в завтрашній день.
Освічені люди не питають про долю у ворожок та ворожбитів, а створюють
її на основі аналізу своєї особистості та дійсності. Дійсність, у свою
чергу, є передумовою реального уявлення про свою особистість. На такій
основі визначається мета життя та власне призначення кожної особистості.

Життєва самовизначення – це не лише приватна справа окремо взятої
особистості, але й одна з глобальних проблем суспільства в цілому. Не
визначившись у своїх нахилах, особистість може неправильно обрати
професію, що в майбутньому змусить людину змінити рід занять. Отримання
інших професійних навичок вимагатиме нових затрат часу, зусиль і засобів
– витрат як особистих, так і державних.

Недаремно на арці Дельфійського храму в V столітті греки називали
девіз: «Пізнай самого себе». Щоб сьогодні, та й у майбутньому, відчувати
себе повноцінною особистістю, людині необхідно добре вчитися, досягати
вершину у вибраній професії, створити міцну сім’ю, мати коло вірних
друзів.

Все це може бути досягнутим лише за однієї умови: спочатку навчитись
безконфліктно спілкуватися з оточенням. Фахівці вважають, що конфлікти
між людьми виникають переважно через необ’єктивність в самооцінці. Якщо
людина не впевнена в собі , хоч і може добре вчитися і виконувати
будь-яку роботу, це означає, що у неї занижена самооцінка. У такому разі
може з’явитися невпевненість у собі, страх, бажання ухилитися від
складного завдання, яке доручає людині керівник чи вчитель, уникнути
виконання роботи і таке інше. А якщо особистість претендує на більше,
ніж має на те право чи спроможна зробити, то її самооцінка завищена. І
те, й інше погано. У даному випадку у людини розвивається зарозумілість,
хвальковитість, хворобливе самолюбство, вразливість і т. д..

Для того, щоб чітко уявити свої позитивні та негативні риси, слід
насамперед працювати над собою, а також усвідомити необхідність пізнання
своєї сутності.

Отже, самопізнання – це пізнання своєї сутності, виявлення в собі як
негативних, так і позитивних рис, а також можливостей, які можуть
слугувати правильному, всебічному та гармонійному розвиткові
особистості. Це тривалий, постійний, складний та індивідуальний процес.
Людина мусить прагнути до того, щоб пізнати себе якомога раніше. Свого
часу Сократ наголошував: «Пізнай самого себе, і ти пізнаєш Всесвіт».
Якщо особистість не об’єктивна щодо себе, може втратити час для розвитку
здібностей, а з ними і свій шанс реалізувати себе як особистість.
Розібравшись у собі, людина отримає змогу визначитись у своєму
покликанні та безпомилково обрати свою майбутню професію.

Самопізнання здійснюється через самоспостереження, самооцінку,
самокритику, самоаналіз.

Спостережливість – здатність людини за допомогою органів чуття та при
активній участі свідомості точно і повно відображати те, що відбувається
довкола.

Л.М.Толстой майже все своє свідоме життя займався самоспостереженням ,
про що свідчать його щоденники, видані у тридцяти томах (між іншим,
останній запис у щоденнику Лев Миколайович зробив за три дні до смерті).

Потрібно розвивати здатність бачити відчуття інших (радість, смуток,
задумливість, старанність і т. ін.). Коли людина навчиться вдумливо
спостерігати за іншими людьми, розуміти їх, їй стане легше розібратися у
самій собі. Самоспостереження починається з точності розумового
сприйняття й аналізу того, що трапилось з людиною протягом дня. Бажано
записувати у щоденнику пережиті за день факти, події, враження і т.ін.
Потрібно прагнути ретельно відтворити всі події без спотворень.

Виявити об’єктивність щодо себе, сказати собі правду нелегко: знання
своїх недоліків – це ваша сила, визнання їх – благородство, а
виправлення – мудрість. Спостережливість розвивається завдяки постійним
тренуванням, під час яких слід керуватися наступними рекомендаціями:

— спочатку необхідно навчитися спостерігати за ходом свого навчання, не
намагатися слідкувати відразу за усіма моментами своєї поведінки.
Потрібно поспостерігати спочатку за простими, нескладними рухами, діями
(наскільки швидко стомлюється організм, як використовуються засвоєні
знання, навички в нових умовах).

