Реферат на тему:

Спостереження і технологічний догляд за посівами озимої пшениці

Як мінімізувати ризики, які щороку “переслідують” сільгоспвиробників,
особливо при вирощуванні озимини? Звісно, слід чітко дотримуватися всіх
агроприйомів. Проте погодні умови кожного року вносять свої корективи і
не завжди вдається вчасно і правильно виконати все, що планується. Так
було і минулої зими, через яку майже всі посіви озимих постраждали, а у
багатьох господарів були знищені. Як все ж таки запобігти примхам
природи? Поділитися досвідом та відкрити деякі секрети майстра від
землеробства редакція попросила Богдана Михайловича Черемху, відомого в
Україні та за її межами вченого, практика, якій довгий час керував
науковою роботу в ЗАТ “Високий врожай”, а з 2001 року працює директором
департаменту рослинництва ЗАТ “Комплекс “Агромарс”. Б. М. Черемха —
автор трьох сортів с.-г. культур, восьми винаходів, 113 наукових
публікацій, п’ятнадцяти раціоналізаторських пропозицій.

В умовах жорсткої ринкової економіки в галузі рослинництва слід
технологічно грамотно підходити до застосування кожного агроприйому з
врахуванням всіх сукупних чинників у часі і наявності їх у режимному
забезпеченні. Застосування кожного агроприйому, і особливо суттєво
важливих (мінерального живлення, захисту від хвороб, шкідників і
бур’янів), вимагає конкретного підходу до кожного із них з метою
отримання максимальної економіко-фінансової і господарсько-технологічної
ефективності.

Рівень ефективності технологічного прийому в останні роки значною мірою
залежить від рівня поєднання його в часі і сукупності з потужними
природними факторами. Зміна клімату в останні 6–7 років зумовлена
антропогенними чинниками господарської діяльності людини. Виділене
енергетичне тепло земної поверхні значною мірою поглинається в атмосфері
тенденційно зростаючими в кількісному вираженні чинниками, такими як
виділена пара, вуглекислий газ, озон, метан, фреон, окиси азоту, і знову
повертається на земну поверхню, що й зумовлює кінцевий результат:
сумарне підвищення температури і потепління. Стабільне відхилення
складових клімату від оптимуму впливає на температурний режим і
вологість грунту, умови його технологічного дозрівання, глибину
загортання насіння й норму висіву, строки посіву, післяпосівний стан
грунту, довжину міжфазного і вегетаційного періоду, а, в цілому, і саму
продуктивність посівів.

Стан розвитку посівів озимої пшениці в цьогорічних осінніх умовах
вимагає диференційного підходу як до проведення фізіолого-фенологічного
спостереження в період зимового спокою, так і відпрацювання стратегії і
самої тактики технологічного догляду у ранньо-весняний і весняний
періоди вегетації культури. На досить значній частині посівних площ,
особливо у східному, південно-східному та південному регіонах України,
отримано пізні сходи через відсутність доступної вологи в посівний
період. Такі посіви в період припинення вегетації на початку грудня
перебувають у фазі двох-трьох листків — початоку кущіння. За
інформаційними даними Мінагрополітики України, площа цих посівів у кінці
листопада становила більше 2 млн гектарів. За середніх строків висіву у
центральному і західному Лісостепу через нерівномірне зволоження
посівного шару отримано сходи в два-три періоди. Відповідно, це зумовило
нерівномірний розвиток як самих рослин, так і, в цілому, посівів. Слід
також відмітити, що на площі 300 тис. гектарів не отримано сходів. В
умовах тривалого осіннього періоду активної вегетації посіви раннього
строку висіву (розміщені по кращих попередниках — горох, багаторічні
бобові трави) характеризуються надмірною загущенністю.

Така строкатість розвитку посівів культури вимагає проведення чіткого
контролю і спостережень за ними в зимово-весняний період. Особливо це
стосується надмірно загущених і перерослих посівів. За таких умов існує
вірогідність пошкодження їх в зимовий період сніговою пліснявою.

З метою отримання достовірної інформації про стан посівів слід
використовувати старий метод визначення їх перезимівлі — відрощування
рослинних проб в монолітах при позитивних температурах активного
відновлення росту. Часті відлиги і поперемінне відновлення вегетації,
особливо у другій половині зимового періоду, можуть призвести до
витрачання цукрів в процесі дихання і, відповідно, до зменшення їх
вмісту у вузлі кущіння. Зазвичай, на таких посівах існує ймовірність
випадання рослин. Тому доцільно за таких умов застосовувати
експрес-методи визначення життєздатності вузла кущіння методом
зафарбовування і визначення ступеня пошкодження конуса наростання, його
тургору і забарвлення. Цю роботу проводять на відібраних і підготовлених
пробах в лабораторіях, оснащених бінокулярними мікроскопами або
звичайною лупою з 15–20-кратним збільшенням. У живих рослин конуси росту
— блідо-зеленого забарвлення з добрим тургором.

