Реферат на тему:
Угоди репо як інструмент фінансового ринку України
Операція репо — одна з форм короткострокового кредитування, що має
відношення до цінних паперів або інших ресурсів, які залучають на умовах
зворотного викупу.
Банки надійно ввійшли в наше життя. Реклама в газетах, журналах, на
радіо і телебаченні, величезні бігборди на дорогах України повідомляють
нас про те, що цей банк — найнадійніший партнер, а інший — позбавить нас
будь-яких клопотів. Усі вони закликають не лише заможних людей, а й
пенсіонерів, студентів, не тільки “круті” фірми, а й державні
підприємства розмістити вклади, одержати кредит, стати власником
пластикової картки.
Нещодавно в Україні з’явився такий інструмент фінансового ринку, як
угоди репо. Термін “репо” походить від англійського repurchase agreement
— “угода про зворотний викуп”.
За кордоном останнім часом спостерігається стабільне зростання обсягів
таких операцій. В Україні вони поки що не набули значного поширення.
Світова економічна думка виробила такі підходи до визначення суті та
змісту операцій репо: їх розглядають як угоду купівлі-продажу;
ототожнюють із кредитною операцією; інтерпретують як інструмент
регулювання банківської ліквідності.
Учасниками операції репо є кредитори — суб’єкти фінансового ринку, які
надають позичку в тимчасове користування під певний відсоток (банки,
кредитні спілки, ломбарди), та позичальники — суб’єкти фінансового
ринку, які отримують позики від кредиторів під певні гарантії їх
повернення і за певну плату у формі відсотка (держава, банки, інвестори,
продавці та покупці валюти, підприємства, населення тощо).
В Україні операція репо можлива між фінансово-кредитними установами
(НБУ, комерційні банки, інвестиційні компанії інші фінансові установи)
та учасниками фінансового ринку (НБУ, комерційні банки, інвестиційні
компанії, фінансові установи, приватні особи, учасники фондового ринку).
Так, якщо угоду укладають банк та клієнт, для банку операція репо
(купівля цінних паперів із зобов’язанням продавця здійснити зворотний
викуп) за економічним змістом є кредитною операцією. Банк передає
клієнтові визначену суму на певний строк під заставу цінних паперів. При
цьому він одержує плату у вигляді різниці між вартістю продажу та
купівлі або у вигляді процентів від вартості пакета цінних паперів.
Ризик можливих втрат від знецінення цінних паперів несе клієнт, оскільки
він викупить їх за заздалегідь встановленою, а не ринковою ціною. В
разі, якщо клієнт з якихось причин не захоче викупити цінні папери,
існуючий кредитний ризик знижується за рахунок забезпечення кредиту
цінними паперами.
Операції репо поділяють на операції прямого й зворотного репо.
Згадані операції банк може здійснювати з іншими банками, суб’єктами
господарювання, причому він може як купувати цінні папери клієнтів
(зворотне репо), так і продавати цінні папери, що йому належать, із
зобов’язанням зворотного викупу (пряме репо), одержувати дохід у вигляді
процентів або у вигляді різниці цін під час купівлі та продажу цінних
паперів.
Слід також зауважити, що продані за прямою операцією репо цінні папери з
балансу банку не списують, а придбані за зворотним репо цінні папери
протягом строку договору в балансі банку не обліковують.
O ,
gd~w?
вості та під зобов’язання з боку продавця здійснити зворотний викуп,
отже, кошти буде повернено покупцеві через обумовлений період часу.
Операції, пов’язані з наданням коштів у тимчасове користування або
прийняття зобов’язань про їх надання, українське законодавство визначає
як кредитні (Цивільний кодекс України). Репо є торговою операцією і
оподатковується податком на прибуток на загальних підставах (Закон
України “Про оподаткування прибутку підприємств”).
Можлива ситуація, коли вартість цінних паперів, які передають за
операцією зворотного репо, може знизитись, а тому банк має право:
• вимагати від продавця надання в забезпечення додаткової кількості
цінних паперів;
• зменшити початкову суму кредиту поверненням різниці, що виникла
внаслідок зниження вартості цінних паперів;
• підвищити процентну ставку за користування кредитом, наданим за
операцією репо;
• завершити операцію зворотного репо з проведенням повного розрахунку за
нею.
У бухгалтерському обліку підприємства операції прямого й зворотного репо
відображають так само, як і звичайні торгові операції з цінними
паперами.
У звітності торговця цінними паперами угоду репо не відображають,
оскільки вона не підпадає під визначення професійної діяльності на ринку
цінних паперів. Вона не передбачає продажу цінних паперів третім особам,
бо перехід права володіння цінними паперами відбувається лише між двома
сторонами (Лист Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку
щодо договорів репо у звітності торговців цінними паперами № 6811/17 від
14.08.2000 р.).
Фінансові ризики та вигоди від володіння предметом операції репо
залишаються у продавця і не переходять до того, хто його купує з умовою
зворотного продажу. Якщо припустити, що вартість цінних паперів, які є
об’єктами операції репо, почне знижуватись, то збитків зазнає продавець.
Проценти або дивіденди за цими цінними паперами отримує теж продавець.
Активи, які використовують в операції репо для фінансового обліку, не
переоцінюють, але переоцінюють для внутрішнього контролю, аби
мінімізувати ризик втрат у разі знецінення їх вартості нижче суми
наданих коштів.
Цінні папери, що є предметом операції репо, не відображають за рахунками
обліку цінних паперів у балансі учасника операції, що здійснює покупку
цінних паперів до запитання, бо власником цих паперів залишається їхній
продавець. Таким чином, за економічним змістом репо — це операція
кредитування, а не операція купівлі, а отже, її обліковують як наданий
кредит, а не як актив (цінні папери).
Важливими характеристиками операції репо є строк кредиту, процентна
ставка, сума кредиту. Найчастіше таку угоду укладають на короткі
терміни, хоча існує можливість укладення угод терміном до одного року
(між НБУ та комерційними банками їх укладають на строк до 30 календарних
днів).
Операція репо різниться зі звичайним кредитуванням тим, що вона
складається з двох етапів: 1) кредитор надає позичальникові грошові
кошти або певний актив; 2) цей актив (кошти) повертає позичальник.
Зворотний механізм операції репо базується на правових відносинах
кредитора й позичальника (наслідок укладення угоди репо) та економічних
процесах (покладені в основу зворотного руху кредиту). Контрагенти
одночасно укладають один або два окремих договори, які визначають
порядок проведення цієї угоди, та передбачають перехід права власності
від продавця до покупця.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
