Реферат на тему:

Збирання та післязбиральна доробка бульб картоплі

Однією з найвідповідальніших складових у технології вирощування
картоплі є збирання врожаю. Це найбільш складна й трудомістка
технологічна операція під час вирощування картоплі.

Однією з найвідповідальніших складових у технології вирощування картоплі
є збирання врожаю. Це найбільш складна й трудомістка технологічна
операція під час вирощування картоплі.

Залежно від призначення, умов і часу реалізації картоплі, збирати її
можна такими способами. Потоковий (прямий, або однофазний) спосіб:
комбайн (картоплекопач) — транспортний засіб — сортувальний пункт —
транспортний засіб — сховище або відправлення на реалізацію. Саме йому
на сьогодні надають перевагу. За цієї технології процес є повністю
закінченим: на зберігання закладають картоплю без сторонніх домішок і
відкалібровану за фракціями. Проте за цього способу, особливо в разі
збирання в дощову й холодну погоду та за недостиглої картоплі,
завдаються значні механічні пошкодження — нерідко до 40–60% і більше, в
зв’язку з чим знижуються лежкість і якість бульб під час зберігання.
Тому цей спосіб рекомендується в основному для осінньої реалізації
картоплі. Продовольчу картоплю калібрують на дві фракції: дрібна — до
35–40 мм і велика — понад 35–40 міліметрів.

Перевалочний (роздільний, або двофазний) спосіб: комбайн (копач) —
транспортний засіб — тимчасове зберігання протягом двох-трьох тижнів —
сортування (з перегородкою) — сховище або відправка на реалізацію. Його
стали застосовувати дедалі частіше. Цей спосіб рекомендують у разі
збирання за важких умов, коли від комбайнів картопля надходить із
значними домішками грунту, а бульби уражені фітофторозом, мокрою гниллю
тощо.

Застосовують його також на вологих грунтах, непридатних для потокового
збирання. Використовують картоплекопач-валкоутворювач, який викопує
бульби й укладає їх у валок із двох, чотирьох або шести рядків. Після
просушування бульб (2–24 год.) валки підбирають комбайном і перевозять
бульби до сортувального пункту. Продуктивність техніки за такого способу
зростає на 6–8 га/день. Для підбирання валків придатні дворядні
картоплекопачі-навантажувачі та бункерні картоплекопачі. Але максимальна
місткість бункера (5,5 т) потребує частого розвантаження. Для підбирання
бульб із валків у цих машин міняють копачі й гребеневі котки на приводні
приймальні вали та колеса регулювання глибини, щоб забезпечити якомога
менше забирання грунту. Використовують і спеціальні валкопідбирачі.
Сушіння бульб на полі, а також підбирання валків із мінімальним
захопленням землі сприяють утворенню світлішого забарвлення шкірки
зібраних бульб і пізніше полегшують їхнє миття й чищення. За зниження
засмічення землею та засихання шкірки бульб, а отже, й меншого
проникнення в них різних інфекцій їхня лежкість поліпшується. Крім того,
підвищується температура бульб у валках і знижується чутливість до
механічних пошкоджень.

Від своєчасного та якісного збирання врожаю залежать не тільки
кількісні, а й якісні його показники. Основна мета — зібрати вирощений
урожай з найменшими втратами та механічним пошкодженням бульб.

Строк збирання визначають, зважаючи на особливості сорту, умови
вирощування та погоду. Ранню картоплю збирають до настання фізіологічної
стиглості врожаю бульб. Ранні сорти на насіння збирають у серпні,
середньостиглі — в кінці серпня до 15–20 вересня; пізньостиглі — до 1
жовтня. Відомо, що раннє збирання бульб призводить до недобору врожаю, а
надмірно пізнє, особливо ранньо- і середньостиглих сортів, — до значних
втрат його через заростання полів бур’янами, що утруднює роботу
збиральних машин, а також до пошкодження бульб шкідниками й хворобами. У
зв’язку з цим для продовольчих цілей картоплю збирають не пізніше кінця
вересня, на насіння — після повного відмирання картоплиння.

Під час збирання картоплі насамперед дбають про те, щоб якомога менше
пошкоджувати бульби. Особливо великі пошкодження бувають у разі збирання
недозрілих бульб, які мають молоду шкірку. Щоб уникнути цих недоліків і
максимально запобігти занесенню інфекції різних хвороб із стебел у
бульби, під час їхнього збирання на посівах завчасно знищують
картоплиння, що дає можливість одночасно припинити наростання маси
великих бульб.

