Реферат на тему:

Складові продуктивності персика

Зимостійкість — основний багатогранний чинник, від якого залежить
величина та регулярність плодоношення персика на території України.
Великий дослідник i садівник У. Х. Чендлер (1960), узагальнюючи дані
багаторічної практики американських плодівників, дійшов висновку, що
промислове районування персика неможливе в місцевостях, де 12–15% зим
мають абсолютний мінімум мінус 29…32°С.

Зимостійкість

Зимостійкість — основний багатогранний чинник, від якого залежить
величина та регулярність плодоношення персика на території України.
Великий дослідник i садівник У. Х. Чендлер (1960), узагальнюючи дані
багаторічної практики американських плодівників, дійшов висновку, що
промислове районування персика неможливе в місцевостях, де 12–15% зим
мають абсолютний мінімум мінус 29…32°С. У багатьох садівників існує
думка, що умови Криму є просто чудовими для персика, а на Київщині його
вирощувати взагалі неможливо. Але це не так.

Клімат степового Криму характеризується такими показниками. Середня
річна температура — 10,1°С, липня — 22,5°С, січня — мінус 1,7°С. Середня
мінімальна температура — мінус 19…23°С, абсолютна мінімальна — мінус
31…37 (Косых С. А., Пономаренко А. Е., 1989). Максимальна температура
— 29…30°С, але в окремі роки підвищується до 39°. Сума температур
понад 10°С становить 3280°. Річна сума опадів — 435 мм, із яких тільки
250 випадають під час вегетації рослин.

Короткий огляд погодних умов за 1953–1965 рр. (13 років) засвідчує, що в
усій центральностеповій зоні Криму тільки п’ять років (1958, 1959, 1961,
1962 та 1963) мали більш-менш сприятливі температури для персика,
протягом зими та весни квіткові бруньки більшості сортів не зазнали
суттєвих пошкоджень морозами (Рябов И. Н., Рябова А. Н., 1969).

Майже в тi самі роки (1954–1964) дещо північніше — у Генічеському районі
Херсонської області — теж тільки п’ять років більш-менш сприяли
плодоношенню персика; два роки (1958 та 1960) відзначалися
несприятливими погодними умовами під час цвітіння; решта чотири —
несприятливими температурними умовами зими з вимерзанням квіткових
бруньок (Левченко В., 1969).

Навіть у західній передгірній зоні Криму (поблизу Севастополя) взимку
1984/1985 рр. зафіксовано стовідсоткову загибель бруньок від морозу,
який сягав мінус 22°С у повітрі та мінус 29° на рівні грунту. Середній
процент вимерзання квіткових бруньок за 1980–1987 рр. становив від 22 до
31%, залежно від сорту, хоча переважну більшість із них зараховано до
середньозимостійких (Косых С.А.,1989).

За відносно сприятливих умов півдня степової зони України (Запорізька,
Миколаївська, Херсонська області) персик у промислових насадженнях можна
вирощувати до 18-річного віку i за доброго догляду одержувати врожаї по
23–30 кг з дерева (130–200 ц/га). Але й тут зими вносять свої корективи.
Так, в Інституті зрошуваного садівництва (Мелітополь) у насадженнях 1980
р. за 19-річний період життя персикового саду було одержано 12
повноцінних урожаїв. Середня врожайність за 16-річний період становила:
по сорту Червневий ранній — 16 кг/дер.; Київський ранній — 18 кг/дер.;
Сочний — 23 кг/дер. (Алексеева О. М.,1998). Сад пережив дві cyворі зими:
1984/1985 та 1996/1997 рр.

В умовах Закарпаття через періодичні ушкодження персик є менш
продуктивним, хоча навіть за втрати 70–80% генеративних бруньок (зима
1984/1985 рр.) може формувати непоганий урожай (Заєць В. А.,1999).

Південна частина Київської області має типові для зони Лісостепу
кліматичні умови. Середньодобова температура липня становить 20°С, січня
— мінус 6,3°. Абсолютний максимум температури сягає 34,7°, абсолютний
мінімум — мінус 32,8°С. Річна сума опадів становить 600 мм (з коливанням
за роками від 486 до 729 мм), з яких під час вегетації випадає 370 мм.
Безморозний період триває 210–223 дні. Сума активних температур (понад
10°С) становить 2750°.

Порівняння метеорологічних умов різних регіонів засвідчують, що в трьох
вказаних вище географічних зонах періодичність критичних зим припадає
майже на ті самі роки (раз на 9–11 років) (Алексеева О. М., 1998; Заєць
В. А., 1999; Павлюк В. В.,1998, 1999) з різницею в найнижчих
температурах на 2…4°С! Як наслідок, скрізь маємо періодичне вимерзання
генеративних бруньок, а іноді й усього дерева (зазвичай, до рівня
снігового покриву).

