Реферат на тему:
Проблеми та перспективи впровадження безвідвальної системи землеробства
Традиційно вважається, що прогнози — справа невдячна. Але якщо йдеться
про те, якою в найближчому майбутньому має бути система землеробства в
нашій країні, то можна впевнено сказати — безвідвальною. Країни з
розвиненою економікою на це питання вже відповіли: відвальна система
лишається в минулому, а землеробство поступово переходить до
безвідвальної, потім до системи мінімального обробітку грунту, далі —
нульового обробітку й, нарешті, що вже є нашим припущенням, до
повсюдного впровадження комплексних посівів і систем землеробства, що
базуються на них. У нашій країні найпоширенішою є відвальна система
землеробства (ВСЗ), тому нижче ми зупинимося на перехідному періоді до
безвідвальної системи землеробства (БСЗ).
Такий перехід є неминучим, оскільки історію ще нікому не вдавалося
повернути назад. Про переваги БСЗ написано дуже багато. Її прихильники
наголошують, що БСЗ значно продуктивніша і, до того ж, дає змогу істотно
знизити питомі витрати праці, палива та інших ресурсів. У зв’язку з цим
багато хто розглядає перехід від ВСЗ до БСЗ як шлях виходу з кризи в
аграрному секторі нашої країни.
Автор цієї статті все ж не згодний із такими оцінками БСЗ з тієї простої
причини, що в літературі найчастіше наводять приклади усталених
технологій, які впроваджують на одних і тих самих площах упродовж
десятка років. Для нашої ж країни важливо розібратися в процесі переходу
від однієї системи землеробства до іншої. Всі галузі науки й техніки
вказують на той факт, що перехідні процеси принципово відрізняються від
усталених. Вони відбуваються за своїми значно складнішими законами,
зазвичай, супроводжуються відносно великим перетіканням енергії, ними
важче керувати тощо.
У недавньому минулому вся Полтавська область спробувала одночасно й
повсюдно перейти на БСЗ і послуговувалася нею понад десять років.
Причому експеримент започаткували 1973 року, коли в країні нормально
працювала економіка, аграрний сектор мав удосталь ресурсів. Що ж
одержали внаслідок такого новаторства? Окрім набутого досвіду — нічого.
Нині тільки деякі господарства області залишилися вірними БСЗ. Єдина
втіха — господарства, що встояли, нині є сильними, працюють прибутково й
реформувалися найменше.
А тепер про специфічні моменти перехідного періоду.
Розмір угідь. Може здатися, що розмови про розмір угідь господарств у
контексті обговорення переходу на БСЗ —недоречні. Але це не так. Оранка
— процес енергоємний, тому здійснюють її агрегатами з порівняно малою
шириною захвату, на ефективність використання яких розмір поля істотно
не впливає. Перехід до безвідвального обробітку передбачає збільшення
кількості механізованих операцій широкозахватними знаряддями,
ефективність використання яких значною мірою зростає із збільшенням
розмірів поля.
Зміна біохімічних процесів, що відбуваються в орному шарі грунту. В разі
ВСЗ значна частка поживних речовин, які засвоюють рослини, утворюється
за рахунок розкладання гумусу. За умов БСЗ розкладання гумусу не тільки
сповільнюється, а навіть відбувається його деяке нагромадження. Таким
чином, у перші роки перехідного періоду можливі прояви азотної
недостатності. Щоб уникнути цього, застосовують певну систему
удобрювання, яка потребує ресурсів. За часів експерименту в Полтавській
області ця обставина не була критичною. Тепер її обов’язково слід
враховувати.
Важливо також зазначити, що під час внесення органічних добрив у разі
ВСЗ спеціальної операції для їх загортання в грунт не потрібно — добрива
треба розкидати по полю безпосередньо перед оранкою на зяб. БСЗ
передбачає загортання органіки важкою дисковою бороною, наприклад БДТ-7,
яку не використовують як знаряддя для основного обробітку грунту. Отже,
додається ще одна операція, але це не все.
У такий спосіб органіки можна внести близько 20 т/га, тоді як під час
відвальної оранки норми внесення 40 т/га, 60 і навіть 100 т/га, є
звичними. Отже, внесення органічних добрив у разі БСЗ потребує цілої
серії таких операцій, розподілених по полях сівозміни. По суті, за умов
БСЗ кожне друге поле десятипільної сівозміни потребує внесення
органічних добрив. Ця обставина, по-перше, підсилює напруженість щодо
термінів проведення робіт, по-друге, вносить регулярність у поповнення
поверхневого шару насінням бур’янів і, по-третє, ставить під сумнів
ефективність застосування кузовних розкидачів органічних добрив. Адже в
скільки разів збільшується кількість операцій для внесення органіки, в
стільки разів збільшується кількість проходів машин по полю. Та ще яких
машин — колісних тракторів класу 30 кН, наприклад, Т-150К з кузовним
розкидачем вантажопідйомністю близько 10 т або важчих агрегатів на базі
тракторів класу 50 кН.
