Реферат на тему:

Захист груші від хвороб

Насадження груші можуть уражуватися широким спектром хвороб
неінфекційного та інфекційного походження. Автор докладно характеризує
ці хвороби, а також пропонує методи боротьби з ними.

Неінфекційні хвороби

Неінфекційні хвороби зумовлені негативним впливом несприятливих чинників
зовнішнього середовища, передусім невідповідністю природних умов
потребам рослин, а також недотриманням загальноприйнятих рекомендацій із
догляду за ними.

Дуже часто для вирощування дерев не придатні ділянки, обрані для
закладення садів, зокрема в разі розміщення їх у низинних перезволожених
місцях з близьким заляганням підгрунтових вод, або, навпаки, в надто
сухих місцях, наприклад, на схилах, де часто є дефіцит вологи та велика
небезпека термічного пошкодження рослин.

Як надлишок, так і дефіцит вологи в грунті негативно впливають на
приживання і вкорінення рослин після садіння, пригнічують приріст
пагонів, зумовлюють поступове зачахання й відмирання дерев.

За негативної дії термічних чинників у дерев пошкоджуються бруньки,
пагони, кора, камбій, деревина гілок і штамбів, а нерідко й коренева
система.

Морозні пошкодження рослин бувають здебільшого взимку за відчутного
зниження температури повітря до критичної (нижче -25…27°С). Уражені
морозом вегетативні та генеративні органи чорніють і відмирають. Нерідко
завдають шкоди рослинам весняні заморозки, які періодично бувають по
всій території України. Навіть нетривале зниження температури повітря до
-2…5°С під час розпускання й цвітіння дерев спричиняє повну загибель
урожаю.

Дуже небезпечні для рослин сонячно-морозні опіки, що можливі здебільшого
напровесні, коли через різкий перепад температури повітря в ясні сонячні
дні та морозні ночі відбувається нерівномірне нагрівання штамбів і
скелетних гілок. Кора при цьому розтріскується, відстає від деревини,
відмирає. На штамбах і скелетних гілках утворюються темно-коричневі,
чорні або червоні некротичні плями, здебільшого видовженої або округлої
форми. Згодом відмерла кора відпадає, деревина оголяється, чорніє,
внаслідок чого утворюються відкриті рани. На пошкодженій морозом корі та
морозобійних ранах поселяються гриби — збудники чорного раку,
цитоспорозу, антракнозу, трутовики тощо, які своїми токсинами отруюють і
руйнують оточуючі тканини, чим ще більше ускладнюють ситуацію. Часто
такі місця заселяють жуки-короїди, деревоточці, склівки, які поступово
спричинюють загибель дерева.

Важливе значення для нормального росту й розвитку, а отже, й для високої
продуктивності рослин має забезпечення їх необхідними елементами
органічного та мінерального живлення. Брак або нестача поживних речовин
у грунті зумовлюють порушення фізіолого-біохімічних процесів у тканинах,
внаслідок чого розвиваються патологічні явища, що супроводжуються
характерними симптомами у вигляді пригнічення приросту, зміни
забарвлення листя, утворення некрозів, деформацій, опадання листя й
плодів. Усе це призводить до зниження врожаю, погіршення його якості, а
нерідко — й до загибелі рослин.

Малопридатні для груші карбонатні грунти, на яких дерева через нестачу
або погане засвоєння заліза часто хлорозять.

Нестача в грунті цинку, бору, марганцю та інших мікроелементів викликає
в груші різні симптоми, що проявляються у вигляді пригнічення росту,
дрібнолистості-розетковості, затвердіння м’якоті, спотворення та
опадання плодів.

У разі розміщення груші на відкритих, не захищених від вітру, ділянках
на рослинах у другій половині літа внаслідок суховію може з’являтися
гідротермічний опік у вигляді почорніння й відмирання листя.

