ОРГАНІЗАЦІЯ ВИРОБНИЦТВА ШПАРГАЛКИ

Білет 1.Охар. виробництво та його значення в ринкових умовах
господарювання

Властивості системи Сутнісна характеристика властивостей системи

Первинність Система – це ціле, яке можна розділити на елементи

Неадитивність Елементи, які входять в систему можуть, розглядатися
тільки у взаємозв’язку з іншими елементами системи. Елементи системи не
можуть функціонувати окремо.

Розмір В системі є певна кількість елементів. В залежності від
кількості

елементів системи можуть бути малі, середні, великі

Самостійність Швидкість поділу системи на елементи, відмирання
елементів, об’єд-

нання елементів проходить без втручання зовнішнього середовища

Відкритість Зв’язок з іншими системами, з зовнішнім середовищем, вплив
одних

систем на інші

Цілеспрямованість Для ефективності діяльності підприємства , повинно
бути побудоване дерево цілей – максимізація прибутку за рахунок
забезпечення випус-

ку конкурентоспроможної продукції

Пріоритет цілей Спочатку задовільняють цілі більш високого рівня , а
потім цілі її

Елементів

Надійність Це безперебійність функціонування системи при виході з ладу
одного з іі елементів, збереження параметрів системи напротязі
запланованого

часу, стійкість фінансового стану

Оптимальність Ступінь забезпечення вимог до системи за допомогою
найкращого

використання його потенціалу

Безперевність функціонування Система існує , доки функціонує

Організованість Система повинна відповідати завданням ритмічності,
пропорційності, паралельності, безперервності.

Рівень стандартизації Рівень введення інформаційних, фінансових,
виробничих, управлінсь-

ких рішень повинен відповідати нормам та нормативам стндартів, які
забезпечують сумісність даної системи з іншими системами.

Інноваційний характер Інновації – це єдиний спосіб та шлях розвитку
виробничих систем

В нових ринкових умовах господарювання підприємство несе повну
відповідальність за результати своєї роботи. А це вимагає від них
адекватної зміни в підготовці спеціалістів. Виробництво – це процес, у
ході якого використовуються речовини і сили природи та створюються
продукти, необхідні для існування та розвитку суспільства Основними
факторами виробництва є:

земля – це природні умови та головний засіб виробництва;

праця – це діяльність людини, яка вимагає від неї зусиль, енерговитрат,
усвідомлення доцільності і необхідності виконання робіт;

капітал – це головне майно, головна сума; економічна категорія, яка
відображає суспільно-виробничі відносини;

підприємницькі здібності – це здатність осіб, учасників підприємницької
діяльності на високому професійному рівні здійснювати заходи, виконувати
службові функції, спрямовані на досягнення певних результатів
ефективності праці, що приносять прибуток;

організація виробництва — це особливий вид людської діяльності по
створенню і вдосконаленню виробничої системи.

технологія виробництва – це наукові методи досягнення цілей, а саме
технологія продуктів, технологія процесів і технологія управління;

інформація — це відомості про навколишній світ, процеси, які в ньому
відбуваються, події, ситуації, діяльність, що їх сприймає люди.

Білет 2.Розкрити суть організації виробництва та його зв’язок з
технологією виробництва

Поняття “організація” має різні інтерпритації, тому важливо знати суть
та значення цього поняття. Організація – це внутрішнє впорядкування
узгоджених взаємодій диференційованих і автоно Організація виробництва –
це процес та функція управління системою для досягнення мети виробничої
системи і її місії. мних частин цілісної структури. Організація
виробництва – це економічна наука, яка займає ведуче місце серед
суспільних наук, так як вони вивчають виробничі відносини – відносини
між людьми в процесі виробництва.

Завдання організації виробництва: поглиблення спеціалізації;
вдосконалення форм організації виробництва; швидка (гнучка)
переорієнтація виробництва на інші види продукції; забезпечення
безперервності і ритмічності виробничого процесу; вдосконалення
організації праці і виробництва в просторі і часі; створення логістичної
системи; скорочення тривалості виробничого циклу; безперебійне
забезпечення сировиною, матеріалами при зменшенні запасів сировини і
матеріалів, а також готової продукції Кожне підриємство має свої
специфічні завдання організації виробництва – комплекс завдань по
забезпеченню сировиною, найкраще використання робочого часу та робочої
сили, поліпшення асортименту і якості випуску продукції, освоєння нових
видів продукції. На практиці багато завдань по організації виробництва
вирішують технологи, тому важливо розрізняти функції технології і
функції організації виробництва. Технологія визначає способи і варіанти
виготовлення продукції. Функцією технології є визначення можливих типів
машин для виробництва кожного виду продукції, інших параметрів
технологічного процесу, тобто технологія визначає – що треба зробити з
предметом праці і при допомозі яких засобів виробництва, щоб перетворити
його в необхідний продукт. Функція організації виробництва – це
визначення конкретних значень параметрів технологічного процесу на
основі аналізу можливих варіантів і вибору найбільш ефективного у
відповідності. З метою і умовами виробництва, або інакше, як краще
задіяти предмет і знаряддя праці, а також саму працю, щоб перетворити
предмет праці в продукт необхідних властивостей з найменшими затратами
робочої сили і засобів виробництва.

Білет 3. Оха-ти виробничу функцію п-ва.

Виробнича функція. Виробництво — найважливіша сфера людської діяльності
з перетворення предметів праці з меток задоволення потреб всіх суб’єктів
суспільства. Таким чином, виробнича функція охоплює всі дії, що
безпосередньо пов’язані з виготовленням товарів чи наданням послуг. Вона
відіграє головну роль у створенні товарів або послуг і є ядром
будь-якого, промислового підприємства. Ресурсні вкладення здійснюються
для отримання готових виробів за допомогою одного або кількох процесів
перетворення (збереження, транспортування, оброблення). Щоб гарантувати
бажаний (замовлений) продукт, на різню етапах процесу перетворення
здійснюються заміри (зворотним зв ‘язок), а потім порівнюють результати
з установленими стандартами і в разі необхідності коригують дії
(контроль).

Економічна сутність виробничої системи полягає у створенні (у процесі
перетворення) доданої вартості як різниці між вартістю вкладень та
вартістю або ціною кінцевого продукту. Аналіз складових процесу
перетворень дає змогу усунути чи перепроектувати збиткові операції,
збільшуючи тим самим додану вартість.

Досягнення мети виробництва з виготовлення продукції для задоволення
потреб споживачів можливе тільки за умови тісної взаємодії виробничої
функції насамперед з функціями маркетингу та фінансів, а також іншими
допоміжними функціями.

Фінансова функція передбачає дії з забезпечення виробничої функції
ресурсами за вигідною ціною і з розподілом цих ресурсів, у тому числі й
за іншими функціями.; Персонал, який виконує операції по кожній з
функцій, працює спільно, обмінюючись інформацією та досвідом щодо:

— підготовки кошторисів, бюджетів для визначення фінансових потреб або
наступного їх коригування у випадку змін умов? функціонування.
Оцінюється також робота підрозділів підприємства відносно прийнятого
бюджету;

— економічного аналізу та оцінювання запропонованих інвестицій в
устаткування, технологію виробництва;

— забезпечення необхідними фондами для своєчасного фінансування
виробничого процесу. Ретельне планування набуває важливого і навіть
критичного значення в умовах обмеження фондів та сприяє подоланню
проблем з потоком грошової готівки. Маркетингова функція полягає: у
продажу і просуванні на ринок товарів та послуг; у здійсненні заходів у
сфері реклами та ціноутворення; в оцінці побажань і потреб споживачів; у
доведенні до

виробничників результатів короткострокових маркетингових досліджень і до
дизайнерів та проектувальників — довгострокових.

Білет 4. Охарактер. види систем та її структури.

Система – це сукупність взаємозв’язаних в одне ціле елементів.

