Реферат на тему:

Шкідники й хвороби — загроза незахищеним рослинам

Захист сільськогосподарських рослин від шкідливих організмів став
обов’язковим елементом технологій інтенсивного землеробства. Раціональне
використання засобів захисту рослин від шкідників, хвороб і бур’янів
зменшує (подекуди на 15–30% і більше) втрати врожаю, підвищує його
якість.

Заходи захисту рослин планують на підставі прогнозів поширення та
економічного значення шкідливих комах, хвороб, бур’янів. Так, у
поточному році в Україні передбачено захистити 31,6 млн га посівів
сільськогосподарських культур, із них біологічним методом — 1,3 млн га.
Для цього сільгоспвиробники планують закупити хімічних засобів 23–25
тис. т проти 22 тис., використаних торік для захисту 28,6 тис. гектарів.

Основні принципи й технологічні процеси захисту рослин започатковано
програмою “Захист рослин 2008–2015 рр.”, яку розробила Головна державна
інспекція захисту рослин і затвердило Мінагрополітики України. Під час
організації робіт, вибору строків і обсягів їхнього проведення виходять
із прогнозів розвитку конкретних найшкодочинніших видів. Вирішального
значення при цьому надають чинникам середовища, що визначають умови
життя, серед яких важливими є кормові ресурси й погодні умови, що
впливають на фазову мінливість, а також темпи розвитку й загальний стан
популяцій шкідливих організмів. За сприятливого збігу цих чинників
спостерігаються інтенсивне розмноження шкідників і розвиток патогенів, а
також висока їхня живучість. З’ясуванням зазначеного якраз і займаються
спеціалісти державних інспекцій захисту рослин, здійснюючи
фітосанітарний моніторинг шкідливих організмів в агроценозах.

Беручи до уваги ці дослідження, фітосанітарну ситуацію торішньої
вегетації можна характеризувати як помірно напружену. Надзвичайний стан,
пов’язаний зі спалахами масового розмноження шкідників і епіфітотіями
хвороб, на великих площах не виникав. Однак деякі з понад 400
ентомологічних і фітопатологічних об’єктів, за якими ведуть
фітосанітарний нагляд спеціалісти нашої служби, завдали неабияких
клопотів сільгоспвиробникам, і вони мусили вкладати додаткові кошти для
збереження врожаїв.

Передусім, це багатоїдні шкідливі комахи, накопичення яких у
надпороговій кількості спостерігається в природі за тривалого
нераціонального використання землі (порушення сівозміни, спрощені
технології підготовки грунту, висока забур’яненість, незбалансованість
удобрення грунтів тощо), виведення з обігу значної частки земель і
потепління клімату.

Більшість із цих фітофагів слабо піддаються регулюванню чисельності
через наявні, часом недосконалі методи та засоби захисту посівів. Це
підгризаючі совки, стебловий і лучний метелики, грунтові шкідники
(личинки чорнишів і коваликів, травневих і червневих жуків). Усі вони
цьогорічної вегетації повсюди розвиватимуться та поширюватимуться в
посівах більшості сільськогосподарських культур, яким осередково
завдаватимуть значних пошкоджень у разі невчасного або неякісного
реагування господарників.

Підгризаючі совки (озима, оклична, іпсилон) розповсюджені в усіх зонах
на просапних, овочевих та озимих культурах (зернових колосових і
ріпаку). Збільшується чисельність цих шкідників у Вінницькій,
Житомирській, Київській, Кіровоградській, Луганській, Львівській,
Сумській, Харківській, Хмельницькій областях, де зафіксовано осередки
значних пошкоджень посівів і збільшення щільності зимуючого запасу
шкідників. Загибель значної частки зимуючих гусениць за їхнього доброго
фізіологічного стану та теплої цьогорічної зими малоймовірна.

Посівам кукурудзи, площі під якою в країні планують збільшити до 2,3 млн
га, окрім совок, повсюди загрозою буде стебловий (кукурудзяний) метелик,
який, до того ж, пошкоджуватиме просо, сорго, соняшник, хміль, суданку
тощо. Цей фітофаг уразить кукурудзу, насамперед у Лісостепу (Вінницька,
Київська, Полтавська, Харківська, Черкаська обл.), в Степу (Донецька,
Запорізька, Кіровоградська, Миколаївська, Херсонська обл.), подекуди на
Поліссі (Івано-Франківська, Сумська, Чернігівська області).

