Реферат на тему:

Соняшник: шкідники й хвороби

Соняшник в Україні пошкоджують близько 60 видів шкідників, серед яких
найпоширеніші — багатоїдні комахи. Сходи пошкоджують дротяники,
несправжні дротяники, довгоносики (південний сірий, чорний буряковий і
сірий буряковий), гусениці підгризаючих совок. Із шкідників стебел
поширені соняшниковий вусач, а останнім часом — і соняшникова шипоноска.

До шкідників листя належать лучний метелик, геліхризова попелиця,
полинова, бавовникова та люцернова совки. Кошики й насіння пошкоджує
соняшникова міль.

Дротяники — личинки жуків коваликів (Elateridae) пошкоджують проростки,
коріння, підземну частину стебла. Пошкодження небезпечні навіть у фазі
трьох-чотирьох справжніх листків. Зимують личинки різних віків та жуки в
грунті. Деякі види (степовий, чорний) зимують виключно у фазі личинки.
Літ і яйцекладка, залежно від виду, відбуваються в різні строки,
зазвичай, із травня по липень. Протягом вегетаційного періоду личинки
мігрують по горизонтах грунту залежно від його температурного режиму й
вологості. Восени із зниженням температури грунту личинки йдуть на
зимівлю майже на 60-сантиметрову глибину. Дротяники перших віків
живляться переважно гумусом, а в старшому віці завдають істотної шкоди
рослинам і, якщо не виконувати захисних заходів, можуть повністю знищити
сходи.

Несправжні дротяники — личинки чорнишів (Tenebrionidae) — дуже схожі на
дротяників, сягають довжини 25 мм. Характерна ознака — розвинутіша
передня пара ніг. Шкоди завдають личинки й жуки, які об’їдають сходи.
Зимують жуки й личинки різних віків (у піщаного мідляка — тільки жук) у
поверхневому шарі грунту. У перші теплі дні жуки виходять на поверхню
грунту. Самиці відкладають яйця на добре прогрітих ділянках із
розпушеним грунтом на глибину до 5 см. Живуть вони два роки. Личинки
розвиваються від двох до п’ятнадцяти місяців. Найпоширеніші з них —
піщаний мідляк (Opatrum sabulosum L.), степовий мідляк (Blaps halophila
Fisch.), кукурудзяний чорниш (Pedinus femoralis L.).

Сірий буряковий довгоносик (Tanymecus palliatus F.) — жук завдовжки 8–12
мм, тіло видовжене, надкрила різко виступають у плечах, паралельнобічні
та звужуються у вершинній частині. Верх надкрил здебільшого майже
однотонний, у густих буруватих волосках упереміж із сіруватими, іноді
сріблястими дрібними лусочками. Боки та низ тіла світлі. Крила
недорозвинені, коротші або рівні довжині черевця, тому жуки не літають.
Голова невелика, з короткою, чотиригранною, трохи сплюснутою
головотрубкою. Вусики колінчасті, 21-членикові, з видовженою
4-члениковою веретеноподібною булавою.

Найбільш шкодочинний у ранній період росту рослин. Жук об’їдає
сім’ядолі, пошкоджує проростки, які ще не вийшли на поверхню. На
розвиненіших сходах жуки пошкоджують краї справжніх листків. За високої
чисельності можуть повністю знищити листкові пластинки соняшнику. Жуки
виходять із місць зимівлі рано навесні. Яйцекладка розпочинається на
початку травня й триває до серпня. Самиці відкладають яйця в землю
поблизу рослин, якими живляться личинки, на глибину 1–3 см.

Личинка завдовжки 10–12 мм слабо зігнута, майже циліндричної форми, з
рідкими волосками. Личинки першого року життя білі, другого — жовтуваті.
Розвиток личинки, як водиться, триває 13–14 місяців. Зимує шкідник у
стадії жука і різновікових личинок, які живляться на корінні
багаторічних бур’янів (осот, березка польова тощо), де концентруються у
високій чисельності. Тому знищення цих бур’янів — важливий
профілактичний захід щодо зменшення щільності популяції шкідника.