Елемент системи – це частина цілого, яка в процесі аналізу не підлягає
розподілу.

Класифікація систем. Досліджуючи системи, їх класифікують за певними
ознаками.

Залежно від умов створення всі системи належать або до природних (у тому
числі живі системи), або до штучних, які створені людиною (зокрема,
виробничі системи різних рівнів). vv Ступінь взаємодії з зовнішнім
середовищем поділяє системи на: відкриті, які на «вході» і «виході»
здійснюють активний обмін (енергією, матеріалами, інформацією,
продукцією, послугами), та закриті, що не взаємодіють із зовнішнім
середовищем (наприклад, хімічна реакція в спеціальному посуді).Закриті
системи, не отримуючи ресурсів, занепадають.

До фізичних систем належить сукупність природних або штучних об’єктів,
що мають речову форму і реально взаємодіють між собоюj (наприклад,
територія підприємства, споруди, будівлі, машини, устаткування, які
забезпечують нормальний процес трансформації сировини, матеріалу).

Абстрактні системи являють собою символічне відображення зв’язків або
процесів, які здійснюються у фізичних моделях, визначаючи їх поведінку,
наприклад, моделі окремих об’єктів, явищ або процесів. Моделі також
розподіляються на фізичні — моделі зовнішньої подібності (устаткування,
робочих місць, підприємств, структура речовини і т. д.);
абстрактно-схематичні (графіки, схеми, креслення тощо) і
абстрактно-математичні, що відображають числові залежності або зв’язки в
системі або в її окремій частині (система управління, функціональні,
кореляційні залежності та ін.). Системи належать до простих, якщо мають
у своєму складі обмежену кількість взаємопов’язаних елементів, які
забезпечують виконання нескладних функцій системи Складні системи
складаються з великої кількості взаємодіючих частин, які виконують
складні різноманітні функції і вирішують великі завдання. Особливість
складної системи полягає в можливості послідовного розподілу її на
частини, підсистеми й елементи та дрібніші складові, але тільки до
певної встановленої межі.

Системи з головним, провідним елементом, зміни в якому викликають зміни
всіх вхідних елементів, їх поведінки і системи в цілому, називаються
централізованими системами (наприклад, керуючий орган будь-якого
об’єкта), централізована система складається з рівнозначних елементів,
зміна в одному з яких не веде до змін в інших, що з’єднані послідовно
або паралельно (наприклад, групова робота).

Системи, у яких стан внутрішніх елементів і її поведінка в цілому
змінюються з часом, відносять до динамічних систем. При цьому зміни
можуть виникати під впливом як зовнішнього, так і внутрішнього
середовища. У статичних системах стан окремих елементів і поведінка
системи в цілому не змінюються в часі.)

Природні і штучні системи, що змінюють поведінку в часі від випадкових
впливів як зовнішнього середовища, так і внутрішніх процесів, належать
до ймовірних системі Детерміновані системи відрізняються поведінкою, яка
визначається попереднім станом і характером входу системи. Для підтримки
такої системи в рівновазі необхідно мати додаткові регулюючі (керуючі)
пристрої не тільки на вході, а й для обліку зовнішніх і внутрішніх
впливів.

Системи зі зворотним зв’язком мають властивості впливу на , «вхід» за
результатами діяльності на «виході» на основі інформації, яка
передається каналами зворотного зв’язку(наприклад, автоматичні
регулятори, живі та виробничі системи).

Дорегульованих належать системи, поведінка яких утримується за допомогою
керуючого пристрою в певних межах, що задані метою її функціонування.
Такі системи відносять до категорії кібернетичних.

Система вважається стабільною, якщо показники її функціонування
зберігаються на певному рівні, Вимоги сполучення з зовнішнім середовищем
або оптимізації характерні для штучних систем. (Сполученою вважається
система, яка відповідає зовнішньому середовищу, функціонує відповідно до
його вимог або іншої взаємопов’язаної з ним системи] (наприклад, якщо
результат задовольняє споживачів, тоді система відповідає зовнішньому
середовищу і вона вважається оптимальною в даний час).

Білет 5. Дати оцінку виробничої системи та її структури

Виробнича система – це особливий склад систем, які включають
працівників, знаряддя і предмети праці та інші елементи, які необхідні
для функціонування системи в процесі якої створюється продукція або
послуги. В широкому смислі система – це сукупність елементів, які
утворюють ціле із складових частин. Підприємство розглядається як
виробнича система, тому що підрозділи підприємства (цехи, участки,
служби, відділи) виступають в ролі підсистем, які складаються з
елементів різної ступені важкості (трудовий колектив, предмети і
знаряддя праці). Таким чином в промисловому підприємстві створюється
система, яка зв’язана одна з одною єдністю функціонування і розвитку
підприємства. Виробничі системи (ВС)— це особливий клас систем, що
об’єднують працюючих, знаряддя і предмети праці та інші елементи, які
необхідні для функціонування системи, у процесі якого створюється
продукція або послуги. Елементами виробничої системи є люди і
матеріальні об’єкти — праця, знаряддя, предмети, продукти праці, а також
технологія, організація виробництва.

Виробнича система на первинному рівні може розглядатися як група
механізмів (устаткування, апарати тощо), що обслуговуються робітником
(оператор, машиніст). Кожний механізм і робітник, що обслуговує його,
являють собою два взаємодіючих та взаємозалежних елементи, які складають
систему «людина — машина». Під елементом виробничої системи розуміється
складова частина системи, яка не розчленовується на дрібніші складові.
Елементами виробничої системи нижчого рівня (дільниці, цеху, відділу) є
робочі місця (частина виробничої площі з розташованими на ній верстатами
або агрегатами та робітниками, які їх обслуговують), які оснащені
приладдям та інструментом, партією деталей (або інший вимір предметів
праці) та ін.

Інтеграція первинних систем «людина — машина» створює виробничу дільницю
— складну систему, яка охоплює основних і допоміжних робітників, основне
і допоміжне устаткування, функціональні підсистеми зі складним
комплексом взаємозв’язків, взаємовідносин та інтересів, що й зумовлює її
складну структуру та організацію.

Білет 6. Охарактеризувати властивості виробничих систем

Система – це сукупність взаємозв’язаних в одне ціле елементів. Елемент
системи – це частина цілого, яка в процесі аналізу не підлягає
розподілу. Характерні риси розвитку соціально-економічних систем – це:

інтеграція наукових знань, ріст міждисциплінарних проблем;

комплектність проблем та необхідність їх вивчення в єдності технічних,
економічних, соціальних, психологічних, управлінських і інших аспектів;

складність проблем та об’єктів;

ріст числа зв’язків між об’єктами;

динамічність;

дефіцит ресурсів;

підвищення рівня стандартизації та автоматизації виробничих та
управлінських процесів;

глобалізація конкуренції, виробництва, кооперації, стандартизації;

посилення ролі людського фактора в управлінні.

Властивості системи

Білет 7. Функціонування виробничих систем.

Функція системи характеризує прояв її властивостей у даній сукупності
відносин та є способом дії системи при взаємодії із зовнішнім
середовищем. Функції системи є проявом її властивостей у взаємодії з
іншими об’єктами системного і несистемного порядку. Зміни зовнішніх умов
спричиняють відповідну зміну способу дії системи при її взаємодії із
зовнішнім середовищем, тобто приводять до зміни функції системи. Функція
є найбільш змінною, мобільною стороною системи. Консервативнішою щодо
змін є структура системи — спосіб поєднання її складових елементів для
найкращого досягнення головної мети. Функція виробничих систем (власне
процес діяльності) полягає у переробленні (перетворенні) входів
(капіталу, ресурсів тощо) для створення продукту на виходах. ому ця
функція називається виробничою. Продукт е результатом корисної праці, а
отже, і відповідного кадрового, матеріального й організаційного
забезпечення. В процесі реалізації виробничої функції створюється додана
вартість, формуються й діють інші економічні показники та чинники, що
впливають на кінцеву вартість продукції як товару, створюють економічний
ефект виробництва (дії виробничої функції системи).

