Реферат на тему:
Сутність і умови вибору організаційного методу. Організація непотокового
виробництва
За конструктивно-технологічними особливостями вся продукція, що
виготовляється, може бути поділена на дискретну та неподільну.
До дискретного виду належить продукція, що складається з різних частин
(наприклад, машини, верстати, автомобілі, літаки, судна, прилади,
комп’ютери, одяг, взуття, меблі та ін.).
Неподільна продукція являє собою однорідну масу, яку не можна поділити
на різні частини або складові елементи (компоненти) До неї належать усі
рідиноподібні продукти (рідинні хімічні речовини, рідинні сплави металів
і под.) та деякі види напіврідинних (тістоподібних) (нафта, бензин,
мастила, лаки, фарби тощо). Тільки після розподілу на окремі та однакові
за своїм складом порції така продукції стає дискретною.
Виробництво неподільної продукції здійснюється тільки з застосуванням
безперервних технологічних процесів. Дискретна продукція виготовляється
із застосуванням перервних (дискретних) та напівбезперервних
технологічних (виробничих) процесів. В останніх одна операція
виконується безперервно, а інша — з перервами (наприклад, під час
виготовлення відливок у земляні форми, операції плавлення рідинного
металу, заливання форм, їх охолодження мають виконуватись безперервно
одна за одною, а решта можуть виконуватись з перервами (токарна,
фрезерувальна, шліфувальна та ін.)). Уся продукція машинобудування
належить до дискретної і тому для її виготовлення застосовуються як
перервні, так і напів- та безперервні виробничі процеси.
Відомо, що кожен виробничий процес здійснюється в часі і просторі.
Тривалість виробничого циклу, особливо при виготовленні дискретної
продукції, істотно впливає на просторову його організацію, яка
передбачає раціональне розміщення робочих місць, їх груп (дільниць,
цехів) на певній площі, щоб забезпечити пересування предметів праці по
операціях з якнайкоротшими маршрутами. Поєднання цих двох аспектів
побудови виробничого процесу здійснюється із застосуванням певного
методу організації, який визначається залежно від особливостей
виробничих процесів та типу виробництва.
Метод організації виробництва — це спосіб сполучення організації
виробничого процесу в часі і просторі як сукупності засобів і прийомів
його реалізації.
Основними ознаками методу організації виробництва є: взаємозв’язок
послідовності виконання технологічних операцій з порядком розташування
устаткування та ступінь безперервності виробничого процесу.
Організація виробничого процесу в часі визначається ступенем його
переривчатості, яка залежить від виду продукції та технології її
виготовлення.
Організація виробничого процесу в просторі визначається розташуванням
(плануванням) устаткування (робочих місць), дільниць та цехів і залежить
від виду продукції, кількості та технології її виготовлення.
У перервних виробничих процесах устаткування (робочі місця) можуть
розташовуватись за однорідними технологічними групами (однорідними
технологічними операціями) або за групами для обробки однорідних за
конструкцією і розмірами (масою) деталей.
Для здійснення безперервних виробничих процесів при виготовленні
дискретної продукції устаткування (робочі місця) розташовуються за ходом
технологічного процесу обробки деталей (складання складальних одиниць та
виробів).
