Реферат на тему:

Журавлина — ягода негiрка

+?

iчний сад Мiнська, Iнститут лiсу Hацiональної академiї наук, чимало
держлiсгоспiв, колгоспiв. Hедалеко вiд кордону з нашою країною, у
Пiнському районi, у 85-му роцi створили навiть державне
сiльськогосподарське пiдприємство “Бєларуськi журавини”. Це на кислiй
безплiднiй землi — вироблених до глею торфовищах колгоспу
“Парохонський”. За виробництвом конкурентоспроможної продукцiї та
реалiзацiєю її за кордон тепер у районi з ним може посперечатися хiба що
потужне меблеве об’єднання “Пiнськдерев”… Ще понад 170 рокiв тому
вирощувати журавлину великоплiдну як культурну рослину почали у
Пiвнiчнiй Америцi. За цей час вивели понад 200 сортiв. Повнiстю
задовольнивши попит внутрiшнього ринку, стали чи не найпотужнiшим у
свiтi експортером. Особливо помiтних успiхiв досягли за останнi
пiвстолiття. Якщо в перiод з 1900 до 1967 року врожайнiсть ягоди зросла
з 1,5 до 7,5 тонни з гектара, то нинi сягає вже 15 тонн i бiльше.
Виробництво цiнних ягiд — одна з провiдних галузей сiльського
господарства у штатах Hью-Джерсi, Вiсконсин, Вашингтон, Орегон;
плантацiї дедалi розширюють i в Мiн- несотi, Мiчиганi, Коннектикутi.
Проте звернiмося до досвiду не далекого, а близького. Ось що розповiв
кореспондентовi газети “Сельская жизнь” директор бiлоруського iнституту
“Полiссядiпроводгосп” Михайло Серков: — Жодна сiльгоспкультура за
кордоном не забезпечує такого високого прибутку, як журавлина
великоплiдна. Затрати ж на її виробництво утричi меншi, нiж на
виробництво картоплi, льону або рiпаку. П’ятнадцять рокiв тому
мелiоратори тресту “Пiнськводбуд” побудували на вироблених торфовищах
новоствореного пiдприємства “Бєларуськi журавини” першi десять чекiв.
Розмiр кожного з них — вiд 0,7 до 1,8 гектара. Технологiя наповнення
чекiв водою нагадує рисову. Вiдмiннiсть лише в тому, що журавлину
культивують на кислих та безплiдних землях, i перший урожай вона дає на
п’ятий-шостий рiк пiсля висадки живцiв у грунт. Тепер держгосп має
журавлинник площею майже 60 гектарiв i пiдпорядковується безпосередньо
концерновi “Бєлмелiоводгосп”. Пiд керiвництвом великого
ентузiаста-журавлинознавця Василя Лягурського, який створював i
беззмiнно керує “Бєларуськими журавинами”, у господарствi довели
врожайнiсть до 5—7 тонн. Встановили i своєрiдний рекорд — у 1966 роцi
ряд живцiв дали на круг 22 тонни ягiд. Продукцiю легко реалiзувати — її
закуповують Англiя, Голландiя, Iспанiя, Iталiя, Францiя, а також
вiтчизнянi консервнi та виноробнi заводи. Продавати намагаються не в
розпал масового збирання (у жовтнi-листопадi), а ближче до весни, коли
цiни вищi й конкуренцiя менша. За кiлограм ягiд правлять по 5 доларiв
США. I зберігають їх у замороженому станi за температури мiнус 30—40
градусiв. За 250 тисяч доларiв придбали iмпортного холодильника — у
нього можна закласти 350 тонн. Солiднi прибутки дають змогу постiйно
оновлювати матерiально-технiчну базу, будувати новi чеки, впроваджувати
передову технологiю, налагоджувати власну переробку. З журавлинової
сировини виходять чудовi джеми та конфiтюр, кетчуп та морс, начинка для
цукерок. А якi смачнi ягоди у медовiй та цукровiй пудрi! Hе зайвим буде
нагадати, що вони — екологiчно чистi. “Ваша великоплiдна журавлина не
нагромаджує радiонуклiдiв — ми готовi збiльшити кiлькiсть контрактiв на
закупiвлю”, — заявив нещодавно вiдомий нiмецький торговець Аушефiх. I ще
одне. Як повiдомила “Сельская жизнь”, дуже задоволеними успiхами колег
залишилися американцi, що теж побували у держгоспi. Попросили дати їм
щорiчний довiдник Мiнiстерства статистики, зробили нескладнi пiдрахунки