Чорний буряковий довгоносик (Pasalidium maxillosum F.) — чорний, іноді
чорно-бурий, блискучий жук, тіло завдовжки 5,5–10 мм, зверху в рідких
дрібних волосках, знизу вкритий густими сірими волосками й лусочками.
Вусики колінчасті, серпоподібні. Передньоспинка заокруглена з боків і
вкрита великими рідкими цяточками. Верхні щелепи сильно розвинені й
висунуті вперед. Надкрила випуклі й зрослися по шву, без явних плечей,
кожне з десятьма рядами великих і грубих ямкуватих цяток, проміжки —
густозернисті. Крила недорозвинені. Живуть жуки протягом двох і більше
років. Личинка продовгувата, дугоподібно зігнута, ззаду трохи звужена,
рівномірно вкрита рідкими щетинками. Покриви білі, перший грудний тергіт
і округла голова світло-жовті, вершини верхніх щелеп — чорно-бурі. На
лобі коричнева пляма, основа якої сягає заднього краю наличника. Повний
розвиток одного покоління триває кілька років. Зимують як личинки, так і
жуки шкідника. Популяція представлена тільки самицями, що розмножуються
партеногенезом.

Масовий вихід довгоносиків із місць зимівлі починається під час
прогрівання поверхні грунту до 15°С. Період яйцекладки розтягнутий.
Личинки, що відродилися, живляться на корінні соняшнику. Розвиток
личинок триває одинадцять-дванадцять місяців. Зимують (у грунті)
переважно личинки III–IV віку, а також жуки. Через місяць виходять
молоді жуки, які живуть два роки, щороку відкладаючи яйця.

Лучний метелик (Loxostege sticticalis L.) — метелик із
сірувато-брунатними передніми крилами з темно-бурими плямами й
жовтуватою смужкою вздовж зовнішнього краю. Задні крила світліші за
передні, сіро-жовті з двома сірими смужками із зовнішнього боку. Розмах
крил — 18–26 мм, довжина тіла — 10–12 мм. Гусениця завдовжки до 35 мм,
сіра, із зеленуватим відтінком або матово-чорна, з нижнього боку
зеленувато-жовта. На спині темна поздовжня смужка, бічна лінія
жовтувато-зелена. Зимують гусениці в коконах, розміщених вертикально в
грунті, навесні заляльковуються. Метелики вилітають навесні, коли
температура сягає 15°С, перед спарюванням додатково живляться на
квітучій, переважно бур’яновій рослинності. Масовий літ настає
наприкінці травня — на початку червня. У Лісостепу розвивається в двох
поколіннях. Літ другого покоління припадає на другу половину липня. В
Степу може розвиватися в трьох поколіннях.

Гусениці живляться відкрито й трохи обплітають павутиною листок. Вони
повністю з’їдають листкову пластинку, лишаючи тільки черешки й крупні
жилки. Найчисельніше та найнебезпечніше — перше покоління.

Південний сірий довгоносик (Tanymecus dilaticollis Gyll.). Зустрічається
в значній кількості в Одеській та на півдні Вінницької області.
Небезпечний шкідник багатьох культур, але найсильніше пошкоджує соняшник
і кукурудзу. Жук завдовжки 6,5–8 мм, подовженої форми, тіло буре, густо
вкрите коричнево-сірими лусочками, світлішими на боках надкрил. Личинка
завдовжки 8–10 мм, безнога, вигнута, жовтувато-біла. Зимує в стадії
жука. Жуки з’являються на початку весни й у квітні починають відкладати
яйця у верхній шар грунту. Яйцекладка триває до червня. Шкодять жуки,
обгризаючи листя рослин та перегризаючи молоді стебла.