У зазначених вище областях останнім часом спостерігається ріст популяції
і підвищена шкодочинність кукурудзяного метелика, зокрема в повторних
посівах товстостеблових культур і за безполицевого обробітку грунту.

Лучний метелик, місцева популяція якого перебуває в депресивному стані,
а загальний ступінь загрози характеризується як слабкий (Кз =0,01), може
створити істотну загрозу багаторічним травам і деяким просапним
культурам (кукурудза, соняшник) в осередках Дніпропетровської,
Донецької, Запорізької, Миколаївської, Одеської та інших областей Степу
й деяких Лісостепу (Харківська, Черкаська обл. тощо), де йому слід
приділити особливу увагу.

Скрізь у посівах слід очікувати масового розвитку та шкодочинності
листогризучих совок, насамперед капустяної, совки-гамма, С-чорне — у
Лісостепу та Поліссі, бавовникової, помідорної (карадрина), городньої —
у Степу. Цьому сприяють добра перезимівля численного запасу фітофагів,
тепла помірно волога погода вегетації та квітуча рослинність, яку в
період льоту метелики знаходять у необмеженійкількості на незораних
полях.

Для захисту посівів від зазначених вище комах (совки, метелики)
передбачається використання комплексу заходів, серед яких резонансного
значення набуває біологічний. Зокрема, використання корисної
комахи-трихограми, яке розроблено в 66 спеціальних державних та
держрозрахункових біологічних лабораторіях, що спроможні за потреби
виробити цього біологічного агента на площу 4,7 млн га. Цей напрям
діяльності започатковано в проекті державної “Програми біологізації
землеробства на період до 2012 р.”, якою передбачено заходи щодо
виведення України на прогнозований середньоєвропейський рівень розвитку
біологізації землеробства через щорічне виробництво 11–13 млн
гектаронорм ентомологічних і мікробіологічних засобів захисту рослин.

У степових і деяких лісостепових областях поширюватиметься сарана.
Зокрема, із стадних видів — італійський прус (передусім, в АР Крим), із
нестадних — види кобилок (блакитнокрила, чорносмугаста, хрестовичка мала
тощо). У популяції саранових, за даними щодо чисельності живих особин та
зимуючого запасу, останні два роки окреслилася динаміка збільшення
чисельності в ареалі шкідників через суху спекотну погоду під час
вегетації. Це сталося найперше в степових і деяких лісостепових
областях, насамперед, в АР Крим, Запорізькій, Донецькій, Луганській,
Одеській, Херсонській областях. Потрібний систематичний контроль
динаміки та регулювання чисельності зазначених вище шкідників і
перелітної сарани місцевих популяцій та можливого прильоту із сусідніх
східних країн, зокрема в наші південно-східні регіони.

Вирощуванню зерна в країні надають пріоритетного значення. Отже,
збереження посівів і врожаю на величезних площах зернових культур
значною мірою забезпечуватиме виконання поставлених завдань. Зерновими
колосовими культурами зайнято понад 12 млн га, із них озимою та ярою
пшеницею — 7 млн гектарів.

Окрім згаданих вище багатоїдних, посіви зернових населятимуть специфічні
шкідники, весь розвиток яких тісно пов’язаний саме з цими культурами.
Найшкодочиннішими з-поміж них є клоп шкідлива черепашка. Зростання
чисельності та шкодочинності його зафіксували, насамперед, у Степу,
зокрема, в Донецькій, Дніпропетровській, Запорізькій, Кіровоградській,
Миколаївській, Одеській, Харківській, Херсонській областях та АР Крим.
Зростає кількість клопа і в прилеглих до центральної частини Степу
Вінницькій, Київській, Полтавській, Черкаській областях, де розмноженню
фітофага сприяли кліматичні умови останніх років, зокрема, спека навесні
— влітку, через що його шкодочинність у цих регіонах набуває
загрозливого характеру.

Пошкодженість зерна клопами у більшості цих областей коливалася торік
від 3–5 до 5–10%, а в партіях з незахищених посівів до 20–30%, що
спричинило зниження якості зерна та втрат кондиції сильної і цінної
пшениць, яке уможливлюється вже за 2–3% пошкодженого зерна.

Вчасне регулювання чисельності клопа завдяки обприскуванню інсектицидами
забезпечує збереження кількісного складу та якості зерна. При цьому
ефективно знешкоджуються й супутні шкідливі комахи, зокрема хлібні жуки,
жужелиця, злакові попелиці, пшеничний трипс та інші, розмноження яких
може бути масовим в осередках більшості зерносійних областей Степу,
Лісостепу, подекуди Полісся.