i сказали: “Вирощування за промисловою технологiєю журавлини
великоплiдної на площi в 500 гектарiв та експорт її до Європи принесе
бiлоруськiй казнi стiльки ж валюти, скiльки її тепер дає такий гiгант,
як Мiнський тракторний завод, продаючи за кордон свої МТЗ-82. От вам i
журавлина-ягода. Ви чуєте, полiщуки-українцi? А могли б працювати на
свою країну… Бiлоруси не менш успiшно працюють i з лохиною високою та
брусницею, якi також не потребують нi вапнування кислих грунтiв, нi
внесення органiчних добрив, нi вiдведення зайвої води. Зате так само
цiнуються в усьому свiтi. Технологiю вирощування лохини та брусницi на
промисловiй основi з повною механiзацiєю всiх процесiв опанував
заввiддiлу Центрального ботанiчного саду HАH Бiлорусi Микола Рибак — на
полишених землях Ганцевицького району. Проте головну увагу в краї
все-таки придiляють журавлинi. Hе випадково й американцi та канадцi не
шкодують коштiв на її культивування. Ягоди надзвичайно кориснi для
людини — мiстять дубильнi речовини, глiкозиди, органiчнi кислоти,
барвники, цукри, мiкро- й макроелементи… Мають тонiзуючу, освiжаючу
властивостi, полiпшують розумову та фiзичну працездатнiсть тощо. В
унiверситетах Захiдного Онтарiо та Iллiнойса дiйшли висновку, що
продукцiя з журавлини — багатюще джерело флавоноїдiв. Ця група речовин,
вироблена рослинами, пригнiчує ферменти, що беруть участь у початкових
стадiях розвитку злоякiсного процесу. Дослiдження довели: регулярне
вживання журавлиного соку запобiгає розвитку раку грудних залоз у
тварин. Сiк незамiнний для людей, якi потерпають вiд iнфекцiйних хвороб.
Hа думку фiнських учених, в урологiї вiн ефективнiший за продукти та
харчовi добавки, що мiстять кориснi бактерiї — так званi пробiотики.
Дослiдами Гарвардського медунiверситету встановили, що жiнки, якi
вживають журавлиний сiк, на 58 вiдсоткiв рiдше пiддаються iнфекцiям
сечовидiльного тракту, анiж тi, що надають перевагу iншим напоям (у тому
числi й збагаченим вiтамiном С). Якщо комусь не до смаку такий сiк,
американцi рекомендують замiнити його… пiгулкою з ягоди — лише одна
така на добу забезпечить органiзм цiнними речовинами. Можна ще багато
розповiдати про журавлину, але чи варто? Користь її незаперечна. Чому ж
перебуває вона в нас на правах Попелюшки? Чому легковажно перекреслили
набутки ентузiастiв, що їх досягли впродовж рокiв сподвижницької працi?
— Великоплiдна журавлина — то ж валюта в нас пiд ногами, i ми постiйно
думаємо про її поповнення, — кажуть бiлоруси. А для України хiба то не
валюта? Хiба то не здоров’я людей, приречених жити на обпаленiй
“наймирнiшим” у свiтi атомом землi? Хто пiднiме рукавичку? Покладати
надiї лише на лiсiвникiв замало: держава не фiнансує навiть
найголовнiшого виду їхньої дiяльностi — лiсорозведення й
лiсовiдновлення. Треба об’єднати зусилля (як зробили це бiлоруси) —
науковцiв, сiльгоспвиробникiв, мелiораторiв, тих-таки лiсiвникiв…
Маємо ж бо десятки, сотнi тисяч гектарiв кислих перезволожених земель,
вироблених торфовищ, на яких не ростуть навiть кущi. У Волинськiй,
Рiвненськiй, Сумськiй, Чернiгiвськiй, Житомирськiй, Київськiй областях,
у Передкарпаттi. Hавiть у Степу — на фермерських землях, присадибних
дiлянках (про це нижче розповiсть ентузiаст справи iз Запорiжжя Микола
Цехоновський). Маємо вже певний досвiд, маємо робочу силу — сила-силенна
полiщукiв трудиться сьогоднi на полях Бiлорусi, не кажучи вже про далекi
країни. А могли б працювати на свою державу. То чого чекаємо, на що
сподiваємося? Полiсся може стати солiдним “валютним цехом” країни.

Похожие записи