Реферат на тему:

Ринок тракторів

Ринок тракторів в Україні вельми динамічний. Про тенденції, прогнози,
зміни у “турнірних таблицях” продажу йдеться в цьому аналітичному
матеріалі.

Торік відбулося кілька кардинальних законодавчих змін, які не могли не
позначитися на функціонуванні вітчизняного ринку тракторів. Зменшення
імпортного мита на цю техніку спричинило значне зростання закупівель
імпортних енергонасичених машин. З іншого боку, скорочення державного
фінансування українських підприємств, передбачене в Держбюджеті на 2006
рік, призвело до труднощів із реалізацією тракторів, скорочення
виробництва та утворення величезних товарних залишків на складах
підприємств. Найголовнішою тенденцією 2005 року слід вважати наближення
до насичення сегменту ринку тракторів потужністю 80–100 к.с., унаслідок
чого продажі цієї техніки значно зменшилися. На цьому фоні ключовий
гравець ринку — Мінський тракторний завод (далі — МТЗ) почав втрачати
свої позиції.

Загалом усі зазначені вище зміни мають лише позитивний характер для
розвитку ринкових відносин в АПК України, забезпечуючи здорову
конкуренцію серед виробників техніки та справедливі ціни на неї.

Єдина проблема, яку й досі не вирішено, — це оновлення застарілого
машинно-тракторного парку, але вона лежить у площині фінансового
забезпечення аграріїв. Нині ця тема особливо актуальна після скорочення
бюджетного фінансування компенсації вартості вітчизняної техніки та
призупинення компенсації відсоткових ставок за кредитами на її
закупівлю.

Як уже зазначалося, обсяги продажів тракторів за минулий рік після
різкого зростання почали скорочуватися, що було спричинено зменшенням
імпорту тракторів МТЗ та їх виробництва на “Південмаші”. Обидва
виробники спеціалізуються на випуску просапних тракторів потужністю
80–100 к.с. Цей сегмент ринку є найбільшим. На нього припадає понад 80%
усіх проданих машин. Водночас потенціал цього сегменту ринку майже
вичерпано, і вже другий рік поспіль обсяги закупівель цих тракторів
скорочуються. У кількісному виразі обсяги продажу тракторів у 2005 році
зменшилися на 5% порівняно з попереднім роком. У грошовому виразі ринок
зріс на 7% — до 790 млн грн. Збільшення ринку в грошовому виразі
пов’язано зі зростанням цін на техніку та збільшенням поставок відносно
дорогої техніки із ЄС та США.

Наприклад, ціни на трактори МТЗ станом на 10 травня 2006 року, порівняно
з аналогічною датою минулого року, зросли більш як на 20%. А трактори
вітчизняного виробництва за аналогічний період зросли в ціні на 10–15%.
Виробники західних країн теж щороку підвищують ціни реалізації на 2–5%.
Процес подорожчання техніки спричинено зростанням цін на енергоносії або
ж монопольним становищем виробників у певних сегментах ринку.

Останні п’ять років темпи зростання продажу тракторів були дуже
стрімкими. За цей період кількість проданих машин збільшилася на 60% і
майже вдвічі зріс ринок у грошовому виразі. Причинами цього стало значне
збільшення імпортних поставок, відновлення виробництва та зростання
платоспроможного попиту на техніку водночас зі значним спрацюванням
парку. Ринок зростав завдяки дешевим малопотужним просапним тракторам
білоруського та вітчизняного виробництва. Після насичення цього сегменту
і з початком ери енергоощадних технологій у рослинництві аграрії почали
збільшувати закупівлю потужніших тракторів. Традиційні “Кіровці”, що
залишилися з радянських часів, уже не можуть забезпечити зростаючих
запитів селян. Тому основну масу енергонасичених тракторів постачають із
Заходу. А структура попиту на енергетичні засоби в сільському
господарстві почала поступово змінюватися на користь найпотужніших
машин.

Лідери тракторного ринку практично не змінилися за останні роки.
Основними постачальниками тракторів є МТЗ, Харківський тракторний завод
(ХТЗ) і Південний машинобудівний завод (ПМЗ), а також міжнародні
корпорації JOHN DEERE та CNH (Case/ NewHolland). Порівняно з попереднім
роком, варто сказати про втрати позицій МТЗ і ПМЗ, а також про
збільшення частки корпорації JOHN DEERE та AGCO.

За період, який ми розглядаємо, найбільших втрат зазнали традиційні
українські виробники тракторів. Їхня частка на внутрішньому ринку
скоротилася з майже половини в 2001 році до 30% — торік.

У цілому за останні два роки український ринок тракторів сталий,
змінюється лише його структура.