В Інституті садівництва (південна околиця Києва) в насадженнях персика
1985 р. за десятирічний період одержали по сорту Пам’яті Родіонова
чотири повноцінні врожаї (28–40 кг/дер.) і три середні (12–16 кг/дер.),
а три роки були безурожайні через вимерзання квіткових бруньок. У
приватних насадженнях Київщини інтродукований сорт Редхейвен у ті самі
роки сформував три повноцінні (40 кг/дер.) та три середні (18 кг/дер.)
врожаї високоякісних (140– 150 г) плодів.

Пояснюється це біологічними особливостями культури. Для переважної
більшості сортів персика температура –24…25°С спричиняє повне
вимерзання квіткових бруньок, а -29…31°С — загибель надземної частини
дерева насамперед унаслідок ураження штамбів та розвилок скелетних гілок
(Рябов И. Н., Рябова А. Н., 1969; Шоферистов Е. П., 1989; Попов В. А.,
1989; Алексеева О. М., 1998; Павлюк В. В., 1998, 1999).

Але найбільш згубними для персика є обвальні перепади температур узимку.
Наприклад, у США в січні 1982 р. після помірно теплої погоди з 15,6°С
протягом чотирьох днів різко похолодало до -25°С (Simons R., Doll С,
1984). На жаль, аналогічні явища (в зими 1986/1987, 1996/1997 рр.)
досить часті всюди по Україні, а в Криму вони є основною причиною втрати
врожаю персиків (Яблонский Е. А., Елманова Т. С., 1979).

Та, незважаючи на неповну відповідність кліматичних умов України
біологічним особливостям культури, виробництво персиків у більшості її
регіонів має доволі високу рентабельність. Завдяки надзвичайно великій
кількості квіткових бруньок, зниження плодоношення персика
спостерігається лише за вимерзання 75–80% їх кількості (Mihaescu G.,
1986). При цьому надзвичайно велике значення для зимостійкості
персикового дерева відіграють пагони другої хвилі росту, або, як їх
називають, — передчасні пагони. Генеративні бруньки на них починають
розвиватися на 48–67 днів пізніше, а тривалість стадії apxecпopiю
становить 85–107 днів, що на 17–20 днів довше, ніж на сильних, але не
розгалужених однорічних нагонах (Клочко Н. Н., 1985). А як відомо,
найвищу зимостійкість генеративні бруньки мають саме у фазі apxecпopiю
(початку формування пилку), яка відповідає їх глибокому спокою (Соколова
Н. Ф., 1939; Ряднова И. М., 1957; Вдовцева Т. А., 1958; Елманов С. И.,
1959; Шолохов A. M., 1961; Яблонский Е. А., 1964; Елманова Т. С, 1972 та
ін.). На передчасних пагонах вона триває значно довше: до кінця січня,
тому бруньки на них значно витриваліші.

Підтвердженням сказаному є найвища продуктивність пагонів другого
порядку гілкування (47–65%), потім — третього (12–44%) та найменша —
першого порядку гілкування (4–26%) (Перфильева З. Н., Ахматова З. П.,
1984). Збереженість плодів на XI етапі морфогенезу становить від 36 до
73% кількості квіток залежно від сорту.

У різних місцевостях Криму формування археспоріальної тканини пильників
відбувається приблизно в ті самі терміни (з жовтня по січень). Але в
подальшому ці строки значною мірою залежать від температурних умов
вирощування певного сорту, оскільки для цих фаз морфогенезу потрібні
тільки плюсові температури (Яблонский Е. А., Елманова Т. С, 1979). Саме
тому в північних районах розвиток генеративних бруньок на етапі
археспорію гальмується (тобто лімітується недостатньою кількістю тепла),
завдяки чому їхня морозостійкість зберігається на найвищому рівні. Це
сприятливо впливає на загартування бруньок. Навесні відновлення процесів
росту та формування пилку відбувається повільніше, що знову ж таки
підвищує витривалість бруньок у несприятливих умовах пори року, в тому
числі й морозостійкість.

Порівняння строків морфогенезу генеративних бруньок із строками
достигання плодів майже в усіх сортів засвідчує наявність між ними
прямого взаємозв’язку (Хлопцева И.М., 1984).

