.

Зберігання сільгоспмашин і технологічного обладнання (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 2951
Скачать документ

Реферат на тему:

Зберігання сільгоспмашин і технологічного обладнання

Сільськогосподарські процеси швидкоплинні й тривають кілька днів або
тижнів.

Решту часу сільгоспмашини простоюють.

Відтак виникає проблема їхнього збереження, технічного обслуговування,
ремонту й підготовки до нового сезону сільськогосподарських робіт.

Основні експлуатаційні заходи, що забезпечують належну збереженість
сільгоспмашин і технологічного обладнання, особливо в періоди, коли
техніку не використовують, такі: організація спеціальних приміщень і
майданчиків із твердим покриттям для зберігання машин; використання
спеціальних підставок і підкладок; очищення й миття робочих органів
машин від бруду, технологічних залишків, продуктів переробки сировини,
грунту тощо. Постановку машин і обладнання на тривале зберігання та
приймання машин в експлуатацію оформлюють приймально-здавальним актом.

Одним з істотних заходів під час підготовки до зберігання
сільгосптехніки є фарбування й відновлення порушених лакофарбових
покриттів; а також нанесення на непофарбовані робочі поверхні, особливо
грунтообробних машин, захисних мастил: ЦИАТІМ-202; НГ-203; НГ-204 та
інших, що слугують добрим захисним покриттям і недорогі. Для зовнішньої
консервації пофарбованих та непофарбованих металевих поверхонь і
запобігання старінню гумово-текстильних матеріалів застосовують
мікровоскові склади: ЗВВ-13, ППВ-74, ІВВС або мастила ПВК, К-17, масло
НГ-203. Наносять ці захисні матеріали на очищені поверхні деталей
пензлем, валиком, розпиляють або занурюють у мастило, нагріте до
80…90°С. Замість зазначених вище захисних матеріалів, можна
застосовувати солідол і мастило Літол-24 (для заповнення точок мащення),
а також рідкі консерваційні мастила — ЖКБ, ЖКБ-1.

Внутрішні поверхні картерів двигунів, коробок зміни передач,
роздавальних коробок, трансмісій і мостів консервують із використанням
1%-ного розчину (за масою деталей від робочого об’єму) мастила з
інгібітором ИМ. Систему охолоджування консервують, використовуючи
інгібітор ВЕРБ у такій послідовності: із системи зливають охолоджувальну
рідину й промивають її, а потім заливають 1%-ним розчином інгібітору у
воді, підігрітій до 50…60°С і витримують у струмені протягом 5 хвилин
для повної адсорбції інгібітору на поверхню деталей системи охолодження,
потім розчин зливають. Внутрішні порожнини баків, корпусів електричного
та електронного обладнання обробляють, розпилюючи на них інгібітор
ГПЗ-2. Під час консервації деталей паливної апаратури рекомендують
використовувати присадки АКОР-1 у кількості 5% добавки до палива, що
заливається в паливний бак. Циліндри та повітряну систему двигунів перед
постановкою на зберігання обробляють інгібіторами ІП. При цьому в
дизельні двигуни вводять 15 г інгібітору через колектор впускання або
через пристрій для підігрівання повітря. В карбюраторних двигунах у
кожний циліндр через отвори під свічки заливають 30–40 г оливи робочої
консервації з розрахунку 1 г ІП на кожні 3 л об’єму, який слід
захистити.

