Реферат на тему:

Технологічні аспекти вирощування гороху

У зерновому балансі значна роль належить виробництву зернобобових
культур, зокрема найпоширенішій із них — гороху.

Зерно гороху вирізняється великим вмістом білка, який є важливою
складовою харчування людей, а також цінним кормом для
сільськогосподарських тварин. Білок гороху містить чимало важливих
амінокислот, які сприяють повноцінному його засвоєнню. В зерні й зеленій
масі є багато вуглеводів, мінеральних солей, вітамінів.

У тваринництві горох широко використовують як зелений і концентрований
корм, сіно, сінаж та для виробництва трав’яного борошна.

Горох має важливе агротехнічне значення як бобова культура з
енергоощадним потенціалом. Його коренева система з великою засвоювальною
здатністю досить глибоко проникає в грунт, використовує поживні речовини
з важкорозчинних сполук. Бульбочкові бактерії на корінні засвоюють азот
повітря й таким способом збагачують ним грунт, що має важливе значення в
підвищенні його родючості. Саме тому горох є добрим попередником для
інших сільськогосподарських культур.

Вирощування гороху як парозаймаючої культури в сівозміні — важливий
чинник збільшення хлібофуражних ресурсів зерна.

Під час комплексних досліджень доведено, що за кліматичними, грунтовими,
іншими характеристиками територія України умовно поділяється на зони,
сприятливі та несприятлеві для вирощування гороху.

Сприятливі для вирощування гороху зони охоплюють територію Лісостепу, де
зосереджено близько 84% посівних площ.

Несприятливі (11%) та малосприятлеві (5%) характерні для областей
Південного Степу й Полісся.

Зважаючи на високу сприятливість грунтів (чорноземи, темно-каштанові
тощо), у південних областях негативний вплив на врожай гороху справляє
недостатнє вологозабезпечення рослин у період вегетації, а в західних
областях та північних районах Полісся — низька родючість
дерново-підзолистих, світло-сірих та інших грунтів, а також надто
високий рівень вологозабезпечення.

Порівняно стала врожайність (15,7–20,4 ц/га) спостерігається у
Львівській, Тернопільській, Харківській, Дніпропетровській,
Чернігівській областях, у низинних та передгірних районах Закарпатської,
лісостепових — Волинської, Рівненської, Полтавської областей (37%
території).

Доцільно розширити площі посівів гороху в сприятливих зонах за рахунок
скорочення їх у зонах несприятливих, де врожайність низька (12–14 ц/га).

Горох — цінний компонент для однорічних трав. Його зелена маса придатна
для використання на сидерати. Він є добрим попередником для зернових та
інших польових культур.

Потреба в теплі

Під час вирощування сільськогосподарських культур, у т. ч. й гороху,
значна увага приділяється тому, наскільки рослини чутливі до впливу
природних чинників, зокрема до тепла. Горох — культура мало вибаглива до
тепла. Насіння за наявності вологи й кисню починає проростати за
температури 1…2°С, але дуже повільно (сходи з’являються через 18–20
днів), а за температури 10…16°С — на восьмий-десятий день.
Найсприятливіша температура для формування генеративних органів —
16…22°С. Температура після 26°С негативно впливає як на кількість, так і
на якість урожаю. Сума середньодобових температур за період сівба-сходи
дорівнює 145°С, сходи-цвітіння — 375, цвітіння-дозрівання — 650°С. Існує
також зв’язок між урожаєм та максимальними денними температурами в
репродуктивні фази росту. Вегетаційний період гороху коливається залежно
від сорту від 65 до 110 днів. Тривалість періоду сходи-цвітіння — 30–35
днів, цвітіння-дозрівання — 35–45 днів.

Температурний режим окремих періодів вегетації в зоні нестійкого
зволоження Лісостепу України значно змінюється за роками. Періоду
формування сходів властиве зниження температури до 10°С із значним
коливанням за роками (від 7 до 13°С). У період інтенсивного росту рослин
утримується помірна, достатньо стійка за роками, температура (14…18°С).

Горох належить до культур, які потребують помірного тепла. Загальна
потреба гороху в теплі за вегетаційний період (від сівби до дозрівання),
залежно від сорту та умов вирощування, становить 1350…2800°С
середньодобових температур.

Під час інтенсивного розвитку генеративних органів рослин, а також
дозрівання насіння гороху найсприятливішою є температура від 16 до 22°С
з відносною вологістю повітря 60–70 відсотків.