????????? ?рила, жовто-зелена, з добре помітним хвостиком. Зимують яйця
в основі бруньок кісточкових дерев. Личинки відроджуються в березні.
Крилаті мігранти з’являються в другому і подальших поколіннях, які
перелітають із первинних господарів — кісточкових дерев — на вторинні —
соняшник, де самиці відроджують личинок. Надалі попелиця
партеногенетично розмножується на соняшнику в кількох поколіннях.
Попелиці живляться квітками, верхівковими листками, з яких висмоктують
сік. Ушкоджене листя жовтіє й зморщується, рослина відстає у рості. У
вересні-жовтні серед попелиць з’являються крилаті реемігранти — самиці й
самці, які перелітають на кісточкові культури, спарюються й відкладають
зимуючі яйця.

На соняшнику виявлено бавовникову (Helicoverpa armigera Hbn.), люцернову
(Heliothis dipsaceae L.) та інших совок. Останнім часом зростає їх
чисельність і шкодочинність. Так, у 2005 році в окремих посівах
спостерігалося пошкодження листогризучими совками 15–50% рослин.
Підгризаючі совки (озима, дика, іпсилон) пошкодили 25–40%.

Із клопів (Hemiptera) найбільшої шкоди завдають ягідний (Dolycorus
baccarum L.), польовий (Lygus pratensis L.) і люцерновий (Adelphocorus
lineolatus Goeze).

Соняшникова міль, або вогнівка (Homoesoma nebulellum Schiff.). Метелик у
розмаху крил 22–26 мм, передні крила жовтувато-сірі, з трьома-п’ятьма
чорними плямами посередині. Гусениця завдовжки 15–18 мм, жовто-зелена з
буро-червоними смугами. Лялечка завдовжки 9–13 мм, коричнева.
Розвивається одне покоління, на півдні іноді спостерігається розвиток
другого факультативного. Метелики літають у червні-серпні. Самиці
відкладають яйця в кошики соняшнику. Гусениці спочатку живляться лише
пилком і частинами вже запліднених квіток. Починаючи з третього віку,
вони прогризають оболонки сім’янок і цілком або частково виїдають їх.
Крім насіння, гусениці пошкоджують і кошик рослини. Пошкодження особливо
небезпечні в дощові роки. Розвиток гусениць триває два-три тижні.
Заляльковуються у верхньому шарі грунту, де й зимують.

Найдієвішим заходом захисту є вирощування панцирних сортів і гібридів,
які не пошкоджує соняшникова міль. У панцирних форм між корковою
тканиною й склеренхімою є прошарок твердих клітин, які цей шкідник не
прогризає. Наявність такого прошарку надає білим ділянкам епідермісу
сірувате забарвлення. Всі районовані вітчизняні сорти соняшнику стійкі
до соняшникової молі.

Соняшниковий вусач (Agapanthia dahli Richt.). Жук завдовжки 19–21 мм,
густо вкритий рудувато-жовтими волосками, які на передньоспинці
утворюють три поздовжні смуги, а на надкрилах — плями. Яйце
молочно-біле, матове, циліндричної форми. Личинка — 20–27 мм,
жовто-біла, безнога.

Поширений у лісостеповій і степовій зонах. За рік утворює одне
покоління. Зимують личинки в приземній частині стебел. Жуки з’являються
пізно навесні. Живляться на соняшнику та інших айстрових, вигризаючи
вузьку смужку шкірки на стеблах і біля черешків. Одна самиця відкладає
близько 50 яєць. Кладе по одному всередину стебел через глибокі прогризи
на висоті 20–60 см від поверхні грунту.

Личинка розвивається всередині стебла рослини, проточуючи зверху лише
ходи та поступово розширяючи їх і просуваючись до приземної частини
стебла, де після збирання й залишається на зимівлю.

Більше пошкоджуються рослини пізніх строків сівби. Іноді пошкоджені
рослини під час вітру ламаються. Рослини, що заселені вусачами в
ранньому віці, відстають у рості, нерідко в’януть до цвітіння.