Існує ще один мало помітний для людини, але згубний для персикового
дерева фактор — зимова температура на рівні землі чи снігового покриву.
Численні спостереження підтвердили, що тут вона на 5…8°С нижча від
температури повітря (на висоті 2 м). Саме це є основною причиною
відмирання штамбів персиків та раптового “згасання” дерев у
травні-червні.

Варто окремо зупинитися на цих чинниках зимостійкості персика.

Згубна дія кучерявості листя. Це найпоширеніше та найшкодочинніше грибне
захворювання персика, що на початку літа проявляється в сильному
скручуванні листя, його пожовтінні та опаданні, часто — разом із
зав’яззю. Дерева одних сортів стають “голі”, інших — блідо-жовті, i лише
стійкі продовжують нормальний ріст. Пригнічення росту дерева неминуче
погіршує його стан та підготовку до зими. Спостереження автора
засвідчують досить тісну кореляцію зимостійкості персика зі стійкістю до
кучерявості.

Висушуюча дія вітру. Шкодочинність цього фактору вражаюча. Персик, на
відміну від вишні, сливи i навіть абрикоса, має значно нижчу водоутримну
здатність. Як наслідок, часто навесні під час обрізування
спостерігається сухість на поперечних зрізах дво-чотирирічних гілок,
хоча видимих симптомів підмерзання (побуріння деревини) не видно. Це є
наслідком дії взимку сильних північних та північно-західних вітрів. Ось
чому одна з перших рекомендацій для садівників — садити дерева персика в
затишних місцях. На великих площах слід найретельніше добирати ділянку,
а на малих — використовувати штучні (будівлі, щільні паркани, живоплоти)
та природні перепони для вітрів.

Виснажуюча дія надмірного врожаю. Вона є наслідком невміння або
небажання провести нормуюче обрізування дерева. Встановлено, що на
шести-дев’ятирічних деревах персика формується від семи до одинадцяти
тисяч генеративних бруньок (Алексеева О. М., Клочко Н. М., 1999). Навіть
за середньорічного зав’язування плодів у 20% їхня кількість становитиме
1,4–2,2 тис. шт. Якщо не провести нормуюче обрізування і не скинути з
дерева 2/3 квіток, то врожай просто “з’їсть” його. До того ж, надлишок
зав’язі — це неминуче здрібнення плодів, “завмирання” приросту пагонів
і, як наслідок, — повне виснаження дерева, коли вже й невеликого морозу
досить для відмирання.

Грунтово-кліматичні умови зони вирощування персика суттєво впливають на
темпи росту й розвитку генеративних бруньок, змінюють ступінь
зимостійкості, стимулюють або послаблюють нагромадження запасних i
захисних речовин у пагонах.

r

?

?? ?ання персика на переважній більшості території України є доволі
ризикованою справою. Але надзвичайна скороплідність, висока врожайність
та неперевершена якість плодів роблять персик дуже прибутковою
культурою.

До врожаю — два роки

На відміну від яблуні, дерева персика навіть на сильнорослих підщепах
(сіянцях абрикоса, персика та аличі) перший урожай дають уже на
другий-третій рік після висадження, а масово плодоносять на
четвертий-п’ятий. Таку надзвичайну скороплідність зумовлює масове
формування генеративних бруньок на однорічних сильних пагонах. Навіть в
умовах Київщини достатня кількість вологи та тепла сприяють формуванню
бічних пагонів другого-третього порядку, тобто на вже існуючих знову
з’являються бічні. Таке явище не спостерігається ні в яблуні, ні в
груші, добре виражене в абрикоса, дещо менше — в аличі й вишні та ще
менше — у сливи.

Навіть у разі сильного пошкодження, як узимку 1986/1987 рр. — по рівень
снігу, персик здатен легко й швидко відновити крону й плодоносити. Тобто
він має високу регенеруючу здатність. Для відростання ж уражених узимку
дерев зерняткових порід (яблуні й груші) потрібно три-чотири, а то й
більше років. Ось чому підмерзлі взимку дерева персика вигідно
омолоджувати та утримувати ще сім-вісім років, а насадження яблуні треба
викорчовувати та замінювати.

За силою росту персик знову ж таки займає дуже вигідну позицію. На
сильнорослій підщепі його дерева виростають, як правило, заввишки
близько 3,5– 4,5 м, а в діаметрі сягають 4–5 м. Це значно менше, ніж
спостерігається у яблуні, груші, черешні та абрикоса на тих самих
сіянцевих підщепах.

Однак “тривалість життя” таких компактних та високоврожайних дерев менша
й дорівнює яблуневим, щепленим на слаборослих підщепах (близько 16–18
років).

