Реферат на тему:

Виробнича інфраструктура

Система технічного обслуговування. Стійке функціонування підприємства як
системи та виготовлення конкурентоспроможної продукції забезпечуються не
тільки завдяки використанню прогресивних технологічних процесів, а й
здебільшого високим рівнем організації технічного обслуговування
основного виробництва. З метою постійного підтримування в робочому стані
машин та устаткування, інших засобів праці; своєчасного забезпечення
робочих місць сировиною, матеріалами, інструментом, енергією; виконання
транспортно-складських операцій та інших пов’язаних з ними робіт на
підприємствах створюється система технічного обслуговування виробництва.

Основними завданнями системи є: ремонт технологічного, енергетичного,
транспортного та іншого устаткування, догляд за ним і налагоджування;
забезпечення робочих місць інструментом та приладдям як власного
виробництва, так і придбаними в спеціалізованих виробників; забезпечення
підрозділів підприємства електричною й тепловою енергією, парою, газом,
стиснутим повітрям тощо; своєчасне забезпечення виробничих цехів
(дільниць, окремих виробництв) сировиною, основними та допоміжними
матеріалами, паливом; переміщення вантажів, виконання
вантажно-розвантажувальних робіт; складування та зберігання завезених
(придбаних) матеріальних ресурсів, а також напівфабрикатів, окремих
складальних одиниць, готових виробів.

Перелічені завдання системи технічного обслуговування виконуються
відповідними допоміжними та обслуговуючими структурними підрозділами
підприємства, які формують інфраструктуру виробництва.

Інфраструктура (від лат. infra — нижче, під structura — побудова,
розміщення) — це сукупність складових будь-якого об’єкта, що мають
підпорядкований (допоміжний) характер і забезпечують умови нормальної
роботи об’єкта в цілому.

Інфраструктура підприємства — це комплекс цехів, господарств і служб,
головне завдання яких зводиться до забезпечення нормального
функціонування (без перерв і зупинень) основного виробництва і всіх сфер
діяльності підприємства. Інфраструктура виконує своєрідні «тилові»
функції забезпечення всієї виробничої системи будь-якого рівня. У свою
чергу, інфраструктура являє собою складну виробничу систему, де існують
«вхід», «процес» і «вихід», використовуються сировина і матеріали,
трансформуючись у вироби і послуги для основного виробництва.

Зростання ролі та значення виробничої інфраструктури пояснюється тим,
що:

1) підвищення рівня механізації та автоматизації виробничих процесів
збільшує обсяги і складність робіт з ремонту й налагоджування
устаткування, потребує розширення номенклатури інструменту, оснащення та
пристроїв;

2) перехід до нових технологій та інтенсифікація технологічних режимів
роботи устаткування підвищують вимоги до якості та збільшують потребу в
різних видах енергії;

3) ускладнення виробничих процесів і поглиблення внутрішньовиробничих
зв’язків між підрозділами збільшують обсяги робіт з транспортування
вантажів;

4) навантаження на комунікаційні мережі та природоохоронні споруди
постійно зростають.

Склад і масштаби виробничої інфраструктури підприємства залежать від
типу виробництва, номенклатури й обсягу випуску продукції, рівня
спеціалізації і кооперування, організації виробничих процесів, розмірів
підприємства та його виробничих зв’язків.

Використання сучасних технологій і високопродуктивного устаткування у
виробничому процесі ускладнює роботи, пов’язані з обслуговуванням,
ремонтом і модернізацією техніки, підвищує значення інструментального
обслуговування, призводить до збільшення потреби в різноманітних видах
енергії, збільшує внутрішньозаводський та зовнішній обсяги перевезень
вантажів і необхідність їх збереження.

На більшості підприємств машинобудування та металообробки виробничу
інфраструктуру утворюють допоміжні (інструментальне, ремонтне,
енергетичне) та обслуговуючі (транспортне, складське і тарне)
господарства.

Застосування на підприємстві широкої номенклатури й асортименту
інструментів і технологічного оснащення зумовлює необхідність
організації інструментального господарства для виконання завдань з
виробництва, постачання, проектування, планування, виготовлення,
зберігання, обліку і ремонту необхідного інструменту з доставкою його до
робочих місць.

Ремонтне господарство підприємства призначене підтримувати в технічно
справному стані різноманітний і складний парк технологічного
устаткування основних цехів шляхом його обслуговування, ремонту і
модернiзації.

f

i

f

U???????????aeaeUUUUUUUIUU

&

gdO ?

&

gdO ?