Продуктивність кузовних розкидачів украй низька. Тож потрібно
забезпечити господарства розкидачами органічних добрив із куп, які мають
у кілька разів більшу продуктивність і ширину захвату, ніж кузовні.
Розробка таких машин — пріоритетний напрям наукової роботи Харківського
національного технічного університету сільського господарства імені
Петра Василенка (ХНТУСХ)).
Добре б у співдружності з ученими агрономічних спеціальностей вивчити
можливість застосування для загортання органіки інших машин, наприклад,
лемішних лущильників. Причому треба порівняти експлуатаційні та
економічні показники застосування альтернативних агрегатів.
Ученим, які займаються проблемами внесення й загортання органічних
добрив, слід звернути увагу на можливість механізації внесення рідких
органічних добрив, а також вивчити досвід зарубіжних країн щодо
попередньої глибокої переробки екскрементів сільськогосподарських тварин
і принципово інших технологічних прийомів застосування таких продуктів
переробки, як добрива.
Ще одна важлива проблема перехідного періоду — засміченість посівів
бур’янами. Із цього приводу вчені агрономічних спеціальностей провели
багато досліджень. Потрібно зауважити, що в разі БСЗ виявлено принципово
інші закономірності засмічення полів бур’янами, вивчення яких дуже
важливе. Так, за регулярного застосування відвального плуга розподіл
насіння бур’янів урожаїв усіх років у межах орного шару практично
рівномірний (рис. 1А). В активному шарі 0–5 см кількість насіння
бур’янів не перевищує 10%, а максимум їх щільності припадає на середину
орного горизонту. Така ситуація пояснюється тим, що оранка відвальним
плугом сприяє перемішуванню насіння, а всіляке спушування плоскоріжучими
робочими органами, наприклад, культиваторними лапами стрілчастого типу —
осипанню насіння вниз до глибини культивації.
gd‡h?
не можна. До того ж, більшість насіння бур’янів відмінно зберігає
схожість упродовж багатьох років, а деякі з них для підвищення схожості
потребують проведення скарифікації, що сама собою відбувається саме
тоді, коли насіння перебуває на значній глибині.
В разі БСЗ ситуація з розподілу насіння бур’янів в орному горизонті
принципово інша (рис. 1В). Абсолютна більшість із них (близько 70%)
зосереджується у верхньому активному шарі грунту на глибині 0–5 см.
Причому з роками ситуація практично не змінюється. З нижніх шарів
насіння назовні вже не потрапляє.
Принципово різний характер розподілу насіння бур’янів в орному шарі
грунту призводить ось до чого. ВСЗ допускає нерегулярність проведення
засобів захисту від бур’янів. Якщо, наприклад, після збирання зернових
провести лущення стерні, а потім через 1–2 тижні, навіть після дощу, з
якихось причин не повторити спушування, попри те, що бур’яни добре
зійшли й активно вегетують, катастрофи не буде. Майже все насіння, яке
вони дадуть, подальшою відвальною оранкою буде загорнуто в грунт на
значну глибину, а в наступні роки — перемішане по орному горизонту.
Таким чином, і наступного, і в подальші роки суттєвого приросту
засміченості посівів не буде. Крім того, без значного збільшення робіт
можна буде провести серію захисних заходів проти бур’янів і виправити
допущену помилку.
БСЗ згадану вище технологічну помилку не “пробачить”. Адже в разі БСЗ у
верхньому шарі грунту зосереджені майже всі запаси насіння смітних
рослин, більшість із яких, поза сумнівом, дасть новий урожай. Уже
наступного року на цьому полі буде значний приріст засміченості посівів,
причому такий, що, незважаючи на всі можливі зусилля, навіть із
застосуванням гербіцидів, протягом одного сезону повернути поле до
колишнього стану не вдасться. І, не дай боже, допустити таку саму
помилку наступного року. Тож безвідвальна система землеробства потребує
жорсткого дотримання технології вирощування сільськогосподарських
культур, тобто наявності певного запасу ресурсів, який би міг
гарантувати успіх. Зрозуміло, в перехідний період, коли в грунті є ще
багато насіння бур’янів, вимоги до технологічної дисципліни значно вищі,
а це знову-таки потреби в додаткових ресурсах.
