Реферат на тему:

Система захисту конюшини від шкідників

Якщо люцерну називають культурою Степу, то конюшину повною мірою можна
назвати культурою Полісся та Лісостепу, адже значна частка(25% загальних
площ під багаторічними травами) посівів конюшини зосереджена переважно в
цих зонах.

Конюшина буває різною. На полях Київщини ми здебільшого бачимо конюшину
лучну та її суміш із злаковими травами. Конюшину повзучу та гібридну
культивують частіше в західних областях. Першу використовують для
створення культурних пасовищ, другу — для поліпшення осушених лук і
боліт. Проте ці види мають важливе значення в кормовому балансі не
тільки західних, а й усіх поліських і більшості лісостепових областей.

За виходом протеїну конюшина, як і люцерна, значно перевищує інші
кормові культури та є найкращою сировиною для виготовлення
високобілкових трав’яного борошна, сіна, січки, брикетів, сінажу та
білково-вітамінних концентратів. Культура справді продуктивна, адже в
разі запровадження інтенсивної технології вирощування можна одержати
300–400 ц/га зеленої маси, за зрошення — 600–700 і навіть 800 ц/га, або,
відповідно, — 75–100 і 150–200 ц/га сіна. Вміст перетравного протеїну в
зеленій масі становить 3,2–4,8%, збір із гектара — 25–32 центнери.

Протеїн… Про що свідчать ці порівняно невеликі відсотки — 3,2–4,8? Яке
їхнє значення? Хоч як це дивно, але саме протеїн (а, радше, його нестача
у зеленій масі) спричиняє мільйонні міграції травоїдних тварин
африканськими просторами. Дивина: трави ростуть понад метр заввишки, але
незначна їхня поживність призводить до загибелі травоїдних від голоду!
Погодьтеся, незвично це чути: антилопи та зебри гинуть від голоду поміж
трав, які вони їдять і не можуть насититися, тварини просто не встигають
пропустити через себе таку масу непоживного корму, щоб отримати потрібну
для життя кількість калорій! Отож, цінність рослинної маси як корму для
тварин визначають саме ці 3–5% протеїну. Без них трави “мертві”.

Звичайно, маючи високий вміст протеїну, тобто поживність, конюшина цінна
не лише для худоби. Її цінність добре “розуміють” і комахи. Саме тому на
цій культурі здавна сформувалася система трофічних зв’язків фітофагів, у
яких головною ланкою є конюшина. Так, у нашій країні на ній
зареєстровано 116 видів шкідників, поміж яких 31% — жорсткокрилі, 20 —
трипси, 20 — лускокрилі, 11 — напівжорсткокрилі, 8 — рівнокрилі, 4 —
двокрилі, 3 — прямокрилі, 2 — перетинчастокрилі та 1% — кліщі.

Істотної шкоди конюшині завдають 34 види, з яких десять (зверніть увагу
на цю кількість!) є спеціалізованими: переважно довгоносики родів Apion,
Phytonomus та Sitona і лише один вид із ряду перетинчастокрилих —
конюшинний насіннєїд Bruchophagus qibbus Boh. Вражає й частка трипсів
(20%) у конюшинному ентомокомплексі.

Головні шкідники конюшини найчисленніші в лісостеповій зоні. Та це й не
дивно, адже всі види довгоносиків найбільш інтенсивно розмножуються в
зоні достатнього зволоження, спалахи їхньої чисельності у цих умовах
бувають набагато частіші, ніж у посушливих зонах. Розмноження попелиць,
клопів, трипсів, листогризучих і підгризаючих совок спостерігається
переважно у східній і центральній частині Лісостепу, за винятком совок
с-чорне та гамми, кількість яких значно більша в Західному Лісостепу.

Біологічні особливості деяких головних шкідників

Конюшинний насіннєїд-апіон — Apion apricans Hbst. Зимують жуки на полях
конюшини, в лісосмугах, на межах та узбіччях, а також у поверхневому (до
5 см) шарі грунту. Виходять жуки рано навесні й живляться листками
конюшини, вигризаючи паренхіму у вигляді невеликих отворів. Яйця
відкладають у другій половині травня в період бутонізації. Самки
відкладають яйця в бічні листкові та квіткові бруньки, головки, а
найбільше — в головки конюшини перед квітуванням і під час квітування.
Ембріональний розвиток триває п’ять-вісім діб. Личинки з’являються в
головках до квітування — в третій декаді травня (Київська область) або в
першій декаді червня (Чернігівська область), а наприкінці другої декади
в квітуючих головках перебувають уже личинки різного віку та лялечки.
Личинки живляться рослинними тканинами там, де відродилися. Розвиваються
вони 15–20 діб. Успішному розвитку сприяють помірна температура та
опади. Стадія лялечки триває п’ять-шість діб. Відродження жуків нового
покоління починається в другій половині червня й закінчується у
вересні-жовтні. Весь період розвитку в лісостеповій зоні триває 30–32
доби.