Потреба у волозі

Горох потребує багато вологи. Для набубнявіння насіння й початку
ростових процесів треба 100-120% води від їхньої маси. Найбільше вологи
гороху потрібно в період бутонізації та цвітіння. Під час накопичення
максимальної сирої маси кількість води, необхідної для створення одного
кілограма сухої маси гороху, сягає 300–600 кг. Коефіцієнт водоспоживання
становить 900–1400 м3/т зерна. Вологість повітря для нормального росту й
розвитку гороху має бути 70–80 відсотків.

На перших етапах росту й розвитку, враховуючи місцеві умови й добираючи
потрібний сорт, рослини мають використовувати сприятливі умови
забезпечення вологою за помірної температури. Нестабільність у
забезпеченні опадами й грунтовою вологою третього підперіоду вегетації
висуває одну з найважливіших вимог до сорту: підвищена посухостійкість у
період формування генеративних органів. Сорт має використати сприятливі
умови періоду цвітіння й початку формування насіння. Він має бути
достатньо посухостійким у заключний період вегетації та водночас мати
властивість використовувати сприятливі умови для наливання зерна.

Вимоги гороху до грунтів

Горох належить до рослин, які здатні рости на різних типах грунтів, що
сприяло широкому розповсюдженню цієї культури на всіх континентах і
широтах, де тільки можливе землеробство.

Результати пошуків досліджень дослідних установ та практичний досвід
свідчать про те, що горох може давати високі врожаї на різних типах
грунтів: на забезпечених вологою чорноземах, окультурених
дерново-підзолистих грунтах та на деградованих чорноземах. За належної
агротехніки горох дає добрі врожаї на сіроземах і красноземах. Високі
урожаї зеленої маси горох дає на осушених торф’яниках. На щільних
грунтах пригнічується життєдіяльність бульбочкових бактерій.

Горох погано росте на солонцюватих грунтах. Сильнокислі, заболочені або
з близькими до поверхні грунтовими водами (ближче 50–60 см) грунти можна
використовувати під горох після відповідних заходів докорінного
поліпшення (дренаж, вапнування). Найкраще горох росте за помірно кислої
реакції грунту (рН 6–7 ), добрий урожай дає і на карбонатних грунтах з
нейтральною або слаболужною реакцією.

Потреби гороху в елементах живлення

Основною особливістю живлення гороху є фіксація азоту повітря за рахунок
симбіозу з бульбочковими бактеріями Rhizobium leguminosarum Baldwin et
Fred, які селяться на коренях рослин. Хоча симбіоз не є особливим для
життя компонентів (вони за певних умов можуть існувати окремо), але
разом утворюють цілісну фізіологічну систему. Головною все ж є рослина.
В чистій культурі бульбочкові бактерії не мають здатності фіксувати азот
повітря. Максимальної фіксації азоту можна досягти лише за правильного
добору сорту та раси бульбочкових бактерій. Приблизно 75% азоту,
фіксованого бактеріями з повітря, використовує рослина, а 25% лишається
в бульбочках.

Велике значення для утворення бульбочок на коренях має вологість грунту.
За температури вище 28°С спостерігається пригнічення та загибель
бульбочкових бактерій.

Добра аерація грунту — обов’язкова умова підвищення ефективності
бульбочкових бактерій. Реакція середовища нижче рН 4 і вище рН 11 є
згубною для їхньої життєдіяльності. Пряме сонячне проміння, особливо
короткохвильова частина спектра, згубна для бактерій.

Умови мінерального живлення, особливо азотного, хімічна природа солей
мають сильний вплив на симбіоз. За надлишку азоту спостерігається
зменшення утворювання бульбочок та азотофіксуючої діяльності
бульбочкових бактерій. Але при цьому важливе значення має хімічна
природа солей: азотнокислий і сірчанокислий амоній мають гальмуючу дію
за концентрації 1:20000, калійна селітра — 1:10000, натрієва селітра —
вже за концентрації 1:2000.

Органічні форми азоту (пептон, сечовина) майже не знижують утворення
бульбочок, а грунтовий гумус іноді навіть стимулює азотфіксуючу дію
бульбочок.