Важливе значення, крім грунтових умов та стану посівів, для успішного
збирання врожаю мають погодні умови — зволоження й температурний режим.
Але на легких грунтах, як водиться, вони мало впливають на успіх
збирання. Важкі грунти за незначної вологості ущільнюються, й під час
збирання в транспортери комбайнів потрапляє багато грудок, що значно
утруднює роботу, а також дуже травмуються бульби.

Для того, щоб вибрати з грунту бульби, картоплезбиральним машинам треба
перемістити на кожному гектарі 700–1000 т грунту й лише 15–20 т
картоплі. Тому фізико-механічні властивості цієї маси зумовлюють якість
роботи підрізувальних і сепарувальних робочих органів картоплезбиральних
машин, а отже, і якість збирання.

Картоплю збирають, за винятком ранніх столових сортів, коли бульби
дозріють і шкірка огрубне, переважно в суху погоду. Потоковий спосіб
збирання застосовують за сприятливих погодних (достатньо висока
температура) і грунтових умов (низька вологість).

Агротехнічні терміни збирання картоплі залежать від сорту, але тривають
не більше 30 діб. Збирати потрібно безперебійно, в стислі терміни,
оскільки сприятливих погодних умов восени стає все менше. До таких умов
належать: мала вірогідність дощової погоди, середньодобова температура
грунту й повітря не нижче 10°С і вологість грунту не вище 70% польової
вологоємності. Критичний температурний поріг чутливості бульб до
пошкоджень становить близько 12°С. За нижчих температур зростає
кількість пошкоджень. Наприклад, у разі збирання бульб за температури
25°С кількість пошкоджень вдвічі менша, ніж за 5°С тепла. Удар однакової
сили спричинює більші розриви клітин бульби за пониженої температури,
ніж за високої. Із зниженням температури різко зростає кількість бульб
із пошкодженою м’якоттю, але їхня кількість із пошкодженою шкіркою
змінюється незначно.

За температури нижче 5°С природний лікувальний процес у бульбах не
відбувається, що призводить до великих втрат урожаю під час зберігання.
У разі холодних ночей збирання картоплі слід розпочинати тільки після
достатнього прогрівання бульб, зате увечері робочий час можна подовжити.
Після заморозків бульби можна збирати тільки тоді, коли їхня температура
буде вища за 6…8°С. За підвищення вологості грунту знижується його
просіюваність, а відтак, — і продуктивність збиральної техніки.

Крім пошкоджень у разі збирання за низьких температур, лежкість картоплі
знижується ще й тому, що вологіші бульби не встигають висохнути за 24
години після прибирання, бо часто немає потрібного (на 2…3°С
теплішого) повітря. Між сортами є й відмінності в чутливості до
пошкоджень, які належить знати і враховувати.

Збирання слід проводити в стислі терміни, коли кількість бульб із
огрубілою шкіркою становить не менше 95%, гребені не встигли зарости
бур’янами, утримується суха погода, а температура грунту >10°С.

Для того, щоб зібрати бульби з найменшою кількістю різних решток,
обираючи техніку, треба враховувати місцеві грунтово-кліматичні умови.

На ділянках із наявністю каменів менше 5 т/га з фракцією гострокутних
менше 15% і менше 50% земляних грудок, що не розбиваються, застосовують
копачі-навантажувачі. Щоб зменшити витрати на транспортування, потрібно
прагнути до максимального зниження частки каменів і грудок у зібраному
врожаї.

Основне завдання під час збирання картоплі полягає в тому, щоб зберегти
якість бульб. Для цього потрібний комплекс заходів, який дасть
можливість зменшити їхнє пошкодження та стресове навантаження на бульби.
Цього можна досягти завдяки використанню збиральної техніки, що
найбільше відповідає певним умовам; точним регулюванням механізмів і
вузлів збирально-сортувальної техніки; вибором оптимальної робочої
швидкості.

З допомогою вибору оптимальної швидкості збиральної техніки можна значно
знизити пошкодження бульб. Із зростаючою швидкістю кількість пошкоджених
бульб знижується, оскільки взаємний захист бульб із збільшенням їхньої
кількості підвищується, але на грунтах, дуже засмічених камінцями і
земляними грудками, кількість пошкоджень із зростаючою швидкістю
знижується менше. Оптимальна швидкість, коли досягається мінімальна
кількість пошкоджених бульб, — 4,8 км за годину.