Самоспостереження – це вивчення, аналіз своєї діяльності з метою
підвищення її ефективності;

— самоспостереження найкраще здійснювати за звичайних умов. Передусім
для фіксації свого стану треба вчитись переключати увагу з дії чи події
на себе і навпаки;

— спочатку бажано, при можливості, швидше відтворити в пам’яті випадок
і подію чи дію. Безпосереднє враження – це продовження співпереживання.
Відтворення у пам’яті допоможе сповільнити, розтягнути в часі минулу
подію, ретельно відновити її деталі тонкощі і т. ін.;

— пряме спостереження в ході подій є найбільш складним і суб’єктивним.
Найкраще запам’ятовувати і звертати увагу насамперед на те, що з часом
необхідно буде згадати. Під час прямого самоспостереження припускається
більше помилок, ніж під час наступного самоаналізу того, що сталося;

— важливо вміти прогнозувати майбутні події, наприклад, припустити, як
буде проходити зустріч, як відбудеться розмова. Згодом потрібно
спробувати ще раз згадати, відтворити в пам’яті свої дії та вчинки під
час події, що відбулася.

Самопізнання неможливо без самокритики. Самокритика – це здатність
бачити себе ніби збоку, об’єктивно оцінювати свої здібності та
можливості, помічати та виправляти кожен свій негідний вчинок,
неправильну думку, поведінку. Лише навчившись точно аналізувати свої
дії, поведінку, стане можливим проведення об’єктивного самоаналізу.

Самоаналіз – це усвідомлення й аналіз своїх дій і вчинків, що зроблено,
як зроблено, чи була можливість зробити краще, хто винен – я чи хтось
інший, — якщо зроблено неправильно. У ході аналізу подій і вчинків
відбувається переосмислення життя, відкриваються нові грані буття, і
людина набуває такий необхідний для себе життєвий досвід. Аналізуючи
свої вчинки, треба поглянути нам себе з боку друзів і недругів. Народна
мудрість говорить: «Рада з людьми ніколи не шкодить».Слід пам’ятати:
якщо одна людина зробила вам зауваження, слід задуматись, якщо вже дві –
проаналізувати свою поведінку, розібратися у своїх недоліках. Якщо вас
критикують три-чотири достойні людини,визнайте, що ви не маєте рації та
усувайте свої недоліки.

Помилки, невдачі, поразки пов’язані переважно з особистими недоліками.
Тому у всьому, що спіткало вас, потрібно звинувачувати насамперед себе,
не шукати виправдання в чужих неправильних вчинках. Життя не буває без
невдач, похибок і помилок. Необхідно ретельно аналізувати їх та
здобувати з них уроки. Розв’язуючи в позитивному плані життєві проблеми,
не потрібно боятися припущення помилок, бо цей страх сприяє розвитку
пристосовництва, пасивності, песимізму, прагнення відійти від боротьби
під час досягнення мети.

Самоаналіз і самокритика особистості – основа її самооцінки. Самооцінка
– є важливою складовою самопізнання, вміння оцінити самого себе, своє
місце в житті та серед інших людей, свої здібності, можливості,
нахили,поведінку. Від самооцінки залежить розвиток тих чи інших рис
особистості (критичність, вимогливість до себе,ставлення до успіхів і
невдач, оцінка своїх реальних можливостей та ін.).

Якщо рівень життєвих домагань людини відповідає її реальним
можливостям, то особистість здатна до адекватної самооцінки. І навпаки,
розбіжність між домаганнями людини та її реальними можливостями свідчить
про неадекватну самооцінку особистості. У цьому випадку людину
переслідують невдачі, виникають емоційні зриви тощо.

Пізнаючи себе, людина вже змінює себе, самопізнання допоможе визначити
мету життя, обрати оптимальний шлях для її досягнення. Нарешті, успішне
самопізнання – це показник зрілості особистості, її рівня духовного
здоров’я та критерії результативності роботи над собою.

В наш час важливо акцентувати роботу класного керівника на проблемах
усвідомлення учнями своєї істинної, духовної природи, свого призначення
у світі в умовах радикальних соціально-економічних змін, вибору місця у
житті серед інших.

u

>

`

p

o

u

ue

r

?

E

u

r

hue

hue

В основу даної виховної програми покладено принцип: кожна людина –
окремий світ, а отже, неповторна індивідуальність. Від пізнання себе
лежить шлях до пізнання всього сущого, до формування мораль-етичних
засад: добра, честі, правди, справедливості.

Здорова самооцінка (з погляду християнської церкви).

Багато добропорядних християн впевнені, що вважати себе гідними або
чогось вартими – це небіблійний погляд. Вони вірять, що поняття гідної
самооцінки провокує гріх гордині тим, що зосереджує більшу увагу на
собі, ніж на Богові. Звичайно, люди можуть стати зосередженими на собі і
часто огортають себе інтересом до власної персони. Але справжнє
розуміння нашої цінності як Божого творіння далеке від того, щоб
спонукати нас пишатися собою, і саме воно може утримати нас від
зосередження на собі та егоїзмі. В Псалмах говориться: « Хто такі
смертні, що Ти згадуєш про нас, людські істоти, що Ти дбаєш про нас?
Адже зробив Ти нас лише трохи меншими від Бога, славою і честю увінчав
нас»(Псалом 8:5-6). Цей уривок Псалтиря каже нам, що ми цінні не через
наші власні зусилля, ані через те, що ми робимо або чого не робимо, але
просто тому, що Бог увінчав нас короною, як надзвичайно поважних царів
та цариць. Наша гідна самооцінка походить від цінності, яку Бог заклав у
нас. Певно це не дає нам приводу пишатися собою, а швидше викликає подив
і смиренність.

