Реферат
Сертифікація якості продукції
Сертифікацією (від латинської мови certus — вірний та facio — роблю)
називають процедуру письмового засвідчення третьою стороною
(уповноваженим чи акредитованим органом) відповідності продукції,
процесу чи послуги заданим вимогам, атестації виробництва та системи
якості.
Ця процедура може бути у формі декларації (заяви) виробника про
відповідність продукції заданим вимогам або у вигляді сертифікації —
письмового підтвердження третьою стороною відповідності продукції
заданим вимогам.
Сертифікація визначає основні принципи, критерії та порядок перевіряння
і містить настанови з призначення, планування, здійснення та
документування перевірянь.
Перевіряння якості — це систематичний та незалежний аналіз, що дає змогу
визначити відповідність якості та її наслідків запланованим заходам.
Перевіряння якості застосовують до систем якості чи її елементів
(процесів, продукції, послуг), а здійснюють його аудитори з якості —
особи, що мають відповідну освіту, кваліфікацію, несуть відповідальність
за контрольовані ділянки. Кваліфікаційні вимоги до аудиторів з якості
встановлені ДСТУ ISO 10011-2-97.
Системою якості називають сукупність організаційної структури, методик,
процесів і ресурсів, необхідних для здійснення управління якістю.
Клієнтом з якості є особа чи організація, за клопотанням яких здійснюють
перевіряння. Клієнтом може бути споживач, виробник продукції, а також
незалежна організація.
До завдань перевіряння належать: відповідність елементів системи якості
встановленим вимогам; визначення ступеня ефективності запровадженої
системи якості; надання контрольованій організації змоги поліпшити
систему якості; виконання нормативних вимог; одержання дозволу для
реєстрації системи якості тощо.
У ДСТУ ISO 9001-2001 “Системи управління якістю. Вимоги” наведена модель
системи, в основу якої покладено процес. Стандарти ДСТУ ISO 9004-1-95;
ДСТУ ISO 9004-2-96; ДСТУ ISO 9004-3-98 і ДСТУ ISO 9004-4-98 становлять
систему з управління якості та доповнюють один одного, але їх можна
застосувати й кожний зокрема. Стандарт ДСТУ ISO 9001-95 стосується
моделей забезпечення якості під час проектування, розроблення,
виробництва, монтажу, обслуговування, контролю готової продукції та її
випробування.
Під час сертифікації продукції перевіряють також відповідність її
вимогам нормативних документів, чинним законодавчим актам України та
міжнародним і національним стандартам інших держав.
Найвищим національним органом зі сертифікації в Україні є Державний
комітет зі стандартизації, метрології та сертифікації (Держстандарт
України). Положення щодо державної системи сертифікації (УкрСЕПРО)
встановлені державними стандартами України (ДСТУ 3410-96, ДСТУ 3413-96
тощо).
Схема органів й організацій, які утворюють державну систему сертифікації
в Україні, зображена на рисунку Очолює її Держстандарт України, до його
складу входять науково-технічна комісія, науково-методичний,
інформаційний центр, центр зі стандартизації, метрології та сертифікації
(ДЦСМС), органи зі сертифікації продукції, процесів і послуг; зі
сертифікації систем якості, випробовувальні центри, лабораторії тощо.
Безпосередньо роботу зі сертифікації продукції організовують і виконують
органи зі сертифікації разом з випробовувальними лабораторіями та
аудиторами. Методичне та наукове керівництво всією роботою покладене на
науково-методичний, інформаційний центр і ДЦСМС.
Стандарти системи сертифікації УкрСЕПРО містять основні положення,
визначають структуру та вимоги до органів сертифікації, порядок її
проведення, вимоги до оформлення документації з сертифікації продукції,
порядок атестації виробництв, сертифікації імпортованої продукції,
систем якості, об’єктів добровільної сертифікації тощо.