У несприятливих умовах перезимівлі при частих відлигах у добре
розкущених посівах інколи пошкоджується листковий апарат, і такі посіви
помилково вважаються загиблими. У такому разі обов’язково визначають
ступінь життєздатності вузла кущіння методом зафарбовування. За
наявності життєздатного вузла кущіння у весняний період в умовах
вірогідного раннього відновлення вегетації слід якнайраніше провести
підживлення азотними добривами в дозі 30–45 кг/га д. р. з метою
підсилення ростових процесів, кущіння і недопущення істотного випадання
рослин.

Щодо реакції посівів на мінусові температури, доречно відмітити, що
більшою морозостійкістю характеризуються посіви, розкущені з
трьома-чотирма рівномірно розвинутими пагонами (достатнім запасом цукрів
і у фазі “шильце”- сходи), в яких ще не повністю використаний запас
моноцукрів самої насінини. Більш відчутно на негативні температури
реагують посіви у фазі двох-трьох листків і на початку кущіння.

Стабільне аномальне відхилення кліматичних чинників від норми істотно
впливає на посіви озимих культур у зимово-весняний період. Часті відлиги
й підвищення температури в другій половині зимового періоду спричиняють
відновлення вегетації озимих культур. Тому, з метою підсилення впливу на
формотворчий процес агроценозу озимих зернових культур, слід внести
технологічні корективи в систему догляду за посівами протягом весняного
періоду, врахувавши гідротермічні умови і cтан розвитку посівів.

Згідно з традиційною для виробництва класичною схемою на тлі осіннього
основного й допосівного внесення фосфорно-калійних добрив, азотне
підживлення озимих культур за умов реального виробництва проводять
принаймі двічі: перше — ранньовесняне, після виходу посівів із зимового
спокою, і друге — на початку виходу рослин у трубку. Згідно з
багаторічними обліковими даними, така схема азотного живлення за умов
середнього та пізнього терміну відновлення вегетації є виправданою. Та,
з огляду на істотні зміни гідротермічних умов навесні, до першого
ранньовесняного підживлення потрібно підходити диференційовано, з
урахуванням дати відновлення вегетації, густоти, ефективності осіннього
кущіння рослин і стану розвитку посівів.

Нами технологічно відпрацьовано диференційовану систему (та її елементи)
весняного догляду за посівами озимих зернових культур, що широко
впроваджувалися впродовж 1986–2003 років у виробничих умовах західного
Лісостепу України в Тернопільській, Хмельницькій, Львівській та
Київській областях. На добре розкущених посівах озимої пшениці з
рівномірно розвинутими пагонами в умовах відновлення вегетації в період
з 28 лютого по 22 березня перше підживлення азотом небажане. Ефективніше
перше підживлення в дозі N30 кг д. р. на посівах озимих пізніх строків
висівання, що вийшли із зимового спокою у фазі двох-трьох листків і
початку кущіння. Достатня вологозабезпеченість посівів у цей період,
наявність позитивних температур, що не перевищують 10…12°С, якісний
склад сонячних спектрів і додатково внесений азот стимулюють
ранньовесняне продуктивне кущіння. Практичні спостереження показують: що
довший саме цей період, то вища ефективність кущіння. За нашими
спостереженнями, період ранньовесняного кущіння в сприятливі роки може
сягати 30–46 днів.

Внесення азоту під час першого підживлення в умовах раннього відновлення
вегетації на добре розкущених посівах викликає додаткове кущіння та
формування підгонів, що в кінцевому результаті стає основною причиною
нераціонального використання підгонами добрив і зниження врожайності на
3–4 ц/га, а в умовах вилягання посівів, через їхню надмірну густоту,
призводить до стікання зерна на пні і зниження врожайності в межах 7–10
ц/га.

gd*’t

тою (200–250 рос./м) і збільшеною нормою азоту (30–60 кг/га д.р.). В
умовах достатньої вологозабезпеченості грунту при прогнозуванні й
вірогідності досить раннього відновлення вегетації на посівах у фазі
трьох-чотирьох листків і початку кущіння у виробництві практикується
внесення по тало-мерзлому грунту невисоких доз складних добрив з високим
вмістом водорозчинних форм фосфору. Цей агроприйом сприяє інтенсивнішому
росту вторинної кореневої системи та ефективному кущінню.