Слід враховувати й середній розмір бульб. Бульби масою 200 г
пошкоджуються вдвічі більше, ніж 100-грамові. За використання
обтрушувальних пристроїв на лінії просіювання обирають таку поступальну
швидкість, яка дає змогу затримувати землю приблизно на 2/3 довжини
другого просіювального елеватора. Його високі поступальні швидкості не
тільки створюють земляну підстилку на ділянці просіювання (що захищає
бульби від пошкоджень), а й сприяють зниженню витрати дизельного палива.

Щоб унеможливити пошкодження бульб, на збиральній техніці використовують
сітчасті лотки та м’яку обшивку на вантажних майданчиках транспортних
засобів.

Для зменшення втрат під час збирання машині задають максимально точну
глибину підкопування гребенів, за якої бульби не ушкоджуються і не
залишаються в землі. До того ж, треба своєчасно вмикати й вимикати
комбайн на розворотах і герметизувати всі місця можливих втрат бульб. А
ще слід точно відрегулювати механізм видалення бадилля. На збиранні, щоб
унеможливити втрати, під час завантаження важливо забезпечити однакову
швидкість руху транспортного засобу й комбайна.

У дощову погоду збирання припиняють, а на транспортних засобах бульби
накривають плівкою.

До роботи комбайнів висувають такі основні агротехнічні вимоги:

— глибина ходу лемеша має бути встановлена так, щоб у бункер комбайна
потрапляло не більше однієї-двох різаних бульб на 200–300 цілих;

— пошкоджених бульб має бути не більше 10%;

— втрати бульб мають становити не більше 3%, окрім дрібних (менше 25 мм,
їх до уваги не беруть);

— чистота картоплі має бути не менше 80%.

Збиранню картоплі передує знищення бадилля за допомогою десикації або
скошування. Збирання починають із передзбирального видалення бадилля за
10–12 днів до збирання, щоб поліпшити умови роботи збиральних машин і
прискорити дозрівання бульб.

o \

gdA^I

своєчасного збирання врожаю завдяки вищій продуктивності машин за
сприятливих погодних умов і оптимальної температури.

За збирання картоплі комбайнами висоту зрізу картоплиння встановлюють у
межах 18–20 см, а картоплекопачами — 10 см. Це спричинено тим, що
невеликі рештки картоплиння погано відокремлюються робочими органами
комбайна і разом з бульбами потрапляють у транспортні засоби, сховища.

На важких, запливаючих або ущільнених грунтах перед збиранням бульб
міжряддя розпушують культиваторами на глибину 14–16 см. Для цього на
секції машин установлюють по дві долотоподібні лапи із захисною смугою
20–25 см або ж одну стрілчасту лапу. Це значно поліпшує аерацію грунту й
прискорює достигання та зменшує травмування бульб під час збирання,
полегшує роботу комбайнів і картоплекопачів. Картоплю різних сортів і
репродукцій збирають окремо.

Для знищення бадилля застосовують бадилля-подрібнювачі з горизонтальним
валом і робочими органами, пристосованими до профілю поверхні грунту.
Найбільш придатні для цієї техніки стебла-високостої, зазвичай, це
пізньостиглі сорти. За розлогих стебел (ранньостиглі сорти) слід
зменшити висоту зрізу, але при цьому треба запобігти пошкодженню
гребенів і бульб. Тому дуже важливо, щоб гребені були добре сформовані.

Слід досягати достатньо доброго подрібнення картоплиння й рівномірного
розподілу його частинок полем. Дуже важливо, щоб стебла, що залишаються,
були не нижчі 20 см. Якщо вони коротші після механічного видалення, то
рослини недостатньо поглинатимуть десиканти, й бадилля знову відросте.

Тільки механічне видалення бадилля не дає достатнього ефекту для
прискорення дозрівання бульб, оскільки, залежно від зрілості, стебла, що
залишилися, можуть знов відростати. Як наслідок, міцність шкірки бульб
недостатня, й термін збирання настане пізніше. В разі виробництва
насіннєвої картоплі бадилля, що відросло, є основним джерелом зараження
рослин картоплі вірусами. Тому нині застосовують комбіновану механічну
та хімічну обробку бадилля. За механічного видалення бадилля слід
домагатися достатньо ретельного подрібнення стебла й рівномірного
розподілу його частинок полем. Хімічну обробку решток залишків бадилля
десикантами можна здійснювати лише через 12–24 години після закінчення
роботи бадилля-подрібнювача. Застосування десикантів до механічного
подрібнення бадилля рекомендується здійснювати на грунтах, де
утворюються грудочки.