Технологічний процес підготовки машин до зберігання передбачає
проведення чергового технічного обслуговування машини: очищення, миття,
заміну оливи, мастила підшипникових вузлів та інші операції. Потрібно
також зняти з машини складальні одиниці та деталі, зберігати їх слід у
спеціально обладнаних приміщеннях. При цьому треба закрити отвори, які
утворюються після зняття окремих вузлів і агрегатів, здійснити
герметизацію блок-картерів, корпусів баків так, щоб усередину не
потрапляли волога, абразивні частинки, пил; перед зберіганням деталей їх
належить законсервувати. Машини очищають від пилу, бруду, решток масла й
оливи, рослинних та інших залишків, добрив і пестицидів. Для цього
застосовують пароводоструменеві установки ОМ-5285, ОМ-3260 тощо. Для
струменевого очищення поверхонь сільгосптехніки краще застосовувати
синтетичні мийні засоби МЛ-51, лабомід 101, 103, “Темп-100”: робоча
концентрація їх у розчині становить 10–20 г/л. Для очищення машин від
залишків пестицидів використовують мийний засіб “Комплекс”, який
наносять на поверхню машини пароводоструменевою установкою ОМ-3360.
Змивають розчин із поверхні деталей струменем гарячої води. Складові
машин, які слід убезпечити від потрапляння мийних розчинів, оберігають,
використовуючи чохли з брезенту, парафінованого паперу або
поліетиленової плівки. Рідкі захисні мастила наносять на поверхні
деталей сільгоспмашин, використовуючи засоби для фарбування, а густі
мастила й спеціальні суміші розігрівають перед нанесенням або
розріджують у розчинниках: гасі чи дизельному паливі. Для тривалого
зберігання на відкритих майданчиках шин і гнучких гумових шлангів їх
покривають світлозахисною алюмінієвою фарбою АКС-3 або АКС-4, щоб
захистити від дії ультрафіолетового випромінювання сонячного проміння.
Можна також використати для цього крейдо-казеїновий склад: 75% крейди й
20 казеїнового клею, 4,5 гашеного вапна, 0,25 кальцинованої соди та
0,25% фенолу. Покриття на шини наносять у два шари.

Зберігаючи машини в закритих приміщеннях, їхній стан перевіряють один
раз на два місяці, а на відкритих майданчиках і під навісами — щомісяця.
Після сильних дощів, сніжних заносів і вітрів стан машин треба
перевіряти щодня й не пізніше наступного дня після негоди.

Під час технічного обслуговування машин у період зберігання перевіряють:
стан антикорозійного покриття, цілісність фарбування, наявність корозії,
стан захисних пристроїв, цілісність і міцність кріплення чохлів, ящиків,
щитів, кришок; правильність установки машин на спеціальні підставки або
підкладки (стійкість, перекоси, прогинання тощо); комплектність; тиск
повітря в шинах; надійність герметизації (стан заглушок, пробок і
щільність їхнього прилягання) тощо. Виявлені пошкодження, дефекти під
час огляду усувають.

Правильність зберігання деталей на складі перевіряють кожні три місяці.
Деталі з гуми й текстилю провітрюють, перекладають, у разі потреби
дезінфікують і досуха протирають та посипають тальком. В акумуляторних
батареях щомісяця перевіряють і, за потреби, доводять до норми рівень та
густину електроліту. Технічне обслуговування машин і обладнання під час
зняття їх із зберігання проводять так: знімають машини з підставок або
підкладок; очищають їх і, за потреби, розконсервовують; видаляють
герметизуючі та захисні пристрої; встановлюють на машини зняті перед
зберіганням складові частини; перевіряють роботу й регулювання
складальних одиниць і машини в цілому та очищають, консервують і здають
на склад підставки, заглушки, чохли тощо.

Деталі обладнання для переробки сільгоспсировини, а також машини
втрачають свою дієздатність не тільки від спрацювання та зміни
властивостей матеріалів, а й, значною мірою, від корозії. Корозія
металів і сплавів — руйнування деталі — це результат хімічної або
електрохімічної дії середовища на них. Хімічна корозія виникає під дією
на метал виробу газів, пари за підвищених температур або рідких
неелектролітів. Цей вид корозії уражує обладнання екстракції,
економайзери та димогенератори для копчення ковбасних, м’ясних і рибних
виробів, пароварильні камери, деталі парових казанів, баки
пастеризаторів та інше обладнання. За тривалої дії на деталі цієї групи
високих температур і газового середовища відбувається процес газової
корозії. При цьому захисна плівка на поверхнях деталей руйнується, а
процес корозії прискорюється.

За поєднання низьколегованих і вуглецевих сталей у сполученнях, як
свідчать результати досліджень, не відбувається контактної корозії. Вона
виникає в разі взаємодії цих сталей із нержавіючими матеріалами та
аустенітного класу за наявності високої температури й кисню. Не
рекомендується паяння для з’єднання таких деталей в єдиний вузол.
Контакт деталей, виготовлених із бронзи, небажаний для деталей з
вуглецевих сталей. Алюміній руйнується в поєднанні з мідними деталями, а
також латунню та нержавіючими сталями.