Личинки конюшинного насіннєїда пошкоджують листкові бруньки, нерозвинуті
головки, суцвіття та головки з насінням. Перед заляльковуванням личинка
вигризає заглибину для лялечки. Отже, пошкодження головок конюшини на
насінниках двоукісної червоної конюшини сягає 90, а квітів — понад 40%.
Втрати насіння можуть досягати 44 відсотків.

Цікаво, що така значна шкодочинність ще сто років тому була
неоднозначною. Ентомолог Шатилівської дослідної станції Ф. С. Щербаков
для оцінки рівнів шкідливості комах на прикладі конюшинних жуків-апіонів
одним із перших застосував “математично-статистичний” метод. Свої роботи
“Перспективы изучения клевера с точки зрения опытно-энтомологической” та
“Энтомологические заметки о клевере” він опублікував у 1914–1915 роках у
солідних тогочасних наукових часописах: “Энтомологическом вестнике”, що
видавався в Києві, та “Вестнике сельского хозяйства”. Наскільки жорстка
полеміка точилася тоді навколо цієї проблеми, можна судити зі статті А.
Сопоцько “Вредны ли семенному клеверу жуки-семяеды рода Apion?”,
надрукованої в журналі “Хозяйство” за 1916 рік, у якій автор із
сарказмом заявляє, що “Ф. С. Щербаков выступил в этом своем произведении
энергичным защитником клеверных семяедов, напрасно обвиненных во
вредоносности для семенного клевера. В результате своей защитительной
статьи автор приходит к заключению, что “Apionв хозяйственном смысле для
клевера безвреден” (Сопоцько, 1916).

Конюшинний стебловий довгоносик — Apion seniculus Krby. Зимують жуки в
траві на узбіччях, лісосмугах і на полях багаторічних бобових. Виходять
у квітні — на початку травня й починають живитися молодими листочками
конюшини, вигризаючи на них паренхіму у вигляді “віконечок”. У міру
відростання стебел жуки живляться й ними. Відкладати яйця жуки починають
у половині травня, розміщаючи їх усередині головних стеблин і бічних
гілочок. Інколи відкладають у жилки та черешки листків. Живляться
личинки всередині стеблин, прогризаючи ходи завдовжки 2–3 см. Період
відкладання яєць тотожний із періодом життя жуків і триває до кінця
липня — початку серпня. Розвиток личинок триває 20–25 діб, а перші
лялечки з’являються в першій половині червня. Жуки нового покоління
виходять через прогризений личинкою перед заляльковуванням круглий
отвір, прикритий зовні тонкою плівкою. Шкодочинність проявляється у
зменшенні продуктивності пошкоджених рослин.

Конюшинний насіннєїд — Bruchophagus gibbus Boh. Спеціалізований шкідник,
розвивається лише на різних видах конюшини. Літ імаго починається в
першій декаді червня й триває до кінця липня. Спаровуються відразу після
вильоту. Яйця відкладають у м’яке молоде насіння конюшини. Личинки
відроджуються вже через три-чотири доби. У процесі розвитку личинка
проходить п’ять віків, що триває 19–20 діб. За цей час вона повністю
знищує насіння й заляльковується всередині нього. В умовах посухи
частина личинок може діапаузувати до весни наступного року. Стадія
лялечки першого покоління триває чотири-п’ять діб. Увесь період розвитку
літньої генерації не перевищує 27 діб. Доросла комаха прогризає в
насінні отвір і виходить назовні. Літ другої генерації відбувається в
другій половині липня — в серпні. Личинки цього покоління не
заляльковуються, а залишаються зимувати всередині насінин.
Заляльковування відбувається навесні після встановлення постійної теплої
погоди. Зниження врожаю насіння від пошкоджень цим видом може коливатися
від 10 до 50 відсотків.

