Реферат на тему:

Проблеми інженерно-технічного забезпечення АПК

Інженерно-технічне забезпечення АПК — мало не найактуальніша проблема
сучасного сільського господарства України. Чи не задовгою є дистанція
між Розпорядженнями Кабміну та практичним їх наповненням?

Інженерно-технічне забезпечення АПК — мало не найактуальніша проблема
сучасного сільського господарства України. Чи не задовгою є дистанція
між Розпорядженнями Кабміну та практичним їх наповненням?

Верховна Рада ухвалила закон про інженерно-технічне забезпечення
агропромислового комплексу України, а 7 жовтня 2006 р. його підписав
Президент.

У Законі “Про систему інженерно-технічного забезпечення України” в
п’ятій статті перераховано суб’єкти системи інженерно-технічного
забезпечення, в тому числі інженерно-технічні підрозділи
сільгоспвиробників, кількість яких n+1, інформаційно-консультативні
служби, кількість яких m+1. До цього пункту після
інформаційно-консультативних служб треба було б додати — “ворожки та
астрологи”. Про статус, функції інформаційно-консультативних служб АПК
доцільно було б записати окремим рядком, тому що без чітко визначених
позицій вони будуть у ролі ворожок і астрологів. Замість
інформаційно-консультативних служб, треба було написати — лізингові
компанії.

Досконалих законів не буває. У реальному житті є дотримання (виконання)
і не дотримання (не виконання) закону. Чи можна було написати
досконаліший закон, із чіткішими та однозначнішими записами? Ні,
оскільки закони пишуть люди зі своїми суб’єктивними поглядами,
підходами, інтересами. Тобто тягнуть ковдру на себе. У цьому законі
технічну “ковдру” перетягнули на себе машинобудівники. Закон писали для
гарантування продовольчої безпеки України з допомогою системи
інженерно-технічного забезпечення. Тому в ньому мало бути чітко
написано, що головним суб’єктом системи інженерно-технічного
забезпечення є виробники конкурентоспроможної сільськогосподарської
продукції.

Для реалізації продовольчої безпеки слід на державному рівні вирішити
такі стратегічні проблеми:

1. Підвищити рівень технічного забезпечення об’єктів господарювання АПК
сучасною технікою для виробництва конкурентоспроможної
сільськогосподарської продукції і фірмовим сервісом.

2. Розробити й запровадити програми підготовки та перепідготовки
кваліфікованих кадрів: механізаторів (операторів), техніків, інженерів
для ефективної експлуатації сучасної техніки і забезпечення якісним та
надійним сервісом.

3. Розробити та впровадити засади (нормативні документи, постанови,
акти) економічних і правових відносин об’єктів господарювання АПК із
державними органами та комерційними структурами.

У законі вжито термін “інноваційні технології”. Під нього підпадають
генетично модифіковані рослини й тваринні продукти. Адже вони з’явилися
завдяки інноваційним технологіям. Напевно, коректніше було б записати
інноваційні напрями на базі енергоощадних технологій. Адже зменшення
ручної праці та енергетичних затрат формує засади конкурентоcпроможності
продукції. На наш погляд, головним каменем спотикання під час
упровадження ухваленого закону стануть бюджетні кошти. За визначенням
закону, розпорядником бюджетних коштів має бути державний центральний
керівний орган, якого ще немає й невідомо, коли він буде та хто його
очолить.

Зрозуміло, що бюджетні кошти на центральний керівний орган виділятимуть
за рахунок перерозподілу між наявними міністерствами, які будуть
категорично проти його створення.

Технікою, технічним прогресом, механізованими технологіями аграрного
виробництва опікуються два політичні міністерства: аграрної та
промислової політики. Кожне з них має свої вектори діяльності:
відповідно, аграрний і промисловий вектори. Отож, перше міністерство —
як замовник політики, а друге — як реалізатор замовленої політики. Ми
знаємо з курсу алгебри, що вектори можуть додаватися й відніматися. У
конкретному варіанті вектори промислової і аграрної політики за
напрямами збіглися. Як результат їхнього збігу отримали новий політичний
вектор — технічну політику АПК. Офіційне трактування змісту технічної
політики АПК довго трималося в секреті. Що означає промислова, аграрна,
технічна політика АПК, який зміст вкладався в слово “політика” у назвах
міністерств, в основі діяльності яких має домінувати диктатура
технологій для виробництва якісної конкурентоспроможної продукції для
завоювання світових ринків збуту, а не політична розмитість,
невизначеність — невідомо широкому загалу. Чому тільки міністерства,
причетні до аграрного виробництва, удостоїлися честі мати політичну
спрямованість і як за час функціонування зазначених міністерств слово
“політика” сприяло розвиткові промисловості, зокрема,
сільськогосподарського машинобудування, вплинуло на агротехнології,
урожайність зернових і технічних культур, на пташиний грип,
колорадського жука?

