Реферат на тему:
Заготівля кормів високої якості
gdF`‚
мисловість України виготовляє (ПСЄ-20, ВАТ “Рівнесільмаш”), а причепи
більшої місткості потребують розробки та впровадження у виробництво. Для
уникнення самонагрівання силосної маси її ущільнюють у траншеї важкими
тракторами (Т-150 Д-05, ХТЗ-180Р, Т-150 КД-05, ХТЗ-17121, К-701).
Достатнім ущільненням вважається 650—700 кг/м3 за вологості маси до 70%
і 700—800 кг/м3 — за вологості вище 70%. Після цього траншею вкривають
водо- і повітронепроникними плівками — поліетиленовими,
поліхлорвініловими, поліамідними. Оскільки плівки (внаслідок дії
сонячних променів, перепадів температури, механічної дії) недостатньо
міцні, то для запобігання розгерметизації сховища їх слід покривати
шаром тирси, торфу, паком соломи тощо. При цьому слід вжити заходів щодо
нейтралізації гризунів — посипати плівку шаром вапна. Вкривання траншеї
шаром землі, що інколи практикується, недоцільно рекомендувати через
забруднення силосу та значну трудомісткість і незручність відкривання
силосу для забирання взимку. Такий спосіб укриття можна застосовувати
під час заготівлі силосу на тривале зберігання (два роки й більше). При
зберіганні силосу в герметичних баштових сховищах слід старанно закрити
завантажувальні люки. Температура ущільненої маси в сховищі має не
перевищувати 30°С. У Західній Європі набуває поширення зберігання силосу
в поліетиленових рукавах великого діаметра. Втім, такий спосіб потребує
спеціального обладнання для завантаження маси, міцної плівки. Крім того,
він потребує апробації у кліматичних умовах України, оскільки не
виключене промерзання зовнішнього шару силосу за низьких температур. Для
оцінки якості силосу використовують два методи: органолептичний і
хімічний. Органолептичні показники — запах, колір, смак, структура,
наявність плісняви. Доброякісний силос має приємний, ароматний запах, що
нагадує запах фруктів чи квашених овочів. Колір такого силосу —
жовто-зелений чи світло-зелений (оливковий). Структура його
зберігається, при розтиранні він не мажеться і не залишає слідів на
руках. Наявність плісняви не допускається. Силос бурого чи
темно-коричневого кольору із сильним запахом меду чи свіжовипеченого
житнього хліба, незалежно від інших показників, є недоброякісним, і його
згодовування тваринам можливе тільки після дозволу ветеринарної служби.
У лабораторії якість силосу оцінюють за показниками вологості, вмістом
сирого протеїну, сирої клітковини, молочної і масляної кислот,
концентрації водневих іонів (рН). На кожну партію силосу (одне сховище)
має складатися паспорт якості з визначенням класу силосу та його
поживності. Клас силосу визначають не раніше 30 діб після його
закладання і не пізніше як за 15 діб до початку згодовування тваринам.
Технічні умови на силос відповідно до ГОСТ 23638—90. Перед закладанням
силосу слід очистити сховище від залишків силосу, сміття, землі,
відремонтувати його, промити водою, продезінфікувати 5%-ним вапняним
молоком і просушити. Крім того, готують під’їзні шляхи, очищають
територію навколо сховища, встановлюють електроосвітлення для роботи
вночі. Транспортні засоби розвантажують на краю траншей чи безпосередньо
в траншеї. Для запобігання забрудненню силосу землею слід уникати заїзду
транспортних засобів на силосну масу. Для переміщення і трамбування маси
виділяють спеціальні трактори з навішеним бульдозером чи іншим
обладнанням для переміщення і розрівнювання маси. Для одержання
силосного моноліту постійної по всьому об’єму щільності за кордоном
застосовують спеціальні розрівнювачі . У тракторах заздалегідь усувають
підтікання палива та мастил, перевіряють надійність гальм, причіпного
пристрою, видаляють з кабіни всі сторонні предмети, встановлюють
дзеркало заднього огляду, двері кабіни фіксують у відкритому стані.
Заповнення траншеї слід здійснювати з одного із торців. Із заповненням
сховища масу слід накривати, не чекаючи заповнення всього сховища,
оскільки зволікання з укриттям на 2—3 дні призводить до збільшення втрат
корму на 7—10%. Для запобігання повторній ферментації забирання силосу
має здійснюватися так, щоб по можливості не порушувалась герметизація
тієї частини силосу, що залишається. На Заході застосовують спеціальне
обладнання — блочні силосорізки, які відділяють силос від основної маси
у вигляді прямокутних блочних монолітів і залишають гладкий,
нерозпушений зріз. В УкрНДІПВТ розроблені вихідні вимоги на таку
силосорізку. Отже, для реалізації технології заготівлі силосу високої
якості потрібне застосування кормозбиральних комбайнів, обладнаних
доподрібнювальними пристроями для зерна (рекатерами чи плющильними
валками), великооб’ємних причепів відповідної місткості, блочних
силосорізок для використання замість грейферних завантажувачів, які
розрихлюють моноліт силосу і спричиняють повторну ферментацію кормів. З
огляду на це виробникам сільськогосподарської техніки потрібно
прискорити відпрацювання конструкцій кормозбиральних комбайнів, що
ставляться на виробництво, — ККЗ-150 (ВАТ “Олімп”), КЗК-4,2 (ВАТ
“Борекс”), розробку і постановку на виробництво великооб’ємних причепів
та обладнання для забирання силосу.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