Обов’язкову сертифікацію здійснюють на підставі чинних нормативних
документів для забезпечення відповідності продукції обов’язковим вимогам
стандартів. До них належать вимоги з безпечності продукції, охорони
здоров’я людей та довкілля. У країнах ЄС з цих вимог є чинні закони
(Директиви ЄС), або відповідні стандарти, тому обов’язкова сертифікація
повинна задовольняти відповідні вимоги. В інших країнах є законодавство
щодо захисту прав споживачів, природи, довкілля, яке містить вимоги й до
продукції. Тому й створюють системи обов’язкової сертифікації продукції
для перевіряння та підтвердження відповідності її всім обов’язковим
вимогам. Окрім цього, на державному рівні приймають перелік об’єктів та
асортимент продукції, що підлягають обов’язковій сертифікації.
Добровільна сертифікація продукції здійснюється з ініціативи юридичних і
фізичних осіб на підставі угод між замовником та органом добровільної
сертифікації. Допускають здійснення добровільної сертифікації в системах
обов’язкової сертифікації її органами. Нормативний документ, згідно з
яким здійснюється добровільна сертифікація, визначається заявником, яким
може бути виробник, постачальник, продавець і споживач продукції.
Переважно клопотання щодо проведення добровільної сертифікації подають
спільно виробник і споживач продукції, що зацікавлені в розвитку
торгівлі на підставі взаємно прийнятих угод.
На відміну від обов’язкової сертифікації, об’єкти якої та вимоги до них
встановлені законодавством і стандартами, об’єкти та вимоги добровільної
сертифікації визначаються самим замовником. Підставою для визначення
правил і процедур добровільної сертифікації так само, як і для
обов’язкової сертифікації, є рекомендації міжнародних чи національних
органів з сертифікації продукції. Відповідні настанови щодо перевіряння
систем якості, кваліфікаційні вимоги до аудиторів та управління
програмами перевірянь передбачені ДСТУ ISO 10011-1-97; ДСТУ ISO 10011-2-
97 і ДСТУ ISO 10011-3-97.
Стимулюють добровільну сертифікацію продукції проблеми забезпечення
конкурентоспроможності продукції. Споживач здебільшого віддає перевагу
сертифікованій продукції, а право на проведення робіт зі сертифікації
продукції надають тільки органи з сертифікації.
Окрім сертифікації продукції стандарти передбачають:
обстеження виробництва щодо його відповідності вимогам документації;
підтвердження можливості виготовлення продукції відповідно до вимог
чинних нормативних документів;
розроблення рекомендацій щодо періодичності та форм проведення
технічного нагляду за виготовленням сертифікованої продукції.
Обсяг обстеження та технічного нагляду передбачає: перевіряння технічної
документації та контрольних операцій; вхідний контроль сировини та
комплектувальних матеріалів; визначення рівня метрологічного
забезпечення; атестацію виробництва з метою оцінки його технічних
можливостей у забезпеченні стабільного випуску продукції; сертифікацію
системи якості виробництва продукції з метою переконатися в тому, що
продукція, яку випускає підприємство, відповідає обов’язковим вимогам
нормативних документів, а всі технічні, адміністративні та людські
чинники, що впливають на її якість, належно контролюються.
На сертифіковану продукцію виробнику видають сертифікат відповідності, а
на саму продукцію наносять знак відповідності (ДСТУ 2296-95). Форма
сертифіката відповідності залежить від ступеня підтвердження вимог
нормативних документів. Якщо продукція відповідає всім обов’язковим
вимогам, то на неї видається знак за формою 1. Продукція, яка відповідає
всім вимогам, отримує знак за формою 2, а продукція, яка відповідає
тільки деяким вимогам, має знак, що відповідає формі 3 з переліком
підтверджених вимог
Факт сертифікації продукції може бути підтверджений оригіналам
сертифіката відповідності; знаком відповідності; копією сертифіката
відповідності, завіреною компетентним органом зі сертифікації;
інформацією у документації, яка додається.
Термін чинності сертифіката, зазначений у ньому, не підлягає
продовженню. Чинність сертифіката може бути зупинена на підставі
результатів технічного нагляду. Всі роботи зі сертифікації здійснюють
органи, які мають на це право. Персонал цих органів має бути
кваліфікований, компетентний, досвідчений.