ля виготовлення деталей у машинах переробних підприємств, розташовані
так: Al, Zn, Cr, Fe, Ni, Cu. Поєднання деталей із металів, що стоять у
низці активності поряд, допустиме з огляду на запобігання контактній
корозії. Що далі перебувають метали один від одного, то небезпечніший
їхній контакт. Коли заміна одного з різнорідних металів неможлива, слід
вжити заходів для убезпечення від контактної корозії. У цьому разі між
двома різними металами встановлюють прокладки з ізоляційного матеріалу,
а саме: пластмаси, гуми, шкіри, полімерного покриття тощо.

Недостатня корозійна стійкість і довговічність обладнання м’ясної
промисловості призводить до значних витрат. Метод електродугової
металізації, який сьогодні використовують для захисту від корозії, через
велику пористість напилюваних покриттів і наявність оксидів у шарі
нанесеного металу не забезпечує потрібного захисного ефекту.

Обладнання цукрового виробництва використовують у середовищах із високою
корозійною активністю (дифузійний і сатураційний, сульфатований соки,
сиропи, жомопресова, аміачна й барометричні води, вапняне молоко та
інші). Термін служби цього обладнання дуже обмежений внаслідок
інтенсивної корозійної дії середовищ на метал деталей. Ресурс деталей за
кавітаційної дії на них є ще меншим. До таких деталей належать робочі
органи відцентрових насосів, робочі колеса (турбіни), корпуси, кришки,
вали, кільця ущільнювачів. Термін служби робочих коліс насосів,
наприклад СОТ-100М, СОТ-60М, що працюють у середовищі дифузійного соку,
не перевищує 45 робочих днів. Турбіни насосів (НФ-125, НЖФ-150), що
перекачують кислі жомові води, втрачають свою дієздатність через 12–16
днів експлуатації. Всі колеса й турбіни, корпуси та кришки насосів
здебільшого виготовляють із сірих чавунів СЧ-15, СЧ-18, СЧ-21, які як
матеріали мають низьку гідроерозійну стійкість, особливо за використання
їх в агресивних кислих і лужних середовищах під час виробництва цукру.
Основними матеріалами, з яких виготовляють деталі для обладнання
цукрового виробництва, є низьковуглецеві, нелеговані сталі, що легко
піддаються корозійним пошкодженням. Водночас використання стійких до
таких середовищ сталей (нікель- і хромомістких) обмежено. Втрати металу
за рік експлуатації становлять до 10–12% загальної маси обладнання, а в
деяких випадках до 20–25%. Спричиняють втратиу дієздатності є порушення
правил експлуатації і технічного обслуговування техніки, забруднення
продукції хімічними добривами, утворення у виробництві
корозійно-активних кислотних органічних середовищ, наявність
мікроорганізмів тощо.

Низька довговічність обладнання є зумовлена недостатньою якістю
матеріалів, з яких його виготовлено. Виробники машин не забезпечують
якісної антикорозійної обробки деталей, що контактують із технологічними
середовищами. Технологічні середовища містять значну кількість розчинних
і нерозчинних кислот і солей, які мають велику хімічну активність,
температуру, поверхневу активність, що сприяє виникненню та інтенсивному
перебігу корозійно-утворюючих процесів. Витрати на ремонт обладнання
становлять 20–30% усього ремонту й обслуговування парку машин. Стійкість
цих деталей можна підвищити, якщо їх виготовляти із середньовуглецевих
сталей, що збільшує їхній термін служби вдвічі-втричі. Алюмінієві сплави
за стійкістю перевищують сірий чавун у 3–3,5 раза. Інколи для підвищення
гідроабразивної стійкості деталей мішалок, насосів та іншого обладнання
застосовують гумові, металополімерні та склоемалеві покриття. Проте в
харчовій промисловості їх, як і покриття, що отримують унаслідок
термічного напилення, використовують рідко.