Інфекційні хвороби

На відміну від неінфекційних хвороб, інфекційні зумовлені різними
паразитними мікроорганізмами, тому вони можуть поширюватися рослинами й
викликати масове ураження на значних територіях. Збудниками інфекційних
хвороб рослин є гриби, бактерії, віруси, мікоплазми тощо.

Серед різних інфекційних хвороб груші найнебезпечнішими в умовах України
є парша, септоріоз, або біла плямистість листя, буруватість листя,
плодова гниль (моніліоз), кореневий бактеріальний рак, бактеріальний
опік. Паршу — одну із найпоширеніших і найшкідливіших хвороб груші —
спричинює гриб Venturia pirina Aderh. із паразитарною конідіальною
стадією Fusicladium pirіnum Fuck.

Збудник хвороби зимує на ураженому опалому листі в сумчастій стадії, а
також на уражених пагонах у формі міцелію.

На опалому листі гриб утворює велику кількість плодових тіл —
псевдотеціїв, які починають формуватися ще восени, але інтенсивного
розвитку набувають навесні. У псевдотеціях утворюються сумкоспори, які
дозрівають на початку розпускання бруньок у груші. Зрілі сумкоспори
вивільняються з псевдотеціїв, їх підхоплюють повітряні течії і розносять
садом. Залежно від погодних умов, дозрівання псевдотеціїв, а отже, й
поширення сумкоспор може тривати протягом 2,5–3 місяців.

Міцелій, що зимує в корі уражених пагонів, рано навесні продукує
конідії, які з допомогою вітру й крапель дощу поширюються в межах
уражених і контактуючих з ними рослин і слугують додатковим джерелом
інфекції.

Сумкоспори та конідії, потрапляючи на молоді листки, квітки, зав’язь і
пагони, породжують так звану первинну інфекцію, яка зазвичай
проявляється наприкінці цвітіння груші або незабаром по його закінченні.

На листках (здебільшого з нижнього боку) утворюються невеликі округлі
темно-сірі плями, які поступово збільшуються в розмірах, часто
зливаються і вкриваються темно-оливковим оксамитовим нальотом
конідіального спороношення гриба. Такі самі плями утворюються на
квітках, плодоніжках, зав’язі, а згодом і на сформованих плодах. Уражені
плоди деформуються, припиняють ріст, розтріскуються або й загнивають і
опадають. На корі молодих пагонів утворюються горбочки, які згодом
розтріскуються і вкриваються брудно-зеленим нальотом конідіального
спороношення гриба. Кора лущиться, листя опадає, пагони засихають.

Конідії, що утворюються на первинно уражених органах, є джерелом
вторинної інфекції, яка у 10–12-ти генераціях не припиняється протягом
літа.

Розвитку парші сприяє дощова помірно тепла погода навесні та періодичні
опади влітку.

Шкодочинність парші виявляється в зменшенні врожаю, погіршенні товарної
якості плодів, періодичності плодоношення, пригніченні росту та розвитку
дерев, зниженні їх стійкості до несприятливих умов.

Серед районованих і поширених в Україні сортів груші сильно уражуються
паршею Іллінка, Лісова красуня та інші. Відносно стійкими є Любимиця
Клаппа, Бере Боск, Бере Жіффар, Ніколай Крюгер, Конференція, Кюре,
Золотоворітська тощо.

Септоріоз, або біла плямистість листя. Збудник хвороби — гриб Septoria
piricola Desm. (сумчаста стадія — Mycosphaerella sentina Schrцt.).
Проявляється незабаром після цвітіння груші, масового розвитку набуває в
другій половині літа. Уражуються листки, зрідка плоди. На уражених
листках з’являються численні округлі сіруваті некротичні плями. Спочатку
вони невеликі за розміром, із вузькою, ледь помітною облямівкою. З часом
розростаються до 4,5–7 мм у діаметрі, мають широку темно-буру, іноді
розпливчасту облямівку. Потім у центральній частині плям утворюються
органи конідіального спороношення гриба — пікніди — у вигляді добре
помітних темних кульок. У разі ураження плодів на них також з’являються
біло-сірі плями з пікнідами гриба. Спори, що утворюються в пікнідах,
розносить вітер, краплини дощу, вони потрапляють на листя та уражують
його. Уражуються головним чином молоді, чутливіші до хвороби, листки. В
половині літа уражене листя починає опадати. Нерідко ще до осені дерева
втрачають більше половини фотосинтезуючих органів, унаслідок чого
зменшується врожай, погіршується якість плодів, знижується стійкість
рослин.