Соняшникова шипоноска (Mordellistena parvula Motsch.). Жук завдовжки 2–3
мм, чорний, густо вкритий волосками. Черевце виступає у вигляді шпички
за верхівку надкрил. Голова ширша за передній край передньоспинки.
Личинка лимонно-жовта, вкрита щетинками.

Поширена в усіх районах культивування соняшнику, особливо в степовій
зоні. Жуки з’являються в травні-червні. Яйця відкладають під шкірку
стебла соняшнику та інших культур. Личинки живляться серцевиною стебла,
проточують численні короткі, вузькі ходи, в яких і зимують, а навесні
заляльковуються. На одному стеблі може бути до кількох десятків личинок.

Особливе занепокоєння викликає ситуація з південною соняшниковою
шипоноскою (горбаткою) Mordellistena parvuliformis
Stchegoleva-Barovskaja, 1930 (визначив кандидат біологічних наук В.
Односум).

Ця комаха, описана в 1930 році, довгі роки практично не шкодила
соняшнику. І раптом у 2005 році спостерігався спалах підвищеної
чисельності та шкодочинності шкідника на Півдні України, й особливо в
Донецькій області, що, поза всяким сумнівом, є результатом
необгрунтованого розширення посівних площ соняшнику й перенасичення
сівозмін цією культурою.

Якщо політика щодо дальшого нарощування виробництва соняшнику завдяки
збільшенню площ не зміниться, то надалі на нас чекають такі самі
сюрпризи й з іншими шкідливими організмами.

Захист соняшнику від хвороб і шкідників має грунтуватися на комплексному
застосуванні агротехнічних, хімічних, селекційно-генетичних засобів.

Соняшник краще розміщувати по озимих зернових, кукурудзі на зерно, ярих
колосових, що без додаткових затрат значно підвищує його урожай і знижує
розвиток хвороб. Після гороху, сої, квасолі, ріпаку — через три-чотири
роки. При цьому не можна допускати насичення сівозмін соняшником понад
9%. Повернення соняшнику на поле не раніше як через вісім-десять років
разом із знищенням падалиці — дієвий захід захисту культури від
несправжньої борошнистої роси, вовчка. За цей строк кількість ооспор
несправжньої борошнистої роси й насіння вовчка знижується до
мінімального, знищуються й склероції білої та сірої гнилей.

Важливим агротехнічним заходом зниження життєздатності патогенів і
чисельності багатьох шкідників є очищення полів від уражених стебел,
подрібнення та приорювання рослинних решток.

Під час вибору посівного матеріалу перевагу слід надавати стійким сортам
і гібридам.

Ефективним заходом захисту посівів соняшнику від пліснявіння насіння й
хвороб сходів є протруєння. Обробка насіння інсектицидними препаратами
забезпечує захист проростків від комплексу шкідників сходів.

Важливим елементом є вибір строку сівби. Оптимальний час для висіву
настає за температури 8…12°С на глибині загортання насіння. Ранні
посіви значно пошкоджують грунтові шкідники та грибні хвороби. За пізніх
строків сівби, коли температура грунту перевищує 14…16°С, сходи
з’являються нерівномірно.

У період вегетації соняшнику у фазі бутонізації та формування кошиків
рекомендується обприскування рослин фунігцидами. Вони значною мірою
здатні стримувати розвиток фомопсису, сірої та білої гнилей, фомозу,
несправжньої борошнистої роси.

У період фізіологічної стиглості соняшнику, особливо за високої
вологозабезпеченості, коли ГТК перевищує 1, застосовують десикацію
посівів одним із препаратів: Гліфоган 480, в.р.

(3 л/га), Раундап, в.р. (3 л/га), Домінатор 360, в.р. (3 л/га), Реглон
супер 150, в.р.к. (2–3 л/га) — на початку побуріння кошиків, Баста 140,
в.р.

(2 л/га) — у фазі повної стиглості та вологості насіння 33–37%.

Похожие записи