Що такого міг побачити в нас Творець ? Можливо, ми цього не розуміємо,
але нам не слід насмілюватись суперечити оцінці, яку Він дає нам, і
накидати на себе фальшиву смиренність, яка оцінює нашу вартість нижче
від тієї гідності, якою оцінив нас Бог, тієї високої ціни, що Він
сплатив за нас.

Навіть, якщо дитину вважають за ніщо на футбольному полі, у класі, у
дворі чи навіть удома , ця особа чогось варта в Божих очах. Навіть, якщо
хлопчик чи дівчинка здається не дуже гарними, розумними, талановитими,
це не зменшує його або її надзвичайної цінності та гідності в Божих
очах. Здорова самооцінка полягає в тому,щоб дивитися на себе Божими
очима.

Ті, хто культивує в собі здорове біблійне почуття гідної самооцінки,
здатні сприймати себе так, як їх сприймає Бог, тому що вони знають, що
навіть якщо їх обирають останніми, Бог щиро і ніжно їх любить. Це
прийняття базується не на тому, який вони мають вигляд або що вони
зробили, а на тому, що Бог створив їх за власною подобою і послав Свого
Сина, щоб той помер за них.

Очевидно, що молоді люди, які виробляють у собі таку самооцінку,
матимуть відчуття безпеки і прийняття. Вони віритимуть, що вони
надзвичайно важливі для Бога і що він створив їх з певною метою. З таким
здоровим поглядом на себе вони не будуть рабами уявлень однолітків або
дорослих про їхнє життя. Вони будуть вільними, щоб бути самими собою, і
будуть краще підготовлені до спілкування та взаємодії з батьками та
іншими дорослими. Ці діти будуть випромінювати надію, радість і довіру.

Молоді люди відчувають багато страхів. У процесі самопізнання у них
з’являється природне прагнення взнати, чого вони варті. Багато хто
вважає , що вони нічого не варті, бо вони порівнюють самих себе з
оточуючими, які всі здаються цінними, а відмінності ведуть до
самообману. Більшість молодих людей намагається сховати за стіною
зовнішньої бравади власний страх перед небезпекою, злегка підозрюючи, що
всі інші діти так само побудували таку ж стіну з тих же само причин.
Діти з такими страхами щодо власної самооцінки живуть на світі з
відчуттям того,що вони заглядають всередину, перебуваючи самі зовні.
Наслідком часто стає ізоляція, яка виникає через відчуття
невідповідності або неналежності до суспільства талановитих, розумних
та гарних. Ці відчуття зникають або,в усякому разі, сильно зменшуються,
коли вони дізнаються про те , що їх приймають безумовно, незалежно від
їхньої зовнішності чи обдарувань. Коли ця глибока потреба у
беззастережному прийнятті не задоволена, ці почуття можуть знесилити та
привести до депресії або навіть спровокувати спробу самогубства.

Коли у дітей з’являється відчуття, що їх не розуміють дорослі навколо
них, вони звертаються до інших людей, щоб задовольнити притаманне
кожній людині прагнення до того, щоб її розуміли. Як правило, вони
починають гуртуватися навколо однолітків, що мають схожі проблеми. Вони
отримують розуміння у вигляді певного співчуття та виробляють таке собі
«окопне мислення» по відношенню до дорослих, які, на їхню думку давно
вже перестали розуміти, що означає мати справжні почуття. Часто за
підтримки таких однолітків вони починають шукати такі шляхи задоволення
своєї потреби в розумінні і сприйнятті себе як особистостей, які
змушують їх відкинути цінності батьків і прийняти цінності однолітків та
зануритись у наркотики, алкоголь, пошуки сексуальних пригод.

Ми, дорослі, знаємо, що шаблони – не така вже й погана річ. Для
стабільності суспільства потрібний загальновизнаний стандарт вимог до
поведінки. Ми потребуємо такого стандарту, бо ми грішні. До падіння
Адама і Єви не було потреби в такому стандарті. Вони не були заражені
схильністю до бунту проти правил, яка косить нас нині як холера. Для них
поводитись добре було настільки ж природно, як для форелі плисти проти
течії на нерест або для гусей відлітати восени у вирій. Але тепер ми,
люди мусимо боротися зі своєю грішною природою, що постійно підштовхує
нас до егоїстичної поведінки, яка загрожує суспільству. Нам потрібні
шаблони. Нам потрібні правила. Нам потрібні ті ж самі Десять Заповідей,
які б визначали , як нам виправити гріховні спокус та поводитися так,щоб
суспільство залишилося стабільним.