Слово “політика” у назвах міністерств промисловості й сільського
господарства мало б зміст, якби державною програмою було передбачено за
20 років потіснити Корею за ВВП і Францію з виробництва зернових,
Нідерланди — за молочними продуктами, Данію — за м’ясом, але цього в
державних документах не передбачається. Тому слово політика — це чистої
води “липа”, або політичне словоблудство. Наразі набув поширення термін
“політична еліта”. Такий гарний вираз, так гріє душу причетним до
“політичної еліти”, особливо тим, хто ще вчора був “політичним фуражем”.
Терміни “еліта”, “фураж” використовують під час оцінки якості зернових
культур. Вочевидь, якщо використовують слово “еліта” з приставкою
“політична”, то дозволено використати й слово “фураж”. Еліта передбачає
подальше розведення, а фураж — для переробки на корм свиням, курям тощо.

Бунтівне революційне слово “політика” замінило слово фундаментального
змісту — “виробництво” — в грудні 1999 року після Указу Президента “Про
невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектору
економіки”, із набуттям чинності яким “почався нестримний процес
трансформації: тотальною приватною власністю на землю” тощо.

Щодо ухваленого закону, то можна висловитися так: краще пізно, ніж
ніколи. Закон дає сільгоспвиробникам шанс, запалює світло надії в
тунелі. Тільки (за влучним висловом М. Жванецького) невідомо, коли
закінчиться тунель. Для історії 15 років — це невеликий відрізок часу.
Для сільського господарства — це відрізок достатній, щоб перевернути
економічні, соціальні, моральні засади села шкереберть. Цих півтора
десятка років наші політики та урядовці вели країну не за економічним
компасом, а за сонцем: один рік — два кроки на захід, крок на схід, а на
другий рік — уже крок на захід, а два кроки на схід. І за цим принципом
упродовж 15 років тупцювали на місці.

Сам закон розробляли майже сім років. Із народної мудрості відомо: у
семи няньок дитя без ока. Щодо аграрного виробництва, то в Україні
спеціалістів, ерудитів із макроекономіки стільки, що їх вистачить, аби
збанкрутувало сільськогосподарське виробництво всіх розвинутих країн
світу, не те що України. Варто сказати, що тільки аграрне виробництво
витримало зміну 12 міністрів і 12 віце-прем’єрів по селу.

Для підтвердження стилю написання закону наведемо деякі позиції із
Розпорядження Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2006 р №93-р
(реєстраційний код — 32247/2006) “Про схвалення концепції Державної
програми реалізації технічної політики в агропромисловому комплексі на
період до 2010 року”, який підписав тодішній прем’єр-міністр Ю.
Єхануров. За стилем написання й змістом закону та розпорядження Кабміну
відчувається, що зазначені документи писали одні й ті самі писарі. Таке
хитромудре поєднання змісту й стилістики на рівні державних документів
“зачаровує”. Ключові слова: концепція, програма, політика. Виявляється,
що політика визначається програмою, а програма концепцією, а не навпаки.
Якщо технічна політика плентається в кінці видуманої концепції, то така
її значущість і, відповідно, наслідки. Запитання — навіщо така
абракадабра в назві? Чому документ не назвали коротко, чітко й
зрозуміло: “Про схвалення державної програми інженерно-технічного
забезпечення агропромислового комплексу України на період до 2010 року”?
Якщо це короткий документ, то назвати “Тези програми…” Не дивно, що
такі документи ніхто не виконує, адже невідомо, що головніше і що
виконувати: концепцію, програму, політику чи все разом.

На другій сторінці Розпорядження прописано: “Мета та завдання Державної
програми реалізації технічної політики в агропромисловому комплексі”.
Перше ключове слово “концепція” уже випало, залишилося виконати
“програму реалізації технічної політики”. Читаємо далі державний
документ: “Метою Державної програми реалізації технічної політики в
агропромисловому комплексі є підвищення рівня технічного забезпечення
агропромислового комплексу на основі розвитку вітчизняного
машинобудування для агропромислового комплексу, ефективності
використання його матеріально-технічної бази, зменшення залежності від
імпорту сільськогосподарської техніки з метою забезпечення продовольчої
безпеки”. Якщо коротко, то метою Державної програми реалізації технічної
політики в агропромисловому комплексі… з метою забезпечення
продовольчої безпеки. Напевне, доцільно було б написати: “Метою
Державної програми є гарантування продовольчої безпеки України”.