Сертифікація продукції має підтвердити рівень її якості відповідно до
чинних в Україні стандартів. Сертифікацію проводять для всієї
промислової та сільськогосподарської продукції, включеної у затверджений
в установленому порядку Перелік продукції.
На підставі проведеної сертифікації продукції роблять висновки про
ефективність діяльності виробничих підприємств та об’єднань, а також
цілих галузей, регіонів тощо.
Не підлягає сертифікації продукція, яку не переробляли (сировина,
корисні копалини), запасні частини для знятих з виробництва виробів,
продукція харчової промисловості та медикаменти, парфумерно-косметичні
та ювелірні вироби, твори мистецтва й художніх промислів, видавнича
продукція, отрутохімікати, продукція для внутрішнього споживання тощо.
У разі передавання продукції іншому виробнику, вона підлягає новій
сертифікації на підставі випробувань партії зразків, виготовлених у
нових умовах виробництва.
Сертифікацію продукції здійснюють відповідно до законодавства України в
певній галузі та вимог стандартів ДСТУ ISO 90С0-1-95; ДСТУ ISO
9000-2-96; ДСТУ ISO 9000-3-98 і ДСТУ ISO 9000-4-98; зі стандартизації
управління якістю та забезпечення якості під час розроблення,
постачання, супроводження програмного забезпечення та управління
програмою надійності продукції.
В українському законодавстві закріплені права споживачів продукції, які
визнані в усіх цивілізованих країнах, — право на безпечність продукції,
робіт чи послуг; право на відшкодування втрат, зумовлених недоброякісною
продукцією, виконуваними роботами чи наданими послугами; судовий захист
прав та інтересів споживачів.
Основу законодавства щодо захисту прав споживачів складають нормативні
акти цивільного законодавства. Власне з метою забезпечення безпечності
продукції, робіт і послуг в Україні введена обов’язкова сертифікація
товарів, робіт і послуг, на які в законодавчих актах, ДСТУ встановлені
вимоги з безпечності життя, здоров’я споживачів та охорони довкілля;
засобів, що забезпечують безпеку життя та здоров’я споживачів.
Продукція, що реалізується гуртом чи вроздріб, має мати сертифікат
відповідності, який продавець зобов’язаний показати покупцеві на його
вимогу. Реалізація продукції, виконання робіт чи надавання послуг без
сертифіката відповідності, заборонена. Продукція має супроводжуватись
сертифікатом відповідності, виданим національним органом зі
сертифікації, а також сертифікатами іноземних країн, які визнані в
Україні. На сертифікованій продукції, у відповідній супровідній
документації чи на пакуванні має бути нанесений знак відповідності.
З метою встановлення правових засад підтвердження відповідності
продукції, а також систем якості, систем управління якістю, систем
управління довкіллям, персоналом та забезпечення єдиної державної
технічної політики у сфері підтвердження відповідності у травні 2001 р.
в Україні прийнято Закон “Про підтвердження відповідності”. У ньому
зазначено, що підтвердження відповідності продукції згідно з положеннями
Декрету Кабінету Міністрів України від 10 травня 1993 року № 46-93 “Про
стандартизацію і сертифікацію” (в частині положень про сертифікацію)
здійснюється до введення в дію відповідного регламенту з підтвердження
відповідності.
Цей закон регулює відносини, що виникають під час підтвердження
відповідності продукції, систем якості, систем управління якістю, систем
управління довкіллям, персоналу вимогам, встановленим законодавством
України, і поширюється на виробників і постачальників продукції
незалежно від форма власності та видів діяльності, на органи зі
сертифікації, випробувальні лабораторії, а також відповідні органи
державної виконавчої влади.
До органів виконавчої влади у сфері підтвердження відповідності Законом
належать: Кабінет Міністрів України; спеціально уповноважений
Центральний орган виконавчої влади у сфері підтвердження відповідності;
Центральний орган виконавчої влади з питань економіки (у сфері
підтвердження відповідності).