Будь-яку виробничу систему треба розглядати як живу, динамічно
функціонуючу в просторі й часі систему виробництва продукції, а також як
сукупність виробничих процесів, об’єктів і суб’єктів виробництва, що
утворює складну інтегровану систему зі своїми функціональними,
організаційними ознаками, які поєднані однією метою, що виражається в
місії підприємства. Тому формування динамічної моделі функціонування
виробничої системи є чи не найбільш трудомістким і відповідальним
завданням організації виробництва, що потребує чіткого знання всіх
особливостей організації цієї системи і вміння створювати динамічну
модель поєднання факторів, які визначають ефективність, стабільність
виробництва, наявність ресурсів, рівень забезпечення якості, конкретні
технології, а також чіткого урахування потенціалу кожного із елементів
виробничої системи.

Білет 8. Розкрити суть підприємства, як виробничої системи.

Характерні ознаки і властивості підприємства як виробничої системи

Виробнича система – це особливий склад систем, які включають
працівників, знаряддя і предмети праці та інші елементи, які необхідні
для функціонування системи в процесі якої створюється продукція або
послуги. В широкому смислі система – це сукупність елементів, які
утворюють ціле із складових частин. Підприємство розглядається як
виробнича система, тому що підрозділи підприємства (цехи, участки,
служби, відділи) виступають в ролі підсистем, які складаються з
елементів різної ступені важкості (трудовий колектив, предмети і
знаряддя праці). Таким чином в промисловому підприємстві створюється
система, яка зв’язана одна з одною єдністю функціонування і розвитку
підприємства. Характерні ознаки підприємства як виробничої системи:

цілеспрямованість – це є здатність створювати продукцію, надавання
послуг;

поліструктурність – одночасне існівання на підприємствах
взаємопереплетиних підсистем (цех, участок, служба, відділ);

складність – обумовлене поліструктурністю підприємство в якості
основного елементу має трудовий колектив, на який діє зовнішнє
середовище;

відкритість – взаємодія підприємства з зовнішнім середовищем (це
реалізація продукції, зв’язок з іншими підприємствами, матерівльні,
енергетичні ресурси, податки).

Підприємство являє собою динамічну систему, воно може змінюватися,
переходити з одного типу в інше, але при цьому воно залишається системою
тому що має такі властивості:

результативність – здатність отримувати ефект, створювати необхідну
споживачу продукцію;

надійність – стійке функціонування, яке забезпечується внутрішніми
резервами, системою управління, зв’язком з іншими виробничими системами;

довготривалість – властивість виробничої системи напротязі довгого часу
зберігати результативність;

гнучкість – можливість виробничої системи пристосовуватися до змінних
умов зовнішнього середовища;

управляємість – допустимість тимчасової зміни процесів функціонування в
бажаному напрямі під впливом управлінських факторів.

Білет 9. Дати оцінку вимогам до організації та оснащення робочих місць

Робоче місце – це частина виробничої площі з розміщенням на ній
технологічного обладнання та інвентарю, яке необхідно для ефективного
використання робітником або бригадою визначеного виробничого завдання.
Організація робочого місця включає:

вибір раціональної спеціалізації робочого місця і його забезпечення
обладнанням, оснасткою та інвентарем;

створення комфортних умов праці;

раціональне планування;

безперебійне обслуговування робочого місця

Оснащення робочих місць визначається виробничим профілем,
спеціалізацією, ступенем механізації і автоматизації технологічних
процесів. Вимоги до системи обслуговування робочих місць

Плановість – раціональне розміще-ння всіх матеріальних елементів
виробництва на робочому місці

Попереджуваність – попередження всіх негативних дій та впливів при
обслговуванні робочих місць

Надійність – це здатність зберігати певні властивості протягом певного
часу

Комплектність – повний набір пре-дметів, явищ певного призначення

Економічність – це здатність та прагнення до індивідуалізму

Мобільність – це оперативність, здатність невідкладно та ефективно
здійснювати завдання

Білет 10. Охарактеризувати організацію забезпечення виробництва технол
оснащенням.

Інструментальне господарство – це сукупність загальнозаводських і
цехових підрозділів, які зайняті постачанням, виготовленням, ремонтом,
відновленням інструменту і технологічної оснастки, їх облік, зберігання
і видача в цехи і на робочі місця. Мета функціонування інструментального
господарства – це організація безперебійного забезпечення цехів та
робочих місць високоякісною технологічною оснасткою в потрібній
кількості і асортименті при мінімальних затратах на її проектування або
виготовлення, зберігання, експлуатацію, ремонт, відновлення та
утилізацію. Склад, характер і структура інструментального господарства
залежить від типу і масштабу виробництва, номенклатури і складності
інструменту. Завдання інструментального господарства:

Визначення потреби в інструменті

Планування його купівлі і виготовлення

Виробництво інструменту нових прогресивних конструкцій

Забезпечення інструментом виробничого процесу і технічної підготовки
виробництва нових виробів

Організація його раціональної експлуатації і технічний нагляд

Ремонт і відновлення інструменту

Організація, облік і зберігання

Аналіз ефективного використання інструменту

Вдосконалення організації і планування

Білет 11.Охарактеризувати сутність та системи нормування праці

Нормування праці – це процес по визначенню мінімально допустимого об’єму
продукції, яка виробляється за одиницю часу, співвідношення чисельності
працівників та обладнання, максимально допустимий час для виконання
конкретної операції в любій сфері діяльності, а також контроль і
стимулювання дорержання норм.

Зміст роботи по нормуванню праці:

аналіз виробничого процесу;

вибір оптимального варіанту технології виготовлення продукції;

правильна організація праці;

проектування режиму роботи устаткування та обладнання;

система обслуговування робочих місць;

режим праці та відпочинку;

впровадження та коректування організаційно-технічних умов виконання
технологічного та трудового процесу

Система норм праці

Норми праці Сутнісна характеристика

Норма часу Це затрати часу одного працівника (бригади) на виконання
одиниці роботи ( продукції) та обчислюється в людино-годинах

Норма виробітку Кількість одиниць продукції, яку повинен виготовити один
працівник (бригада) за певний відрізок часу, обчислюються в натуральних
одиницях і виражають необхідний результат діяльності працівників.

Норма обслуговування Кількість обладнання, робочих місць, одиниць
виробничої площі, які закріплені за одним працівником (бригадою) для
обслуговування

Норма чисельності Чисельність працівників, яка необхідна для виконання
первного об’єму роботи.

Норма управляємості Число робітників, які повинні підпорядковуватися
одному керівнику

Нормоване завдання Необхідний асортимент і об’єм робіт, який повинен
бути виконаний одним робітником (бригадою) за даний період часу.

Білет 12. Дати оцінку виробничої структури підприємства.

Виробнича структура підприємства.

В залежності від методів обробки виробів на підприємствах створюються
відповідні підрозділи, а в апараті управління – відповідні функції і
ланки. Кожне підприємство складається із виробництв, цехів, участків,
господарств, органів управління і організацій, які обслуговують
працівників підприємства. Чітка класифікація і встановлення зв’язків між
ними дозволяє організовувати хід виробництва і раціонально сформувати
структуру підприємства. Структура – це побудова або розміщення певного
об’єкта.

Структура підприємства ділиться на:

загальну

виробничу

Загальна структура підприємства являє собою склад виробничих ланок, а
також організації по управлінню підприємством і по обслуговуванню
працівників, тобто загальна структура – це:

органи управління – технічні, економічні, оперативно виробничі, служба
кадрів, бухгалтерія, служба маркетингу, служба МТЗ і інші;

виробнича структура;

організації по обслуговуванню працівників;

господарське харчування, пункти здоров’я, ЖКГ, бібліотека, дитячі
заклади, профілакторії, будинки відпочинку.