Зимує гриб в ураженому опалому листі, де утворює сумчасту стадію.
Сумкоспори, що утворюються у псевдотеціях, дозрівають навесні та
зумовлюють первинну інфекцію.

Розвиткові хвороби сприяє тепла волога погода у весняно-літній період.

Більшість сортів груші уражуються септоріозом. Відносно стійкими є
Лісова красуня, Іллінка, Бере Боск.

Буруватість, або бура плямистість листя. Збудник хвороби — гриб
Entomosporium maculatum Lev. (сумчаста стадія — Stigmatea mespili Sor.).
Уражуються листки, іноді — молоді пагони. Наприкінці травня — на початку
червня на листках з’являються численні дрібні, округлі або кутасті, бурі
некротичні плями, які поступово збільшуються в розмірі, зливаються і
вкривають усю поверхню листків. На плямах добре помітні одна–дві
подушечки конідіального спороношення гриба. Конідії розносить вітер та
дощові краплі, спричинюючи масове ураження. Хвороба найбільше прогресує
в дощову погоду. Плями покривають не тільки листкову пластинку, а й
поширюються на черешки та молоді пагони. Листки буріють, скручуються,
засихають і опадають. На пагонах утворюються темно-бурі, злегка вдавлені
плями з червоним обідком. Зафіксовано також ураження плодів.

Збудник зимує міцелієм і конідіями на опалому листі та уражених пагонах.
Іноді на уражених органах гриб формує сумчасту стадію у вигляді
псевдотеціїв, у яких навесні утворюються сумкоспори, що можуть бути
першоджерелом інфекції. Але ця стадія гриба не відіграє важливої ролі в
патогенезі, оскільки сумкоспори дозрівають значно пізніше, ніж починають
поширюватися конідії гриба.

Буруватість листя особливо небезпечна в розсадниках і молодих садах.
Унаслідок передчасного масового опадання листя, ріст і розвиток рослин
пригнічуються, знижується їх стійкість до несприятливих умов.

Помічено, що буруватість листя сильніше проявляється на інтродукованих
сортах груші. Відносно стійкими проти неї є старі аборигенні та давно
поширені сорти Олександрівка, Глек, Лимонка, Глива мачуська, Деканна
зимова, Кюре, Бере Арданпон.

Плодова гниль, або моніліоз. Загнивання плодів можуть викликати різні
види грибів і бактерій, серед яких в умовах України найпоширенішим і
найшкідливішим у насадженнях груші є Monilia fructigena Pers.

Проявляється хвороба на початку дозрівання плодів. У місці ураження
з’являється невелика бура пляма, яка швидко розростається й за кілька
днів охоплює значну частину або весь плід. Уражені тканини буріють,
розм’якшуються, плоди стають непридатними для споживання. Через деякий
час на поверхні загнилих тканин з’являється спороношення гриба у вигляді
сірувато-білих подушечок, розміщених концентричними колами. З допомогою
цих спор гриб протягом літа поширюється садом і спричиняє нові ураження.

Більшість уражених плодів опадає. Окремі з них залишаються на деревах,
засихають, зморщуються (муміфікуються) і зберігаються до весни
наступного року. З муміфікованих плодів гриб проникає у плодові гілочки,
внаслідок чого вони відмирають.