Водночас, за умов вегетації останніх років, через порушення сівозміни,
поверхневий обробіток грунтів, висівання насіння нестійких сортів та
непротруєння його спостерігається інтенсивне ураження зернових колосових
культур різноманітними шкодочинними хворобами. Найпоширеніші серед них:
борошниста роса, септоріоз, кореневі гнилі, іржасті, а також сажкові,
фузаріоз, альтернаріоз, інші хвороби колосу. Ці хвороби, ймовірно,
дошкулятимуть скрізь у посівах цьогорічної вегетації за умов теплої
вологої погоди, сприятливої для розвитку більшості з них.

Спеціалісти та сільгоспвиробники для забезпечення здорового стану
посівів мають зважати на той факт, що запаси інфекції більшості згаданих
хвороб перебувають у грунті, рослинних рештках і насінні. Звідси
випливають відповідні, передусім імуногенетичні, агротехнічні та
організаційно-господарські, а надалі хімічні (протруєння насіння,
обприскування посівів), заходи, передбачувані відповідними
технозахисними системами.

Під час відновлення весняної вегетації — кущіння озимих зернових культур
обов’язковим оздоровлювальним заходом є боронування посівів упоперек
рядків і прикореневе підживлення азотними та іншими мінеральними
добривами, що поточної ранньої весни має бути вже зробленим.

Внесення азотних добрив (регенеративне підживлення) на другому й
третьому етапах органогенезу підвищує густоту стеблостою й збільшує
кількість члеників колосового стрижня. При цьому бажано внести 30% азоту
(N30–60) повної його норми. Добре розкущені посіви після кращих
попередників о цій порі підживлювати недоцільно. Друге підживлення —
50%, або N50-90 повної азотної норми, здійснюють на початку виходу
рослин у трубку для кращого росту бічних стебел. Воно важливе для
продуктивності колосу, тобто врожайності озимої пшениці (продуктивне
підживлення). Третє підживлення — від фази колосіння до наливання зерна
— впливає на врожайність і якість, N30–60 (якісне). Норму другого й
третього внесення азоту встановлюють за результатами листкової
(тканинної) діагностики. Щоб не втратити азот, не рекомендують вносити
добрива на сухий грунт за високої температури (понад 20°C), зокрема на
розріджених, слабко розкущених посівах. Калійно-фосфорні добрива вносять
восени.

Слід мати на увазі, що внесення добрив, зокрема під озиму пшеницю, після
добрих попередників за відповідних погодних умов може спричинити істотне
збільшення ураження листя рослин культури комплексом хвороб, від чого,
за відсутності оздоровлювальних заходів, уможливлюються втрати врожаю
(Ю. Красиловець, Інститут рослинництва ім. Юр’єва УААН).

Максимальна віддача мінеральних добрив можлива в разі використання їх в
єдиному технологічному циклі із засобами захисту рослин, зокрема з
ліквідацією бур’янів, за сильного засмічення якими врожайність озимої
пшениці зменшується на 25–30%. Бо бур’яни — конкуренти культурних рослин
у боротьбі за поживні речовини, воду, світло. Це безпосередні паразити,
що “пожирають” наш урожай. Боротьбу з ними в посівах зернових культур
слід починати у фазі повного кущіння (другий-третій етапи), коли бур’яни
чутливіші до гербіцидів.

Забезпечення високих рівнів продуктивності озимої пшениці та якості
зерна передбачає також внесення ретардантів, фунгіцидів, інсектицидів з
урахуванням економічних порогів шкодочинності комах і патогенів. За
наявності цих порогів використання хімічних засобів захисту рослин
відповідно до зональних технологічних систем вирощування є обов’язковим
й рентабельним, коли планують одержати зерна 40–50 ц/га і більше.
Біологічний потенціал високоврожайних сортів реалізується, а
зерновиробництво стане високоприбутковим тільки за умов якісного
виконання всіх передбачених технологічних агрозаходів.

