Реферат на тему:

Живильна сила хрестоцвітої культури

Секрети вирощування озимого ріпаку за нульового обробітку грунту та за
традиційною технологією.

Механізм функціонування сучасної економіки дуже нагадує процеси, які
відбуваються в живому організмі, де ключову роль відіграє кровоносна
система, яка забезпечує наповнення енергією. Для світової економіки таку
функцію відігравали різні види палива: дрова, різновиди вугілля, — аж
поки в ХІХ столітті і донині цю функцію стала виконувати нафта.

Секрети вирощування озимого ріпаку за нульового обробітку грунту та за
традиційною технологією.

Механізм функціонування сучасної економіки дуже нагадує процеси, які
відбуваються в живому організмі, де ключову роль відіграє кровоносна
система, яка забезпечує наповнення енергією. Для світової економіки таку
функцію відігравали різні види палива: дрова, різновиди вугілля, — аж
поки в ХІХ столітті і донині цю функцію стала виконувати нафта.

Генрі Форд, свого часу експериментуючи з низкою органічних речовин (у
тому числі з рослинними ефірами жирних кислот), які могли б стати
паливом для його двигуна внутрішнього згоряння, зупинився на бензині.
Основним критерієм підприємливого американця стала вартість бензину, що
на той час була мізерною, а його запаси — безмежні. Минуло лише одне
сторіччя, й нинішня ситуація має кардинально інший вигляд.

Продукти переробки нафти обертають двигуни внутрішнього згоряння,
виробляють електроенергію, рухають транспорт. Без нафти тепер неможливо
уявити життя людства. Розвіданих її запасів залишилося років на 30–50,
але через збільшення темпів видобутку вони, очевидно, закінчаться
швидше. Вартість же, з часів Форда, зросла на кілька порядків, і нині
коливання ціни бушеля нафти на біржовому ринку є своєрідним камертоном
економічної стабільності економік усього світу, оскільки цей вид палива
вже давно править за основну складову в структурі вартості більшості
товарів. Родовища цієї копалинної речовини стали стратегічним ресурсом
світу, а контроль над ними — засобом влади над іншими країнами. Країни
“золотого міліарду” нині є основними споживачами нафти, і тільки певна
частина держав у світі (країни ОПЕК, Росія) є її видобувачами
(донорами).

Досить яскраво ця ситуація простежується на прикладі України. Власний
видобуток нафти в нашій державі забезпечує її потреби лише на 8–10%.
Решта — це імпорт, і, як наслідок, — залежність від країн, що її
видобувають. Зокрема, це підтверджується економічними та політичними
уступками України перед Росією та Азербайджаном.

Яким може бути вихід із цієї ситуації? На нашу думку, вирішення проблеми
криється в родючих грунтах та грамотній політиці держави щодо
сільськогосподарського виробника. Порятунок базується в максимально
швидкому переведенні двигунів внутрішнього згоряння з бензину та
дизельного палива на біодизель та етанол, які виробляють із певних
сільськогосподарських культур. В іншому разі Україна назавжди залишиться
енергетично залежною державою.

Принципово показовим у цьому відношенні є приклад Бразилії, яка змогла
переорієнтувати надлишок свого виробництва цукрової тростини на
виробництво етанолу як додатку до бензину, таким чином суттєво знизивши
свою залежність від світових виробників нафти. Європа теж не відстає від
загальносвітових тенденцій з виробництва біопалива, тільки тут
домінуючою культурою є озимий та ярий ріпак.

Щоранку господар прокидається з думкою, де взяти оборотні кошти на
поточні проплати, вагому частку яких становлять платежі за паливо для
проведення технологічних операцій під час вирощування
сільськогосподарських культур.

Сьогодні на території України проектують та вже будують понад двадцять
заводів для виробництва біодизелю і, природно, що в перспективі однією
із схем розрахунків заводів з господарствами, крім розрахунку за живі
гроші, буде видача їм біопалива, що значно спростить життя обох
суб’єктів господарювання.

Крім того, нові заводи — це нові інвестиції в економіку України,
додаткові робочі місця, нові технології переробки та високобілкові корми
для тваринництва, нові надходження коштів від податків до бюджетів усіх
рівнів. Інвестиційна привабливістьбудівництва підприємств із переробки
ріпаку є очевидною, оскільки різниця між закупівельною ціною ріпакової
сировини та вихідною ціною на ріпакову олію й біодизель така значна, що
забезпечує найвищу прибутковість у переробній галузі. Це означає, що
найближчим часом кількість нових заводів та площ під ріпаком зростатиме.

