Реферат на тему:

Соя на світовому ринку високобілкових кормів

Ріст народонаселення на планеті Земля і невідкладна необхідність
забезпечення його продуктами харчування вимагає випереджаючого росту
виробництва продовольчих ресурсів, зокрема білково-олійної сировини.
Поповнення їх значною мірою забезпечується за рахунок стратегічної
білково-олійної культури сої, яка являє собою основу світової піраміди
рослинного білка і олії, важливу складову продовольства. Повножирова
екструдована соя і соєвий шрот у багатьох країнах тепер виступають як
обов’язкові високобілкові інгредієнти для виробництва комбікормів, які
згодовують у найінтенсивніших галузях — тваринництві і птахівництві. Соя
— культура XXI століття

Стабільний інтерес до її виробництва і використання у світі пояснюється
її рідкісним хімічним складом — у зерні (насінні) сої міститься 38–40%
білка, 20 жиру, 25–30% вуглеводів, а також мінеральні речовини,
ферменти, вітаміни, фітохімічні та інші речовини. Здавна в країнах
Південно-Східної Азії використовують її харчові та лікувальні
властивості. Високими кормовими якостями характеризуються соєвий шрот,
повножирова екструдована соя та її зелена маса. Культура посідає тепер
четверте місце у світі за площею посіву та обсягами виробництва після
пшениці, кукурудзи і рису. Її називають стратегічною культурою. За
останні 40 років світове виробництво зерна сої збільшилося в 5,9 раза,
народонаселення зросло удвічі. У 2001 році світове виробництво зерна сої
досягло 183,8 млн т. За прогнозами, при рості попиту на неї на
внутрішньому і світовому ринках, річні обсяги виробництва цієї культури
вже найближчими роками можуть зрости до 200 млн т. Інтерес фахівців в
Україні до культури зростає, бо за рахунок неї вже в багатьох
вітчизняних сільськогосподарських підприємствах і в багатьох країнах
успішно вирішується проблема білка, олії та зміцнюється економіка. У
2000 році мені довелося вивчати досвід виробництва, переробки і
використання сої та інших білково-олійних культур у США. У цій країні,
наприклад, за період з 1925 по 2001 роки було вирощено урожай сої на
суму понад 400 млрд дол. Американці вважають, що соя є однією з
найважливіших статей прибутку, без неї неможливим було б таке швидке
вирішення проблеми високобілкових кормів і олії, зростання
продуктивності землеробства, тваринництва і птахівництва, вирішення
продовольчої проблеми і формування експортних ресурсів. Річний експорт
американського зерна сої, соєвого шроту і соєвої олії становить понад 10
млрд дол. Аналізуючи структуру посівів у американських фермерів,
звертаємо увагу на те, що в цій країні олійні культури, зокрема соя, за
площею посіву не поступається площам посіву кукурудзи, перевищує площі
пшениці, ячменю, соняшнику, цукрових буряків. Наприклад, у 2001 році
площа посіву кукурудзи в США становила 29,43 млн га, сої — 29,5, пшениці
— 21,5, багаторічних трав — 25, сорго — 3,13, ячменю — 2,11, рису —
1,23, соняшнику — 1,06, вівса — 0,94, ріпаку — 0,61 млн га. Для
вирішення проблеми кормового білка американські фермери збільшують
виробництво сої. Так, у 1935 році виробництво сої в цій країні становило
1,3 млн т, у 1940-му — 2,1, у 1950-му — 8,1, у 1960-му — 15,1, у 1970-му
— 30,7, у 1980-му — 48,9, у 1990-му — 52,4, у 2000-му — 75,4, у 2001
році — 78,7 млн т. У 2001/2002 маркетинговому році із загальної
кількості вирощеного врожаю зерна сої було експортовано 28,4 млн т,
решта її було використано на внутрішньому ринку. В результаті переробки
цього року одержано 36,8 млн т соєвого шроту та 8,58 млн т соєвої олії.
Життя вимагає

?