Доцільно звернути увагу на цифри потреб у тракторах, комбайнах, які
наведено в Розпорядженні Кабміну — 400 тис. тракторів. Що означає 400
тис. тракторів, якщо в 1991 р. в сільгоспвиробників було 498 тис.
тракторів сумарною потужністю майже 40 млн к. с.? За такої сумарної
потужності енергоозброєність сільгоспвиробників становила 1,36 к.с. на 1
га орних земель. Для порівняння наведемо цифри енергозабезпечення
французьких фермерів. Франція із 8,9 млн га збирає 67 млн т зернових.
Енергозабезпеченість французьких фермерів становить 5,5 к.с. на 1 га
орних земель. Валовий збір зернових культур французьких фермерів удвічі
вищий, ніж в українських сільгоспвиробників, а врожайність з 1 га
посівних площ вища майже втричі, ніж по Україні.

Повертаючись до цифри 400 тис. тракторів, слід було б зазначити:
сумарною потужністю 50 млн к. с., що дасть змогу підвищити
енергозабезпеченість сільгоспвиробників до 1,5 к.с./га. Парк має
оновлюватися за рахунок сучасних надійних і довговічних машин із низькою
питомою витратою палива (до 150 г/к.с. год).

У документі зазначена потреба в 9–10 тис. кукурудзозбиральних
комбайнів. Мабуть, автори мали на увазі кормозбиральні комбайни
(силосозбиральні), адже збирати кукурудзу на зерно можуть сучасні
зернозбиральні комбайни, тим більше роторного типу. У документі
зазначено щорічні нормативи поповнення парку тракторів у кількості 30–35
тис. одиниць. Слід було додати: сумарною потужністю 3,0–3,5 млн к. с. За
середньої вартості 1 к.с. 1000 грн щороку на оновлення парку тракторів
потрібні кошти в сумі 3–3,5 млрд гривень.

¤

a

a У розділі “Шляхи розв’язання проблем технічного забезпечення АПК”
визначено основні напрями технічної політики: 1) формування єдиного
науково-технічного інформаційного простору в АПК; 2) розроблення й
упровадження нової техніки і технологій; 3) розроблення й упровадження
нових форм використання сільськогосподарської техніки і технічного
сервісу; 4) формування й розвиток ринку сільськогосподарської техніки,
відповідних матеріально-технічних та енергетичних ресурсів; 5)
удосконалення системи кадрового та наукового забезпечення реалізації
технічної політики в АПК.

Нарешті Кабмін і два політичних міністерства (Мінпромполітики і
Мінагрополітики) розсекретили основні напрями технічної політики.
Проблеми, виокремлені під гучною назвою — напрями технічної політики —
важливі, актуальні й навіть злободенні, але на гучну назву “політика” —
не тягнуть. Це можуть бути технічна стратегія, технічні напрями,
проблеми, завдання. За таким принципом до кожної мало-мальської проблеми
можна прив’язати політику, заполітизувати її і знову ділити на синіх,
білих, помаранчевих і т. п.

У Розпорядженні виписано, на наш погляд, дуже важливий пункт: “Доцільно
передбачити створення машинних кооперативів, у тому числі шляхом
використання техніки на міжгосподарській основі та кооперації з
виробництва, збирання та переробки сільськогосподарської продукції.
Високопродуктивну техніку для високоефективного використання, зменшення
затрат на одиницю виробленої продукції доцільно концентрувати в машинних
кооперативах. Така організаційна форма використання техніки існує в
розвинутих країнах”.

Згідно з Розпорядженням Кабміну, на технічне забезпечення АПК потрібні
щорічні інвестиції в обсязі 15–20 млрд грн. Якщо підрахувати вартість
кількості техніки за нормативами, наведеними вище, то сума становитиме
від 40 до 50 млрд грн. Певно, в розрахунках закладали ціни трирічної
давнини.