Збудник хвороби зимує у формі міцелію в муміфікованих опалих плодах, а
також на деревах і в уражених плодових гілочках. Рано навесні на
поверхні муміфікованих плодів і уражених гілок утворюється інтенсивний
сірий пухнастий наліт конідіального спороношення гриба. Конідії
потрапляють на плоди й уражують їх.

Плодова гниль інтенсивно розвивається в дощову погоду. Ураженню плодів
сприяють пошкодження їх поверхні різними шкідниками, зокрема
плодожерками, довгоносиками, пильщиками, листовійками, а також осами та
градом і розтріскування тканин унаслідок ураження паршею. Плодова гниль
часто поширюється при скупченні й тісному контакті уражених і здорових
плодів на деревах. Хвороба з саду легко переноситься в плодосховища, де
може спричинити масове загнивання плодів. За несприятливих умов для
розвитку збудника моніліальної плодової гнилі у сховищі (недостатня
вологість і низька температура) плоди чорніють, муміфікуються, м’якоть
їх пронизується міцелієм гриба, але характерного спороношення не
утворюється.

Шкодочинність хвороби дуже велика. В окремі дощові роки, особливо за
слабкого захисту насаджень від шкідників і хвороб, вона знищує в саду
близько 50% плодів, а потім продовжує шкодити й у сховищі.

Більшість сортів груші уражується плодовою гниллю. Відносну стійкість
проявляють Деанка зимова, Кюре, Сен-Жармен, Конференція, Бере Боск, Бере
Арданпон, Бере київська, Золотоворітська.

Кореневий бактеріальний рак. Дуже поширена хвороба. Проявляється на
різних культурах. Доволі небезпечна для груші, особливо у розсадниках і
молодих садах. Збудник — бактерії Agrobacterium tumefaciens Sm. et Mown,
що живуть на кореневій системі рослин у грунті. Проникаючи в рослини
через різні пошкодження, вони викликають інтенсивне розростання тканин,
унаслідок чого на головному, бічних коренях і кореневій шийці
утворюються кулясті нарости з характерною гофрованою поверхнею.

? u A

тися (до двох і більше років) і викликати безперервне ураження рослин.
Тому на інфікованих ділянках не рекомендується закладати сади та
розміщувати поля розсадника.

Бактеріальний опік. Карантинна хвороба. Останнім часом помічена в
Закарпатській, Чернівецькій, Вінницькій, Київській та інших областях
України. Збудник — бактерії Ervinia amylovora (Burrill) Winslow et al.
Уражуються багато плодових, ягідних, декоративних та інших культур.
Особливо небезпечна для груші.

Характерними ознаками бактеріального опіку є раптове в’янення й
побуріння суцвіть, листків і молодих пагонів. Квітки та листя чорніють і
не опадають. На корі молодих пагонів і гілок утворюються вдавлені плями,
кора здувається, пухириться, згодом тріскається, розшаровується і звисає
кусками. Пагони відмирають, їх верхівки згинаються у вигляді гачків.
Особливо характерним є виділення світло-жовтих крапель ексудату в місцях
ураження.

Проявляючись навесні на суцвіттях і молодих пагонах, хвороба дуже швидко
охоплює окремі скелетні гілки або й усю рослину. Влітку через посушливі
умови поширення її трохи затухає, але уражені, начебто обпалені вогнем,
гілки та рослини добре помітні в саду.

Основне джерело інфекції — уражені рослини. Бактерії поширюються
краплями дощу й комахами, зокрема попелицями, короїдами, бджолами, а
також птахами. Особливо небезпечне перенесення хвороби живцями та
саджанцями.

Шкодочинність бактеріального опіку груші дуже велика: швидка масовість
загибелі не тільки окремих рослин, а цілих масивів саду.

Методи захисту

Одним із основних елементів надійного захисту груші від хвороб є
профілактичні заходи, спрямовані на створення належних умов, сприятливих
для нормального росту й розвитку рослин і водночас несприятливих для
розвитку, поширення й резервації збудників хвороб.