З настанням фази цвітіння дія бульбочкових бактерій припиняється. Це
пов’язано як із фізіологічними особливостями бульбочок, так і з
кількістю вологи в грунті та температури. Тому, з огляду на перелічені
фактори, існує думка про потребу внесення азотних добрив під сорти
гороху з вусатим типом листків. Внесення азотних добрив сприяє швидкому
наростанню вегетативної маси й спричиняє вилягання рослин високорослих
сортів гороху. Стійкіші до вилягання сорти, особливо з вусатими
листками, потребують внесення не тільки стартової дози азоту, а й
внесення азоту як основного добрива. Основним чинником цього є те, що
азот входить до складу білків, хлорофілу, фосфаміду та інших органічних
з’єднань і має надходити до рослини протягом всієї вегетації.
Бульбочкові бактерії мають короткий період життя й не спроможні
забезпечити рослини потрібною кількістю азоту без додаткової кількості
його в грунті.

Фосфорні добрива стимулюють ріст та розвиток кореневої системи (особливо
кореневих волосків) і активність бульбочкових бактерій; зменшується
шкідлива дія підвищених доз азоту на процес бульбочкоутворення. Досить
важливим є те, що бульбочкові бактерії мають високу розчинну здатність.
Вони перетворюють важкорозчинні фосфорні сполуки на доступніші рослинам
форми. Особливу роль відіграє фосфор у надземній частині рослин. Нестача
цього елемента негативно впливає на синтез білка, жиру, крохмалю,
сахарози, аспарагіну, глютаміну, цілої низки амінокислот та інших
сполук.

Особливістю гороху є високозасвоювальна здатність важкорозчинних
фосфатів порівняно із злаками, але вона нижча, ніж у люпину. В разі
удобрення фосфоритним борошном спостерігали зниження вмісту сполук
фосфору в надземній масі, зменшення біосинтезу азоту й продуктивності
рослин.

Велике значення для життя рослин гороху та фосфорного обміну має калій:
за достатньої забезпеченості середовища калієм значно збільшується
використання навіть найменших доз фосфору. А фосфор, своєю чергою,
суттєво впливає на поглинання калію рослиною.

За низького вмісту калію (особливо на легких грунтах) рослина майже
повністю використовує його до початку цвітіння.

Калій не входить до складу ферментів, але сприяє активізації багатьох із
них.

Сівозміна

Сівозміна — важлива складова системи землеробства. Вона основа, на якій
грунтуються системи обробітку грунту, удобрення, захисту вирощуваних
культур від бур’янів, шкідників і хвороб, а грунту — від різних видів
ерозії.

Горох входить до групи рослин — поліпшувачів грунту. Це пов’язано з тим,
що горох економить грунтовий азот, створюючи надземну масу за рахунок
синтезу азоту повітря, а коренева система, маючи високу розчинну
здатність щодо фосфорнокислих та інших важкорозчинних сполук, позитивно
впливає на фізичні й хімічні властивості грунту.

Кращими для гороху попередниками є культури, які залишають поле чистим
від бур’янів і не висушують грунт. Вирощування гороху другою культурою
після удобреного пару дає можливість отримати врожай на 31% вищий, ніж
на полі, де він був п’ятою культурою після удобреного пару. В разі
вирощування гороху після цукрових буряків можна зібрати врожай на 14–15%
вищий, ніж після вівса. Найкращими попередниками для гороху є озима
пшениця, озиме жито, картопля, цукрові буряки й кукурудза. Не можна
сіяти горох після інших бобових культур, бо в них багато спільних
шкідників.

Горох не слід вирощувати близько від посівів багаторічних трав, що мають
чимало спільних шкідників, а також від насаджень білої й жовтої акації,
де поширюється так звана бобова вогнівка, що ушкоджує горох.

Добрим попередником є озимі та ярі зернові. Горох сіють після удобрених
просапних: кукурудзи, картоплі, цукрових буряків. Але горох може не
формувати бульбочок, якщо його розміщують після попередника, який
залишає в грунті багато нітратів. У сівозміні горох можна висівати на
тому самому місці не раніше як через п’ять-шість років. Горох не терпить
монокультури. Не придатні як попередники для нього соняшник, багаторічні
бобові й злакові трави, зернобобові, однорічні трави з бобовим
компонентом. Після багаторічних трав горох висівають на четвертий-п’ятий
рік.