Плоди

За розміром, формою, забарвленням м’якоті та іншими ознаками персики
дуже різняться. У садівників існує загальноприйнята градація плодів
персика за розміром (масою):

• дуже дрібні (менше 60 г);

• дрібні (61–90 г);

• середні (91–150 г);

• великі (151–180 г);

• дуже великі (понад 180 г).

Мова йде про середню масу 100 штук плодів за нормального навантаження
дерева врожаєм. Залежно від географічної зони вирощування, маса плодів
одного й того самого сорту з одновікових дерев та за рівної врожайності
буде різною. Найбільшою — на півдні Криму; меншою — в степових областях
республіки, ще меншою — в північніших регіонах країни. Це зумовлено
різною кількістю тепла та сонячного освітлення, співвідношенням
вологості повітря та температури (так званим гідротермічним
коефіцієнтом).

За рівнем потенціальної продуктивності сорти персика умовно поділяють на
чотири групи (Алексеева О. Н., Клочко Н. Н., 2003):

• з низькою потенціальною продуктивністю — зав’язують близько 2,5 тис.
плодів на дереві (сорти Янтарний, Мелітопольський 20–43);

• із середньою потенціальною продуктивністю — 2,5–3,5 тис. плодів
(Мелітопольський 14–21, Золотистий, Мелітопольський ясний, Вимпел,
Золотий вогник, Остряковський білий, Запорожець);

• із продуктивністю, вищою за середню, — 3,5–4,5 тис. плодів (Київський
ранній, Мелітопольський 4-1, Новина степу, Сочний, Коллінз,
Приазовський);

• з високою потенціальною продуктивністю — 4,5–7 тис. плодів (Таврія,
Транспортабельний, Райдужний).

Шкірка плодів у більшості сортів має опушення — це справжні персики; а
сорти без опушення плодів виділені в окрему групу — нектарини. У
товарному виробництві та торгівлі про ці дві групи іноді говорять як про
окремі культури, але це не так.

За кольором м’якоті персики поділяють на два типи: білом’ясі (Київський
ранній, Сочний, Пам’яті Родіонова та ін.) та жовтом’ясі (Редхейвен,
Ветеран тощо). I якщо білом’ясим сортам здебільшого властива ніжна та
соковита консистенція м’якоті, то у жовтом’ясих вона щільніша, ніби
“хрящувата”. Завдяки цьому жовтом’ясі персики більше придатні для
виготовлення високоякісних продуктів переробки (компотів, джемів) та
мають значно крашу транспортабельність.

У більшості сортів, особливо білом’ясих, кісточка не відстає.

Глибокий та вимушений спокій

Стан біологічного спокою — це, образно кажучи, “зимова сплячка”, коли
всі системи організму завмирають, окрім глибоких внутрішніх процесів
розвитку квіткових бруньок. Завершення глибокого спокою настає лише
після тривалої дії температур у межах 0…7,2°С. Залежно від необхідної
тривалості дії таких температур — одиниць охолодження — сорти персика
суттєво різняться між собою. Згідно з дослідженнями Нікітського
ботанічного саду, основні сорти персика умовно розділено на такі групи
/Перфильева З. Н., Елманова Т. С., Шишкина Е. Л., 1989/.

1. Сорти з коротким періодом зимового розвитку генеративних бруньок та
зниженою потребою (від 950 до 1150 одиниць) охолодження: Кардинал,
Коллінз, Київський ранній та ін.

2. Сорти із середньою тривалістю періоду зимового розвитку генеративних
бруньок та середньою потребою у таких температурах (від 1150 до 1350
одиниць охолодження) — Ветеран, Грінсборо, Пушистий ранній, Сочний,
Фаворит Мореттіні тощо.

3. Сорти з довгим періодом зимового розвитку генеративних бруньок та з
потребою від 1350 до 1550 одиниць охолодження — Редхейвен, Успіх,
Франт…

Тривалість глибокого спокою тісно пов’язана із зимостійкістю. Так, у
сортів першої групи (час зимового спокою в умовах Криму — до
другої-третьої декади грудня) на вcix етапах морфогенезу зимостійкість
квіткових бруньок була нижчою, ніж у сортів другої групи (спокій до
першої-другої декади січня), i ще нижчою, ніж у сортів третьої групи (з
найдовшим періодом спокою — до третьої декади січня — першої декади
лютого) /Перфильева З. Н., Елманова Т. С, Шишкина Е. Л., 1989/.

У саду взимку значно краще почуватимуться сорти з тривалішим
біологічним спокоєм. I якщо зима буде piвномірною за температурами,
бруньки не підмерзнуть. Але, на жаль, в Україні, особливо у південних та
центральних областях, дуже частими є тривалі відлиги. А ще гірше —
сильні перепади між денними та нічними температурами (іноді 15…20°С).
Це вкрай негативно впливає на зимостійкість бруньок, а також на штамби
та розвилки “скелетних” гілок.