Останнім часом широко практикуються системи інтегрованого захисту
рослин, головним напрямом яких є не тотальне винищення шкідливих
організмів, а науково обгрунтоване екологічно безпечне регулювання їх
розвитку й чисельності. Такі системи містять комплекс
організаційно-господарських, агротехнічних, механічних,
селекційно-генетичних, біологічних, хімічних та інших заходів, які
послідовно реалізують, починаючи з підбору ділянки для закладення саду,
і проводять регулярно впродовж усього періоду його експлуатації. Залежно
від грунтово-кліматичних умов, віку, породного, сортового складу
насаджень, видового складу шкідливих організмів, епіфітотійної ситуації
та інших особливостей, така система, з урахуванням конкретних обставин,
може змінюватись. Але в будь-якому разі головним її завданням має бути
не тільки досягнення високої технічної та економічної ефективності, а й
збереження екологічної рівноваги в агроценозах, обмеження негативного
впливу засобів захисту рослин на довкілля, забезпечення стабільного
розвитку природного середовища.

Небезпеку негативного впливу несприятливих умов як причин неінфекційних
хвороб рослин слід передбачати й враховувати ще на етапі проектування
садів і підбору ділянок, щоб з допомогою запобіжних заходів не допустити
небажаних наслідків, які потім набагато важче усувати під час
експлуатації насаджень.

Для груші треба підбирати рівнинні, добре захищені від панівних вітрів
ділянки з неблизьким заляганням підгрунтових вод (не ближче 2–3 м). Не
бажано розміщувати грушу на карбонатних грунтах.

Щоб запобігти пошкодженню рослин сонячно-морозними опіками, восени до
настання морозів потрібно очистити стару відмерлу кору на штамбах і
скелетних гілках. Очистки зібрати й спалити, а штамби та основу
скелетних гілок побілити 20%-ним вапняним молоком із додаванням 3–5%
мідного купоросу. Навесні під час перших відлиг побілку треба повторити.
Білий колір відбиває сонячні промені, в такий спосіб зменшується
небезпека нерівномірного нагрівання й пошкодження кори. Для побілки
дерев можна використовувати також водо-емульсійну фарбу ВС-511,
ВД-КЧ-517, ЕВА-27А та інші. Фарба добре утримується на дереві, завдяки
чому відпадає потреба в частих повторних побілках.

Штамби молодих дерев восени слід обв’язувати білим папером або іншим
матеріалом. Це роблять здебільшого для захисту від зайців, але така
пов’язка захищатиме рослини і від сонячно-морозних опіків. Доволі
зручним для цього є захист штамбів з допомогою спеціальних перфорованих
пластикових або металевих сіток, які придатні для багаторазового
застосування, їх легко знімати.

Великі морозобійні тріщини слід лікувати вирізанням відсталої кори до
живих тканин. Захищену рану потрібно продезінфікувати 1%-ним розчином
мідного купоросу і замастити садовим варом або густою глиною з
додаванням свіжого коров’яку (1:1). В останньому разі рану слід
обв’язати тканиною. Лікування ран проводять рано навесні до початку
сокоруху в рослинах.

Деревам, що хлорозять, потрібно забезпечити належний агротехнічний
догляд. Важливим лікувальним заходом є підживлення дерев перегноєм із
додаванням залізного купоросу. Для цього на одне дерево беруть 40–50 кг
добре перепрілого перегною, розбовтують його у 80–100 л води й додають
1–1,5 кг залізного купоросу. Цю суміш уливають у щілини в грунті
завглибшки 40–50 см, які роблять з допомогою різних пристроїв навколо
дерев на відстані 40–50 см від стовбура. Можна також обприскувати дерева
двічі-тричі в травні-червні 0,5–0,7%-ним розчином залізного купоросу.