Найнебезпечнішими фітофагами плантацій цукрових буряків вважаються
довгоносики, зокрема звичайний буряковий, поширений у центральних і
прилеглих до них південних та південно-східних бурякосійних областях, де
щороку фіксують підвищену його чисельність і шкодочинність.

gd

U

gd

охолодної погоди в квітні поточного року ймовірні тривалі вихід і
розселення зимуючих жуків на сходах (вилочка — перша пара листків)
цукрових буряків — у найуразливішій фазі розвитку культури. В разі
різкого весняного потепління можливе масове інтенсивне заселення
посівів, яке найзагрозливішим може бути у Київській, Кіровоградській,
Полтавській, Сумській, Харківській, Черкаській, Чернігівській областях,
де зафіксовано значний запас цього фітофага.

Крім зазначеного вище, плантації вегетуючих цукрових буряків
заселятимуть бурякові сірий і чорний довгоносики, блішки, щитоноски,
крихітка, листкова та коренева попелиці, мінуючі мухи, міль, нематода,
розвиток яких завдаватиме шкоди рослинам, передусім за масового їхнього
розмноження.

Цукрові буряки останніми роками відчутно уражуються різноманітними
хворобами, найпоширенішою з яких є церкоспороз, або плямистість листя,
яка набуває масового розвитку в Лісостепу й Поліссі, зокрема у
Волинській, Житомирській, Івано-Франківській, Хмельницькій, Чернівецькій
та інших областях. Інтенсивніше розвиватиметься церкоспороз за відносної
вологості повітря на рівні гички 70% і вище та температури понад 15°С. У
разі наявності цих умов протягом двох-чотирьох днів хвороба
поширюватиметься масово. А чергування спекотної посушливої погоди, що
призводить до стресу та знижує стійкість рослин проти хвороб та
прискорює всихання листків, і дощової з туманами й росами сприяє
епіфітотійному розвитку церкоспорозу, що в багатьох регіонах
спостерігалося під час торішньої вегетації.

Водночас осередково цукрові буряки хворітимуть на коренеїд і кореневі
гнилі, борошнисту росу та альтернаріоз, підсилюється поширення фомозу,
хвороб голодування, що пов’язано, передусім, із недостатнім і
незбалансованим підживленням плантацій.

Захворюваність рослин цієї культури, як і інших, спричиняється,
насамперед, дією абіотичних чинників. Умови вирощування є першочерговим
показником щодо стійкості рослин навіть доволі несприйнятливих сортів.
Переважна більшість збудників хвороб зберігається в грунті, на рослинних
рештках, насінні, тому механізму агротехнічних заходів знешкодження
збудників хвороб і підвищення стійкості рослин надають особливого
значення. Сучасні технологічні програми вирощування цукрових буряків
передбачають обов’язкове використання захисних заходів (від токсикації
насіння й сходів до оздоровлення та захисту плантацій від хвороб і
шкідників протягом вегетації), які розробили науковці Інституту цукрових
буряків УААН.

Соняшник, яким, усупереч усякому здоровому глузду, засівають дедалі
більші плантації, через перенасичення сівозміни цією культурою,
спрощення технології вирощування та підготовки грунту, передусім за
теплої вологої погоди влітку, хворітиме на білу й сіру гнилі, несправжню
борошнисту росу, фомопсис, фомоз та інші хвороби, зокрема в
Дніпропетровській, Донецькій, Київській, Кіровоградській, Луганській,
Миколаївській, Сумській, Черкаській та інших областях Лісостепу та
Степу.

Через зазначені вище причини збільшується на соняшникових плантаціях
чисельність комах-фітофагів, передусім грунтових (дротяники та
несправжні дротяники), підгризаючих (озима, дика, іпсилон) і
листогризучих (гамма, бавовникова тощо) совок, геліхризової попелиці,
польових клопів, трипсів, місцями лучного та стеблового метеликів.
З’являються специфічні шкідники, зокрема соняшникові шитоноска, вусач,
міль (вогнівка), кількість яких у вогнищах АР Крим, Донецької,
Київської, Луганської, Миколаївської, Херсонської та інших областей
Степу стає загрозливою.

Звичайно, технологія вирощування соняшнику передбачає проведення
комплексу заходів із використанням хімічних засобів захисту рослин.
Однак найголовніше при цьому — дотримання системи сівозмін, яка
передбачає восьми-десятирічну ротацію цієї культури, що сприяє якісному
очищенню та оздоровленню грунту, а надалі посіви соняшнику не потребують
додаткових витрат на їхній захист.

