Реферат на тему:

Реалізація товарів на умовах товарного кредиту

Щоб відстрочити момент оплати, товаровиробники (в т.ч.
сільськогосподарські) можуть використовувати товарний кредит — товари,
що їх передають у власність на погоджених умовах.

Сільськогосподарське виробництво має сезонний характер. У рослинництві
операційний цикл (проміжок часу між придбанням запасів для здійснення
діяльності та одержанням коштів від реалізації виготовлених із них
продукції, товарів, послуг) триває близько року, а за окремими
культурами — навіть більше, у тваринництві — 2–3 роки. За таких обставин
у міжсезонний період товаровиробники відчувають нестачу власних коштів
для своєї діяльності. Отже, актуальності набуває кредит: економічні
відносини, що виникають між кредитором і позичальником з приводу
одержання останнім позички в грошовій або товарній формі на умовах
повернення в певний строк та зі сплатою відсотків.

Діють такі форми кредиту:

— комерційний — його надає одне підприємство іншому у вигляді продажу
товарів із відстрочкою платежу. Він має товарну форму;

— банківський — його надають банки в грошовій формі підприємствам,
населенню, державі;

— державний — особлива форма кредиту, коли позичальником або кредитором
виступає держава чи місцеві органи влади (набуває вигляду випуску позик,
що реалізуються переважно через фінансово-кредитні установи).

Товарний кредит передбачає передачу права власності на товари
(результати робіт, послуг) покупцеві (замовнику) в момент підписання
договору або в момент фізичного одержання товарів (робіт, послуг) таким
покупцем (замовником) незалежно від часу погашення заборгованості.

Іншими словами, покупець має можливість сплатити вартість товару пізніше
або погашати її частинами протягом визначеного строку. При цьому
вдаються до оформлення векселів.

Як боргове зобов’язання вексель одночасно виступає і як цінний папір.
Крім виконання функцій засобу платежу, вексель як цінний папір може
ставати об’єктом різних угод (купівлі-продажу, обліку, застави тощо).

За допомогою векселів можна вирішити будь-які питання забезпечення або
погашення різноманітних видів заборгованостей.

Особливості обігу векселів в Україні визначає Закон України “Про обіг
векселів в Україні” від 5.04.2001 року № 2374 — 111.

Є такі види векселів:

— простий вексель — подібний до боргової розписки. Його видає боржник
кредитору. У ньому закріплено нічим не обумовлене зобов’язання
векселедавця (боржника) сплатити певну суму грошей векселевласникові
(кредитору);

— переказний вексель — доручення векселедавця, адресоване певній особі,
провести платіж за векселем на користь третьої особи.

Отриманий від векселедавця вексель (простий або переказний) можна
передати іншій особі, проставивши на бланку векселя спеціальний напис —
індосамент. Іншими словами, шляхом індосаменту всі права за векселем
переходять до векселевласника. Слід зауважити, що індосувати
(передавати) векселі можна й тоді, коли в сторони, що його передає,
немає заборгованості за одержані товари (роботи, послуги).

В Україні видавати переказні та прості векселі можна тільки для
оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари (роботи,
послуги), але на практиці це положення не застосовують до “податкових”
векселів, які оформляють на суму податкового зобов’язання з ПДВ, що
виникає в разі імпорту товарів (але не робіт чи послуг).

Щоб вексель мав юридичну силу, в ньому належить зазначити всі потрібні
реквізити (тією мовою, якою цей документ складено), а саме: найменування
(наприклад, “простий вексель”); просте й нічим не обумовлене
зобов’язання сплатити певну суму; визначення терміну платежу (на
визначену дату; за пред’явленням; у визначений термін від пред’явлення;
у визначений термін від дати видачі); місце, в якому повинен бути
здійснений платіж (коли не зазначено, то ним вважають місце видачі
векселя); юридичну особу, якою або за наказом якої має бути здійснено
платіж (перший векселевласник); місце й дату складення векселя (коли
місце не вказано, то його вважають виданим у місці, зазначеному поруч із
найменуванням векселедавця); підпис того, хто видає документ (керівник
та головний бухгалтер), скріплений печаткою.

Вексельні зобов’язання платника, векселедавця та індосанта (особа, яка
передає вексель) можуть бути додатково гарантовані за допомогою аваля —
вексельного гарантування. Аваліст (особа, що гарантує оплату векселя)
несе відповідальність тільки перед тими особами, які поставили свої
підписи в низці індосаментів після особи, за яку дається аваль.