У цьому разі норму азотних добрив у першому підживленні зменшують до 25
кг/га д. р. За умов пізнього відновлення вегетації озимих (26 березня —
6 квітня) проводять перше азотне підживлення на всіх площах посіву,
незалежно від стану розвитку рослин.

На посівах, що вийшли із зимового спокою, у фазі сходи — два листки у
південному регіоні і АР Крим перше азотне підживлення (N30–35 кг/га
д.р.) слід провести якнайраніше за настання умов проведення цього
агрозаходу з метою підсилення ростових процесів, покращання
життєздатності сходів і стимулюванні ранньовесняного кущіння.

Для зменшення випадання рослин озимої пшениці у весняний період добре
зарекомендувало себе коткування посівів гладкими котками на зниженій
швидкості агрегату. Слід зазначити, що технологічні умови (з урахуванням
фізіологічного стану рослин і стану дозрівання грунту) проведення цього
агроприйому — лише три-чотири дні. Тому й потрібно технологічно
контролювати момент настання оптимально сприятливих умов проведення
цього агрозаходу. Зазначимо, що осіння сівба проводилась у виробничих
умовах із незначним інтервалом між основною підготовкою грунту і власне
висівом. Такий своєчасний агроприйом забезпечує достатнє осідання грунту
після мінусових зимових температур, забезпечує контакт кореневої системи
з грунтом, руйнує утворені грунтові щілини й кірку, зменшує випадання
рослин і в цілому створює сприятливі стартові умови для активного
відновлення і росту кореневої системи та весняного кущіння. У польових
дослідженнях цей агрозахід на 12–26% зменшував випадання рослин,
характерне для західного Лісостепу протягом березня-квітня. Використання
його на посівах озимих пізнього строку у Кагарлицькій філії ЗАТ
“Комплекс “Агромарс” зменшило випадання рослин на 18–22%. У цьогорічних
вегетаційних умовах цей агроприйом на посівах озимої пшениці буде досить
актуальним.

Зазвичай обгрунтованим і технологічно реальним буде боронування
середніми зубовими боронами надмірно загущених і перерослих посівів, які
вийшли із зими непошкодженими.

Критичним періодом у розвитку озимої пшениці щодо вологи та елементів
живлення, і особливо азотного, є четвертий етап органогенезу. Саме на
цьому етапі відбувається диференціація сегментів конуса наростання на
колоскові горбки. Вчасне внесення азотних добрив за помірних температур
створює умови для максимально ефективної диференціації горбків, що й
забезпечує надалі вищу озерненість колоса. Крім цього, азотне живлення
забезпечує виживання і, відповідно, зменшує випадання в подальшому
розвитку колосоносних синхронних пагонів другого-четвертого порядку.

Саме на цьому етапі відбувається максимальна віддача від азотного
живлення, що й реалізується у фактичній продуктивності: таке живлення
забезпечує додаткове формування щонайменше одного-трьох повноцінних
колосків та істотне підвищення озерненості колоса. Внесення азоту після
проходження четвертого етапу органогенезу не забезпечить додаткового
формування колоскових горбків. Початок цього етапу збігається з
морфологічним потовщенням головного пагона в діаметрі до 2 мм на
відстані 1,5–2 см від поверхні грунту. Сформований і візуально помітний
стебловий вузол на відстані 3–5 см від поверхні грунту збігається з
кінцем четвертого — початком п’ятого етапу органогенезу, що у виробничих
умовах часто помилково вважається початком терміну другого підживлення,
тобто після проходження критичного періоду у живленні рослин культури.

Доза внесення азоту на цьому етапі становить не менш як 40–50% від
загальної кількості. З метою недопущення за сприятливих умов і
провокаційних процесів додаткового кущіння і формування непродуктивного
пагона, що зазвичай призводить до зниження продуктивності посівів,
строки другого підживлення регламентують залежно від агрофону та добрив,
внесених при першому підживленні. На низьких агрофонах таке підживлення
розпочинають у перші дні діагностично встановленого терміну, середніх —
на 4–6-й день і високих — на 8–10-й день четвертого етапу органогенезу.
Визначаючи термін підживлення, слід також враховувати, що амонійна форма
мінерального азоту при позакореневому підживленні в умовах позитивних
температур (5°С) на третю добу вступає у взаємодію з вуглеводним
комплексом рослини.