Виробнича структура – це частина загальної структури підприємства, а
саме виробничі підрозділи, які випускають продукцію, а також
обслуговуючі і допоміжні служби, які допомагають у випуску продукції.

Виробнича структура ділиться на цехи і господарства:

основні

допоміжні

обслуговуючі

побічні

Класифікаційна ознака Види робочих місць

Характер роботи стаціонарні

пересувні

Професійне пристосування для основних робітників

для допоміжних робітників

для ІТР

для службовців

Механоозброєність ручні

механізовані

автоматизовані

Основні підрозділи виробничої струкутри – це такі підрозділи, які
займаються випуском профільної продукції на підприємстві (заготівельні,
обробляючі і складальні.) Допоміжні підрозділи виробничої струкутри –
це такі підрозділи, які допомагають нормальному перебігу основних
виробничих процесів та безперебійному випуску основної продукції на
підприємстві (енергетичні, ремонтні, інструментальні.) Обслуговуючі
підрозділи виробничої струкутри – це такі підрозділи, які обслуговують
основні та допоміжні процеси для нормальної роботи підприємства та
безперебійного випуску продукції (складські, транспортні, тарні) Побічні
підрозділи виробничої струкутри – це такі підрозділи підприємства, які
перетворюють відходи від основного виробництва на товари народного
вжитку. На структуру підприємства впливають різні фактори, вона залежить
від виробничого процесу і випуску продукції, характеру і ступеня
спеціалізаіцї, масштабів виробництва, ступеня охоплення життєвого циклу
виробів.

Білет 13. Чинники виробничої структури.

У практичній діяльності фахівці, використовуючи термін «виробнича
структура підприємства», вкладають у нього дещо глибший зміст. Виробнича
структура підприємства являє собою склад виробництв, цехів та
господарств, їх технологічну взаємодію, порядок і форми кооперування,
співвідношення за кількістю робітників, вартістю устаткування, площею і
територіальним розташуванням.

Організаційне формування виробничої структури підприємства базується на
взаємозв’язках та відносинах певного складу основних, допоміжних цехів
та обслуговуючих господарств виробничого призначення, що зумовлені
технологією виготовлення продукції або надання послуг (рис. 6.2).

Виробнича структура підприємства залежить від таких чинників:

1. Конструктивні і технологічні особливості продукції. Вид продукції
визначає характер виробничих процесів, які, у свою чергу, впливають на
склад основних цехів, обсяг виготовлення продукції. Складність
конструкції та технології виготовлення виробів визначає відповідний
рівень різноманіття виробничих зв’язків та залежності, розгалуженість
структури.

2. Обсяг випуску продукції. Кількість виробів певного найменування,
типорозміру та виконання, що виготовляються чи ремонтуються
підприємством або його підрозділами протягом планового періоду визначає
формування відповідних за спеціалізацією та потужністю структурних
утворень. Збільшення обсягів продукції впливає на диференціацію
виробничої структури, ускладнює внутрішньовиробничі зв’язки. Так, на
великих підприємствах можуть створюватися кілька однорідних цехів.

3. Номенклатура продукції. Від неї залежить можливість пристосування
цехів та дільниць для виробництва тільки певної продукції або більш
різноманітної. Вузька номенклатура відносно спрощує виробничу структуру,
а широка значно її ускладнює.

4. Рівень автоматизації та механізації виробничих процесів. Збільшення
рівня спеціалізації сприяє однорідності випуску продукції, зменшенню
різноманітності цехів, спрощенню виробничої структури. Навпаки,
універсальність виробництва ускладнює структуру. Кооперування з іншими
підприємствами зменшує різноманітність виробничих процесів, що скорочує
склад цехів і спрощує зв’язки.

5. Рівень автоматизації та механізації виробничих процесів. Він
виявляється у створенні гнучкіших комплексно-автоматизованих та
автоматизованих цехів, які мають високу продуктивність і спеціалізацію.

6. Ступінь охоплення життєвого циклу виробів. Якщо крім підготовки
виробництва, безпосереднього процесу виготовлення виробів, їх
випробування, складування, транспортування передбачається також сервісне
обслуговування в процесі експлуатації, то це зумовлює створення
регіональних спеціалізованих підрозділів.

Білет 14. Принципи формування виробничих структур. Побудова виробничої
структури ґрунтується на вимогах принципів просторової організації
ідеального процесу, таких як: спеціалізація, пропорційність,
прямоточність. Під час побудови оптимальної структури виробничої системи
до її складу включаються тільки ті елементи і підсистеми, які
забезпечують економію ресурсів. На машинобудівних підприємствах основні
цехи та дільниці формуються залежно від характеру операцій, що
виконуються, та ступеня готовності предметів праці за такими принципами
спеціалізації: технологічний, предметний або змішаний
(предметно-технологічний). Технологічна форма спеціалізації розвивалася
поступово разом з підвищенням технічної озброєності, масштабів
виробництва, що спонукало його поділ на фази (стадії) з відокремлюванням
відносно самостійних підрозділів. У разі технологічної формі
спеціалізації виробничого підрозділу виконується тільки певна частина
однорідних операцій при широкій номенклатурі оброблюваних предметів
праці, які виходять з нього в стані напівфабрикату з подальшою обробкою
на інших стадіях для того, щоб стати готовим чи частковим продуктом.
(При цьому використовується однотипне устаткування, іноді близьке за
габаритами. Побудова предметної форми спеціалізації передбачає
концентрацію в основних цехах усіх операцій з отриманням часткових та
готових виробів.

Білет 15. Оцінка просторового розташування підприємства.

Для того щоб уявити виробничий процес у просторі треба об’єднання
організаційної та виробничої структури визначними є територіальні
зв’язки між ними. Принципи побудови та просторового розміщення
підприємства здійснює генеральний план підприємства. Розробляючи
генеральний план, ураховують такі принципи:

• забезпечення прямоточності просування предметів праці з одного
підрозділу до іншого за ходом технологічного процесу без зустрічних та
зворотних вантажопотоків;

• розміщення складів сировини та матеріалів з боку ввезення вантажів
поблизу заготівельних цехів, а складів готової продукції — з боку її
вивозу біля складальних цехів;

• розміщення допоміжних цехів за можливістю разом з основними цехами, що
споживають їх продукцію чи потребують послуг (інструментальні,
ремонтно-механічні та електроремонтні);

• переміщення вантажів переважно технологічним транспортом, що
забезпечує надійність та економічніший порівняно з транспортом
загального користування;

• скорочення протяжності енергетичних комунікацій і відповідно втрат у
мережах шляхом раціонального їх проектування та планування
(електромережі, паро-, водо- і газопроводи);

• усунення можливостей перетинання руху людей зі шляхопроводами,
комунікаціями, залізничними коліями, маршрутами проїзду транспорту
завдяки запланованому спорудженню переходів;

• групування однорідних за характером виробництва основних та допоміжних
цехів в особливі відокремлені блоки в одній будівлі, що зменшує розміри
території, скорочує довжину внутрішньозаводських шляхів та
комунікаційних ліній і, відповідно, витрати на транспортування,
благоустрій і огороджування території;

• створення окремих зон гарячих, енергетичних, холодних цехів та
загальнозаводських служб, що сприяє забезпеченню належних
організаційно-виробничих, санітарно-гігієнічних умов праці;

• урахування переважних напрямів повітря, найсприятливіших умов для
природного освітлення і провітрювання виробничих приміщень, а також
взаємного розташування будівель і відстані між ними відповідно до
встановлених санітарно-технічних та пожежобезпечних норм;

• уникнення несумісного розташування точних виробництв поряд з цехами,
дільницями, на яких технологічні процеси супроводжуються вібрацією
підлоги та грунту;

• використання рельєфу місцевості, урахування розташування залізничних
шляхів, високовольтних електричних мереж, житла та соціальної
інфраструктури.