„`„a$gdqBZ

до 57,17 млн т, або у 2,2 раза, що значно перевищує темпи експорту
інших сільськогосподарських культур. У товарній структурі світового
експорту у 2001/2002 маркетиноговому році серед насіння всіх
білково-олійних культур соя займає 81,4%, ріпак — 10,8, соняшник — 3,1,
інші — 4,7%. У торгівлю соєю, соєвим шротом, соєвою олією та іншими
продуктами з вмістом сої включено близько 190 країн. Аналіз світової
торгівлі свідчить про те, що основні маркетингові потоки сої
направляються з країн Північної та Південної Америки до Азії та Європи,
менше — до Африки. На світовий ринок у 2001/2002 році надійшло 57,17 млн
т зерна сої, або 31,1% вирощеного врожаю. Решта його використовується в
країнах-виробниках. Експортували насіння сої 53 країни, серед них
найбільше США, Бразилія, Аргентина і Парагвай. Світовий ринок сої
монополізований цими чотирма країнами, які разом експортували 95% усієї
сої. Динаміку експорту сої основними країнами-експортерами наведено в
табл. 2. Світовий імпорт зерна сої також зростає. У торгівлю зерном цієї
культури включені як найбільші, так і невеликі за населенням країни, що
мають високопродуктивне тваринництво. У соєвому імпорті задіяні всі
економічно розвинені країни з високим рівнем життя. Аналіз показує, що в
процесі світової торгівлі найбільші торгові потоки зерна сої ідуть в
трьох напрямках. Перший, найінтенсивніший і найбільший за обсягами
напрям імпорту сої, — країни Азії, де проживає понад 60% населення нашої
планети: 24,6 млн т, або 42,8% світового імпорту. На цьому континенті
найбільшими імпортерами сої є Китай —11 млн т, Японія — 5, Тайвань —
2,4, Південна Корея — 1,5, Індонезія — 1,6 млн т, Таїланд — 950 тис. т,
Ізраїль — 625, Іран — 625, Малайзія — 610, Ірак — 510, Туреччина — 330
тис. т. У країнах цього континенту імпортована соя використовується
переважно з харчовою метою, решта — для вирішення проблем кормового
білка. Другий важливий за обсягами та інтенсивністю напрямок імпорту сої
— країни Європейського Союзу, які загалом за рік імпортували 20,3 млн т,
або 35,4% усього її імпорту. Серед країн Європи найбільшими імпортерами
соєвого зерна є Голландія — 6,2 млн т, Німеччина — 4,7, Іспанія — 3,03,
Бельгія та Люксембург — 1,7, Італія — 1,69, Португалія — 1,05 млн т,
Велика Британія —780 тис. т, Франція — 550 тис. т. Для багатьох країн
Західної Європи соя — і як товар власного виробництва і імпортована зі
США, Бразилії та Аргентини — являє собою найважливіший високобілковий і
олійний ресурс. У списку продуктів, які імпортуються на цей континент,
вона часто є товаром номер один. Великий за обсягами імпорт сої в ці
країни, що на їхньому спільному ринку не оподатковується, є важливим
чинником розв’язання проблеми дефіциту в торгівлі між країнами
Європейського Союзу і США як основним експортером сої. Розвинені країни
Європи основну частку сої використовують для вирішення проблем кормового
білка, меншу — для харчування населення. Завдяки сої і соєвому шроту,
тепер у розвинених країнах Західної Європи значною мірою розв’язується
проблема харчового, і особливо кормового білка, забезпечуються
балансування раціонів за протеїном та амінокислотами, швидкий розвиток
молочного і м’ясного скотарства, свинарства і птахівництва. У цих
країнах останніми роками сою дедалі ширше використовують для виробництва
соєвих продуктів харчування, таких популярних серед європейських
вегетаріанців. Обсяг сої, яку імпортують у третьому напрямку, до країн
Латинської Америки, — дещо менший, туди було імпортовано 7,5 млн т зерна
сої, або 13,1% світового імпорту, у тому числі до Мексики — 4,8 млн т,
Бразилії — 800 тис.т, Венесуели — 425 тис. т. Четвертий напрямок імпорту
сої — країни Африки: 2,96 млн т, або 5,2% світового імпорту, у тому
числі Єгипет — 270 і Марокко — 260 тис. т. Ціни на зерно сої за останні
10 років дещо знизилися, що також зумовило її популярність, хоч вони за
цей період коливалися на головних біржах від 173 до 278 дол./т. Так, на
біржах США ціна 1 т зерна сої зменшилася з 229 дол. у 1982/1983 році до
169 дол. у 2000/2001-му, Бразилії, — відповідно, з 242 до 194, Аргентини
— з 228 до 188, Голландії (Роттердам) — з 260 до 213 дол./т. Слід
відзначити, що середня ціна 1 т зерна сої на більшості великих бірж була
меншою, ніж на насіння інших білково-олійних культур, зокрема соняшнику
та ріпаку. Таким чином, соя, як у світовому виробництві, так і в
торгівлі на світовому ринку, є головним щорічно відновлюваним
білково-олійним ресурсом, за рахунок якого значною мірою вирішується
проблема харчового і кормового білка та олії. Україна має природні
ресурси, які відповідають біологічним вимогам до вирощування цієї
культури. Селекціонери створили набір урожайних сортів, серед них понад
40 занесено до Реєстру сортів рослин України з потенціалом урожайності
2,5–3 т/га і більше. Учені-рослинники розробили для них адаптивну
технологію вирощування, яка може забезпечити одержання доброго врожаю,
власне виробництво і переробку такої кількості зерна, яким можна
повністю забезпечити потреби українського ринку. Сучасне власне
виробництво сої забезпечує лише 1/15 потреби внутрішнього ринку, яка, до
того ж, зростає. Для забезпечення зростання виробництва зерна сої її
посіви на першому етапі слід розширити до 500 тис. га, на другому — до 1
млн га. Вкрай потрібна державна програма щодо сої. Цілком очевидно, без
рішучих заходів, спрямованих на нарощування її виробництва, Україна не
зможе вирішити проблему кормового білка і буде змушена імпортувати її та
підтримувати іноземного виробника. Разом з тим, соя власного виробництва
може стати не тільки одним з важливих ресурсів білка та олії, а й
статтею значних фінансових надходжень.

Похожие записи