Для хімічного висушування (десикація) в насінницьких посадках найчастіше
застосовують препарат Реглон Супер, — 2–3 л/га, та розчин хлорату
магнію, 60 % р.п., — 25–30 кг/га за 12–15 днів; на товарних посівах —
Реглон Супер, — 1,5-2 л/га за 10 днів до збирання врожаю.

Для прискорення дозрівання картоплі застосовують сеникацію —
обприскування культури за 20–25 діб до збирання (в другій половині
цвітіння) 20%-ним водним розчином подвійного суперфосфату з додаванням
15 г на 1 га гербіциду 2,4 Д. Витрата розчину — 200 л/га. На
насінницьких посадках сеникацію здійснюють 30%-ним розчином подвійного
суперфосфату за 35–40 діб до збирання.

Сеникація підсилює відтік асимілянтів у бульб, прискорює їхній ріст і
дозрівання, підвищує крохмалистість, потовщує шкірку (бульби менше
травмуються, краще зберігаються), збільшує врожайність і вихід
насіннєвих бульб. Іноді сеникація забезпечує повне відмирання бадилля,
полегшуючи його видалення.

Основними машинами для збирання картоплі залишаються дво- та однорядкові
причіпні комбайни, але в зонах інтенсивного спеціалізованого вирощування
картоплі широко використовують також три- й чотирирядні самохідні
комбайни. У великих спеціалізованих господарствах, де під картоплею
площа понад 100 га, та за її врожайності вище 150 ц/га доцільно
використовувати самохідні комбайни і валкопідбирачі.

Завершальним технологічним процесом під час виробництва картоплі є
післязбиральна доробка бульб. Вона передбачає: транспортування від
збиральних агрегатів, відокремлення решток, розподіл бульб на фракції,
відокремлення дефектних бульб і великих решток, завантаження
відсортованих фракцій до місця доробки та закладення на зберігання.

Технологія післязбиральної доробки насіннєвої та продовольчої картоплі
має свої особливості. Насіннєву картоплю закладають на зберігання без
сортування за схемою: комбайн — транспортний засіб — сховище (кагат);
продовольча — за схемою: комбайн — транспортний засіб — сортувальний
пункт для відокремлення решток, дрібних бульб і калібрування на фракції
— транспортування на реалізацію чи зберігання.

Ефективність зберігання, насамперед, залежить від стану картоплі до
збирання, тобто від умов її вирощування, біологічної стиглості бульб під
час збирання, способів збирання й транспортування, погодних умов у
період закладення їх у сховища, а також від тривалості й умов
зберігання.

Найбільші втрати маси бульб спостерігаються в перші місяці після
збирання, коли відбувається максимальне випаровування води, і в період
інтенсивного проростання бульб, найменше — взимку в стані відносного
спокою.

Перш ніж закладати картоплю на постійне зберігання, потрібно ретельно
підготувати сховища та кагатні поля.

Під час транспортування зібраних бульб та закладення на зберігання з
ними слід поводитися обережно, щоб уникнути додаткового травмування: в
транспортні засоби слід вантажити картоплю лише однієї партії, щоб
унеможливити перезараження гнилими бульбами; висота падіння бульб в усіх
випадках не має перевищувати 40 см; особливу увагу слід звертати на те,
щоб не змішати бульби різних сортів, репродукцій; тверді й гострі
частини транспортних засобів треба прикрити, щоб не допустити
травмування бульб; бульби, які збирали в дощову погоду, потрібно
зберігати окремо; в зібраному врожаї перед закладанням на зберігання не
має бути картоплиння, гнилих і материнських бульб; якщо у сховище чи
бурти потрапляє багато грунту, тоді утруднюється циркуляція повітря.

Постійні картоплесховища навесні, одразу після вивезення з них картоплі,
очищають від решток бульб та грунту. Улітку сховища, їхнє обладнання й
тару ремонтують. Не пізніше як за місяць до закладення бульб у постійні
сховища приміщення дезінфікують 1%-ним розчином формаліну (одна частина
формаліну на 39 частин води). Норма витрати рідини — 40 л на 100–150
квадратних метрів.

Природні втрати під час зберігання зростають за підвищеної (від 5°С і
вище) і низької (0…1°С) температур порівняно з оптимальною (2…4°С).