На відміну від комбайнової техніки, потенціал вітчизняних
тракторобудівних підприємств, хоча частково, але зберігся. Традиційно
основними виробниками техніки є ХТЗ і ПМЗ. Харківський завод за останні
п’ять років поступово збільшує виробництво техніки. Найбільше зростання
зафіксовано в 2004 та 2005 роках, коли на підприємство прийшов приватний
інвестор. Проте, попри позитивні зміни, завод усе ще залежний від
експортних поставок і державної програми компенсації вартості складної
техніки вітчизняного виробництва. На підприємстві не дуже переймаються
поліпшенням якості машин, розвитком розгалуженої системи продажів і
сервісу, а покладають усі надії на програму державної компенсації та
державну лізингову програму. Надії на “доброго дядечка”, який продасть
усе, що зроблено, були допустимі для державного заводу. Але не для
приватного підприємства.

Так, ХТЗ наприкінці минулого року вирішив розгорнути широкомасштабну
рекламну кампанію своєї продукції по телебаченню. Цю кампанію можна
назвати найяскравішим прикладом того, як не треба витрачати рекламний
бюджет підприємства. Й досі залишається загадкою, для чого це робили. Із
впевненістю можна сказати лишень одне: вона закінчилась повним фіаско.
Для підтвердження сказаного: з 1 грудня 2005 року керівництво заводу
обмежило роботу підприємства, а товарні залишки на кінець року становили
786 одиниць техніки, або 32% виробленого. Вочевидь, у 2006 році обсяги
виробництва на ХТЗ значно скоротяться. І не треба посилатися на обвал
цін на зерно та іншу сільгосппродукцію, як це робить керівництво
підприємства. Порятунком харків’ян від краху є тільки стабільний попит
на їхню продукцію з боку російських і казахських сільгоспвиробників.
Частка експорту в продажах підприємства торік становила близько 68%.

На ПМЗ виробнича програма почала пробуксовувати вже в 2005 році. Бо з
підприємства пішов один-єдиний партнер, який забезпечував виробництво та
реалізацію продукції, — компанія “Вітчизняний трактор”. Оскільки вона
має доволі глибоке донецьке коріння, її панування завершилося невдовзі
після помаранчевої революції. Самотужки торік заводчани спромоглися
продати трохи більше тисячі машин, а виробництво скоротилося в півтора
раза. Проблема ПМЗ залишається сталою. Тракторний завод — це лише
невеличкий придаток до високотехнологічного космічного виробництва і,
допоки перший залишатиметься в такому статусі, перспектив у
дніпропетровських тракторобудівників немає.

Останнім часом серед учасників ринку поширюються чутки про можливу
приватизацію Дніпропетровського тракторного заводу як окремого
підприємства однією з найбільших аграрних корпорацій України. Але
офіційної інформації щодо цієї угоди поки що немає.

Ось, власне, коротка характеристика традиційних виробників техніки.

???????????ти українським. Бо основу виробничої програми цієї компанії
становить великовузлове збирання тракторів МТЗ із частковим
використанням вітчизняних комплектуючих. Саме завдяки активній
діяльності цього підприємства, за останні роки зросла загальна кількість
вироблених тракторів. Перевагою його над іншими постачальниками
білоруських тракторів є можливість отримання державної компенсації
вартості техніки та залучення державної лізингової програми. Враховуючи
те, що Укравтозапчастина збирає виключно МТЗ-80 і МТЗ-82, значного
збільшення їх виробництва не очікується.

Попри помітне зростання обсягів виробництва завдяки початку складання
білоруських тракторів всередині країни, стан і перспективи українських
тракторобудівників — невтішні. Вони досі не готові конкурувати з
іноземними постачальниками, бо випускають техніку низької якості,
практично не модернізують її і не розширюють модельний ряд. А своє
майбутнє на внутрішньому ринку пов’язують тільки з державним
фінансуванням. Безумовно, держава має стимулювати промислове виробництво
в країні, але навіщо стимулювати виробників неконкурентної продукції?
Можливо, потрібно компенсувати вартість нових моделей техніки для їх
“розкрутки”. Так, як це роблять у ЄС.

Очевидним залишається одне: нинішня система державної підтримки призвела
до деградації тракторобудівної галузі України.

Заключна частина цієї статті буде переповнена позитивом, бо в ній
ітиметься про постачальників техніки іноземного виробництва. Ці
підприємства, на відміну від українських, давно виготовляють виключно
таку техніку, яку вони можуть продати.

Найупевненіше в Україні почувається Мінський тракторний завод.
Підприємство віднайшло величезний ринок збуту своєї продукції та ще й у
сусідній державі. На нього припадає близько 85% імпорту. Поставляє
трактори без сплати імпортного мита, завдяки підписанню угоди про вільну
торгівлю між Україною та Білоруссю. Обсяги поставок тракторів МТЗ в
Україну за останні п’ять років зросли майже втричі за загального
зростання ринку на 60%. Нині білоруси контролюють майже 46% продажів
тракторів у грошовому виразі, а в кількісному ця цифра становить понад
65%. Вони чітко розуміють, що є монополістами в своєму сегменті ринку,
тому можуть дозволити собі ставити надвисокі помісячні плани для
українських дилерів, двічі чи тричі на рік піднімати ціни за тієї самої
якості машин. Та ще й виробник конкурентної продукції (ПМЗ) поступово
згортає виробництво. Що ж тут поганого? Для наших північних сусідів —
нічого, а от українські аграрії, мабуть, швидше за всіх відчули недоліки
білоруського володарювання після різкого підвищення цін на техніку МТЗ у
квітні цього року. Загалом упродовж 2005-го та перших п’яти місяців 2006
року ціни на МТЗ зросли більш як на третину. Зростання цін на білоруські
трактори в Україні стало не випадковим явищем. Безперечним є факт
високого насичення ринку просапними тракторами та малоймовірні
перспективи значного кількісного зростання сегменту, тому кращих
господарських результатів далі можна буде досягати завдяки підвищенню
цін.