Поверхня обладнання, що працює в розчинах хлористого кальцію понад шість
місяців, практично повністю стає непридатною для дальшої експлуатації,
особливо в місцях періодичного змочування розсолом у разі його
проникнення через щілини в сальникових ущільненнях. Швидкість перебігу
процесу корозії металів у 30%-ному розчині CaCl2 за температури
80…100°С становить: сталей 12Х18Н190Т — 0,2; 06ХН28МДТ — 0,05; Ст. 3 –
2 мм/рік, а латуні Л62 — 0,5 мм/рік. Значного збитку корозія завдає
таким деталям: екстракторам, жаровням, теплообмінникам, мірникам,
дистиляторам, теплообмінникам, поверхням ємностей тощо.

Обладнання й деталі машин для переробки молока та молочних продуктів теж
легко піддається дії корозійно-активних середовищ. У молоці — велика
кількість хлоридів, що має надвисоку корозійну активність і є основною
причиною корозії молочних резервуарів. Для зменшення шкідливої дії
хлоридів молока слід поліпшити обробку поверхні резервуарів
поліруванням, а також використати, замість полірованої сталі 12Х18Н10,
нержавіючу сталь 10Х17Н13МЗТ. У молочній промисловості
абразивно-корозійному спрацюванню піддаються деталі насосів високого
тиску, ударно-відцентрових млинів, мішалок, шнеків у змішувачах,
центрифугах і сталевих шнеках для подавання молочного цукру.

Підвищення довговічності деталей, що працюють у кислих технологічних
середовищах, можна досягти завдяки застосуванню корозійно-стійких
сплавів і захисних покриттів. Оскільки деталі сільогоспмашин, обладнання
харчової промисловості, що піддаються інтенсивній дії корозійно-активних
середовищ, виготовляють переважно з чорних металів, то для підвищення
їхньої довговічності та поверхневого зміцнення доцільно використовувати
хіміко-термічну обробку з хромуванням чи хромотитануванням або
використовувати захисні покриття, одержані методами термічного нанесення
матеріалів (газотермічні, плазмові, детонаційні, іонно-дифузійні тощо).

Основним засобом захисту від корозії є лакофарбові покриття.
Здебільшого застосовують матеріали холодного сушіння (емалі ПФ-115,
ХВ-785 тощо). Добрі антикорозійні властивості показали епоксидні
порошкові фарби, які пройшли санітарно-гігієнічні дослідження, наприклад
ПЭП-219. Їх без обмежень дозволено наносити на деталі обладнання для
харчового виробництва. Покриття успішно витримують вібрації частотою від
10 до 200 Гц, соляний туман, розсіл, вони стійкі в діапазоні температур
від –60… до 140°С. Для нанесення покриттів із порошкових матеріалів
використовують різні способи напилення (газополум’яне, вихрове, в
електростатичному полі тощо). Електростатичні розпилювачі універсальні
для обробки виробів із широким діапазоном типорозмірів, ергономічні в
роботі. Для покриття виробів можна застосовувати клейкі стрічки із
склотканини, фторопласт. Стрічки завширшки 940 мм придатні для
великомасштабного облицьовування і не потребують оплавлення, на відміну
від покриттів, нанесених розпиленням. Надійний спосіб захисту обладнання
й металоконструкцій від корозії — нанесення тонких металевих покриттів
(алюмінію, цинку, міді, їхніх сплавів, нержавіючої сталі) завдяки
металізації або електрохімічному осаду. Особливу увагу варто приділяти
комбінованим покриттям — металізаційно-лакофарбовим. Такі покриття
наносять напиленням металу з подальшим заповненням пористого шару
металізації лаками й синтетичними емалями, вони мають переваги в захисті
від корозії перед лакофарбовими покриттями. Практика засвідчила, що
металізаційно-лакофарбові покриття забезпечують надійний захист
обладнання, вони вдвічі-втричі економічніші за найстійкіші лакофарбові
покриття. Такі покриття зберігають зовнішній вигляд виробів і можуть
захищати дифузійні апарати понад п’ять років, а різні ємності,
резервуари та інше обладнання, що не піддається абразивному спрацюванню,
— десять років.

Застосування комбінованих металізаційно-лакофарбових покриттів
засвідчило їхню ефективність для захисту деталей, вузлів і обладнання в
харчових і переробних галузях промисловості.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020