Реферат на тему:
Селекція у вівчарстві
gd/A
лівий, М+ — правий). До модального класу віднесли особин, які
відхилилися від центру поділу на 1,0 праворуч і на 0,5 ліворуч. Така
схема класифікації пов’язана з тим, що максимум пристосованості
популяції, яка оцінюється за мінливістю вагових та ростових ознак, як
правило, дещо зміщений праворуч від популяційної середньої. Ягнят з
дискордантним поєднанням ознак із аналізу виключали і досліджували лише
тих тварин, які є “біологічно” середніми та крайніми типами за
сукупністю восьми ознак. Після такого поділу середня група —адаптивна
норма (Мо) — була представлена 229 тваринами, а до груп М- та М+,
відповідно, увійшли 97 та 108 особин. Тобто у даному разі має місце
нормальний поділ тварин за зазначеними ознаками. Аналіз частоти
отримання ягнят з різним типом смушку в межах кожної з трьох груп
засвідчив, що в групі Мо кількість тварин жакетного типу з
паралельно-концентричним малюнком каракулю досягла 58,11% проти 16,98 та
20,13% у групах М- та М+, відповідно (табл. 2). Зрозуміло, що і за
ознаками якості смушку середні тварини також виявилися близькими до
оптимальних як за величиною ознак, так і за розмахом їх варіювання.
Отримані нами дані свідчать про наявність зв’язку між типом смушку
багатоплідних каракульських овець та екстер’єрними особливостями їх на
ранніх стадіях онтогенезу. Отже, відкривається можливість для більш
цілеспрямованого добору батьківських пар з метою отримання потомства з
бажаним типом каракулю. Очевидно, що особливий інтерес можуть являти
собою спаровування крайніх або близьких до них морфотипів. Для
з’ясування цього питання нами було проаналізовано 202 вірогідних за
походженням батьківські пари, серед яких усі 8 плідників за своїми
конституціональними особливостями представлені типом М+, а вівцематки —
М-, Мо, М+. Як і очікувалося, максимальна частота морфологічно середніх
ягнят виявилася серед потомства, отриманого від варіанту спаровування М+
х М- (табл. 3). Наші дані узгоджуються з даними, отриманими на
чистопородних каракульських вівцях. Наведені вище результати досліджень
свідчать про наявність зв’язку між конституціональними особливостями та
смушковими якостями овець асканійського типу багатоплідного каракулю.
Для з’ясування питання щодо можливості використання
генетико-молекулярних маркерів для програмованого добору батьківських
пар з метою отримання середніх генотипів було здійснено аналіз розвитку
продуктивних та відтворних ознак овець залежно від рівня генетичної
схожості їхніх батьків. Для розрахунку індексів генетичної схожості були
використані результати типування тварин за 33 моноспецифічними
сироватками та 11 типами поліморфних білкових локусів. Аналіз отриманих
результатів свідчить, що такі ознаки, як жива маса при народженні,
багатоплідність та якість смушку проявляються не однозначно залежно від
індексу схожості батьків (табл. 4). Найвищу живу масу при народженні
мають ягнята, отримані від батьків з індексом схожості 0,32 і нижче.
Достовірно (Р
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