Добрим заходом для лікування хлорозних рослин на карбонатних грунтах є
внесення в грунт або обприскування хворих дерев комплексонами заліза
Fe-ДТПУ (диетилентриамінпентаоцтова кислота із залізом). Для
обприскування застосовують 0,1–0,15%-ний розчин Fe-ДТПУ за технічним
продуктом (вищі концентрації можуть викликати опіки листків). Протягом
вегетації проводять не менше двох-трьох обприскувань: перше одразу після
розпускання листя, дальші — з інтервалами 10–15 днів.

За гострого дефіциту бору, внаслідок чого груша деформується, м’якоть
твердіє, плоди опадають, рекомендується вносити в грунт буру з
розрахунку 400 г на дерево або обприскувати дерева 0,2%-ним розчином
борної кислоти.

Дрібнолистість-розетковість, що проявляється за дефіциту цинку,
рекомендується усувати внесенням у грунт сірчанокислого цинку з
розрахунку 20–40 кг/га (за винятком карбонатних грунтів) або
обприскуванням рослин, у тому числі й на карбонатних грунтах, розчином
цієї солі в концентрації 3–5% до розпускання листя або 0,3–0,5% — після
цвітіння та через 10–15 днів.

Стабільний рівень макроелементів у грунті підтримують завдяки
підживленню рослин азотними, фосфорними та калійними добривами
відповідно до загальноприйнятих рекомендацій.

У профілактиці інфекційних хвороб груші важливе значення мають
організаційно-господарські та агротехнічні заходи.

Під час закладення саду потрібно надавати перевагу стійким проти хвороб
сортам, дотримуватись рекомендацій із густоти садіння дерев. Не можна
ущільнювати насадження. Під час формування крон слід уникати їх
загущення, не допускати надмірного росту рослин. У дорослому віці висота
дерев має бути не більше 2,5–3 м. У загущених садах створюються
сприятливі мікрокліматичні умови для розвитку хвороб, особливо парші,
плодової гнилі, а також знижується ефективність захисних заходів.

Не допускати забур’янення насаджень, бо бур’яни, відбираючи поживні
речовини в рослин, знижують їх стійкість проти хвороб, а також сприяють
збереженню та поширенню інфекції.

Проводячи обрізання, потрібно максимально вирізати, збирати та спалювати
хворі гілки, особливо пагони, уражені паршею. Знімати з дерев і
спалювати муміфіковані плоди. Місця зрізу гілок негайно замазувати
масляною фарбою на натуральній оліфі.

Під час обробітку міжрядь восени та протягом літа загортати в грунт
опале листя, муміфіковані плоди, які є резерваторами збудників парші,
плодової гнилі та інших хвороб. У невеликих садах опале листя восени та
навесні потрібно згрібати та компостувати.

Влітку падалицю треба збирати, вивозити із саду й закопувати в грунт.
Особливу увагу потрібно приділяти захисту насаджень від шкідників, які
пошкоджують плоди та сприяють ураженню їх плодовою гниллю.

Під час збирання врожаю не залишати гнилих плодів на деревах і під
деревами. Збирати та видаляти їх із саду.

Вказані заходи значною мірою стримують поширення й розвиток хвороб, але
надійніший їх контроль можливий за використання хімічних засобів.

Для обмеження запасу зимуючих стадій збудників парші, септоріозу,
буруватості листя, плодової гнилі та інших хвороб у період набрякання
бруньок з настанням стабільної середньодобової температури повітря понад
4°С проводять обприскування насаджень 1% ДНОКом (10–15 кг/га). Це
обприскування називають викорінювальним, оскільки воно має значення в
захисті рослин від зимуючих стадій не тільки збудників хвороб, а й
шкідників. Для належної ефективності слід добре обприскати рослини й
поверхню грунту під ними. Норма витрати робочої рідини при цьому,
залежно від віку саду, має бути не менше 1200–1500 л/га. Таке
обприскування проводять один раз у два-три роки.

У фенофазу зеленого конусу для сортів, сприйнятливих до парші (Лісова
красуня, Іллінка тощо) проводять “блакитне” обприскування 3%-ною
бордоською рідиною*.