Посіви озимого та ярого ріпаків, площі яких збільшуються до 1,6 млн га,
заселяються хрестоцвітими блішками, ріпаковими квіткоїдом, пильщиком
(трачем), насіннєвим і стебловим прихованохоботниками, капустяною
стручковою галицею, біланами, совками, листкоїдами, попелицями, клопами,
які пошкоджуватимуть вегетативні та генеративні органи рослин культури в
усіх ріпакосійних областях, найперше у Вінницькій, Донецькій,
Житомирській, Запорізькій, Івано-Франківській, Київській,
Кіровоградській, Сумській, Одеській, Харківській, Хмельницькій,
Черкаській областях, де зафіксували їхню підвищену чисельність.

Повсюди, найбільше в Лісостепу й Поліссі, в ріпаку розвиватимуться
хвороби. В озимому ріпаку зазначених зон навесні, на початку вегетації,
виявлено пероноспороз, альтернаріоз, снігову плісняву, бактеріоз
коренів, які уразили 4–20% рослин на 50–100% площ культури. Надалі ріпак
осередково хворітиме на фомоз, білу й сіру гнилі, циліндроспоріоз,
вертицильозне в’янення, слизовий бактеріоз, плямистості залежно від
агрокліматичних умов вегетації. Розвиток хвороб підсилюватиметься за
недотримання технології вирощування культури та чергування спекотної
погоди з частими опадами. Хімічні засоби захисту будуть ефективними за
цілеспрямованого використання їх у разі показників наявності шкідників і
хвороб понад економічні пороги шкодочинності.

Плантації картоплі, скрізь розміщені переважно в приватному секторі,
уражатимуться насамперед колорадським жуком та фітофторозом, а бульби
хворітимуть на паршу, гнилі, фомоз, фітофтороз. Використання неякісного,
виродженого насіннєвого матеріалу, невчасні сортозаміна та захисні
заходи за сприятливих для розвитку хвороб умов збільшуватимуть загрозу
їхнього поширення, а невчасне знешкодження колорадського жука — втрати
врожаю.

Заходи захисту картоплі від шкідників і хвороб розробили науковці
Інституту картоплярства УААН. Ми передбачили хімічний захист картоплі
проти колорадського жука. Цей шкідник комфортно почувається на
присадибних ділянках монокультури за масової появи личинок
першого-другого віків чисельністю 10–20 екз. на кожному з 8–10% кущів
картоплі. Оздоровлення картоплі від фітофторозу, який теж став постійним
супутником цієї культури, рекомендовано у фазі бутонізації-цвітіння за
допомогою профілактичних обробок фунгіцидами системно-контактної дії, а
надалі лише контактної.

Дуже делікатного ставлення під час хімічних заходів захисту потребують
овочеві (капуста, цибуля, томати, огірки, баклажани) та баштанні
(кавуни, дині тощо) культури, які заселяються комплексом
шкідників-фітофагів і патогенів, що пошкоджують усі органи цих культур в
усіх регіонах, насамперед у приватному секторі господарювання.
Використання в їжу багатьох овочевих культур подекуди в сирому вигляді
передбачає суворе дотримання встановлених строків від останньої обробки
хімічними засобами захисту рослин до збирання врожаю.

Високий зимуючий запас численних шкідників і збудників хвороб плодових
культур свідчить, що в садах будуть масово поширені садові довгоносики
(яблуневий квіткоїд, сірий бруньковий, букарка, казарка), розанова та
інші листовійки, яблунева горностаєва та мінуючі молі,
несправжньощитівки, яблуневі плодожерка та пильщик, вишнева муха. А в
занедбаних садах, окрім зазначених, оселяться ще й білан жилкуватий,
кільчастий і непарний шовкопряди.

До цього слід додати шкідливу дію різноманітних хвороб (парша,
борошниста роса, плодова гниль, кокомікоз вишні й черешні, полістигмоз,
кучерявість листків персика тощо), які за сприятливих для їхнього
розвитку умов вегетації істотно стримуватимуть природний розвиток
плодових культур, пригнічуватимуть і перешкоджатимуть утворенню
повноцінного високотоварного врожаю яблук, груш, слив, вишні, черешні
тощо.

Усі ці шкідники й хвороби в разі несвоєчасного здійснення захисних
обприскувань можуть звести нанівець зусилля господарників щодо одержання
врожаю товарної продукції плодових культур. Щоб цього не сталося,
науковці Інституту садівництва УААН розробили систему комплексного
захисту плодових насаджень. Вона передбачає шести- семиразове
обприскування зерняткових і кісточкових промислових садів сумішами
інсектоакарицидів із фунгіцидами, які забезпечують захист і оздоровлення
плодових культур.