Підготовка грунту

Система основного обробітку грунту під горох має передбачати максимальне
очищення від бур’янів та вирівнювання поля. В усіх грунтово-кліматичних
зонах України основний обробіток грунту передбачає лущення стерні й
оранку. Після ранньої оранки, особливо в Степу, у міру появи сходів
бур’янів здійснюють одну-три культивації з боронуванням для вирівнювання
поверхні, розпушування грунту та знищення бур’янів. На малозасмічених
грунтах перед оранкою проводять одне лущення стерні на глибину 7–8 см
дисковим лущильником ЛДГ-10. У разі появи коренепаросткових бур’янів
(осот польовий, осот рожевий, березка польова) через два тижні
здійснюють повторне лущення лемішними знаряддями на глибину 10–12 см,
після чого орють плугами з передплужниками.

Найбільшого ефекту в боротьбі з коренепаростковими бур’янами після
попередників, які рано звільняють поле (озимі, ранні ярі хліби,
кукурудза на силос), досягають за поєднання обробітку грунту із
застосуванням гербіцидів групи 2,4 Д; 2М4Х з діючою речовиною
дихлорфеноксиоцтова кислота у формі диметиламінної солі (по 2–3 кг/га в
д.р.). Порядок роботи в цьому разі такий: поля після збирання відразу
лущать на глибину 10–12 см. Після масової появи розеток бур’янів (через
10–15 діб) поле обприскують гербіцидами, а через 12–15 діб — орють.

Якщо поле засмічене кореневищними бур’янами, система обробітку грунту
має бути іншою: дискування вздовж і впоперек важкими дисковими боронами
БДТ-7,0 на глибину 10–12 см і після появи фіолетових шилець пирію —
оранка на глибину 25–27 см.

Глибина оранки під горох залежить від місцевих умов. На чорноземах,
засмічених багаторічними бур’янами, орати треба на глибину 25–27 см, в
інших випадках — 20–22 см або на глибину орного шару.

f Ue

??$?Основна мета передпосівного обробітку грунту під горох — створення
добре розпушеного дрібногрудкуватого шару грунту на глибині 8–10 см і
бездоганно вирівняного поля. Відхилення від цих вимог технології щодо
глибини та якості розпушення негативно впливає на дотримання оптимальної
глибини загортання насіння, а невирівняність поля — це передумова втрат
урожаю під час збирання.

Оскільки горох дуже чутливий до ущільнення грунту й вимогливий до
вологи, рекомендується до мінімуму скоротити число весняних обробітків
до посіву, тобто операції з підготовки грунту, включаючи ретельне
вирівнювання, проводять з осені. Навесні не закривають вологу за
допомогою боронування, щоб не висушувати верхній шар грунту, а як тільки
він дозріє, на вирівняних незапливаючих ділянках одразу розпочинають
посівну. В іншому разі обмежуються однією передпосівною культивацією на
глибину закладання насіння (3–4 см) за допомогою робочих органів типу
бритв із двома рядами посівних чи сітчастих борін для розпушування й
вирівнювання полів або проходженням передпосівного агрегату.

У разі передпосівної обробки грунту й висіву треба використовувати
гусеничні трактори ДТ-75М та колісні типу ЮМЗ та МТЗ: вони менше
ущільнюють грунт. Енергонасичені трактори типу К-701, Т-150К потрібно
застосовувати із шинами низького тиску, щоб запобігти тиску на грунт.

Норми внесення добрив і система удобрення

Горох має відносно невеликий вегетаційний період, слабо розвинену
кореневу систему, тому потреба в елементах живлення — велика.

Для формування одного центнера зерна й відповідної кількості соломи
горох “споживає”: 4,5–6,0 кг азоту, 1,7–2,0 — фосфору, 3,5–4,0 — калію,
2,5–3,0 — кальцію, 0,8–1,3 кг — магнію та мікроелементів, в основному
молібден і бор.

Органічні добрива вносять, зазвичай, під попередник. Із мінеральних під
оранку вносять фосфорні (Р60-80) та калійні (К50-60) добрива. Можна
вносити фосфоритне борошно (300–500 кг/га), оскільки горох добре засвоює
важкорозчинні сполуки фосфору.

Вміст елементів мінерального живлення й коефіцієнти використання з
грунту та добрив багато в чому залежать від грунтово-кліматичних умов.
Тому, розраховуючи потребу в добривах, ці показники слід узгоджувати з
даними зональної агрохімслужби та даними наукових закладів.