Білет 16. Ох-ти структуру виробничого циклу

Важливими складовими виробничого циклу є технологічний і операційний
цикли, кожний з яких має свої особливості. Операційний цикл являє собою
час виконання однієї операції, протягом якого виготовляється одна
деталь, партія деталей або кілька різних деталей. Під технологічним
циклом розуміється час виконання технологічних операцій у виробничому
циклі. Структура виробничого циклу. Структура виробничого циклу
виготовлення будь-якої продукції складається з часу виробництва й часу
перерв. Час виробництва складається з тривалості виконання технологічних
операцій; допоміжних операцій: підготовчо-завершальних,
транспортно-складських, контрольних; природних операцій. Час перерв
ділиться на перерви в робочий час і в неробочий час. Останні так звані
регламентовані перерви (між змінами, на обід, святкові та вихідні дні).
Перерви в робочий час складаються з перерв партіонності,
міжопераційного, міжцехового і міжзмінного очікування. Перерви
міжцехового очікування виникають за різночасного виготовлення деталей,
що входять до одного комплекту, їх іноді називають перервами очікування
комплектації, вони можуть бути внутрішніми та міжцеховими. Тривалість
цих перерв багато в чому залежить від якості оперативно-виробничого
планування. Перерви в неробочий час зумовлені режимом роботи
підприємства, їх тривалість залежить від кількості вихідних, святкових
днів і робочих змін, тривалості перерв між ними, а також перерв на обід.
Перерви також бувають вимушеними з таких причин: незадовільна
організація виробництва на даному підприємстві (неналежна організація
робочих місць, невчасна подача матеріалів або інструменту, низька якість
технічної документації або затримка її підготовки, недоліки ремонту);
випадкові обставини, наприклад, затримка надходження матеріалу від
постачальника, вимикання електроенергії, аварії устаткування, брак
деталей.

Білет 18. Оцінка організації ремонтного господарства.

Організація ремонту господарства та послідовність проведення робіт

Аналіз виробництва та організація структури підприємства з точки зору
забезпечення пропорційності і прямоточності безперервність та
автоматичності виробничого процесу.

Аналіз рівня спеціалізації, комбінування з метею оптимізації параметрів.

Аналіз технологічного обладнання по так показниках :

Необхідність дох устатк.

Питома вага невстановненого устатк.

Пит вага устатк яке знаход в ремонті.

Пит вага зношеного устатк.

Серед. вік устат.

Коеф викор устат.

Коеф змінності роботи устат.

Аналіз акт частини устат ОФ.

Аналіз фондовіддачі.

Аналіз рівня механізації.

Розробка мікропідприємств по вдосконаленню форм орг-ії в-ва та виробн
структури п-ва.

Розробка заходів щодо кращого викор устат.

Розробка норм потреби облад., длязаміни його зношених частин,
технологічного переозб та капіт б-ва.

Розрахунок потреби взап.,частинах для облад.

Розрахунокпотреби в енерго носіях для ремонт., робіт.

Розрахун.,потреби у вироб площах для ремонт., робіт

Розрах., потреби в трудов ресурсах для робіт та ФОП.

Розрах ППРпо видах робіт.

Орг-ія ремонтних робіт.

Орг-ія між ремонтного обслуговування.

Орг-ія МТЗ ремоннтного Г-ва .

Контроль та стимулювання плану підвищ., ефектив., роботи ремонтного
г-ва.

Білет 19. Ох-ти види робочих місць.

Робоче місце – це частина виробничої площі з розміщенням на ній
технологічного обладнання та інвентарю, яке необхідно для ефективного
використання робітником або бригадою визначеного виробничого завдання.
Робоче місце – це первинна ланка виробничої структури підприємства.
Організація робочого місця являє собою комплекс міроприємств направлених
на створення на робочому місці всіх необхідних умов для
високопродуктивної праці, на підвищення його змістовності та охорону
здоров’я робітників. Організація робочого місця включає:

вибір раціональної спеціалізації робочого місця і його забезпечення
обладнанням, оснасткою та інвентарем;

створення комфортних умов праці;

раціональне планування;

безперебійне обслуговування робочого місця

Класифікація робочих місць

Спеціалізація робочих місць – це закріплення за робочими місцями
подібних деталооперацій, які згруповані по признаках
конструкторсько-технологічної подібності та точності обробки. Скорочення
номенклатури оброблюваних деталей або кількості виконуваних операцій на
робочому місці, тобто звуження його спеціалізації, сприяє вдосконаленню
трудових прийомів, підвищенню продуктивних навиків і культури праці,
підвищенню продуктивності праці. Основою спеціалізації робочих місць є
проведення роботи по уніфікації виробів та їх конструктивних елементів,
типізація технологічних процесів, скорочення номенклатури оброблювальних
деталей, підвищення рівня серійності та зменшення кількості переналадки
обладнання.

Білет 20 Розкрити цілі напрямки і завдання Орг. Праці.

організація праці — сукупність технічних, організаційних,
санітарно-гігієнічних заходів, що забезпечують ефективніше використання
робочого часу, устаткування, виробничих навичок і творчих здібностей
кожного члена колективу, усунення важкої ручної праці і здійснення
сприятливих впливів на організм людини.

Мета організації праці складається з двох взаємопов’язаних частин:
підвищити дохідність підприємства або коефіцієнт корисної дії робочої
системи, тобто виробляти більшу кількість продукції належної якості при
низьких витратах; гуманізувати працю шляхом зниження високого
навантаження на працівників та підвищення безпеки праці.

Економічні завдання передбачають досягнення максимальної економії живої
та уречевленої праці, підвищення продуктивності, зниження витрат на
виробництво продукції і надання послуг належної якості.

Соціально-психологічні завдання полягають у створенні сприятливих умов
праці і підвищенні культурно-технічного рівня працівників для
забезпечення високої їх працездатності і задоволення від роботи.

До основних практичних завдань організації праці належать:

— розроблення і поліпшення процесів, методів та умов праці;

— проектування і раціоналізація робочих місць, машин, інструментів.
допоміжних засобів, процесів обробки предметів праці з урахуванням
характеру трудових процесів.

Об’єктами організації праці є робочі системи (робочі місця) або системи
праці різної величини, ієрархічного рівня і складності.

На рівні робочих місць предметом організації є трудові рухи, дії,
прийоми (комплекси) та умови їх ефективного здійснення.

Напрями організації праці:

розподіл і кооперація праці,

організація й обслуговування робочих місць

нормування праці,

організація підбору персоналу та його розвиток,

оптимізація режимів праці і відпочинку,

раціоналізація трудових процесів та методів праці;

поліпшення умов праці;

зміцнення дисциплін праці;

мотивація та оплата праці.

Білет 21.

Організація трудових процесів.

Трудовий процес – це сукупність методів і засобів дії людини на предмет
праці за допомогою засобів праці з метою випуску матеріального чи
нематеріального продукту, який проходить у визначених природних або
штучних умовах. Трудовий процес є завершальним етапом або актом любого
управлінського, виробничого або творчого процесу і являється їх
серцевиною. “Сукупність методів та засобів дії людини” – це сума
взаємозв’язаних способів і прийомів теоретичних досліджень або
практичної діяльності (методи аналізу і синтезу, моделювання,
узагальнення, прийоми індукції та дедукції). “Предмети праці ” – це
об’єкт прикладання людської праці в процесі виробництва. “Засоби праці”
– це сукупність засобів, з допомогою яких люди перетворюють предмети
праці у продукти праці – споживчі товари. “Матеріальний продукт”- це
уречевлена цінність у вигляді майна, предметів, товарів. “Нематеріальний
продукт”- це цінності що не є речовим об’єктом, але мають вартісну
грошову форму.