Цвітіння та достигання плодів

Щоб квіткові бруньки персика почали розпускатися, потрібна
середньодобова температура 6…7°С /Соколова С. А., 1973/. За поступового
підвищення температури навесні різниця в строках цвітіння між ранніми та
пізніми сортами може становити шість-вісім днів; а за різкого потепління
— всього два-три. Відповідно до характеру потепління i тривалість
цвітіння може бути або шість-дванадцять днів, або всього два-три.
Зазвичай, для Криму характерне тривале цвітіння, для Закарпаття — менш
тривале, для Київщини — коротке.

Одна з вагомих переваг персика, порівняно з іншими плодовими, —відносно
пізнє цвітіння. Так, на Закарпатті персик цвіте на чотири-вісім днів
пізніше, ніж мигдаль, абрикос та ранньоквітучі сорти аличі /Заєць В.А.,
1999/. На Київщині — пізніше, ніж алича, на три-чотири дні та значно
пізніше, ніж абрикоса, майже одночасно із середньопізніми сортами сливи:
в останніх числах квітня та на початку травня. Пізнє цвітіння — це
можливість уникнути впливу небажаних весняних заморозків. Ось чому
персик плодоносить регулярніше за абрикос.

Майже всі сорти персика, на відміну від багатьох плодових культур, є
самоплідними /Перфильева З. Н., 1982; Байметов К. И., 1988/, тому
питання добору запилювачів для нього не актуальне.

3 моменту закінчення цвітіння до зняття плодів із дерева виділяють три
основні періоди росту плодів персика /Хлопцева И. М., 1983/. Перший
триває близько 15–20 днів пicля запилення квітки, коли зав’язь розриває
сухі залишки квітки. Другий — це період швидкого збільшення плоду за
рахунок формування кісточки: вона наростає дуже швидко, а м’якоть —
мінімально. Саме в цей період відбувається червневе опадання надлишку
вже досить великої зав’язі, тобто саморегуляція відповідно до
кліматичних умов.

Потім настає певна пауза — формується насінина як носій спадковості.
Таке гальмування росту плодів є короткочасним у ранніх сортів та значно
тривалішим (близько 25–40 днів) у середньопізніх. Саме тому в
ранньостиглих плодів насінина недорозвинута, що обумовлює низьку
схожість насіння в розсаднику. Тож для вирощування підщепного матеріалу
в розсадництві використовують переважно пізні сорти.

Третій період росту плодів — це інтенсивне нарощування м’якоті. Насінина
остаточно формується всього за сім-десять днів до достигання; плоди
персика в цей період збільшуються на 25 –35%! У них формуються типова
для сорту форма, консистенція м’якоті, соковитість, смак. Ось чому
плоди, зняті в Криму надзелень (ще ж треба везти!), продаватимуться в
Києві гірше, ніж плоди того самого сорту, зняті “в соку”. Існують певні
тонкощі комерційного успіху: шість-сім днів передчасного збирання дають
втрати по 10–12 кг плодів з дерева, або майже 5–6 т з гектара! А
оскільки плоди на дереві достигають неодночасно, доцільним є дворазове
їх збирання.

За строками достигання сорти персика здебільшого поділяють на три групи:
ранні, середні та пізні. Кожній з них властива певна сума так званих
ефективних температур, тобто вищих за 10°С. Обліки за проходженням
фенофаз та обробка метеорологічних спостережень за період від 17 до 36
років дали змогу встановити таке: в районах, де сума ефективних
температур за вегетаційний період становить 1440°, можливе визрівання
плодів ранніх сортів персика /Налетова О. Д., 1982/. Нагромадження
вказаної суми температур протягом восьми років із десяти відбувається на
більшій частині території України, за винятком північно-східних та
найпівнічніших районів, а також передгірних районів Карпат /Мухина Е.
Г., 1969/. Плоди середньостиглих сортів персика достигають за
нагромадження суми ефективних температур близько 2000° i трохи більше;
для достигання плодів пізніх сортів треба 2450° і більше /Налетова О.
Д., 1982/.

Тривалий вегетаційний період, велика кількість тепла та сонячного світла
на Півдні України та в Криму дають змогу вирощувати тут пізні персики,
що достигають наприкінці вересня — на початку жовтня. Для центральних
областей вирощування пізніх персиків уже менш доцільне, а на Київщині —
взагалі неприйнятне.

Похожие записи