Виведення значних площ із обігу, споживацьке, часто хижацьке ставлення
до землі створюють прецедент масового розмноження не тільки
комах-фітофагів і фітопатогенів, а й деяких видів ссавців, зокрема
мишоподібних гризунів. Серед них найпоширеніші полівки — сіра та гуртова
і миші — польова та хатня.

Ці гризуни розмножуються і завдають шкоди протягом року, заселяючи
посіви культурних рослин, передусім багаторічних трав. Постійними їхніми
резерваціями є пасовища, лісосмуги, узбіччя полів, доріг, неорані землі,
де вони живляться бур’янами й звідки мігрують у посіви.

Вирішальними чинниками масових розмножень гризунів є багата кормова
база, яка створюється не стільки високим урожаєм, скільки втратами його
та забур’яненням занедбаних незораних полів, і сприятливі кліматичні
умови.

Торік узимку повсюди через затоплення талими водами (20–50%), а місцями
у Волинській, Запорізькій, Івано-Франківській, Київській областях
(70–97%) загинула значна кількість полівок. Однак протягом вегетації
популяція гризунів поповниться і на всій території істотно загрожуватиме
посівам зернових, ріпаку, багаторічних трав, просапних, овочевих, інших
культур. Тому моніторинг розвитку, поведінки, шкодочинності гризунів і
профілактичні заходи: знищення бур’янів, вчасне і без втрат збирання
врожаю, рання глибока оранка, знищення гризунів у місцях резервацій — є
важливими складовими регулювання їхньої чисельності. За надпорогової
кількості (3–5 колоній на 1 га) потрібно використовувати отруєні
принади: Роденфос, Бродисан, Бактороденцид тощо.

Пропонуючи свій прогноз розвитку й поширення численних шкідливих комах і
хвороб, ми не мали на меті налякати сільгоспвиробників різноманітністю
природних ворогів основних сільськогосподарських культур. Ми просто
хочемо застерегти їх і допомогти максимально зберегти передбачувані
врожаї з допомогою регулювання чисельності шкідливих організмів до
господарсько невідчутних рівнів.

Домогтися цього можна завдяки жорсткому контролю за використанням усіх
технологічних заходів вирощування культур, які передбачають
фітосанітарний моніторинг, вибір ефективних засобів захисту, норми
їхнього внесення на кожному полі тощо. До послуг сільгоспвиробників
спеціалісти Головної державної інспекції захисту рослин Мінагрополітики
України разом із науковцями інститутів і дослідних установ УААН, НАНУ,
НАУ щороку розробляють збірник “Прогноз фітосанітарного стану
агроценозів України та рекомендації щодо захисту рослин”. У цьому
збірнику наведено компоненти систем захисту понад 20 основних
сільськогосподарських культур, вирощуваних у країні, з переліком
дозволених до використання хімічних засобів захисту рослин. Аналогічні
прогнози в усіх областях розробляють і надають господарствам з
урахуванням зональних особливостей агрокліматичних умов та
найпоширеніших шкідливих організмів.

У країні діє ринок пестицидів, який за асортиментом та обсягами може
повною мірою задовольнити виробників рослинницької продукції.
Фірми-постачальники пропонують свою продукцію, супроводжуючи її
відповідними схемами поетапного використання пестицидів, які вони
прагнуть реалізувати.

Звичайно, не кожен агроном володіє належними знаннями із захисту
рослин. Розібратися в цих питаннях допоможуть насамперед спеціалісти
обласних та районних державних служб захисту рослин. Вони мають і
знання, й досвід, і фахову літературу, й матеріально-технічне обладнання
для визначення шкідливих об’єктів, і надані державою, згідно із Законом
України “Про захист рослин”, права у сфері захисту рослин.

Отже, консультації з питань захисту посівів і відповідні рекомендації
заздалегідь можна одержати у спеціалістів державних інспекцій захисту
рослин, які працюють в обласних і районних центрах країни. Ми також
надаємо інформаційні повідомлення щодо розвитку та загрози
найшкідливіших організмів у конкретному регіоні з відповідними
рекомендаціями щодо захисту посівів. У разі потреби кваліфіковані
спеціалісти захисту рослин проведуть обстеження посівів, облік
шкідників, хвороб і бур’янів, визначать потребу в захисті культур. А
вчасно проведені захисні заходи убезпечать посіви сільськогосподарських
рослин від пошкодження й захворювання, і ви матимете бажаний успіх.

Похожие записи