Реферат на тему:

Вітчизняному комбайнобудуванню — системний і комплексний підхід

1/2

огодні зосереджені в основному на збільшенні обсягів виробництва
комбайнів “Славутич” під гаслом: “більше, надійніше, дешевше” — як то
кажуть, “багато і відразу”. У чому причина? Чому проектна та
конструкторська складові програми виявилися другорядними? Нерозуміння
класичних підходів щодо створення і виробництва зернозбиральної техніки?
Твердо переконаний, що всі ми і знаємо правила, і розуміємо підходи, і
знаємо неприпустимість втрат проектної та конструкторської складових при
реалізації складної програми створення і виробництва зернозбиральної
техніки. Причина, на мій погляд, у тім, що не бажаємо серйозно засвоїти
основне, першорядне правило: тільки за системних і комплексних
науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт і сучасної
виробничої бази, передових форм організації робіт може існувати і
розвиватися конкурентоспроможна комбайнобудівна галузь. Сьогодні
створено законодавчу базу для успішного розвитку галузі — у 2002 році
ухвалено закони “Про стимулювання розвитку вітчизняного машинобудування
для агропромислового комплексу” і “Про інноваційну діяльність”. При
цьому для системної і комплексної роботи зі створення вітчизняної
зернозбиральної техніки потрібна практична реалізація надзвичайно
серйозних заходів. Це насамперед:

— створення і функціонування галузевого Державного спеціалізованого
конструкторського бюро з проектування і відпрацювання зернозбиральної
техніки з високим рангом і повноваженнями його керівника, сучасними
системами проектування, стендовою й експериментальною базами;

— створення уповноваженого органа держави — Державного комітету із
сільгоспмашинобудування з високим впливом на процеси, що відбуваються в
цій галузі, а так само з можливостями прямих бюджетних вкладень у
науково-дослідні роботи, надання податкових пільг і пільгових кредитів
інноваційним підприємствам, що здійснюють створення техніки для
агропромислового комплексу;

— постійні ділові і виробничі контакти з провідними закордонними
комбайнобудівними фірмами, у тому числі стажування українських фахівців
на цих фірмах;

— регулярна участь фахівців зі створення зернозбиральної техніки в
престижних міжнародних виставках і конференціях;

— упорядкування регіональних ініціатив щодо спільних виробництв
зернозбиральної техніки;

— постійне відновлення й удосконалення виробництва;

— випуск базовими заводами сучасних моделей вітчизняних комбайнів різних
класів і модифікацій, їх постійне поновлення та вдосконалення. Як
свідчить світова практика, практичний досвід наших найближчих сусідів
Білорусі і Росії, тільки за такого системного і комплексного підходу
досягаються значні результати в комбайнобудуванні. Такий підхід потребує
значних і постійних фінансових витрат, і державні джерела фінансування
ніколи не зможуть ці витрати покрити. Навіть у розвинутих країнах 50%
засобів на створення сільгосптехніки припадає на державний бюджет, а 50%
— на засоби бізнесу з бюджетів великих корпорацій. Тому безумовним є те,
що подальша ефективна робота зі створення і виробництва
конкурентоспроможної зернозбиральної техніки можлива за умови союзу
бізнесу, держави і науково-конструкторських організацій. Такий союз
бізнесу, держави і науки забезпечить необхідний технологічний ривок у
створенні і виробництві вітчизняних зернозбиральних комбайнів. При цьому
потрібно оперативне створення економічно вигідного корпоративного
об’єднання провідних науково-конструкторських підприємств галузі,
державних і комерційних структур для реалізації всієї низки
інноваційного процесу — проектування, розробки, виробництва, реалізації
і сервісного обслуговування зернозбиральної техніки. І у висновку — про
два важливі моменти.

Перше. Через брак зернозбиральної техніки щороку зростають втрати
врожаю. Лише внаслідок подовження тривалості збирання ранніх зернових у
2002 році з оптимальних 10 до 30 днів втрати урожаю становили близько 4
млн т. Прогноз щодо втрат зерна на наступні роки ще більш тривожний.
Нині фактична чисельність парку зернозбиральної техніки в Україні
становить приблизно 28 тис. комбайнів і стрімко наближається до
критичної позначки. Поповнення парку комбайнів до потрібної чисельності
можливе лише до 2010 року, якщо розпочати поповнення негайно і
подвоювати обсяги виробництва щорічно до 2006 року (рис. 2). Становище
найсерйозніше, і вихід із нього один — максимально зосередити зусилля на
прискоренні масового виробництва вітчизняних комбайнів різних класів і
модифікацій, їх постійній модернізації, а також на придбанні та
спільному виробництві закордонної техніки в розумних та оптимальних
обсягах. Друге. Вітчизняній економіці, а отже, і виробникам
зернозбиральної техніки, доведеться зіткнутися найближчим часом із
проблемою світового поділу праці, якщо Україна вступає у Світову
організацію торгівлі. При цьому стрімко зростуть вимоги до
зернозбиральних комбайнів за комплексним показником “ціна — якість —
конструктивна досконалість”. З чим прийде молода вітчизняна
комбайнобудівна галузь у СОТ? Нас там чекають, безумовно, з надійною і
сучасною технікою, створеною і виготовленою на базі передових
технологій.

Похожие записи