Вапнування кислих грунтів у сівозміні має велике значення для збільшення
врожайності культури. Ефективність його підвищується в разі внесення
вапняних матеріалів повними дозами під попередники гороху, особливо на
паровому полі. Дози встановлюють від вихідного стану кислотності грунту
та його механічного складу. Так, для нейтралізації кислотності грунту
легкого механічного складу від рівня рН сольового 4,1–4,5 до 5,6–6,0
потрібно внести СаО по 4,5–5,0 т/га, середніх суглинків — 5,6–6,2,
важких — 6,5–7,0 т/га. Нейтралізація грунтової кислотності в сівозміні
збільшує ефективність дії мінеральних та органічних добрив на всі
культури в сівозміні і, звичайно, на горох.

Обов’язковим заходом для грунтів усіх типів в степовій зоні є внесення в
рядки під час висівання гороху комплексних добрив, оскільки в їхньому
складі є азот, конче потрібний гороху на початкових етапах розвитку. В
цю пору температура грунту досить низька для розвитку бульбочкових
бактерій і можлива нестача азоту для рослин. Застосування рядкового
підживлення гороху — обов’язковий захід.

Доза складних комплексних добрив, які вносять у рядки одночасно з
висівом, має становити 10–20 кг на гектар.

У підсиленні азотфіксації велика роль відводиться молібдену. Молібденові
добрива слід застосовувати, якщо в 1 кг грунту міститься менше 0,3 мг
доступного молібдену. Як молібденове добриво слід застосовувати
гранульований молібденізований суперфосфат. Вносять його в рядки з
насінням у дозі 10 кг/га (у д.р. за фосфором). Якщо такого препарату
немає, тоді молібденовими препаратами обробляють насіння.

Борні добривапід горох застосовують тоді, коли доступного бору в 1 кг
грунту менше 0,3 мг. Добрі результати в цьому разі дає внесення в рядки
суперфосфату, збагаченого бором. Якщо суперфосфату з бором немає, бор
слід застосовувати під час підготовки насіння до сівби.

Підготовку насіння до висівання починають одразу ж після збирання
врожаю. Насіння очищають на машинах первинного очищення ОПВ-20А, за
потреби просушують. Далі підготовка складається з трьох основних
операцій: протруювання насіння, обробка молібденовими, борними
препаратами й нітрагінізація. Якщо насіння має підвищену вологість,
потрібна також і повітряно-теплова обробка. Порядок і послідовність
проведення цих робіт залежать від виду препаратів і якості насіння.

Якщо насіння кондиційне за вологістю, його підготовку починають із
протруювання. Це найважливіший захід під час підготовки насіння до
сівби. Він ефективний у боротьбі проти аскохітозу, кореневих гнилей і
особливо афіномікозу, фузаріозу, антранкнозу, а також наявних у грунті
шкідників.

Протруюють насіння в машинах ПС-10, “Мобітокс” напівсухим способом з
додаванням 5 л води на 1 т насіння. Ефективніше завчасне протруювання
(не пізніше ніж за три-чотири тижні до висівання).

Нітрагінізацію гороху слід розцінювати як важливий агрозахист, оскільки
наявні в грунті бактерії можуть бути малоактивними або їх взагалі може
не бути. Цей захід є страховою операцією для всіх зон горохосіяння.
Інокуляція насіння гороху Ризоторфіном (торф’яний нітрагін) не тільки
підвищує урожай гороху, а й поліпшує його якість, збільшує вміст білка.
Урожайність гороху при цьому підвищується на 1,0–4,0 ц/га, а вміст білка
— на 2–5%. Молібден використовують лише тоді, коли не планується
внесення молібденізованого суперфосфату в рядки під час сівби.
Молібденом обробляють усе насіння, якщо його раніше не використовували,
а в подальшому — тільки для насінних ділянок. За молібденізації в
насінні нового врожаю накопичується стільки молібдену, що його буває
достатньо для подальшої репродукції. Частіше використовують
молібденізованокислий амоній, який містить 50% діючої речовини, з
розрахунку 25 г на 1 ц насіння.

Техніка спільного застосування ризоторфіну з молібденовим і борним
добривом така. Молібденове й борне добриво розчиняють в воді (5 л на 1 т
насіння). Потім в цей розчин додають потрібну порцію Ризоторфіну і цією
суспензією обробляють лише насіння, яке протруєне не пізніше як за два
тижні до нітрагінізації. З цією метою застосовують такі самі машини, як
й для протруювання. Попередньо їх слід добре очистити від протруйника й
промити водою.