Концепція… програми… технічної політики, затвердженої розпорядженням
Кабінету Міністрів, знаходить відгуки високих урядовців, чиновників,
науковців у статтях, надрукованих у періодичних виданнях. Зокрема, в
журналі “Техніка АПК” №5 за 2006 рік у вступній статті колишній
віце-прем’єр-міністр України і нинішній Міністр АП Ю. Мельник визначає:
“Саме тому, навіть у складних умовах господарювання в машинобудівному
комплексі України, модернізовано, створено і поставлено на виробництво
2600 найменувань машин, що дало можливість підняти рівень забезпечення
технологічних процесів в агропромисловому комплексі вітчизняною технікою
з 27% у 1992 р. до 82% у поточному (2006) році”. Розглянемо значущість
наведених процентів на конкретному прикладі. На початку 90-х рр.
Харківський тракторний завод щороку виробляв близько 60 тис. тракторів.
На Україну припадало, в середньому 27%, тобто 16200 тракторів. А в 2006
році ХТЗ виготовив близько 1500 тракторів. Якщо з них 82% закупили
господарства України, то це становило лише 1230 тракторів. Ось тобі й
значущість відсотків. На нашу думку, автор мав би оцінити ступінь
механізованості технологій за культурами, іншими галузями й показати,
який відсоток у забезпеченості механізованих і автоматизованих
технологій займає вітчизняна техніка і наскільки вона відповідає вимогам
агротехнологій. А міністр промислової політики мав дати відповідь,
наскільки відсотків вітчизняне сільськогосподарське машинобудування
здатне забезпечити механізацію виробництва продукції сучасними машинами,
обладнанням для відвоювання власного ринку збуту виробленої продукції.

Доцільно зіставити положення з Розпорядження Кабміну із матеріалом, що
його виклав колишній Міністр промислової політики В. Шандра в статті
“Стратегічні напрямки розвитку вітчизняного машинобудування для
агропромислового комплексу” (ж-л “Техніка АПК”, №5). Автор пише:
“Спеціалізовані підприємства галузі (понад 130 підприємств), що входять
до складу Державного департаменту тракторного і сільськогосподарського
машинобудування з 1997 р., збільшили обсяги виробництва і реалізації
господарствам АПК техніки, обладнання і запасних частин у 2,5 раза, і в
2005 році загальні обсяги виготовлення товарної продукції на означених
підприємствах досягли понад 2,3 млрд гривень”. Зазначена сума становить
13,5% мінімальної суми (15–20 млрд грн), визначеної Розпорядженням
Кабінету Міністрів від 15 лютого 2006 року.

Міністр промислової політики далі зазначає: “Проте потенційний
внутрішній ринок техніки і обладнання для агропромислового комплексу, за
даними Мінагрополітики, становить 8–10 млрд гривень”. Складається
враження, що міністр як член Кабміну не знайомий із текстом
Розпорядження Кабінету Міністрів, ухваленого 15 лютого 2006 р. і
наведеними в ньому сумами коштів (15–20 млрд грн) на потреби у
поповненні техніки.

Далі йде важливий висновок міністра: “Особливої уваги потребує вирішення
проблеми підвищення якості виробленої продукції, зокрема, технічної
надійності тракторів, комбайнів, сільськогосподарських машин і знарядь.
Необхідно ширше використовувати досвід зарубіжних сільськогосподарських
машинобудівників, виходячи з того, що надійність техніки насамперед
грунтується на її елементній базі. Тому важливою умовою є концентрація
зусиль і фінансових ресурсів на розробленні і впровадженні у виробництво
сучасної елементної бази та складових конструкцій машин, зосередивши їх
виготовлення на машинобудівних заводах, що вже застосовують сучасні
технології та обладнання”. Далі йде констатація факту, що підприємства
сільськогосподарського машинобудування мають застаріле технологічне
обладнання. Напевне, логічним був би такий висновок міністра: рішенням
колегії ми розмістили виробництво наукоємних технічно складних
агрегатів, систем, механізмів на оборонних підприємствах, які
забезпечать потрібний технічний рівень, надійність і довговічність
виробів для сільськогосподарського машинобудування, а не озвучення
виробничої проблеми забезпечення якості машин.

Далі міністр доволі чітко й грунтовно визначив три стратегічні напрями
діяльності Мінагрополітики в сфері машинобудування АПК. Міністр
зазначає, що видатки Державного бюджету України на пріоритетний розвиток
АПК щороку протягом 2003–2010 років становитимуть не менше 1 млрд грн.
Ці кошти мають бути спрямовані на:

— створення та підготовку серійного виробництва нової техніки й
обладнання згідно з програмами, які схвалив уряд;

— технічне переоснащення промислових підприємств сільськогосподарського
машинобудування;

— формування й розвиток ринку техніки та обладнання і вдосконалення його
інфраструктури.