Цю тенденцію яскраво підтверджує офіційна статистика: 2004 р. — 66 тис.
га; 2005 — 418,4; 2006 — 820,7 тис. га. МінАПК прогнозує в 2010 році
зростання до 3 млн га та валовий збір насіння — 7,5 млн т. Хоч і
вважають, що прогнози — справа невдячна, але щодо перспектив ріпакових
посівів можна ствердно сказати: останнє передбачення Міністерства
агропромислової політики є обгрунтованим, особливо з урахуванням
стабільно високої ціни на насіння ріпаку, що тримається ось уже понад
п’ять років.

Технологія вирощування будь-якої культури неможлива без знання її
біологічних особливостей, тих самих споживацьких якостей культури, які
ще називають господарсько-цінними ознаками, що їх задає (програмує)
генетичний код. Колізія полягає в тому, що ці самі особливі господарсько
цінні ознаки кодують рецесивні або напіврецесивні гени, тобто такі, які
актуалізуються (працюють) лише за умови додаткового прикладання
антропогенної енергії. Іншими словами, мало створити сорт, що має
неперевершені споживчі властивості, потрібно забезпечити такі умови
вирощування, які уможливлять виявлення цих ознак. Отже, вся справа в
технологічних заходах, які й мають створити ці оптимально можливі умови.

Серед основних біологічних особливостей сучасних сортів та гібридів
озимого ріпаку слід назвати високу потребу у волозі та світлі.
Транспіраційний коефіцієнт становить 500–750, а потреба у волозі не
пропорційна протягом усього вегетаційного періоду — досягає максимуму у
фазах бутонізації та цвітіння. Кількість опадів у розмірі 600–800 мм за
рік є запорукою отримання високого врожаю. Сума опадів 400–500 мм за рік
є нижнім кордоном вологозабезпечення, коли можна сіяти озимий ріпак. Це
рослина довгого світлового дня, тривалість вегетаційного періоду якої
становить 289–320 днів, а сума активних температур, потрібних для неї, —
1900…2100°C. Температура грунту, за якої починається проростання
насіння, — 0,1°C, але рівномірні сходи з’являються за температури
14…18°C, що лімітує період сівби ріпаку. Він здатний витримувати в
зимовий період температуру повітря мінус 12…15°C на рівні кореневої
шийки.

Для вирощування озимого ріпаку важливе значення має реакція грунтового
розчину (оптимальне pH — 6,0–6,5) та насичення грунту елементами
живлення. В Україні цим умовам відповідають сірі та темно-сірі,
чорноземи опідзолені та типові грунти; за вапнування та внесення
достатньої кількості добрив — дернові й дерново-підзолисті, що мають
легко- та середньосуглинковий гранулометричний склад. За умови знищення
ріперами плужної підошви та достатньої розпушеності орного шару можливе
використання важкосуглинкових грунтів.

Враховуючи біологічні потреби озимого ріпаку та перемістивши їх на карту
України з її природними умовами, з’являється ареал розміщення озимого
ріпаку, що тягнеться від східної частини передгір’я Карпат до східної
частини Лісостепу, від півночі України до Південного Лісостепу. Але слід
розуміти, що технологія його вирощування буде різною в кожному
господарстві.

На основі сучасних тенденцій у світовому сільському господарстві,
зокрема в технологічному забезпеченні, насінництві тощо, пропонуємо
технологію вирощування озимого ріпаку, максимально адаптовану до різних
грунтово-кліматичних умов.

Найкращими попередниками для озимого ріпаку є культури, що рано
звільняють грунт, даючи рільникові більше часу на якісний основний його
обробіток. Це передусім пари, горох, озимі зернові культури, однорічні
та багаторічні трави. Вони залишають після себе добре структурований
грунт, а за дотримання технології їхнього вирощування — чисті від
бур’янів поля. В зоні нестійкого зволоження для високого врожаю
найкращим попередником є чорний пар.

6 e

gdvJF

ділення ріпаку в грунт значно поліпшують його фітосанітарний стан,
зводячи до мінімуму ураження кореневими гнилями, септоріозом, хворобами
стебел та плямистостями, а його залишки після збирання на полі
дорівнюють 10–12 т/га гною.