Конюшинний кореневий довгоносик — Sitona puncticollis Steph. Зимують
личинки та жуки. Останні, однак, яєць не відкладають і гинуть навесні.
Личинки живляться бульбочками, а також тканинами бічних і стрижневих
коренів конюшини, вигризаючи в них заглибини та ходи. До осені не всі
личинки досягають старшого віку, а тому закінчують свій розвиток
навесні. Звичайно вони живуть у шарі грунту до 15 см, але можуть
заглиблюватися до 50 см. Заляльковування личинок і відродження жуків
нового покоління спостерігається в другій половині травня — на початку
липня. Поява молодих жуків зазвичай збігається з початком квітування
двоукісної червоної конюшини, а оскільки її у цей час підкошують на
сіно, то жуки живляться молодим листям, об’їдаючи краї листкової
пластинки. Через три тижні молоді жуки перелітають переважно на посіви
конюшини першого-другого років життя. Жуки здатні мігрувати на значну
відстань, підіймаючись часто на висоту до 10 м. Жуки нового покоління
стають статевозрілими через 15–20 діб після появи. Масове відкладання
яєць починається в липні й триває до кінця вересня — жовтня.

Конюшинний бульбочковий довгоносик — Sitona sulcifrons Thunb. Зимують
жуки під розетками конюшини або зрідка в рослинних рештках поблизу
кормових рослин. Після виходу жуки живляться молодими листками,
вигризаючи невеликі заглибини по краю. Яйця самки відкладають на
поверхню грунту або на рослини, звідки вони скочуються на грунт після
підсихання. Плодючість самок становить 665 яєць. Ембріональний розвиток
триває 13–16 діб. Розвиваються личинки в грунті, живлячись вмістом
бульбочок і частково м’якими тканинами молодих коренів, вигризаючи в них
неглибокі ямки. Масове заляльковування відбувається в третій декаді
червня — першій декаді липня. Лялечки розміщуються у грунтових
колисочках. Молоді жуки, що відродилися протягом п’яти-вісьми діб,
залишаються у колисочках, після чого виходять на поверхню грунту й
залишаються під прикриттям розетки листків кормової рослини, якими й
живляться, не піднімаючись високо на стеблину.

Шкодочинність кореневого та бульбочкового довгоносиків проявляється в
зрідженні травостою внаслідок випадання пошкоджених рослин.

gd?+e

топлю), тютюн, бавовник, кенаф, льон, коноплі, шалфей, рицину, соняшник,
кукурудзу, арахіс, сою, горох, люцерну, капустяні, моркву, баштанні
культури, в плодових розсадниках — сіянці яблуні, вишні, абрикоса,
шовковиці, горобини. Крім того, може живитися на великій кількості видів
дикорослих рослин (зокрема, й тих, що мають значення як бур’яни).

Зимують у грунті лялечки в коконі або гусениці останнього віку. Літ
метеликів триває протягом усього вегетаційного періоду — з квітня по
вересень, — оскільки за цей час розвиваються дві-три генерації, що
частково накладаються одна на одну. Метелики літають увечері та вночі,
вдень ховаються під листки, грудки грунту та інші схованки. Незабаром
після вильоту відбувається спаровування й через чотири-п’ять діб
починається відкладання яєць. Самки відкладають їх на листя кормових
рослин: конюшини, лободи, цукрових буряків, гороху та інших рослин по
одному або групами до 25 яєць неправильними рядами. У середньому одна
самка відкладає 160–170 яєць. Ембріональний розвиток триває чотири-сім
діб. Гусениці спочатку живляться на бур’янах, а потім переходять на
культурні рослини. Гусениці молодших віків перфорують листя, старших —
об’їдають їх з країв, залишаючи лише жилки, пошкоджують також бутони на
висадках цукрових буряків і насінні коробочок льону. Залежно від
температури, тривалість розвитку стадії гусениці триває від 15 до 40
діб. Заляльковуються вони у поверхневому шарі грунту на глибині
три-п’ять сантиметрів. Тривалість розвитку пронімфи — дві-п’ять, лялечки
— сім-дев’ятнадцять діб; одного покоління, в цілому, — 27–74 доби. Сума
ефективних температур — 403°С за порогів розвитку: яйця — 11°, гусениці
— 10,5, пронімфи та лялечки — 11,5°С.

Основна шкода від конюшинної совки — знищення біомаси рослин конюшини,
внаслідок чого зменшується кількість зібраного сінажу.

Агротехнічні та загальногосподарські заходи

Звичайно, насамперед, — профілактика, агротехніка та дотримання
фітосанітарних норм. Наведемо найважливіші блоки, які дають змогу
завдати доволі відчутних “ударів” по шкідниках у різні періоди — від
сівби до збирання та обробки врожаю.