Після того, як векселедавець заповнив обов’язкові реквізити векселя, він
передає його першому векселевласникові (за актом приймання-передачі).
Для одержання векселя векселевласник повинен пред’явити векселедавцю
довіреність. Оскільки видача або одержання векселя в забезпечення
заборгованості за товари (роботи, послуги) лише замінює “товарне”
зобов’язання на вексельне, то і в бухгалтерському обліку відбувається
тільки заміна одного виду зобов’язання на інший.

Переказний вексель різниться з простим тим, що в операції з переказним
векселем беруть участь три особи, які зацікавлені в заліку взаємних
заборгованостей, що є на момент оформлення векселя.

Під час видачі переказного векселя векселедавець призначає платником
третю особу, яка повинна висловити свою згоду або відмову оплатити цей
вексель. Згода оплатити переказний вексель, засвідчена платником,
називається акцептом.

До акцепту переказний вексель може бути пред’явлений як трасатом, так і
ремітентом. Для трасата обов’язок акцептувати пред’явлений йому
переказний вексель обумовлений не тільки тим, що його вказав платник за
зазначеним векселем, а й тим, що він повинен бути юридично та економічно
обгрунтований. Цей обов’язок виникає в таких випадках: під час передачі
трасантом трасату відповідного забезпечення (коштів, майна тощо); за
наявності заборгованості трасата перед трасантом, що виражена в грошах
(за придбану продукцію, роботи, послуги).

Можлива ситуація, коли трасат не має заборгованості перед трасантом та
не отримував від нього забезпечення, але акцептуючи переказний вексель,
здійснює кредитування трасанту.

Основними авалістами є банки, хоча авалювати вексель можуть майже всі
юридичні особи. На момент виписування векселя у підприємства-платника
повинна бути певна сума заборгованості перед векселедавцем за раніше
одержану продукцію (роботи, послуги), що є підставою для призначення
його платником за переказним векселем.

Підприємство, яке бажає одержати аваль, має подати заяву на його надання
(іноді до заяви можуть додаватися документи, що характеризують
кредитоспроможність та фінансовий стан, і договори, на підставі яких
було придбано векселі). Банк, прийнявши позитивне рішення щодо
авалювання векселів та погодження з підприємством умов надання авалю,
укладає договір про авалювання векселів, після підписання якого
проставляє на векселі аваль і передає авальований вексель підприємству.

gdEJe

Про призначення себе платником за переказним векселем
підприємство-платник дізнається із повідомлення (авізо), яке виписує
векселедавець. У ньому мають бути: відомості про дату видачі, термін,
сума векселя; номер вексельного бланка та найменування векселевласника,
на користь якого видано вексель; інформація про заборгованість, у
погашення якої вексель буде оплачено.

Якщо платник не одержить такого повідомлення, то він має право відмовити
в акцепті та в майбутньому платежі за векселем. Про одержання авізо та
про згоду акцептувати виписаний вексель платник письмово повідомляє
векселедавця.

Факт здійснення акцепту супроводжується оформленням двостороннього акту
пред’явлення векселя до акцепту. Від моменту засвідчення на вексельному
бланку акцепту платник стає головною векселезобов’язаною особою.

На території України платіж за векселем здійснюється лише в
безготівковій формі. Відмітку про платіж проставляють на самому векселі
або виписують окрему вексельну розписку. Крім цього, оформляють акт
пред’явлення векселя до платежу. Після проведення розрахунків вексель
передають платникові за актом приймання-передачі, чим підтверджують
повернення боргового документа боржникові.

Якщо строк платежу за векселем не перевищує одного року або операційного
циклу, то такі векселі зараховують до поточних зобов’язань (активів).
Векселі, які погашають після 12 місяців від дати балансу (операційного
циклу), зараховують до довгострокових.

Векселедавець може передбачити нарахування відсотків на суму векселя.
Термін оплати мусить бути або “за пред’явленням”, або “у визначений
термін від пред’явлення”. У векселі з іншим терміном оплати умову про
нарахування відсотків вважають ненаписаною. Оплачують відсотковий
вексель тільки після пред’явлення його до платежу. Останнє
векселевласник може зробити виключно протягом одного року від дати
складення векселя, якщо в ньому не має напису, що зумовлює інше.
Відсотки виплачують разом із номінальною вартістю після пред’явлення
його до платежу, якщо договором не передбачено інші умови.

Відображення в бухгалтерському обліку взаєморозрахунків із використанням
векселів наведено в таблицях.