У Законі “Про підтвердження відповідності” вжиті такі нові терміни й
визначення:
продукція — будь-який виріб (процес чи послуга), що виготовляється
(здійснюється чи надається) для задоволення суспільних потреб;
виробник — юридична або фізична особа як суб’єкт підприємницької
діяльності, що відповідальна за проектування, виготовлення, пакування та
маркування продукції незалежно від того, виконуються зазначені операції
нею самою чи від її імені;
система якості — сукупність взаємопов’язаних та взаємодіючих елементів
організаційної структури, визначених механізмів відповідальності,
повноважень та процедур організації, а також процесів і ресурсів, які
забезпечують здійснення загального керівництва якістю та її
відповідність встановленим вимогам;
система управління якістю — сукупність органів та об’єктів управління,
що взаємодіють за допомогою матеріально-технічних й інформаційних
засобів під час управління якістю продукції;
система управління довкіллям — сукупність організаційної структури
діяльності та відповідних ресурсів і методів для формування, здійснення,
аналізу та актуалізації екологічної політики;
постачальник — юридична або фізична особа як суб’єкт підприємницької
діяльності, яка вводить в обіг продукцію чи безпосередньо бере в цьому
участь;
підтвердження відповідності — діяльність, наслідком якої є гарантування
того, що продукція, системи якості, системи управління якістю, системи
управління довкіллям, персонал відповідають визначеним законодавством
вимогам;
декларування відповідності — процедура, за допомогою якої виробник чи
уповноважена ним особа під свою повну відповідальність документально
засвідчує, що продукція відповідає встановленим законодавством вимогам
згідно з ДСТУ EN 45014-98 чи декларацією постачальника щодо
відповідності;
сертифікація — процедура, внаслідок якої визнаний в установленому
порядку орган документально засвідчує відповідність продукції, систем
якості, систем управління якістю, систем управління довкіллям, персоналу
встановленим законодавством вимогам;
випробувальна лабораторія — лабораторія, яка виконує технічні операції,
що полягають у визначенні однієї чи кількох характеристик певної
продукції згідно зі встановленою процедурою;
сертифікат відповідності — документ, якій підтверджує, що продукція,
системи якості, системи управління якістю, системи управління довкіллям,
персонал відповідають вимогам певного стандарту чи нормативного
документа, визначеного законодавством;
аудитор зі сертифікації — особа, яка має відповідну кваліфікацію,
теоретичну й практичну підготовку, необхідну для проведення одного чи
кількох видів робіт з сертифікації, атестована в установленому порядку й
записана до відповідного реєстру;
технічний регламент з підтвердження відповідності — нормативно-правовий
акт, затверджений Кабінетом Міністрів України, який містить опис видів
продукції, що підлягають обов’язковому підтвердженню відповідності,
вимоги безпеки для життя та здоров’я людини, тварин, рослин, а також
майна та охорони довкілля, процедури підтвердження відповідності цим
вимогам, правила маркування та введення продукції в обіг;
свідоцтво про визнання відповідності — документ, що засвід чує визнання
іноземних документів про підтвердження відповідності продукції вимогам,
визначеним законодавством України;
національний знак відповідності — знак, який підтверджує відповідність
позначеної ним продукції вимогам технічних регламентів, що поширюються
на неї.
Процедура підтвердження відповідності може здійснюватися в законодавчо
регульованій та нерегульованій сферах. Процедура підтвердження
відповідності в законодавчо регульованій сфері є обов’язковою для
виробника, постачальника чи уповноваженого органу зі сертифікації, а
процедура підтвердження відповідності в законодавчо нерегульованій сфері
здійснюється на добровільних засадах.
Відповідність продукції вимогам, визначеним українським законодавством,
засвідчується декларацією про відповідність, сертифікатом і національним
знаком відповідності.
Сертифікати відповідності та свідоцтва про визнання відповідності,
видані в установленому порядку в державній системі сертифікації
продукції та послуг УкрСЕПРО до набуття чинності цього Закону, є чинними
до закінчення строку їх дії.