Сівба

Горох треба висівати якомога раніше: тільки-но дозріє грунт. Цього
правила потрібно дотримуватися в усіх основних зонах вирощування
культури.

За раннього висівання гороху він продуктивніше використовує
осінньо-зимові запаси вологи в грунті. Час між передпосівним обробітком
грунту й висівом насіння має бути мінімальним. Що він менший, то
якісніше висівання.

Кращим способом висівання гороху є звичайний рядковий із відстанню між
рядками 15 см. Використовують сівалки СЗ-3,6; СЗА-3,6; СЗП-3,6. Вони
глибше, ніж вузькорядні, загортають насіння.

Норми висіву гороху, які застосовують у кліматичних зонах України,
різні. Вони коливаються від 0,8 до 1,6 млн схожих насінин на гектар і
залежать від багатьох чинників: механічного складу грунту, клімату,
строків висіву, особливостей сорту, заходів з догляду за посівами. На
легких за механічним складом грунтах для зернових сортів гороху
оптимальною є норма схожих насінин на гектар 1 млн шт./га, а на важких —
1,2 млн шт./га. Рекомендовано такі норми висіву:

Степ України — 0,9–1,0

Лісостеп — 1,0–1,2

Полісся — 1,1–1,4 млн схожих насінин на гектар.

У разі проведення досходових і післясходових боронувань посівів норму
висіву треба збільшувати на 10–15 відсотків.

Сіють комбінованим агрегатом, який за один прохід виконує кілька
операцій на глибину 4–6 см залежно від грунтово-кліматичної зони.
Комбінований агрегат типу “Європак” в агрегаті з широкозахватними
сівалками західноєвропейського виробництва або РВК — 3,6–7,2.
Застосування комбінованих агрегатів дає можливість поєднати кілька
операцій, скоротити строки виконання весняних польових робіт, сприяє
підвищенню врожаю гороху на 1,6–5,1 ц з гектара.

Надалі можна ефективно використовувати три спарені сівалки моделі ДР 90
(3 шт. по 4 м кожна) в агрегаті з високопотужними тракторами (260–300
к.с.).

Використання широкозахватних комбінованих агрегатів дає змогу вчасно та
в стислі строки провести посівну без втрат вологи. В умовах недостатньої
вологи потрібне післяпосівне коткування для підтягування капілярної
вологи до поверхні грунту.

Для догляду за посівами обов’язкова наявність технологічної колії, а
інтервал проходу між ними залежатиме від робочої ширини захвату
обприскувачів.

Післяпосівний обробіток грунту і догляд за посівами

Найбільш раннім заходом з догляду за посівами гороху є коткування грунту
одразу після висівання. Мета прикотковування — підтягування вологи з
нижніх горизонтів грунту для кращого набубнявіння насіння.
Прикотковування має велике значення в посушливих районах і за сухої
весни. Однак і в районах, забезпечених вологою, прикотковування посівів
є позитивним, бо значно підвищує польову схожість насіння.

Досходове боронування здійснюють через чотири-сім днів після сівби, але
не пізніше як за три дні до появи сходів гороху. За сприятливих умов
може знищуватися майже 80% бур’янів у фазі білої нитки. Не можна
боронувати в момент появи сходів.

Післясходове боронування здійснюють у фазі трьох-п’яти листочків. Якщо
післясходових боронувань два, то перше проводять у фазі двох-трьох
листочків, коли рослини мають висоту 4–5 см. Вдруге посіви боронують у
фазі трьох-п’яти листків за висоти рослин 7–10 сантиметрів.
Передпосівний обробіток грунту передбачає боротьбу з бур’янами,
шкідниками та хворобами.

Великої шкоди посівам гороху можуть завдати бур’яни. Урожайність зерна
від засмічення бур’янами знижується на 30–50 відсотків.

Найбільш простий і ефективний метод боротьби з бур’янами — боронування
посівів. З одним досходовим боронуванням і одним-двома післясходовими
можна знищити близько 60–80% однорічних бур’янів. Крім того, цей захід
ліквідовує кірку, добре розпушує грунт, зменшує витрати вологи.
Боронувати слід у суху погоду. До сходів грунт розпушують через
чотири-п’ять днів після сівби, коли бур’яни перебувають у фазі білої
ниточки, а в насіння гороху починають з’являтися корінці, але ще не
з’явилися зародкові стебла. Боронування по сходах гороху здійснюють у
фазі трьох-п’яти листочків, за масової появи бур’янів, у денні години,
коли рослини підв’януть. Після з’єднання вусиків рослин на масиві поля
боронування припиняють. Обробляють тільки впоперек рядків або по
діагоналі боронами з добре загостреними зубами. При цьому нахил зубів
має бути спрямований у бік руху агрегату, а швидкість руху не повинна
перевищувати 4–5 км/год. Зазвичай, на легких грунтах застосовують легкі
борони ЗПБ-0,6А або сітчасті БСО-4А, а на середніх і важких — середні
зубові БЗСС-1,0.