Доцільно детальніше розглянути пункт, в якому йдеться про створення й
підготовку серійного виробництва нової техніки та обладнання порівняно з
витратами провідних світових фірм. Фірма “Фольксваген” на розробку нових
важких автомобілів “Фольксваген-Костеллейшен” (Бразилія) витратила
чотири роки і $400 млн: двигун фірми “Каммінс” — 320 к.с., мости фірми
“Мерітор”, зчеплення “Закс”, гальма “Вабко”, 16-ступінчаста коробка
передач. Корпорація “Джон Дір” на наукові дослідження витрачає понад
$600 млн. Фірма “Фенді” — понад $10 млн щороку. Відповідно до затрат на
наукові дослідження, є результати технічного рівня вироблених машин,
їхня конкурентоспроможність та ніші на світовому ринку. В українському
варіанті створення більше схоже на вираз “…что нам стоит дом
построить: нарисуем — будем жить”. Не називатимемо щорічних сум, які
виділяє Міністерство Департаменту сільськогосподарського машинобудування
на наукові дослідження для розробки та вдосконалення машин, обладнання —
щоб не радувати конкурентів. Можна сказати, що витрати на наукові
дослідження адекватні технічному рівню трактора ПМЗ. Щодо трактора ПМЗ
сільгоспвиробники жартують так: ПМЗ виробляє ракети такого технічного
рівня, що їх бояться в усьому світі та трактори ПМЗ, яких бояться
вітчизняні сільгоспвиробники.

В Україні є доволі позитивні приклади виробництва автобусів — ЛАЗ
“Богдан”, які мають сучасний вигляд і доволі пристойні
техніко-експлуатаційні характеристики. Це ще не “Мерседес”,
“Фольксваген” тощо, але вже не ПАЗ, КАРЗ, старої моделі ЛАЗ.
Виявляється, є де брати приклади.

Заслуговує на детальне розкриття другий пункт, його теж згадав міністр,
який потребує бюджетних видатків — “на технічне переоснащення
промислових підприємств сільськогосподарського машинобудування”.

Розглянемо детальніше цей пункт спрямування бюджетних коштів. Цікаві
позиція та державницький підхід. Але міністр не сказав, скільки з
наявних 130 підприємств сільськогосподарського машинобудування —
приватизовано. Адже приватизовано підприємства під певні інвестиційні
зобов’язання. Як ці зобов’язання виконують? Які із 130 підприємств
передбачається технологічно модернізувати, тобто для якої техніки? На
прикладі вітчизняних зернозбиральних комбайнів можна повчитися, як не
треба робити. Який технічний напрям (міністр коректно не використовував
термін “технічна політика”) визначає міністерство: складальне
виробництво зарубіжних прототипів чи виробництво нових машин на базі
сучасних технологій через закупівлю технологічного обладнання. Як
приклад нагадаємо повчальну історію одинадцятирічної давнини, коли фірма
“Массей Фергюсон” пропонувала за $340 млн побудувати завод у Рівному з
виробництва сучасних зернозбиральних комбайнів на 1000 комбайнів за рік.
Коштів на завод не знайшли, точніше, державної мудрості не виявилося.
Проте через рік знайшли кошти в обсязі 560 млн (зв’язаний кредит) під
закупівлю 1600 готових зернозбиральних комбайнів.

Ця торгова угода обростала такими фінансовими “перлинами”, що стає і
сумно, й смішно за державу, за нас, яких вважають, вибачте на слові,
лохами.

На прикладі вітчизняних зернозбиральних комбайнів потрібно вчитися, як
не треба робити. Назвемо марки вітчизняних зернозбиральних комбайнів:
КЗС-9 “Славутич”, “Обрій”, “Атек”, “Лан” (“Дон-Лан”), “Дніпро-380”
(“Домінатор-108”), “Єнісей”. Ще б одна марка комбайна, і Україна
наздогнала б Японію, яка виробляє сім марок конкурентоспроможних
автомобілів. В основі такої “різномарковості” комбайнів проглядається
один інтерес — доступ до 30% державних коштів як знижки, яку надають
сільгоспвиробникам під час купівлі вітчизняної техніки.

На наш погляд, міністр промислової політики мав би висвітити світові
тенденції сільськогосподарського машинобудування. Зокрема, як вітчизняні
підприємства збираються конкурувати зі світовими лідерами з виробництва
сільськогосподарської техніки: “Джон Дір”, “Кейс”, АГКО, “КЛААС” тощо.
Ця проблема не знайшла місця в роздумах міністра промислової політики.
Єдиним позитивом у зазначеній статті вважаємо послуговування терміном
“технічний напрям”, а не “технічна політика”.

Похожие записи