Є певні обмеження щодо вирощування озимого ріпаку в сівозмінах: його
слід повертати на попереднє поле не раніше, ніж через чотири-п’ять
років, у зв’язку з накопиченням шкідників і, особливо, хвороб, що
яскраво видно на прикладі Західної Європи, де площі під цією культурою
перейшли за межі науково допустимих (>20–25%) значень і спричинили
спалахи (інвазії) хвороб, що, своєю чергою, потребує додаткових витрат
на фунгіцидний захист. В Україні поки що цієї проблеми немає, але
загроза існує, особливо з огляду на стрімке розширення площ посівів.
Отже, збільшення площ повинно бути агрономічно обгрунтованим, зокрема,
слід уникати розміщення в одній сівозміні ріпаку та цукрових буряків, у
корінні яких накопичуються нематоди, а також не висівати ріпак після
капустяних культур.

Одні з найважливіших технологічних операцій — основні удобрення й
обробіток, що, по суті, є однією ланкою у вирощуванні озимого ріпаку.
Систему основного удобрення грунту планують залежно від його
забезпеченості елементами живлення, запланованої врожайності та виносу з
урожаєм поживних речовин. З однією тонною врожаю насіння озимий ріпак
виносить 40–80 кг азоту, 15–40 — фосфору, 25–100 — калію, 30–135 —
кальцію, 5–15 — магнію, 20–30 кг сірки. Тобто під запланований урожай у
розмірі 30 ц/га потрібно внести розкидачами Kuhn (MDS, AXIS) або Bredal
4,2–5 ц/га простого суперфосфату (P75–90) та 3–3,75 ц/га 40% калійної
солі (K120–150) під основний обробіток. Азотні добрива восени вносять із
двох причин: за низького його вмісту в грунті та слабкого початкового
розвитку рослин, аби попередити небезпеку їхнього входження в зиму в
незадовільному для перезимівлі стані. Після перезимівлі ріпак
підживлюють аміачною селітрою: два-чотири рази в загальній кількості
3,5–7 ц/га (N120–240).

Варто зупинитися на такому важливому для озимого ріпаку елементі
живлення, як сірка. Вона входить до складу амінокислот (метіонін,
цистеїн та цистин), процентний вміст яких у білках ріпаку є високим
порівняно з іншими культурами (зернові, цукрові буряки, соняшник).
Дефіцит сірки в грунті, навіть на фоні повного удобрення
мікроелементами, не дасть очікуваного врожаю. Тому під час основного
удобрення озимого ріпаку перевагу слід надавати сірковмісним основним
добривам: сульфату калію, сульфату амонію та калімагнезії.

На відміну від ярих культур, час для основного обробітку під озимий
ріпак дуже обмежений, крім випадків, коли попередниками є пари чи
однорічні трави. Після озимої пшениці чи інших зернових на основний
обробіток грунту залишається близько місяця. Тому, залежно від
грунтово-кліматичних умов та технічної оснащеності господарств, основний
обробіток грунту можна провести за традиційною системою обробітку, що
включає лущення стерні дисковими боронами Sunflower 1434, Will-Rich T25,
оранку грунту плугами Kuhn на глибину 22–25 см та можливу культивацію
для знищення бур’янів, що проросли після оранки, культиватором Will-Rich
Excel. За мінімальної системи обробітку грунту оранку замінюють на
плоскорізний обробіток чи риперування грунтообробними машинами Sunflower
4411 з можливою подальшою культивацією. Але, безумовно, основний
обробіток потрібно виконати в максимально короткий період — за
два-чотири тижні до передпосівної культивації і сівби.

Сіяти краще в оптимальні строки, особливо це стосується озимого ріпаку.
Сорти висівають у середині серпня, гібриди краще сіяти в кінці серпня —
на початку вересня, оскільки гібриди озимого ріпаку мають вищі стартові
темпи розвитку.

Ріпак — культура дрібнонасінна, тому важливо, щоб верхній шар грунту
(до 6 см) був вирівняним, пухким і дрібногрудкуватим. Під час висівання
насіння має лягати на однакову глибину (на важких грунтах — 1,5–2 см; на
легких — 2,5–3 см), що забезпечить дружні й вирівняні сходи.

Норма висіву якісного насіння ріпаку, залежно від маси 1000 насінин,
становить 3–5 кг/га. Вона залежить також від способу обробки насіння
перед посівною. Можна сіяти суцільним, вузько- та широкорядним
способами.