1. Упровадження та дотримання сівозмін з таким добором попередників, щоб
забезпечити просторову ізоляцію між насінниками конюшини й травостоями
на сіно, а також посівами бобових культур. Це може дещо стримати навалу
спільних шкідників, передусім бульбочкових довгоносиків.

2. Вчасний якісний передпосівний обробіток грунту, боронування рано
навесні в кілька слідів, розпушування навесні та після укосів, що сприяє
знищенню значної кількості шкідників, особливо тих, розвиток яких
пов’язаний із грунтом або які містяться на рослинних рештках (дротяники,
яйцекладки попелиці, клопи, росткові мухи). Крім того, присипається
грунтом насіння, уражене брухофагусом, яке осипалося під час збирання,
поламані стебла, а в них — яйця попелиць і клопів.

3. Сівба обробленим інсектицидами насінням, зібраним із ділянок, не
заселених насіннєїдами. Насіння має бути протруєне за один-три місяці
або не пізніше як за два тижні до посівної вологим способом (5–10 л води
на 1 т) або методом інкрустації (замість води — 2%-й розчин NaKMЦ чи
5%-й розчин ПВС у кількості 5 л/т).

4. Висів насіння в оптимальні строки й на рекомендовану глибину стимулює
швидку появу сходів, а відтак зменшує початковий період розвитку, коли
вони найуразливіші для дротяників і бульбочкових довгоносиків.

5. Застосування широкорядних посівів та систематичне знищення бур’янів
як у травостоях, так і біля них, особливо молочаю лозяного, диких
бобових видів, на яких розмножуються збудники хвороб і шкідники.

6. Ранньої весни на посівах конюшини другого та наступних років
використання треба видаляти й знищувати стерню, що знищує шкідників і
підвищує врожайність культури.

7. У разі сильного заселення агроценозу конюшини шкідниками перший укіс
на початку бутонізації використовують на кормові цілі, а насіння
збирають із проміжного укосу.

8. Скошування слід починати із середини поля, рухаючись до меж
агроценозу. Це робиться для того, щоб змусити шкідників постійно
переміщуватися в пошуках живлення на нескошений травостій, поступово
таким чином відтісняючи їх у крайову смугу завширшки 10–15 м, яку
залишають нескошеною. Тут накопичуються клопи, тихіуси та довгоносики.
На третій-четвертий день після скошування основного масиву ці смуги
обробляють інсектицидами. Комахи ж із слабкою міграційною активністю,
тобто ті, що не тікають від косарки на край поля (а це личинки
фітономуса, гусениці совок і п’ядунів, попелиці), після вивезення з поля
трави першого укосу залишаються на поверхні, де стають легкою здобиччю
жужелиць, мурашок і павуків. Щодо павуків, то несподівано цікавими
виявилися останні результати досліджень, представлені на ХІІІ з’їзді
Російського ентомологічного товариства, присвячені значенню павуків як
ентомофагів у польових агроценозах. Встановлено, що кількісна оцінка
біомаси павуків є вищою порівняно з біомасою решти хижаків, а від загалу
членистоногих їхня кількість становить 35–40%. Цілком можливо, що павуки
можуть стати ще одними організмами, які підпадуть під приціл
спеціалістів біометоду та біотехнологів!

9. Для обмеження масового зосередження шкідників на ділянках, де люцерну
використовують на насіння два роки поспіль, укоси потрібно чергувати (у
перший рік користування перший укіс — на насіння, другий — на кормові
цілі, а наступного року — навпаки). Конюшину двоукісну за достатнього
зволоження грунту використовують на насіння переважно з другого укосу,
збираючи на сіно (перший укіс) під час цвітіння 10–25% головок. Важливим
є також і підкошування в стислі строки. Про доцільність дотримання цієї
рекомендації можна судити з таких результатів: на полуторних укосах
(порівняно з першими) чисельність личинок фітономуса зменшується у 18,
гусениць лускокрилих — у 10, клопів — у 6,5, попелиць — 6,3 раза,
тихіусів — утричі.

10. Вчасне збирання врожаю насіння на низькому (10–12 см) зрізі з
вивезенням з поля всієї біомаси та обмолочуванням її на стаціонарних
пунктах — теж не останній захід для обмеження чисельності
комах-фітофагів.

11. Зменшує кількість “споживачів” насіння й негайне після обмолочування
первинне очищення вороху та закопування чи згодовування тваринам легких
фракцій насіння.