Певні особливості здійснення виробничих процесів, також тип виробництва
на робочих місцях, дільницях, цехах потребує застосування одиничного
(одиночно-технологічного), партіонного або потокового методів
організації виробництва. На вибір методу організації виробництва
впливають такі чинники:
а) номенклатура продукції, що випускається. При незмінній номенклатурі
протягом тривалого часу доцільне застосування потокового виробництва, а
якщо номенклатура змінюється постійно, тоді вибирають партіонний чи
одинично-технологічний;
б) кількість виробів, що підлягає випуску за певний період (рік,
квартал, місяць, доба). Якщо, наприклад, передбачається випуск одного
виробу на місяць, то економічно недоцільно організовувати потокове
виробництво, яке потребує великих капітальних витрат;
в) розміри і маса виробу — чим більший виріб і його маса, тим складніше
створювати технологічну систему машин та організовувати потокове
виробництво;
г) періодичність випуску виробів. За умови регулярного випуску вироби
виготовляються ритмічно через певний час (наприклад, 30 виробів
щомісячно або по одному за день). При нерегулярному випуску вироби
виробляються через невизначені або різні відрізки часу, тому доцільно
використовувати одиничний чи партіонний методи;
ґ) трудомісткість продукції, що випускається. У разі значної частки
ручної праці під час виготовлення окремих виробів, де неможливе
застосування машин і механізмів, використовується одинично-технологічний
метод;
д) точність обробки та шерехатість поверхні виробу. При високій точності
обробки та шерехатості поверхні вдаються до непотокового методу
організації виробництва;
е) характер технології виробництва. Технології штучного, серійного та
масового виробництв безпосередньо вказують на пріоритети того або іншого
методу.
Організація непотокового виробництва
Основні ознаки непотокового методу. За умовами одиничного типу
виробництва припускається виготовлення широкої номенклатури продукції в
одиничних примірниках або невеликих партіях, що не повторюються. Тому
одиничний (одиночно-технологічний) метод організації виробництва
застосовується при виготовленні складного унікального устаткування
(прокатні стани, турбіни тощо), спеціального оснащення, у дослідному
виробництві, виконанні індивідуальних замовлень, виробів, при виконанні
окремих видів ремонтів і т. д.
H
^
0®&
?
ae H
gd@0o
%незавершене виробництво, а також створює великі запаси на складі;
високі витрати на виробництво та реалізацію продукції; низька
оборотність оборотних коштів.
Усі характеристики одиночного методу організації виробництва свідчать
про затратний спосіб виготовлення виробів та надання послуг.
Особливими ознаками й умовами реалізації одиничного методу організації
виробництв є такі:
а) на робочих місцях обробляються різні за конструкцією і технологією
виготовлення предмети праці, що зумовлено обмеженим (майже одиничним)
обсягом їх випуску. Невелика кількість кожного з таких виробів є
недостатньою для нормального завантаження устаткування;
б) усі робочі місця розміщуються за однотипними технологічними групами
без певного зв’язку з послідовністю виконання операцій (наприклад, на
машинобудівних підприємствах групи: токарних, фрезерних, свердлильних,
стругальних, шліфувальних та інших верстатів);
в) технологічне устаткування в основному універсальне, але для обробки
дуже складних за конструкцією та великогабаритних деталей можуть
використовуватися верстати з ЧПУ, «обробні центри» тощо;
б) предмети праці (деталі) переміщуються в процесі обробки за складними
маршрутами, унаслідок чого є великі перерви між операціями. Деталі
надходять після кожної операції на проміжні склади всередині виробництва
і чекають звільнення робочого місця (устаткування) та виконання
наступної операції.
Ще більші перерви виникають при міжцехових очікуваннях, коли деталі
накопичуються в проміжних складах для запуску їх партій в обробку чи на
складання вузлів або виробів у цілому.
Кількість устаткування в непотоковому виробництві визначається за
групами однотипних верстатів, що взаємно замінюються:
де n — кількість найменувань деталей, що обробляються на даному
устаткуванні;
Nj — кількість деталей j-го найменування, що обробляються за
розрахунковий період (рік);
tj — норма часу на обробку j-ї деталі;
Pн — процент витрат часу на переналагодження устаткування та інші
підготовчо-завершальні роботи;
Фпл — плановий фонд часу роботи одиниці устаткування за розрахунковий
період;
Кв.н — коефіцієнт виконання норм часу.
Умови застосування непотокового методу. Одиничний метод організації
виробництва найбільш притаманний технологічній формі спеціалізації
підрозділів, тому іноді й називається одинично-технологічним.