ому значне місце у виробничій інфраструктурі підприємства посідає
енергетичне господарство. Воно забезпечує різноманітними видами енергії
основні, допоміжні цехи, усі підрозділи і служби підприємства.

Виготовлення продукції на підприємстві супроводжується величезним
обсягом транспортно-складських, вантажно-розвантажувальних робіт з
обслуговування внутрішнього і зовнішнього вантажообігу, що викликає
потребу у створенні транспортного господарства та близьких до нього
складського і тарного господарств. Від раціональної організації цих
господарств багато в чому залежать ритмічність роботи основних цехів,
тривалість виробничих циклів і рівень витрат на виробництво продукції.

У сфері технічного обслуговування виробництва на промислових
підприємствах зайнято приблизно 45—50 % загальної кількості персоналу. З
загального обсягу допоміжних робіт на інструментальне обслуговування
припадає — 27 %; ремонт і технічне обслуговування технологічного
устаткування — 30 %; на енергетичне обслуговування — 8 %;
транспортно-складське обслуговування — 23 %; на інші роботи (служби
інфраструктури) — 12 %. Це зумовлено не тільки великим обсягом робіт з
обслуговування основного виробництва, а й різноманітністю і складністю
ручних робіт, які дуже важко механізувати й автоматизувати.

Система технічного обслуговування підприємства має відповідати таким
вимогам: забезпечувати умови випуску конкурентоспроможної продукції з
мінімальними затратами; здійснювати техніко-економічну й організаційну
регламентацію процесів обслуговування; мати профілактичний характер;
забезпечувати гнучкість, наступність і мінімальну перебудову при
переході основного виробництва на випуск нової продукції.

Таким чином, допоміжні та обслуговуючі господарства потребують високої
організації, адекватної рівню організації основного виробництва.
Удосконалювання техніки й організації обслуговування створює умови для
успішної роботи підприємства, якнайшвидшого освоєння нових виробів,
застосування прогресивних технологій і досягнення на цій основі високих
техніко-економічних показників виробництва.

Основними напрямами вдосконалювання організації допоміжних господарств
підприємства є: централізація і концентрація однорідних процесів
обслуговування та їх спеціалізації, що створює умови для використання
найпотужнішого сучасного устаткування, високопродуктивної технології та
прогресивних методів організації праці й виробництва; механізація й
автоматизація технологічних процесів; раціоналізація керування;
поліпшення нормативної бази; розроблення і впровадження технічно
обґрунтованих норм часу і заходів щодо раціональної організації праці;
обґрунтований розподіл чисельності персоналу, його мотивація змістом,
умовами праці, підвищенням кваліфікації, ротацією, суміщенням професій і
винагородою за якість і продуктивність праці; створення комплексної
технології.

Раціональна організація системи технічного обслуговування (виробничої
інфраструктури) є важливою умовою стабілізації і гнучкості основного
виробництва, забезпечення обсягів, якості та оновлення продукції, що
випускається, підвищення ефективності роботи підприємства в цілому.

Література

Нормування праці: Підручник / За ред. В. М. Данюка і В. М. Абрамова. —
К.: 1995. — 208 с.

Стивенсон В. Дж. Управление производством: Пер. с англ. — М.:
Лаборатория базовых знаний: БИНОМ, 1998. — 928 с.

Герасимчук В. Г. Розвиток підприємств: діагностика, стратегія,
ефективність. — К.: Вища шк., 1995. — 265 с.

Гупалов В. К. Управление рабочим временем. — М.: Финансы и статистика,
1998. — 240 с.

Завіновська Г. Т. Економіка праці: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 2000. —
200 с.

Економіка підприємства: Зб. практ. задач і конкретних ситуацій: Навч.
посібник / За ред. С. Ф. Покропивного. — К.: КНЕУ, 1999. — 328 с.

Економіка підприємства: Підручник / За заг. ред. С.Ф. Покропивного. —
2-ге вид., перероб. та доп. — К.: КНЕУ, 2000. — 528 с.

Казанцев А. К., Подлесных В. И., Серова Л. С. Практический менеджмент: В
деловых играх, хозяйственных ситуациях, задачах и тестах: Учеб. пособие.
— М.: ИНФРА-М, 1998 — 367 с.

Кожекин Г. Я., Синица А. М. Организация производства: Учеб. пособие. —
Минск: Экоперспектива, 1998. — 334 с.

Курочкин А. С. Организация производства: Учеб. пособие. — К.: МАУП, 2001
— 216 с.

Похожие записи