Відповідність декларують за технічним регламентом, як в законодавчо
регульованій, так і в законодавчо нерегульованій сферах.
17 травня 2001 р. прийнято Закон України “Про акредитацію органів з
оцінки відповідності”, метою якого є забезпечення єдиної технічної
політики у сфері оцінки відповідності та довіри споживачів до цієї
діяльності, створення умов для взаємного визнання результатів діяльності
акредитованих органів на міжнародному рівні та усунення технічних
перепон у торгівлі. Цей Закон визначає правові, організаційні та
економічні засади акредитації органів з оцінки відповідності в Україні
та поширюється на органи виконавчої влади, місцевого самоврядування,
національний орган з акредитації, підприємства, установи й організації
незалежно від форми власності та виду діяльності, чинних в Україні.
До складу національного органу з акредитації входять Рада з акредитації;
технічні комітети з акредитації; Комісія з апеляцій.
У цьому Законі введені такі нові терміни та їх визначення:
акредитація — процедура, під час якої національний орган з акредитації
документально засвідчує компетентність юридичної особи чи відповідного
органу з оцінювання відповідності виконувати певні види робіт
(випробування, калібрування, сертифікацію та контроль); національний
знак акредитації — свідчить, що організація, яка його використовує,
акредитована національним органом з акредитації; орган з контролю —
оцінює відповідність шляхом спостережень і висновків, отриманих
внаслідок вимірювань, випробувань та калібрування; оцінка відповідності
— діяльність, яка є висновком про те, що продукція, системи якості,
системи управління якістю, системи управління довкіллям, персонал
відповідають вимогам, встановленим законодавством;
орган з оцінки відповідності — випробувальна або калібрувальна
лабораторія, орган з сертифікації, орган з контролю, які оцінюють
відповідність продукції, процесів, послуг і персоналу вимогам,
встановленим законодавством;
нормативний документ — встановлює правила, загальні принципи чи
характеристики різних видів діяльності або їх результатів.
Акредитовані органи з оцінки відповідності зобов’язані: дотримуватись
вимог нормативно-правових актів у сфері акредитації; посилатися на
акредитацію тільки тих робіт, щодо яких їх було акредитовано; оплачувати
всі роботи, пов’язані з акредитацією; припинити посилання на акредитацію
у своїй документації та рекламі у разі припинення дії або визнання
недійсним атестата про акредитацію.
Штрихове кодування продукції
Рішення щодо створення стандартів та запровадження в практику штрихового
товарного кодування в Україні прийнято постановами Кабінету Міністрів
України № 180 від 11 березня 1993 р. та № 326 від 4 травня 1993 р. ЗО
жовтня 1994 р. Україна стала членом Європейської Асоціації (ЕА
International) і отримала товарну нумерацію “EAN — Україна”, а в грудні
1994 р. Кабінет Міністрів України прийняв постанову “Про Асоціацію
товарної нумерації України “EAN — Україна”.
Ця програма передбачала розроблення необхідних державних стандартів
України для системи штрихового кодування, технічних і програмних засобів
нанесення штрихових кодів, науково-технічної документації тощо.
Держстандарт України видав такі стандарти: ДСТУ 3144-95. Штрихове
кодування. Терміни та визначення; ДСТУ 3145-95. Штрихове кодування.
Загальні вимоги; ДСТУ 3146-95. Штрихове кодування. Маркування об’єктів
ідентифікації, штрихові кодові позначення EAN; ДСТУ 3147-95. Штрихове
кодування, маркування об’єктів ідентифікації. Форма та розміщення
штрихових позначок EAN на тарі та пакуванні товарної продукції, ДСТУ
3148-95. Штрихове кодування. Система електронного обліку документів на
постачання продукції. КНД 50-051-95. Штрихове кодування. Вибір і
застосування штрихових кодів.