Відносно стійкі проти парші сорти на початку розпускання бруньок
обприскують 1%-ною бордоською рідиною, хлорокисом міді (4–6 кг/га) або
Хорусом* (0,25–0,3 кг/га).

Перед цвітінням, у фазі білого бутона, відразу по закінченні цвітіння, у
дощову погоду ще раз через 8–10 днів, а також улітку в разі потреби
(дощова погода) проводять обприскування одним із системних фунгіцидів:
Скор* (0,15–0,2 л/га), Стробі (0,2 л/га), Флінт (0,15 кг/га), Рубіган
(0,6 л/га) або Топсин М (1–2 кг/га). Для запобігання прояву стійкості
збудників хвороб до системних фунгіцидів їх слід чергувати під час
обприскування. Не можна один і той самий системний фунгіцид
застосовувати двічі поспіль або більше двох разів протягом сезону.

Влітку можна застосовувати також контактні фунгіциди хлорокис міді,
Ефаль (3 л/га) і Фітал (3–4 л/га).

Застосування бордоської рідини значно складніше і вважається архаїчним,
порівняно із сучасними фунгіцидами, але мідьумісні препарати — бордоська
рідина, хлорокис міді та інші, — крім фунгіцидної, справляють також
бактерицидну дію, тому вони ефективні й проти бактеріального опіку
плодових, що надзвичайно важливо для профілактики хвороби.

Для захисту груші від кореневого бактеріального раку вирішальне значення
має вирощування неуражених саджанців. Тому маточники підщеп та чергові
поля розсадника варто розміщувати на вільних від збудника хвороби
ділянках, а також дотримуватись сівозміни в розсаднику і враховувати
попередник під час закладення саду.

Кращими попередниками для груші є багаторічні трави, зернові та
зернобобові культури, які не уражуються збудником кореневого
бактеріального раку. Абсолютно непридатні овочеві. Треба також уникати
монокультури плодових у розсаднику, щоб обмежити накопичення бактерій у
грунті.

У розсадниках і садах, де є небезпека кореневого бактеріального раку, не
рекомендується вносити високих доз азотних добрив, які сприяють розвитку
хвороби. Сприятливішим є внесення високих доз фосфатно-калійних добрив,
які підвищують стійкість рослин. При цьому доцільніше вносити
фізіологічно кислі добрива, які, підкислюючи грунт, пригнічують розвиток
бактерій.

Під час обробітку грунту слід уникати пошкодження кореневої системи
рослин механізмами. Проводити боротьбу з дротяниками, личинками хрущів
та іншими грунтовими шкідниками, пошкодження яких сприяють проникненню
бактерій у тканини рослин.

За незначного ураження рослин збудником бактеріального кореневого раку
можна провести локальну дезінфекцію грунту внесенням суміші сірки з
негашеним вапном (75 г сірки і 250 г вапна на 1 м2). Можна також
застосовувати хлорне вапно (150–250 г/м2).

Під час викопування саджанців рослини з наростами бактеріального раку на
кореневій шийці та головному корені вибраковують і спалюють. Нарости на
бічних коренях обрізають і спалюють, а кореневу систему дезінфікують,
занурюючи саджанець на п’ять хвилин у 1%-ний розчин мідного купоросу з
подальшим промиванням у чистій воді.

Бактеріальний опік груші має в Україні обмежене локальне поширення.
Враховуючи значну небезпеку хвороби, потрібно суворо дотримуватись
карантинних заходів, зокрема, не брати живців і не завозити саджанців із
господарств, де його зареєстровано. У разі виявлення підозрілих
симптомів у саду треба негайно повідомити в найближчу карантинну
інспекцію або фахівцям із служби захисту рослин чи наукових установ.

Дотримання системи захисту насаджень від хвороб сприятиме одержанню
сталих урожаїв високоякісних плодів груші — однієї з провідних плодових
культур України.

Похожие записи