Технологічна форма характеризується створенням дільниць та цехів, на
яких устаткування (робочі місця) спеціалізоване за ознаками його
технологічної однорідності та розмірів виробів. На технологічних
дільницях (при розташуванні устаткування за групами) партії деталей
можуть оброблятися одночасно на кількох одиницях устаткування
(дублерах). Це дає змогу організувати багатоверстатне обслуговування, що
значно скорочує час обробки та тривалість виробничого циклу виготовлення
партії деталей, зменшує її собівартість.
У разі розташування устаткування за технологічним принципом деталі
можуть оброблятися на кількох групах робочих місць (дільницях),
неодноразово повертатися на них для подальшої обробки, тому маршрут їх
руху складний і тривалий, хоча і послідовний. При цьому збільшуються час
і витрати на транспортування деталей, на передання їх з дільниці на
дільницю (оформлення документів, очікування початку обробки на наступній
за ходом технологічного процесу дільниці).
Партія деталей іноді дробиться і стає неоднаковою на різних дільницях.
Усе це, з одного боку, збільшує тривалість виробничого циклу
виготовлення партії деталей, а з іншого — на таких дільницях досягається
найповніше завантаження за часом та потужністю кожної одиниці
устаткування, що веде до зниження собівартості обробки деталей.
Переважним показником повного завантаження устаткування на технологічних
(непотокових) дільницях є можливо менша потреба у кількості одиниць
устаткування порівняно з потоковими дільницями (лініями). Схема маршруту
проходження обробки однієї деталі при непотоковому методі організації
виробництва наведена на рис. 5.2.
У виробничих підрозділах, сформованих за технологічним принципом, де
реалізується одиничний метод організації виробництва, використовується
універсальне устаткування, що розташоване за групами, технологічна
спеціалізація дільниць, робітники-універсали мають високу кваліфікацію,
можливий зворотний рух предметів праці по робочих місцях, тому
тривалість виробничого циклу велика. Технологічні процеси для кожного
виробу, деталі розробляються індивідуально. Пристрої, оснащення,
спеціальний інструмент також мають оригінальний характер, проектуються і
виготовляються під кожний виріб окремо. Усе це значно збільшує
собівартість і вартість продукції.
Одиничний метод виробництва з організаційного погляду є досить складним
і не відповідає повною мірою принципам раціональної організації
виробничого процесу.
Література
Нормування праці: Підручник / За ред. В. М. Данюка і В. М. Абрамова. —
К.: 1995. — 208 с.
Стивенсон В. Дж. Управление производством: Пер. с англ. — М.:
Лаборатория базовых знаний: БИНОМ, 1998. — 928 с.
Герасимчук В. Г. Розвиток підприємств: діагностика, стратегія,
ефективність. — К.: Вища шк., 1995. — 265 с.
Гупалов В. К. Управление рабочим временем. — М.: Финансы и статистика,
1998. — 240 с.
Завіновська Г. Т. Економіка праці: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 2000. —
200 с.
Економіка підприємства: Зб. практ. задач і конкретних ситуацій: Навч.
посібник / За ред. С. Ф. Покропивного. — К.: КНЕУ, 1999. — 328 с.
Економіка підприємства: Підручник / За заг. ред. С.Ф. Покропивного. —
2-ге вид., перероб. та доп. — К.: КНЕУ, 2000. — 528 с.
Казанцев А. К., Подлесных В. И., Серова Л. С. Практический менеджмент: В
деловых играх, хозяйственных ситуациях, задачах и тестах: Учеб. пособие.
— М.: ИНФРА-М, 1998 — 367 с.
Кожекин Г. Я., Синица А. М. Организация производства: Учеб. пособие. —
Минск: Экоперспектива, 1998. — 334 с.
Курочкин А. С. Организация производства: Учеб. пособие. — К.: МАУП, 2001
— 216 с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