“Визначені природні або штучні умови”- це умови, в яких протікають
процеси. Загальні етапи трудового процесу :

аналіз ситуації ( проблеми, плани робіт, програми, технології, задуми);

уявне представлення технології виконання роботи, можливість дії факторів
зовнішнього середовища, прогнозування результатів процесу;

підготовка робочого місця і забезпечення його всім необхідним
(матеріальними ресурсами, робочою сило, інформацією, технологією);

виконання роботи – безпосередній трудовий процес;

оформлення результатів роботи;

здача та впровадження роботи;

стимулювання хороших результатів роботи

Організувати трудовий процес — це значить об’єднати в просторі та часі,
по кількості та якості предмет праці, засіб праці та живу працю.

Білет 22. Ох-ти не потоковий метод ОВ

Методи організації виробництва – це спосіб здійснення виробничого
процесу, який являє собою сукупність засобів і прийомів його реалізації
і характеризується рядом принципів, головним з яких є взаємозв’язок
послідовність виконання операцій технологічного процесу з порядком
розміщення обладнання і ступінь безперервності виробничого процесу. Три
методи організації виробництва:

1) непотоковий (одиничний);

2) потоковий;

3) автоматизований;

Непотоковий метод організації виробництва – це виробництво без певної
послідовності технологічного процесу та характеризується слідуючими
паказниками:

1)всі робочі місця розміщуються по однотипних групах обладнання без будь
– якого зв’язку з послідовним виконанням операцій;

2)на робочих місцях обробляються різні по конструкції і технології
виготовлення предмети праці, так як їх випуск обчислюється одиницями;
3)технологічне обладнання в основному універсальне; 4)деталі
переміщуються в процесі виготовлення складними маршрутами, у зв’язку з
цим виникають великі перериви в оборобці із – за очікування їх на
проміжних складах і в підрозділах відділів технічного контролю. Кожний
робітнпик отримує деталь для виготовлення слідуючої операції не з
попередньої операції, а з проміжного складу або від контролера ВТК.
Непотоковий метод організації виробництва використовують переважно в
одиничному і серійному виробництвах. Залежно від номенклатури виробів та
їхньої кількості він може мати різні модифікації: одинично –
технологічне непотокове виробництво – це виробництво окремими одиницями
або невеликими партіями, які не повторюються та передаються далі по
технологічниму процесу; партіонно-технологічне непотокове виробництво –
це виробництво певними партіями, які постійно повторюються; предметно –
групове непотокове виробництво –це виробництво, при якому вся сукупність
предметів праці розподіляється на технологіно подібні групи.

Переваги непотокового виробництва:

використовується в одиничному та дрібносерійному виробництві;

при партіонно-технологічному методі організації виробництва зменшується
кількість переналагоджень устаткування, внаслідок чого поліпшується його
використання;

зменшуються затрати на використання устаткування, так як воно
універсальне;

при предметно-технологічному методі організації виробництва створюються
спеціалізовані дільниці, на яких можна використовувати автоматизацію та
механізацію виробництва.

Недоліки непотокового методу виробництва:

устаткування в непотоковому виробництві універсальне (дороге
обладнання);

робітники – універсали високої кваліфікації ( витрати на зарплату
високі);

послідовне поєднання операцій поряд зі складними маршрутами збільшує
тривалість виробничого циклу;

додаткові витрати на складські приміщення;

збільшення об’ємів незавершеного виробництва знижує оборотність
оборотних коштів.

Білет 23. Оцінка комплексної підготовки виробництва до нової продкції.

Організаційна підготовка виробництва — це сукупність взаємопов’язаних
організаційно-економічних та соціально-психологічних процесів на всіх
стадіях та етапах комплексної підготовки виробництва, що забезпечують
готовність підприємства до створення та освоєння необхідного обсягу
продукції заданого рівня якості в установлені терміни з найменшими
витратами. Комплекс робіт з організаційної підготовки виробництва
здійснюється паралельно й взаємозалежно з конструкторською та
технологічною підготовкою з безпосередньою участю відділів головного
конструктора, головного технолога, головного механіка та майже всіх
функціональних підрозділів підприємства. Основні етапи організаційної
підготовки виробництва:

1) передвиробничі тонові розрахунки:

2) удосконалення виробничої структури

3) реорганізація системи управління:

4) забезпечення технічної готовності підприємства до випуску нових
виробів5) комплектування робочих кадрів

6) перспективне та оперативне планування

7) організація переходу на випуск нового виробу

8) організація ефективної експлуатації нового виробу

Щоб досягти найефективнішого результату організаційної підготовки
виробництва, доцільно розробляти цільові організаційні проекти створення
та освоєння нової техніки. У системі комплексної підготовки виробництва
освоєння нової продукції є завершальною стадією. Стадія освоєння нової
продукції — це сукупність різноманітних процесів та робіт з перевірки і
вдосконалення конструкцій та технології до встановлених технічних вимог,
а також опанування нових форм організації виробництва. Стадія освоєння
виробництва є початковим етапом промислового виробництва нової
продукції. У процесі освоєння досягаються заплановані обсяги
виробництва, намічені економічні показники і проектні техніко-економічні
параметри продукції, що випускається. Для промислового виробництва
характерне різноманіття методів та етапів освоєння нових видів продукції
для різних виробничих і організаційно-економічних умов. Серед основних
етапів: технічне, виробниче та економічне освоєння. У виробничій
практиці існує дві основні форми переходу на випуск виробів: зупинкою і
без зупинки виробництва. При цьому в кожній з цих форм виділяються:
послідовний, паралельний та паралельно – послідовні методи.

Білет 24. Організаційні типи виробництва .переваги і недоліки.

Особливості діяльності підприємств, специфіка конкретних технічних та
організаційних рішень залежить від типу виробництва. Тип виробництва –
це класифікаційна категорія виробництва, яка враховує такі його
властивості, як широта номенклатури, регулярність, стабільність і обсяг
випуску продукції. Є три типа виробництва: одиничне, серійне, масове.
Одиничне виробництво характеризується широкою номенклатурою продукції,
малим обсягом випуску однакових виробів, повторне виготовлення яких не
передбачається. Серійне виробництво має обмежену номенклатуру продукції,
виготовлення виробів періодично випускається певними серіями і сумарний
випуск може бути досить значний. Масове виробництво характеризується
вузькою номенклатурою продукції, великим обсягом безперервного і
тривалого виготовлення однакових виробів. Окремо виділяють дослідне
виробництво, що в ньому виготовляють зразки, партії виробів для
проведення дослідницьких робіт, випробувань, доопрацювання конструкції.
Дослідне виробництво близьке до одиничного. За ознаками типу виробництва
можна характеризувати виробничі підрозділи: від робочого місця до
підприємства взагалі. При цьому важливою кількісною характеристикою є
рівень спеціалізації робочих місць, який обчислюється за допомогою
коефіцієнта закріплення операцій.

Характеристика Тип виробництва

Одиничне Серійне Масове

Широка номенклатура виробів Необмежена Обмежена кількістю типів Один
тип

Постійність виготовлення Не повторюється Періодично повторюється
Постійно випускається

Рівень спеціалізації робочих місць Різні операції К3.0 > 40
Обмежені операції 40>К3.0>20 Одна операція К3.0 = 1

Рівень спеціалізації устаткування Універсальне Універсальне і
спаціальне Спеціальне

Принципи розміщення робочих місць Технологічний Технологічний і
предметний Предметний

Рівень кваліфікації робочих Високий Середній, високий на автоматичних
системах Невисокий на простих операціях, високий на автоматичних

Порівняльна характеристика типів в-ва.

Білет 25. Оцінка видів виробничих процесів та їх класифікація.

