Реферат на тему:
Вирощування ріпаку в Україні
Ще кілька років тому про економічну ефективність ріпаку знали одиниці,
пробували вирощувати неморозостійкі сорти, під час збирання втрачали
врожай через розтріскування бобів, не знали, куди збувати вирощене. Нині
ж Україна є серйозним гравцем на світовому ріпаковому ринку. Для
багатьох країн ріпак — стратегічна культура для виробництва олії, а ще —
ключова сировина для виробництва біодизелю, мастил і пластику.
Як зазначила пані Майя Драганова (комерційний керівник в Україні, Росії
та країнах СНД компанії “Монсанто”) на конференції “Україна: європейська
перспектива виробництва ріпаку”, світовий попит на насіння ріпаку
зростає. Економічний бум у Китаї та Індії спричинив підвищений попит на
рослинну олію. Ріпакова олія, яку можна порівняти з оливковою, довго
зберігається, придатна для виробництва маргаринів та майонезів. Вміст
жирних кислот Омега 3, низький вміст насичених жирних кислот робить цей
продукт незамінним у харчовому ланцюжку. У виробництві пального ріпакова
олія вдало змішується з дизелем.
Посівні площі озимого ріпаку в Європі займають близько 7,1 млн га.
Щороку вони зростають на півмільйона гектарів. До 2013 року прогнозують
збільшення площ під озимим ріпаком до 9,6 млн га. Звичайно, таке
зростання не може бути безкінечним через обмежену кількість
сільгоспугідь, а просто замінювати ріпаком посіви, наприклад зернових
культур, не можна з міркувань світової продовольчої безпеки. Тому Європа
чекає ріпаку від України, Румунії, Болгарії.
В Україні ми маємо багато переваг для виробництва цієї культури: понад
30 млн сільгоспугідь, добрі грунти та сприятливі кліматичні умови,
невисока собівартість виробництва (особливо у великих господарствах),
вигідна ціна реалізації (близько 630 дол./т), потенціал урожайності за
умови використання якісних гібридів з високою зимостійкістю можливий до
50 ц/га. Але для успішного виробництва потрібні спільні зусилля
виробників, дистрибуторів, селекціонерів, олійних заводів, трейдерів.
Пан Філіп Лезінь (директор з технічного супроводу компанії “Монсанто”)
розповів про світовий розподіл споживання олій. Виявляється, 28%
припадає на соєву олію, 29 — пальмову, 9 — арахісову, 15 — ріпакову і
лише 9% — на соняшникову. Цікаво, що в Україні, де загальне споживання
олій становило в 2006 році 750 тис. т, величезна перевага, традиційно,
за соняшниковою олією — 53%; 27% споживачів полюбляють пальмову; 10 —
соєву; 3% — ріпакову. Простежується тенденція до зростання обсягів
використання дешевих олій — пальмової та соєвої , а також повільне
зростання частки ріпакової олії, якої в 2006 році було спожито аж 22
тис. т. Але ж ріпакова олія багата на олеїнові кислоти, тут міститься
достатня кількість лінолевих кислот і трішки ліноленових. Такий набір —
запорука запобігання судинним захворюванням. Звичайно, селекціонери
працюють над удосконаленням якості посівного матеріалу: намагаються
регулювати вміст глюкозинолатів, ерукової кислоти, бензопіренів, — а
також над підвищенням зимостійкості та врожайності гібридів ріпаку.
І діло їхнє, можна сказати, святе. Бо навіть за доброго врожаю виробник
може втратити заробіток, якщо якість насіння не задовольнить трейдера.
Вадим Мірошниченко, компанія “Каргілл”, звернув увагу, що якість
матеріалу має величезне значення. До того ж, крім фізіологічної якості
зібраного насіння, важливі також очищення та зберігання. Нинішнього
сезону врожайність очікують у 2–2,5 раза вищу за торішню. Тож для
сільгоспвиробників головне — схопити хвилю максимальної ціни.
Закупівельну ціну прогнозують вищу, ніж у 2007 році, чому сприяє
зростання попиту в Китаї, Пакистані, ЄС. У червні ціна на умовах
франко-елеватор становила 3000–3100 грн/т. Безумовно, виробники вже
зрозуміли, що за рентабельністю ріпак випереджає інші культури.
Експортні мита на зернові та соняшник в Україні значно скоротили експорт
цих культур. Тож для ріпаку з’явився додатковий шанс. Основними
виробниками ріпакової олії на світовому ринку є Канада, частка якої
становить 18%, Китай — 22, ЄС — 25–38, Індія — 12, Україна — 2%.
Китайський ринок монополізувала Канада (частка експорту — 68%), але для
України тут теж багато можливостей. Нині вона експортує 13% продукту.