Найбільшого ефекту в боротьбі з бур’янами досягають за поєднання
агротехнічних і хімічних заходів боротьби. Боронувати грунт по сходах до
внесення посходових гербіцидів не можна. Основні гербіциди, дозволені
для використання в Україні, такі: Набоб, Півот, Селект 120, Фюзілад
Форте 150 ЕС.

Догляд за посівами передбачає також боротьбу з хворобами та шкідниками.
Дотримання сівозміни, вчасне проведення всіх технологічних операцій
значною мірою знизить ураженість рослин такими хворобами, як аскохітоз,
борошниста роса, іржа. Із хімічних засобів боротьби можна
використовувати протруювання насіння препаратами Максим XL 035 FS,
бордоською рідиною.

Для боротьби з такими шкідниками, як брухус, застосовують різноманітні
хімічні препарати. Рослини у фазі бутонізації та цвітіння обробляють
такими препаратами: Карате (150 г/га на 200 л води), БІ-58 новий (0,9
л/га) або Фастак (0,1л/га). Проти таких шкідників, як бульбочкові
довгоносики, застосовують передпосівне протруювання насіння, за один-два
дні до появи сходів гороху здійснюють хімобробку країв посівів (близько
50–100 м) та прилеглих ділянок багаторічних трав чи решток рослин
препаратами: Карате (200 г/га на 200 л води), БІ-58 новий (1 л/га) або
Фастак (0,1 л/га). Такою самою дозою опилюють горох після появи сходів.
Проти горохової плодожерки ефективні своєчасна глибока оранка зябу,
ранній висів, обробка ранніх сортів, знищення залишків урожаю в місцях
обмолоту. Хімічну обробку здійснюють тими самими препаратами, що й проти
брухусу.

Збирання й зберігання врожаю

Збирання прямим комбайнуванням за вологості зерна 16–18% з попередньою
десикацією Реглоном ( за 7 днів до збирання) дає можливість значно
скоротити втрати врожаю. Норма витрати препарату — від 2 до 3 кг/га
залежно від густоти й засміченості посівів.

Обробляють на початку пожовтіння рослин, коли нижні боби забарвлюються в
жовто-бурий колір і стають схожими на паперові, насіння тверде
(вологість — не менш 45%); середні боби зморшкуваті, жовті, схожі на
паперові, насіння пружне, ламається, якщо стиснути між пальцями; верхні
боби — м’ясисті, трохи пориті, зелені чи починають жовтіти, насіння
тріскається, якщо його стиснути.

Пряме комбайнування застосовують на незабур’янених посівах низькорослих
рослин та таких, що стійкі до осипання в умовах сухої погоди за
дозрівання 75–90% рослин і вологості зерна 16–19 відсотків.

Одразу після очищення насіння гороху перевіряють на ураженість брухусом.
Якщо чисельність живих екземплярів перевищує 10 шт./ кг, то насіннєвий
матеріал підлягає газації під плівкою препаратом типу Фостак у
рекомендованих дозах.

Можна збирати горох і роздільним способом. Косять косарками
КС-2,1;КЗН-2,1, які обладнують пристроями ПВ-2,1 і здвоювачами валків
ПБ-4 або жатками ЖРБ-4,2. На третій-четвертий день після скошування й
підсихання валків, коли вологість зерна сягає 16–19%, їх підбирають і
обмолочують зерновими комбайнами

Оскільки в країні впроваджено нові сорти та гібриди, які не вилягають та
які не треба скошувати у валки (вусаті сорти), роздільне комбайнування
не застосовують, а збирають переважно напряму з одночасною десикацією
посівів (Реглон, Раундап, Ураган.)

Очищене зерно можна зберігати за вологості не більше 14–5% шаром
завтовшки 1,5 метра.

На зелений корм збирають у фазі цвітіння,а на силос, сінаж — до
утворення бобів.

Похожие записи