Виробничий процес – це сукупність взаємозв’язаних процесів праці і
природних процесів, в результаті яких вихідна сировина і матеріали
перетворюються в готову продукцію.

Класифікація виробничих процесів

Класифікаційна ознака Види виробничих процесів

По призначенню основні; допоміжні; обслуговуючі

По характеру об’єкта виробництва прості; складні

За перебігом в часі безперервні; дискретні

За рівнем оснащеності ручні; машино — ручні; машинні; автоматичні.

Основні – це технологічні процеси, які перетворюють сировину і матеріали
в готову продукцію, на випуску якої спеціалізуються дане підприємство.
При їх виконанні змінюються форми і розміри праці, його внутрішня
структура, вид і якісна характеристика матеріалу. До них відносять і
природні процеси, які проходять під дією сил природи без участі праці
людини, але під її контролем ( природня сушка деревини, застигання
металу). Допоміжні процеси – допомагають безперебійному протіканню
основних виробничих процесів. Отримана таким чином продукція
використовується на підприємстві для обслуговування основного
виробництва. Обслуговуючі процеси – створюють умови для успішного
виконання основних і допоміжних (транспортні операції, обслуговування
робочих місць, складські операції, контроль якості продукції). Прості –
це процеси, які складаються з послідовно виконаних операцій. Оброблені
деталі обов’язково мають технологічну подібність. Складні – це процеси,
які складаються з послідовно і паралельно виконаних операцій. Дискретні
– це процеси, які характеризуються циклічністю виготовлення виробів.
Безперервні – це процеси, які характерні для виробництв, яка не має
закінченого обсягу та форми, а тому не потребує циклічності. Ручні – це
процеси, які здійснюються безпосередньо працівником, фізичні зусилля
котрого є основним джерелом енергії. Механізовані – це процеси, які
виконуються працівником за допомогою машин. Автоматизовані – це процеси,
які виконуються машинами під наглядом працівника. Автоматичні – це
процеси, які виконуються машинами без участі працівника за заздалегідь
розробленою програмою. Головною складовою виробничого процесу є
технологічний процес – це сукупність дій зі зміни та визначення стану
предмета праці.

Біл 26 Принципи раціональної організації виробничого процесу.

Раціональна організація виробничого процесу і всіх його частин
складається на основі ряду принципів, а саме:

1.Диференціація виробництва – це розподіл виробничого процесу на окремі
технологічні процеси, операції, переходи, прийоми. Але необхідно мати на
увазі, що ручні операції не можна піддавати надмірній диференціації, так
як це приводить до надмірної стомлюваності на робочих місцях за рахунок
монотонності і високої інтенсифікації їх праці. Крім того велика
кількість операцій приводить до лишніх затрат на встановлення,
кріплення, зняття деталей на робочому місці. 2.Концентрація виробництва
— це дії, пов’язані з об’єднанням, з’єднанням, зосередженням великих
виробничих підприємств в одному місці за певними виробничими ознаками з
метою досягнення більших економічних результатів. 3.Інтеграція
виробництва — це розвиток та взаємне доповнення структурних підрозділів
підприємства з метою більш ефективного використання ресурсів і більш
повного задоволення потреб споживачів в товарах та послугах.
4.Спеціалізація – на кожному виробничому підрозілі (цех, участок, робоче
місце) закріплена номенклатура продукції або виконання технологічних
однорідних робіт для виготовлення продукції. Підвищення ступеня
однорідності виконуючих робіт створює умови для застосування
спеціального обладнання, більш прогресивної технології, а це в свою
чергу дозволяє підвищити продуктивність праці і знизити затрати на
виробництво. Але ціле напрямлена організація виробництва в ряді випадків
потребує оволодіння суміжними робочими професіями, які визнані
монотонністю праці. 5.Паралельність – це одночасне виконання окремих
частин виробничого процесу по виготовленню виробу. Це дозволяє одночасно
виконувати декілька робіт, наприклад машинна обробка деталі і контроль
якості. 6.Пропорційність – вимагає відповідності продуктивності в
одиницю часу всіх виробничих підрозділів — основних, допоміжних,
обслуговуючих. Досягнення пропорційності засноване на нормах, коли
продуктивність обладнання на всіх технологічних операціях пропорційна
трудомісткості обробки продукції на всіх операціях. 7.Безперервність –
скорочення переривів в процесі виробництва. Це дає можливість
скорочувати терміни виготовлення продукції в заданому ритмі. Ступінь
безперервності – відношення тривалості технологічної частини виробництва
до його повної продовжуваності. 8.Ритмічність – випуск продукції в рівні
проміжки часу однакової кількості. Ритмічність забезпечується високою
технологічною дисципліною, раціональною організацією забезпечення
робочих місць, надійна робота обладнання, застосування прогресивних
систем оперативного планування і управління. Вона дає змогу раціонально
використовувати всі виробничі ресурси підприємства, поліпшувати
фінансовий стан підприємства. 9.Прямолінійність – забезпечення
найкоротшого шляху проходження предметів праці по всіх стадіях і
операціях виробничого процесу. 10.Автоматичність – автоматизація
виробничих процесів, яка дає можливість збільшувати випуск продукції за
рахунок економії живої праці, заміна ручної праці на інтелектуальну
працю операторів, наладчиків. Ступінь автоматизації – це відношення
трудомісткості робіт виконаних автоматичним способом до загальної
трудоємкості робіт. 11.Гнучкість – мобільний перехід на випуск нової
продукції. Воно забезпечує скорочення часу і затрат на переналадку
обладнання. Ступінь гнучкості – кількість затраченого часу і
необхідність додаткових розходів при переході на нову продукцію.
12.Електронізація – використання швидкодіючих машин. В результаті цього
забезпечується гнучкість, підтримується ритм і рівномірність ходу
виробництва. Найбільш ефективне ЕВМ з програмним забезпеченням.

Білет 27. Переваги та недоліки потокового методу ОВ

Потоковий метод виробництва – це такий метод, при якому предмет праці в
процесі обробки проходить по встановленому найкоротшому маршруту з
заздалегідь фіксованим темпом. Найважливіша умова поточної організації
виробництва є концентрація в одному виробництва випуску однакової або
конструктивно – технологічно подібної продукції.

Переваги потокового виробництва:

зниження трудомісткості продукції;

використання прогресивної технології та техніки;

оптимальний режим роботи;

висока продуктивність праці;

повне використання робочого часу;

відсутність простоїв для переналадки обладнання;

відсутність міжопераційних простоїв напівфабрикатів;

планове виконання завдань;

спеціалізація робочих місць;

зниження витрат на виробництво;

скорочення випуску браку;

Недоліки потокового методу виробництва :

жорстка регламентація праці;

однотипна праця;

зниження працездатності робітників;

швидка втомлювальністьробітників;

немає перспективи росту працівників

Білет 28. Ох-ти організацію обслуговуючих господарств на підприємстві.