Вимоги зазначених стандартів є обов’язковими для усіх видів нормативних
документів, довідкової, навчальної, методичної літератури, всіх
підприємств, установ та організацій, що діють в Україні, незалежно від
форм власності.
Залежно від структури штрихові коди поділяють на: цифрові,
літеро-цифрові, дискретні, безперервні, двонапрямні, контролепридатні, з
фіксованою довжиною коду, із змінною довжиною коду, з різною
інформативною щільністю тощо.
Серед найпоширеніших в економічно розвинених країнах є штриховий код EAN
(European Article Number), який прийнято в Україні. Згідно з ДСТУ
3144-95 для штрихового кодування затверджені такі основні терміни й
визначення:
Штрихове кодування — це подання даних за допомогою штрихового коду.
Штриховий код — це комбінація послідовно розміщених паралельних штрихів
та проміжків між ними, розміри та розміщення яких відповідають певним
правилам.
Символіка штрихового коду — це певний набір знаків штрихового коду
заданої структури.
Знак штрихового коду — це знак певної символіки штрихового коду,
закодований сукупністю штрихів та проміжків відповідно до встановлених
правил.
Структура штрихового коду — це сукупність елементів у знаках і знаків у
штриховому коді, взаємозв’язків між ними, що відповідають певним
правилам.
Штрихова позначка — це сукупність даних у вигляді штрихового коду та
інших елементів, побудована за певними правилами для автоматичної
ідентифікації одиниць обліку.
Елемент штрихового коду — це окремий штрих чи проміжок у знаку
штрихового коду.
Штрих коду — це елемент, що є частиною поверхні носія, яка обмежена
паралельними лініями і має забарвлення з меншим коефіцієнтом відбиття,
ніж у всій поверхні носія.
Проміжок штрихового коду — це елемент, розміщений між двома прилеглими
штрихами.
Роздільний проміжок штрихового коду — це проміжок між останнім штрихом і
першим штрихом наступного знака дискретного штрихового коду.
Інформаційний знак штрихового коду — це знак певної символіки, що
відповідає комп’ютерному алфавіту.
Додатковий знак штрихового коду — це знак, що використовується для
обмеження та (або) розділення знаків штрихового коду в штриховій
позначці. У штрихових позначках розрізняють знаки: “Старт”, “Стоп”,
контрольний, обмеження зліва та справа, візуальний, штрих-носій,
стабілізації, модуля тощо.
Двонапрямний штриховий код — це код, який може бути зчитаний зліва
направо та навпаки.
Дискретним називають штриховий код, в якому знаки відокремлені
роздільними проміжками, безперервним — знак, в якому немає роздільних
проміжків. Одновимірним називають штриховий код, знаки якого розміщені в
один рядок, а двовимірним — штриховий код, знаки якого розміщені на
поверхні відповідно до заданої структури. Контролепридатним називають
штриховий код, структура якого дає змогу виявляти помилки зчитування.
Штриховий код може бути зі змінною та фіксованою довжиною, наприклад,
код EAW-13 — тринадцятирозрядна версія штрихового коду EAN. Розрізняють
також терміни висоти та ширини елементів штрихового коду, його
масштабний коефіцієнт, коефіцієнт відбиття та оптичну щільність
елемента, контрастність штрихової позначки, інформаційну щільність тощо.
Символікою штрихового коду називають певний набір знаків, що відповідає
заданому набору інформаційних символів (алфавіту). До технічних засобів
штрихового коду належать зчитувальний пристрій (контактний,
дистанційний), декадер, зчитувальний олівець, щілинний зчитувач,
лазерний та інші сканери, верифікатор, фотошаблон.
Загальні характеристики кодів, поширених в Україні, подано в
КНД-50-051-95. Кодуванню підлягають інформаційні символи відповідно до
ГОСТ 34.302.2 (ISO 8859/2) та РСТ УРСР 2018-91 “Систематизація обробки
інформації. Кодування символів української абетки восьмибітовими
кодами”. Структура, принципи побудови штрихових кодів, знаків, позначок
наведені у відповідних стандартах (рисунки).
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