Тут одразу наголосимо на високій ролі гербіцидів, застосування яких
протягом перехідного періоду могло б істотно зменшити потреби в інших
ресурсах. Розробка екологічно-ощадних і разом з тим ефективних прийомів
внесення грунтових гербіцидів — це також один із найважливіших напрямів
наукової роботи нашого університету. В міру переходу до БСЗ застосування
гербіцидів із пріоритетних позицій, можливо, зміститься в розряд
страхових прийомів боротьби зі смітною рослинністю: їх
використовуватимуть тільки в особливих випадках або коли інші способи
будуть недостатньо ефективні.
Повертаючись до історії переходу Полтавської області на БСЗ, зазначимо,
що серйозні проблеми із засміченістю посівів, яка невпинно зростала,
дали про себе знати вже наступного року. Тому деякі вчені рекомендували
до застосування плужну відвальну обробку 1–2 рази протягом десятипільної
сівозміни, а керівництво області, аби утримати валові збори продукції в
колишніх рамках, пропонувало відмовитися від чистих парів на користь
зайнятих. З позицій сьогодення, на думку автора цієї роботи, і перше, і
друге стало грубими помилками, які, власне, й спонукали практиків
відмовитися від БСЗ.
Річ у тім, що саме чисті пари, притому безвідвальні, могли очистити поля
від бур’янів і підвищити врожайність оброблюваних культур. Адже
систематичний безвідвальний обробіток грунту призводить до концентрації
насіння смітних рослин в його активному шарі, з якого вони, в разі
застосування парів, активно проростають і низкою суцільних обробок легко
знищуються. І тут вельми важливо, щоб безвідвальному чистому парові не
передувала жодна відвальна оранка. Інакше, з погляду боротьби із смітною
рослинністю, ефективність пару знизиться в стільки разів, в скільки
оранка понизить концентрацію насіння в активному шарі грунту.
Кілька слів про ресурсоємність БСЗ. Ресурсоощадність БСЗ, про яку вже
багато написано й чимало говорять і пишуть нині, — це спроба видати
бажане за дійсне. Бо поки поверхневий шар грунту повною мірою насититься
органікою пожнивних решток, пройде не менше десяти років, і весь цей час
грунт потребуватиме додаткових спушувань на середню глибину, як напівпар
або поліпшений зяб, а тому невелика економія ресурсів, якої досягають на
основному обробітку грунту, перекривається додатковими витратами на
суцільні обробки до і після нього. Інших резервів економії ресурсів,
окрім як за рахунок переходу від відвального плуга до
плоскоріза-глибокорозпушувача, БСЗ не припускає, а в усьому іншому вона
енергоємніша.
Рух будь-якого робочого органу — сошника або культиваторної лапи — в
мульчованому пожнивними рештками шарі грунту створює більший опір, ніж у
тому самому грунті, позбавленому мульчі. Звичайно, якщо мінімум десять
років бездоганно виконувати всі вимоги БСЗ, то до кінця цього терміну
економії ресурсів і зростання продуктивності сільськогосподарського
виробництва, безумовно, буде досягнуто. Про це можна дізнатися,
відвідавши кращі господарства Полтавщини, наприклад, “Обрій” у
Шишацькому районі. Але, на жаль, на цьому шляху, через згадані вище
причини, потрібні додаткові ресурси. До того ж, нині грунти України
значно мінералізовані. Органічних добрив у належній кількості просто
немає, так само, як немає і ресурсів для їх внесення. А тому якісний
обробіток грунту в його сьогоднішньому стані потребуватиме ще більше
механізованих операцій, ніж це було в Полтавській області.
ВИСНОВКИ. Перехід до безвідвальної системи землеробства в Україні,
безумовно, треба розглядати як прогресивний крок, але, на жаль, значно
ресурсоємніший, ніж відвальна система землеробства, що використовується
сьогодні. Тому ініціювати такий перехід можна тільки локально,
попередньо забезпечивши ті господарства, що перейдуть на БСЗ,
додатковими ресурсами. Сподіватися на те, що сільське господарство
України буде рентабельним і самотужки вийде з кризи, не варто. Цього не
вдається досягти навіть у високорозвинутих країнах світу, наприклад,
США. Правильніше буде спробувати розробити прийнятні для наших умов
методи дотування сільгоспвиробництва. Як один із варіантів такого
дотування слід розглядати можливість основного обробітку грунту та
чистих безвідвальних парів частково за рахунок держави. Для цього добре
б створити низку спеціалізованих МТС, а потім частину чистих
безвідвальних парів довести до 30%. Такого роду новації потрібно
законодавчо закріпити в концепції розвитку аграрного сектору.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