¤
gd e/
„`„a$gd ; , пересічних громадян. Але всі згодні з тим, що запаси
мінеральних видів пального лімітовані, ціна на них неухильно зростає (3
дол./барель у 90-ті минулого століття і 128 дол./ барель за сиру нафту —
в 2008 р.), тож потрібно шукати альтернативу. Криза 1973 року ще не
забулася, коли країни ОПЕК із Єгиптом та Сирією запровадили ембарго як
покарання США, Японії та Західній Європі через атаку ізраїльцями Єгипту.
Війни 1990 та 2003 років в Іраку теж не покращили цінову ситуацію через
зростання витрат на військові потреби. Як вийти із залежності від нафти?
Професор Вернер Корбіц з австрійського інституту біопалива вважає, що
треба диверсифікувати використання таких рослинних олій, як пальмова,
бавовникова, олія з ятрофи, алгае. А також використовувати нестратегічні
землі в посушливих кліматичних зонах і виробництво з низькими витратами:
– Якщо ви вирішили інвестувати у виробництво біодизелю, слід звернути
увагу на такий чинник, як його якість, а для цього потрібно вкласти
гроші в найкраще обладнання, обрати оптимальний розмір потужності,
правильне розміщення з урахуванням витрат на логістику. А ще ваш завод
має працювати не менше 345 днів на рік, а отже, потрібна стабільна
сировинна база. Перший пілотний завод з виробництва біодизелю збудував у
далекому 1989 році фермерський кооператив в Австрії. Вже через рік
з’явилося комерційне підприємство потужністю 1000 т/рік, у 2005 році
виробничі потужності зросли до 100 тис. т/рік, а в 2007 становили понад
500 тис. тонн.
Опоненти використання біопалива кажуть, що через біодизель зросте
кількість голодних у світі. Фахівці ФАО підрахували, що в цілому
придатні для сільгосподарського використання землі налічують 41,88 км2,
але фактично використовують лише 15,06 млн км2. Сировини для виробництва
біодизелю є 0,11 млн км2, що становить не більше 1% усіх земель у
використанні. На 2030 рік ФАО прогнозує збільшення площ під сировиною
для біопалива до 0,325 млн км2, тобто не більше 2%. Можливо, все ж таки
є сенс у виробництві біодизелю і зменшенні залежності від нафти?
Микола Кобець, старший експерт аналітико-консультаційного центру
Блакитної Стрічки ПРООН, співробітник секретаріату Координаційної ради з
питань аграрної політики при КМУ, доповів про потенціал України у
виробництві біодизелю. Адже бути сировинною базою для Європи та Китаю —
це не найкраща перспектива для нашої країни.
Нині Україна споживає 1,9 млн т дизпалива. Щоб їх замінити, потрібно
2,14 млн т біодизелю. Для його виробництва треба 5,5 млн т ріпаку, з
розрахунку 1 кг біодизелю = 2,4 кг ріпаку. Основними виробниками ріпаку
в Україні є недержавні сільгосппідприємства, частка яких — 96%. Середня
врожайність озимого ріпаку з 2000 по 2007 рік становила 13,4, ярого —
8,5 ц/га. Експорт насіння ріпаку невпинно зростає. Якщо в 2003 році було
експортовано 25,5 тис.т за ціною 254 дол./т, то в 2006 — 470,7 тис. т
експортували по 298 дол./т, а в 2007 році це вже було 909,9 тис. т за
ціною 415 дол./т. Виробляти біодизель в Україні без державної підтримки,
податкових пільг, зняття акцизів — нереально, хоча б з погляду вартості
одного літра мінерального дизелю та біодизелю. Безперечно, альтернативні
види пального шукати треба. Хоча є й негативні наслідки цього процесу,
приміром, вирубування джунглів та використання земель під пальмові
плантації. У Німеччині дозволено засівати ріпаком землі, виведені з
обігу, але сировини однак не вистачатиме. А в нас ще є потенціал для
розширення площ під цю культуру. Для заводу потужністю 20 тис. т/рік, за
врожайності ріпаку 1,4 т/га та п’ятипільної ротації, потрібно 200 тис.
га орних земель. За врожайності 2 т/га та трипільної сівозміни заводу
потужністю 100 тис. т/рік треба буде задіяти 380–450 га земель. Найкраще
мати власну сировинну базу, щоб менше залежати від ринкових коливань
цін. Тоді вже знадобляться якісне насіння, сучасна технологія
вирощування, страхування врожаю. Працюють і давальницькі схеми, коли
підприємець розраховується за пальне насінням. Але, як відомо, чистий
100-відсотковий біодизель не є пальним. Потрібна спеціальна підготовка —
змішування, а тут не обійтися без спеціального обладнання.
У повідомленнях українських інформагенцій усе частіше з’являється
інформація про будівництво заводів з виробництва біопального. Мабуть,
правий був Рудольф Дизель, коли ще в 1912 році сказав, що використання
рослинних олій як пального може здаватися незначним сьогодні, але з
часом стане — як нині нафта і продукти з вугілля.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