Завдання транспортного господарства. Основними завданнями транспортного
господарства є швидке і безперебійне пересування предметів праці, палива
та готової продукції відповідно до вимог виробничого процесу/ефективне
використання транспортних засобів і праці транспортних робітників;
механізація й автоматизація транспортних і вантажно-розвантажувальних
операцій зниження собівартості транспортних операцій; забезпечення
суворої узгодженості технологічних і транспортних операцій; постійне
підтримування транспортних засобів у робочому стані.,

Виконання поставлених завдань залежить від правильної організації
транспортного господарства, чіткого планування роботи транспорту,
обґрунтованого вибору транспортних засобів, підвищення рівня механізації
та автоматизації вантажно-розвантажувальних робіт. До складу
транспортного господарства великого промислового підприємства можуть
входити цехи (дільниці): залізничний, річковий, автотранспортний,
авіаційний, вантажно-розвантажувальний. Виробничі підрозділи
підприємства також можуть мати у своєму складі внутрішньовиробничий
транспорт. За видом і призначенням транспорт поділяється на:
залізничний, водний, автомобільний, авіаційний, механічний,
трубопровідний, пневматичний, гідравлічний, підйомно-транспортний.
конвеєрні пристрої та ін. За характером дії транспорт може бути
періодичної і безперервної дії. За видами виконуваних робіт розрізняють:
міжцеховий транспорт і внутрішньоцеховий транспорт. За напрямом
переміщення вантажів внутрішній транспорт поділяється на:
горизонтальний, вертикальний, горизонтально-вертикальний, похилий, їх
можна розділити на дві основні групи: стаціонарні транспортні пристрої;
рухомі транспортні засоби. Мета і завдання матеріального забезпечення.
Основна мета складського господарства полягає в забезпеченні збереження
сировинних і матеріальних ресурсів та готової продукції. До завдань
складського господарства належать: організація оформлення матеріальних
цінностей при прийманні; створення належних умов їх збереження; облік і
регулювання запасів; своєчасне забезпечення виробничих підрозділів
сировиною, матеріалами, устаткуванням, запасними частинами,
комплектуючими виробами; підготовка готової продукції до відправлення;
скорочення витрат на складські операції й обслуговування складів;
підвищення продуктивності праці та поліпшення умов праці робітників, що
обслуговують склади.

Складське господарство виконує такі функції: І) приймання матеріальних
цінностей; 2) підготовка і відпуск матеріальних засобів у виробництво і
відправлення за межі підприємства; 3) підготовка складських приміщень і
площ; 4) приймання від виробничих підрозділів готової продукції за
кількістю, асортиментом і ґатунком з оформленням документів: 5) відпуск
готової продукції споживачам за номенклатурою, асортиментом, кількістю і
якістю з оформленням відповідної документації; 6) розроблення і
реалізація заходів щодо вдосконалювання тарно-складського господарства,
вантажно-розвантажувальних робіт, механізації й автоматизації складів;
7) вирівнювання рівня запасів шляхом їх регулювання.

Ефективність виробничої системи залежить не тільки від удосконалювання
виробничих і транспортних процесів, а й оптимально організованого
складського господарства. На великому промисловому підприємстві
створюється складна мережа складів зі спеціальними пристроями й
устаткуванням для переміщення, штабелювання і збереження матеріалів, а
також з ваговим і вимірювальним устаткуванням, обчислювальною технікою,
протипожежними засобами.

Білет 29. Організація енергетичного забезпечення підприємства.

Енергетичне господарство промислового підприємства – це допоміжний
участок підприємства, який являє собою складну систему процесів
виробництва, перетворення, розподілу та використання всіх видів
енергетичних ресурсів. Енергетичне господарство забезпечує підприємство
різними видами енергії і енергоносіїв, здійснює монтаж, експлуатацію і
ремонт енергообладнання у виробничих цехах та підрозділах підприємства
при дотриманні техніки безпеки та вимог до якості і економічності
енергоносії. Основні види енергії:

електрична енергія (більше 30% всієї енергії) – забезпечення
здійснюється за допомогою районних енергетичних систем та власних
електростанцій;

теплова енергія – пар та гаряча вода поступають від територіальних
тепломереж, також широко використовуються вторинні енергоресурси (
теплота від нагріву печей, водяне та випарювальне охолодження );

забезпечення стисненим повітрям – здійснюється децентралізовано за
допомогою компресорних установок, які передають на робочі місця стиснене
повітря для пневмозажимів, формовочних машин;

водозабезпечення – для виробничих, господарських та побутових потреб
використовують воду в значних кількостях, при організації
водозабезпечення важливе питання відводиться екологічності та повторному
використанню води;

газозабезпечення – використання твердого (вугілля, кокс), рідкого
(мазут, дизпаливо, бензин) та газоподібного (природний газ, кисень,
ацетилен, вуглекислий газ) палива.

До енергоресурсів відноситься:

електричний струм;

натуральне паливо;

пара;

зріджене повітря;

природний газ;

гаряча вода та конденсат;

вода під тиском.

Правильна організація системи енергозабезпечення базується на надійності
і безперебійності енергозабезпечененням. Перерви в енергозабезпеченні
ведуть до порушення виробничого процесу та до економічних втрат. Процес
виробництва, розподілу і потреби енергії являється єдиним енергетичним
процесом в якому всі елементи взаємопов’язані. Структура та об’єм
енергозабезпечення підприємства залежить від виду продукції,
технологічного процесу, виробничої потужності.

Енергетичне господарство поділяється на:

загальне – це генеруючі, перетворюючі та виробляючі установки, які
об’єднані в цехи – теплосиловий, електросиловий, газовий,
електромеханічний, слабострумовий;

цехове – це первинні прийомники – термопечі, станки,
підйомно-транспортне обладнання

Біл 30. Суиність виробничого процесу

Поняння виробничого процесу. Основні і допоміжні процеси.

Виробничий процес – це сукупність взаємозв’язаних процесів праці і
природних процесів, в результаті яких вихідна сировина і матеріали
перетворюються в готову продукцію.

Виробничий процес складається з сукупності таких складових частин та
понять:

предмет праці – це предмет над яким працює людина для створення
проміжного або кінцевого продукту з метою забезпечення визначених
потреб;

засоби праці – частина засобів виробництва або основного капіталу за
допомогою якого людина впливає на предмет праці;

жива праця – безпосередньо працівник, який за допомогою засобів праці
впливає на предмет праці з метою його перетворення і задоволення
визначених потреб;

простір – місце де проходить виробничий процес, одна з форм діалектичної
єдності простору та часу;

час – тривалість виробничого процесу, одна з форм діалектичної єдності
простору та часу;

задоволення потреб – виготовлення продукції, надані послуги або виконані
роботи для задоволення визначених потреб у відповідності з плановими
документами або особистою ідеєю

Білет2. Організаційно-виробнича структура енергогосподарства великого

господарства.

Білет 3 . Структура ремонтного господарства підприємства.

Білет 4. структура інструментального господарства.

Білет 5. схема генерального плану підприємства.

Білет 6.Скласти виробничу структуру підприємства.

Білет 7, 8, 9,10. Види виробничих структур підприємств А — цехова,

Б — безцехова, В — корпусна, Г — комбінатська

Білет11.Скласти порівняльну таблицю характеристик організаційних

типі виробництва.

Білет 12. Скласти структуру формування трудового процесу

Білет 13 .Скласти схему лінійного розташування устаткування і

Маршрути руху робітника при багатоверстатному обслуговуванні.

Білет 14.Скласти схему змішаного розташування устаткування і

маршрути руху робітника при багатоверстатному обслуговуванні.

Білет 15. Скласти схему виробничої функції підприємства

Білет 16. Скласти схему взаємозв’язку функції виробництва,

функції маркетингу та функції фінансів.

Білет 18. Скласти структуру виробничої системи.

Білет 19. Скласти схему класифікації продукції за ознаками застосування

Білет 20. Скласти схему видів технологічних процесів.

Білет 23. Скласти структуру виробничих процесу.

Білет 22. Скласти схему взаємозв’язків принципів раціональної

організації виробничого процесу.

Білет 24.Скласти схему кутового розташування устаткування

і маршрути руху робітника при багатоверстатному обслуговуванні.

Білет 25.Скласти схему кільцевого розташування устаткування і

маршрути руху робітника при багатоверстатному обслуговуванні.

Білет 26.Скласти схему П — подібного розташування устаткування

і маршрути руху робітника при багатоверстатному обслуговуванні.

27. Скласти графік зміни працездатності робітника протягом

робочої зміни.

Білет 28.Скласти загальну класифікацію часу роботи робітника.

Білет 29.Скласти структуру нормованого і ненормованого робочого часу.

Білет 30.Скласти схему структури загального часу тривалості

виробничого процесу.

Похожие записи