Ми , дорослі, знаємо, що ці правила, зрештою, не заважають, а навпаки,
сприяють нам. Вони дозволяють нам жити у суспільстві, вільному від
постійного страху реалізації необмежених спокус інших його членів. Але
для молодих людей, які тільки починають усвідомлювати власне «Я», все
бачиться інакше. Для них правила придушують індивідуальність,
протистоять самореалізації. Вони відчувають, ніби їх силою заганяють до
загальноприйнятих шаблонів.

Прагнення до незалежності виникає та набирає силу в перехідному
підлітковому віці. Молоді люди вилітають із гніздечка у великий світ і
відчувають потребу спробувати літати самостійно. Це почуття природне і,
звичайно, бажане. Але сучасний світ ускладнює цю проблему тим, що ця
потужна тяга підсилюється й заохочується рекламою, кіно, музикою,
телебаченням,журналами для підлітків, виробниками одягу, косметики,
електроніки, автомобілів – всіма тими , хто бачить у молодому розкутому
поколінні, безмежний ринок збуту своєї продукції.

Постмодерністська культура більше нам не допомагає виховувати молодь.
Християнство більше не є домінуючою релігією. Хоча багато людей досі
його сповідують, у більшості випадків їхні вірування мало нагадують
класичне християнство. Вони вбачають в ньому не єдину істину, а одну із
істин. Не єдину релігію, а одну з багатьох рівноцінних релігій.

Наші діти не будуть відволікатися на пошуки розуміння в морі
небезпеки, якщо зрозуміють головну істину християнства і їхнє життя
революційно зміниться. Коли вони усвідомлять, що Христос – це реальна
особа, що він пропонує реальні стосунки, яким властиве близьке розуміння
їхніх найглибших потреб, їхніх найпотаємніших мрій, їхніх найвеличніших
надій, культура втратить привабливість своєї фальшивої позолоти.

Питання: «Чи впроваджувати предмет «Християнську етику»? вже не
ставиться, оскільки не викликає жодних сумнівів відносно того, що ми
хочемо передати нашим дітям те добро, яке несе в собі християнство.
Дбаючи про виховання молоді, ми повинні показати глибину, мудрість,
добро, красу Божих Заповідей, які були дороговказом для наших дідів та
прадідів. У 29 школах Жащківського району викладається курс «Основи
християнської етики».

Вивчаючи християнську етику в школі, ми відкриваємо дитині світ її
рідної культури, традиції її попередніх поколінь, і ці знання сьогодні є
ознакою людини культурної та освіченої. Скажу більше, для того, щоб
суспільство могло вижити та зберегти свою унікальну культуру, воно
повинно обов’язково передавати – наслідувати ті духовні цінності
,орієнтири, на яких воно утримувалось всю історію свого існування,
починаючи з часів Київської Русі. Для нас це сотні і сотні років.
Головне зараз, запобігти можливості отримати ушкодженим, або замінити
закордонним проповідництвом весь скарб духовного досвіду нашого народу,
а мати відкритий та широкий доступ до освітнього простору Української
Православної Церкви на шляху духовної творчої діяльності.

У процесі духовного виховання дітей не слід орієнтуватись на швидку
віддачу, а на результати, які, можливо, не відразу яскраво помітні, але
обов’язково будуть. Вчитель тут не “жнивує” – про епілог буде говорити
саме життя. Але дуже важливо, щоб вчитель християнської етики був для
школярів живим прикладом і носієм високих етичних і моральних якостей
Отже, ми ще маємо час визначитися, чи залишаться “Основи християнської
моралі” лише “західним елементом”, чи стануть надбанням решти
українських шкіл. Тим часом, як зауважує завідувач кафедри педагогіки
Дрогобицького педуніверситету професор О.Вишневський, у європейських
державах, зокрема у Німеччині, релігія входить до державного компонента
освіти. “Заперечуючи такий шлях, залишаємо свідомість дитини та її
“вмістилище духовного” незахищеним, відкритим для наповнення різними
сурогатами духовності аж до сатанізму, бо святе місце порожнім не
буває”, — вважає професор О.Вишневський.

Література:

Біблія для дітей. 1991.

Духовне відродження. Методичні рекомендації – К., 2009.

Моральна цінність християнина і відродження національної школи. – Київ,
Тернопіль,2005.

Ващенко Г. Виховний ідеал. – Черкаси //Педагогічний вісник , 1994.

Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції. –
Івано-Франківськ, 2001.

Директор школи. – 2002, – №1-6.

Шкільний світ. – 2003. – січень, № 4/180.

Культура безпеки, екології та здоров’я.-2010.-лютий № 2

Похожие записи