12. Після збирання насіння, а також скошування конюшини на фураж, якщо
поле займатимуть інші культури, його слід одразу зорати плугами з
передплужниками на глибину 25 сантиметрів.

Біологічний метод

Для знищення яєць совок, вогнівок, лучного метелика в період відкладання
їх на травостої конюшини випускають вогнівкову й совкову раси трихограми
з розрахунку одна самка на десять яєць метеликів. Ефективність становить
54–73%. Для механізованого розселення трихограми використовують
спеціальну апаратуру. Встановлюють її на вентиляторні обприскувачі типу
ОПВ-1200, ОВТ-1В, ОН-400-3, обпилювач ОШУ-50 або на літаки. Застосування
їх підвищує продуктивність праці в 15–20 разів порівняно з ручним
випусканням. Для регуляції чисельності метеликів конюшинної плодожерки
використовують феромонні пастки типу “Феростан”.

Проти гусениць люцернової совки, лучного метелика, личинок фітономуса,
клопів, п’ядунів застосовують біопрепарати на основі Bacillus
thuringiensis (аналоги дендробациліну, бітоксибациліну або лепідоциду) у
нормі 2–3 кг/га. Використовують їх під час масової бутонізації та
цвітіння конюшини. Ефективність цих препаратів, наприклад, проти
гусениць лускокрилих молодших віків становить 69–81 відсоток.

Хімічний захист від шкідників

Хімічні інсектициди застосовують на конюшині доволі обмежено. Дозволені
вони лише на насінниках. Їх застосовують у рік висіву для захисту сходів
від пошкоджень бульбочковими та сірим буряковим довгоносиком навесні. У
цю ж пору (але в період відростання рослин) на посівах другого й
наступних років життя інсектициди (Золон 35 3 — л/га, Діазинон —2–2,5
л/га) використовують для регулювання чисельності імаго щетинистого та
смугастого бульбочкових довгоносиків, фітономусів та інших шкідників,
які зимують на полях конюшини. Насінники конюшини захищають від
насіннєїдів-апіонів, трипсів, попелиць, клопів та інших шкідників у фазу
бутонізації такими препаратами: Золоном 35 у нормі 3 л/га або Діазиноном
у нормі 2–2,5 л/га. За використання на насіння зерна з другого укосу в
період відростання розетки листків та у фазі бутонізації травостою
застосовують ті самі препарати, що й на першому укосі.

Для знищення грунтових шкідників у поверхневий шар грунту можна вносити
гранульовані інсектициди на глибину 1,5–2 сантиметри.

Отже, зважаючи на цінність конюшини як кормової культури, потрібно
зауважити, що вона практично залишилися поза увагою виробників хімічних
засобів захисту рослин. Смішно казати, але на основній кормовій культурі
країни зареєстровано всього два хімічні продукти. І хоча спектр дії
препаратів досить потужний, але всі вони дозволені для використання лише
на насінниках. А для таких видів, як конюшина повзуча, польова, червона,
хімічний захист взагалі не передбачено. Недалекоглядність полягає ще й у
тому, що реєстрація препаратів, дозволених до використання на конюшині,
дійсна тільки до кінця 2009–2010 років. Чи встигнуть оновити асортимент?
На це питання відповісти складно. Звичайно, особливості використання
конюшини як корму самі собою накладають певні обмеження на використання
на ній хімічних продуктів, і ось що дивно: є багато сучасніших
препаратів, діюча речовина яких менш небезпечна для теплокровних, аніж
Діазинон та Фозалон, а ефективність вища. То в чому ж річ? На наш
погляд, усе дуже просто. Токсикологічні випробовування для реєстрації
препарату на таких культурах дещо розгалуженіші, а відповідно,
потребують більших витрат реєстранта. Отже, вигідніше зареєструвати
продукт на найрентабельніших (читай — на яких очікується найбільший
продаж препарату) культурах (наприклад, зернові, картопля, цукрові
буряки), ніж витрачати додаткові кошти та час, “пробиваючи” хімічний
засіб на таких “непевних” напрямах, як конюшина. Таким чином, питання
полягає не стільки в тому, що бракує ефективних і порівняно безпечних
препаратів на ринку інсектицидів, скільки у небажанні виробників
“зв’язуватися” з культурами, для яких у захисті рослин пріоритетним
визначено агротехнічний та біологічний захист. Чи зміниться ця ситуація
в майбутньому? Складно сказати. Поживемо — побачимо.

Похожие записи