У наших дослідженнях при підживленні аміачною селітрою (N40 кг/га д.р.)
на тлі фосфорно-калійного живлення на початку четвертого етапу по
стерньовому попереднику озима пшениця сорту Миронівська 61 забезпечила
прибавку 6,8 ц/га і на п’ятому етапі — 4,9 ц/га, по зайнятому пару
приріст становив, відповідно, 5,9 і 4,3 ц/га. З метою запобігання
втратам амонійної форми азоту — аміачної селітри — за наявності вітру й
зниження атмосферної вологості та недостатньо високого травостою
раціональніше проводити підживлення вранці і ввечері. Якщо існує дилема
щодо вибору терміну третього підживлення, то в умовах достатньої
вологозабезпеченості за наявності посівів озимої пшениці сильних сортів
у західному Лісостепу для підвищення озерненості колоса і продуктивності
посівів цей агроприйом слід проводити на п’ятому етапі. Приріст
урожайності зерна на цьому етапі становить 60–70% від приросту на
четвертому етапі.

Диференційований підхід у системі весняного догляду за посівами озимої
пшениці забезпечив стабільний щорічний приріст урожайності за
раціонального використання основних технологічних засобів на посівах
озимої пшениці філії “Тернопіль” ЗАТ “Комплекс “Агромарс”. Впровадження
в технології елементів диференційованого підходу до догляду за посівами
пшениці сорту Веселка з періоду весняного відновлення вегетації у фазі
двох-трьох листків забезпечило позаторік у філії “Кагарлик” ЗАТ
“Комплекс “Агромарс” рівень урожайності 44,8 ц/га без проведення ремонту
посівів.

У весняному догляді за посівами озимих зернових культур надзвичайно
відповідальним етапом є дотримання технології внесення засобів захисту
рослин. За настання оптимального температурного режиму такі гербіциди
жорсткої дії на пшеницю, як Діален, Діален Супер, амінна сіль 2,4-Д,
вносять для боротьби із забур’яненістю в третьому та першій половині
четвертого етапу органогенезу.

Період жорсткої дії зазначених гербіцидів на пшеницю становить сім діб.
Тому зміщення їх внесення на пізніший термін (кінець четвертого — п’ятий
етап) або запізнення негативно впливатимуть саме на формування конуса
наростання в ембріональній фазі, а також покривних органів, квіток,
тичинок, що й призводитиме до часткової стерильності пилку, формування
дрібного зерна, часткової череззерниці, ускладнюватиме вихід колоса з
покривного листка і знижуватиме врожайність до 3–4 ц/га. У пізніші фази
раціонально застосовувати гербіциди: Пріму (до середини п’ятого етапу),
Гроділ, Гроділ Ультра, Гранстар.

За тривалого вегетаційного періоду в умовах теплої і вологої осені на
посівах озимої пшениці, і особливо розміщених по стерньових
попередниках, злакових багаторічних травах створились сприятливі умови
для накопичення інфекційних фонів грибкових захворювань. У західному,
центральному Лісостепу, Поліссі відмічено прогресуючий інфекційний
початок борошнистої роси, кореневих гнилей. Останні представлені як
церкоспорельозною, так і фузаріозною формами. В окремих випадках
осередково зустрічається і офіобольозна форма.

Залежно від інфекційного фону, в баковій суміші з гербіцидами
застосовують і фунгіциди. У сучасних агроценозах озимих культур у
боротьбі з хворобами добре зарекомендували себе такі фунгіциди, як Рекс
Т, Тілт, Фолікур БТ, Імпакт.

На посівах з густотою 600–700 стебел/м на високих агрофонах із
вірогідністю високої врожайності (50–70 ц/га) в третьому і на початку
четвертого етапу для запобігання виляганню застосовують ретардант
Хлормекватхлорид із нормою витрати 1,5–2 л/га. Не можна зміщувати його
внесення на середину та кінець четвертого етапу через жорстку дію на
культуру, що триває 14 днів, та інтоксикуючу дію на конус росту на
п’ятому етапі.

Можливе сумісне внесення ретарданту — як із гербіцидами, так і з
фунгіцидами, — при цьому дозу зменшують на 10–15 %, хоча на практиці не
рекомендується застосовувати трикомпонентні суміші засобів захисту через
зниження ефективності дії кожного з трьох інгредієнтів.

Похожие записи