Розглянемо порядок податкового обліку основної суми кредиту та
відсотків.

Податкові наслідки щодо податку на прибуток за основною сумою товарного
кредиту відображають у загальному порядку. Зазвичай, першою подією є
відвантаження товару, а тому продавець показує валові доходи, а покупець
— валові витрати в момент одержання товару. Відповідно, погашення
основної суми кредиту в обліку покупця та продавця не відображують.

Але є виняток. У разі, коли продавець товарів, пов’язаних із
технологічними процесами виробництва сільськогосподарської продукції,
був виробником цієї продукції на умовах товарного кредиту, то валові
доходи кредитора збільшуються в податковому періоді, на який припадає
строк здійснення розрахунків із позичальником (п. 14.3. Закону України
“Про оподаткування прибутку підприємств”, надалі — ЗУ). Іншими словами,
валові доходи показують не на дату фактичного одержання оплати, а на
дату, коли, за договором, таку оплату мають здійснити. Покупець показує
валові витрати за датою погашення заборгованості за товарний кредит.
Отже, якщо строк оплати закінчився, але її не здійснили, то у продавця є
валові доходи, а в покупця — валових витрат немає.

Якщо об’єктом товарного кредиту сільськогосподарському виробникові є
об’єкт основних фондів, витрати на які підлягають амортизації, то датою
збільшення балансової вартості відповідної групи основних фондів буде
дата здійснення розрахунків. Тому сільськогосподарський виробник до
моменту оплати об’єкта основних фондів, придбаного за умов товарного
кредиту, не може його амортизувати.

На відміну від основної суми кредиту, відсотки зараховують до валових
доходів кредитора за датою нарахування в строки, визначені договором (п.
11.3.6 ЗУ). Отже, правило першої події тут не застосовують.

Первісна вартість запасів не передбачає зарахування до її складу
відсотків за користування кредитом (п. 9. П(С)БО 9 “Запаси”), а отже, їх
не перераховують (згідно з п. 5. 9 ЗУ) у складі запасів, а записують до
валових витрат у періоді їх нарахування. Аналогічна ситуація із
придбанням основних фондів.

Слід зауважити, що на відсотки за товарний кредит поширюється обмеження
за валові витрати, яке встановлено пп. 5.5.2 ЗУ, але лише щодо платників
податку, 50 і більше відсотків статутного фонду (акцій або інших
корпоративних прав) яких перебуває у власності або управлінні
нерезидента (нерезидентів), неприбуткових організацій тощо.

У складі валових витрат вони відображають витрати на виплату або
нарахування відсотків у сумі, що не перевищує суми доходів такого
платника, одержаної протягом звітного періоду у вигляді відсотків від
розміщення власних активів, збільшеної на суму, що дорівнює 50%
оподатковуваного прибутку звітного періоду без урахування суми таких
одержаних відсотків.

Відсотки, не зараховані до складу витрат виробництва (обігу) протягом
звітного періоду (враховуючи згадані вище обставини), платник податку
може показати в нових звітних періодах із збереженням обмежень,
передбачених пп. 5.5.2 ЗУ.

Вартість товару, що його передають на умовах товарного кредиту,
оподатковують ПДВ на загальних підставах, а саме: за правилом першої
події або за касовим методом, якщо платник може його застосовувати.
Відсотки за товарний кредит теж оподатковують ПДВ на загальних
підставах.

Коли ж потрібно нараховувати податкові зобов’язання й кредит за
проценти? Спеціального порядку в Законі України “Про податок на додану
вартість” немає. Переважно — це нарахування відсотків за договором (але
не треба забувати про можливості застосування касового методу). При
цьому в продавця виникатимуть податкові зобов’язання, а у покупця —
податковий кредит. Коли відсотки сплачують достроково, то податкові
зобов’язання й кредит відображають під час оплати (за правилом першої
події).

У разі надання відстрочки платежу виникає різниця між справедливою
вартістю та номінальною сумою грошових коштів або їх еквівалентів, що
підлягають отриманню за продукцію (роботи, послуги). Цю різницю
визначають доходом у вигляді процентів (п. 22 П(С)БО 15 “Дохід”).

Отже, роль комерційного кредиту підвищується в разі економічних криз.
Застосування такого кредиту дає змогу підприємствам налагоджувати своє
виробництво й взаємозв’язки за допомогою відтермінування платежу, не
вдаючись до грошової банківської позики та не розголошуючи своїх
тимчасових фінансових проблем.

Похожие записи