Випаровування вологи з бульб зростає за зниження відносної вологості
зовнішнього середовища й посилення руху повітря в сховищах. За вільної
циркуляції повітря в приміщенні через три місяці зберігання бульби
втрачають близько 10% їхньої вихідної маси, а в нерухомому повітрі — 1,5
відсотка.

Разом з тим, якщо засипати свіжозібрані бульби в сховище, то за
оптимальної температури (2…5°С) вони втрачатимуть більше вологи, ніж
просушені. Така температура сповільнює процес утворення коркового шару
шкірки в недостиглих і пошкоджених бульбах.

Від температури зберігання значною мірою залежать насіннєві та
продуктивні якості бульб, втрати поживних речовин, насамперед крохмалю
та вітаміну С. Розкладення крохмалю та накопичення в бульбах цукрів,
часткове в’янення, а також гниття окремих із них мають певний вплив на
їхні смакові й кулінарні якості.

Від температури зберігання залежить тривалість спокою, в якому
перебувають бульби протягом певного часу після збирання. При цьому має
значення скоростиглість сорту. Так, у ранньостиглих сортів коротший
період спокою, ніж у середньо- і пізньостиглих. Сорти з коротким
періодом починають проростати серед зими або ще з осені.

У зберіганні картоплі розрізняють три періоди: лікувальний, охолодження
й основний. У кожному періоді потрібно підтримувати в сховищах певні
температуру та відносну вологість повітря. Допускається тимчасове
зниження останньої до 85%. Якщо відносна вологість в основний період
нижча 80%, бульби втрачають тургор. За підвищення відносної вологості
понад 97% і навіть незначної зміни температури відбувається конденсація
вологи на бульбах що, своєю чергою, сприяє розвитку шкідливих патогенів,
які призводять до їхнього гниття.

Одразу після збирання картоплі починається лікувальний період, протягом
якого бульби дозрівають; пошкодження, які вони отримали під час
збирання, поступово заживають, шкірка зміцнюється, а смак поліпшується.
На час лікувального періоду картоплю можна закладати на тимчасове
зберігання.

Продовольчу картоплю в лікувальний період треба зберігати в темряві,
насіннєва може міститися на світлі й зазеленюватися. В кінці
лікувального періоду виявляють усі приховані ураження бульб, тому перед
закладенням на постійне зберігання їх оглядають і видаляють пошкоджені.

Тривале зберігання продовольчої картоплі потребує нижчої температури
(2…3°С), щоб убезпечити її від проростання. За короткострокового
зберігання (2–3 місяці) температура може бути вищою (5…7°С).

Вологість за основного зберігання має бути нижча, ніж у лікувальний
період, в середньому 85–95%. За вищої вологості раніше прокидаються
вічка. За вологості нижче 70% картопля втрачає пружність.

Вентиляція — дуже важлива умова нормального зберігання картоплі. У
безкисневому середовищі бульби “задихаються” й гинуть. Якщо кисню
недостатньо, у бульб чорніє м’якоть, передусім у серцевині. За допомогою
вентиляції регулюють усі чинники, що впливають на зберігання,
температуру, вологість та повітрообмін.

Якість зберігання забезпечує й тара, в якій містяться бульби. Дуже
зручною тарою є сітчасті мішки, в яких картопля добре вентилюється. Їх
можна укладати штабелями заввишки метр — півтора.

Запотіває картопля під час зберігання тоді, коли повітря над нею
холодніше, ніж усередині ємності. Різниця в один градус може дати
значний осад вологи. Для боротьби з цим явищем потрібно підтримувати
вищу температуру над картоплею, а нижчу — всередині ємності, в якій
зберігають бульбу, та й зберігати її треба невеликими партіями.

Продовольчу картоплю можна зберігати й за температури 1…2°С, особливо в
разі несприятливих умов (перезволоження, фітофтороз). Така температура
стримує розвиток грибних і бактеріальних хвороб, але сприяє накопиченню
в бульбах підвищеного вмісту цукрів. Тому перед вживанням на продовольчі
цілі або на переробку бульби потрібно тиждень-другий витримати за
температури 15…17°С. Цукор, що за цей час накопичився, перейде в
крохмаль, і смак картоплі відновиться.

Світло негативно впливає на продовольчу картоплю: бульби зеленіють.
Насіннєвій картоплі світло не шкодить.

Tемпepaтypa повітря під час зберігання насіннєвої картоплі має бути дещо
вища, ніж продовольчої. Різним сортам потрібні неоднакові температурні
умови, але зберігання за температури 4…6°С зазвичай не спричинює
зниження насіннєвих якостей.

Похожие записи