Важливо сформувати оптимальну густоту стояння: 60–80 рослин/м2. Не варто
загущувати посів, оскільки це призведе не лише до неефективної
перевитрати насіння, а й до зменшення коефіцієнта гілкування рослин у
посіві та прямих втрат урожаю.

З огляду на те, що культура — озима, їй треба приблизно 65–70 днів
вегетації восени, до настання періоду знижених температур. За цей час
озимий ріпак формує потрібну кількість листків та товщину кореневої
шийки. В зиму рослини озимого ріпаку мають увійти у фазі шести-восьми
справжніх листків та з діаметром кореневої шийки 12–14 мм. Значно
поліпшує входження рослин у зимовий період застосування ретардантів або
фунгіцидів триазолової групи, що мають ретардантну властивість.

Сходи ріпаку дуже чутливі до сильного забур’янення. З бур’янами краще
боротись на попереднику або після збирання попередника чи
передпопередника гербіцидами суцільної дії на основі солей гліфосатину
(Ураган, Раундап, генерики) або ж застосовувати одразу після висівання
(до появи сходів) грунтові препарати Команд (0,15–0,2 л/га) чи Дуал Голд
(1,6 л/га) за умови прогнозу значного забур’янення посівних площ.
Рекомендуємо обприскувачі Nitro, Apache чи Bargam. Ігнорування цих
заходів у разі сильної забур’яненості, в надії на загибель бур’янів у
зимовий період, автоматично зменшує врожайність культури на 25–40%.
Гербіциди Селект 120 (0,4–0,8 л/га), Лонтрел Гранд (0,12–0,2 л/га),
Фюзілад Форте 150 (0,5–1,0 л/га) застосовують у весняно-літній період
залежно від типу забур’яненості посівів.

Основними шкідниками озимого ріпаку, здатними звести нанівець усі
зусилля господаря щодо отримання високого врожаю, є хрестоцвіті блішки,
ріпаковий пильщик, озима совка, ріпаковий білан, великий ріпаковий
прихованохоботник, капустяна попелиця й, звичайно, ріпаковий квіткоїд.
Одні з них шкодять в осінній період, другі — після перезимівлі.

Застосування для висіву насіння, протруєного інсектицидами та
фунгіцидами, економить час і витрати на боротьбу зі шкідниками сходів,
насамперед з блішками, попелицею, дротяниками та нематодами, а також із
хворобами (кореневі гнилі, пліснявіння насіння, пероноспороз і фомоз).
Основними препаратами, які надійно захищають посіви озимого ріпаку в
осінній період, є Круїзер ( 4,0 л/т), Максим XL (5,0 л/га), Чинук (20
л/т), Космос (8,0 л/т).

У фазі утворення бутонів важливо не пропустити інсектицидну обробку
посівів ріпаку, щоб унеможливити пошкодження квіткоїдом. Спостереження
за заселенням та чисельністю шкідників потрібно вести з початку
бутонізації. У разі перших ознак появи шкідників посіви треба обробити
сучасними нешкідливими для бджіл інсектицидами. За високих температур
потрібно зважати на неефективність застосування піретроїдів і
застосовувати фосфорорганічні препарати.

Сучасні сорти та гібриди ріпаку стійкі до розтріскування стручків, що
забезпечує рівномірне дозрівання й збирання, здебільшого прямим
комбайнуванням зерновими комбайнами з ріпаковим столом без десикації, за
вологості невіянки 9–10 відсотків.

У разі нерівномірного дозрівання або сильного забур’янення посіву
застосовують десиканти.

Оскільки озимий ріпак — це олійна культура, а домішки в невіяного зерна
мають набагато більшу за насіння основної культури вологість, період між
збиранням, доочищенням та досушуванням насіння має бути максимально
коротким. Доочищення насіння починають із зерноочищувальних машин ОВС-
25 або ОВП-20, на яких відділяють майже половину домішок (в основному
великих) і продовжують вторинним очищенням на машинах Петкус та СМ-4.
Для тривалого зберігання насіння ріпаку досушують до стандартної
вологості — 8 відсотків.

Таким чином, лише комплексний, повністю технологічно забезпечений,
підхід до вирощування ріпаку дає можливість отримати гарантовано
високий урожай, забезпечивши високу економічну ефективність.

Похожие записи