За кількістю проданих машин зі значним відривом від найбільшого
постачальника йдуть міжнародні корпорації JOHN DEERE (далі JD), CNH та
AGCO. Зазвичай, ці виробники постачають трактори потужністю понад 200
к.с. Якщо аналізувати продаж їхньої техніки за останні кілька років, то
за обсягами вони практично однакові. Цього року лідером серед західних,
а точніше північноамериканських постачальників, стала корпорація JD,
хоча перед тим два роки поспіль лідерство належало CNH. JD зуміла
збільшити обсяги поставок, порівняно з 2004 роком, більш як у півтора
раза, завдячуючи офіційному дилерові в Україні. Водночас CNH значно
скоротив продажі після низки реалізованих масштабних проектів у 2004
році. Внаслідок вищої ціни на техніку JD вдається реалізувати трактори
70 та 80 серій (потужністю майже 350 к.с.), тоді як основну частку CNH
становлять трактори потужністю понад 300 к.с. Американським виробникам
вдається лідирувати завдяки наявності великої кількості їхньої техніки в
сільгоспвиробників, яку закупили ще в середині 90-х років минулого
століття під гарантії уряду, а також у період зниження курсу
американського долара відносно євро.

У рейтингу імпортерів (табл. 2) корпорації AGCO немає, оскільки ця
компанія представляє на нашому ринку три свої бренди: FENDT, MASSEY
FERGUSON і CHALLENGER. Трактори під останнім брендом поставляють США,
тоді як перші два мають європейське походження. Кожний із них окремо
широко не представлено на вітчизняних полях, зате всі разом вони
займають доволі вагому частку ринку. З урахуванням кількості завезених
тракторів цього виробника в перші п’ять місяців поточного року можна
сміливо прогнозувати посилення позицій AGCO в Україні, а можливо, й
лідерство серед постачальників із далекого зарубіжжя. Секрет успіху
корпорації полягає в широкому асортименті продукції, одночасному
виведенні на ринок великої кількості торгових марок і прийнятній ціні за
високої якості продукції.

Крім зазначених вище виробників, невеликі обсяги техніки продають такі
компанії, як CLAAS, DEUTZ-FAHR та ARGO, а також виробники з країн
колишнього СРСР: ТРАКОМ (Кишинівський тракторний завод), Володимирський
тракторний завод, Волгоградський тракторний завод і Петербурзький
тракторний завод.

Серед невеликих постачальників тракторів значних зусиль для підвищення
попиту на власну техніку докладає тільки CLAAS. За допомогою власної
дилерської мережі ця компанія змогла збільшити обсяги продажів техніки з
кількох одиниць у 2004 році до півтора десятка торік. Оскільки CLAAS є
чи не наймолодшим учасником ринку тракторів, і його техніка мало відома
сільгоспвиробникам, то очікувати різкого прориву цієї компанії в
найближчі роки в Україні не варто. DEUTZ-FAHR та ARGO взагалі не мають
або ще тільки формують дилерську мережу в Україні, й говорити про їхню
популярність поки що рано.

Виробники із пострадянських країн пропонують доволі дешеву, але морально
застарілу техніку. Їхня ніша сьогодні ще стала, але в найближчому
майбутньому вони поступово втрачатимуть свої позиції в міру відставання
від потреб сільгоспвиробників.

Висока вартість техніки залишається основним стримуючим чинником на
шляху завоювання західними виробниками популярності серед аграріїв, а
пострадянських, навпаки, гальмує брак якості. Так, вартість однієї
кінської сили в тракторах українського чи білоруського виробництва
перебуває в межах 1000–1300 грн, а для американських чи європейських
виробників ця цифра сягає 5000 грн.

Нині аграрії стоять перед вибором: купувати якісну чи дешеву техніку.
Бояться, що перша не окупиться, а друга стоятиме серед поля, як
пам’ятник. Одні купують використовувану західну техніку, інші —
білоруську, а треті — найдешевшу вітчизняну. Жоден із шляхів поки що не
може забезпечити достатнє оновлення тракторного парку країни. Парк
техніки щороку скорочується на 5%, його спрацьованість перевищує 85%,
кількість тракторів, які експлуатують понад 10 років, перевищує 77%
наявних. Зрозуміло, що нинішні темпи оновлення парку зовсім не достатні
для нормального функціонування сільгосппідприємств. Як бачимо, зарадити
плачевному стану машинно-тракторного парку ще ніхто не зміг і в
найближчому майбутньому не планує. Аграрії ж, як і раніше, залишаються
сам на сам зі своїми проблемами.

Похожие записи