Реферат на тему:

Проблема зберігання сільськогосподарської техніки

На думку фахівців, порушення правил зберігання сільгосптехніки на
стадії використання — це бомба уповільненої дії, якій, до речі, надають
руху самі експлуатаційники.

Не секрет, що під час тривалого неробочого періоду (близько 80,43%)
технічні та експлуатаційні показники не можуть залишатися на одному
рівні, але акселератором у цьому разі є те, що господарі не здійснюють
більшості робіт з технічного обслуговування під час постановки, в
процесі та під час зняття зі зберігання.

Витрати на зберігання складної сільгосптехніки, зокрема самохідних
комбайнів, утричі-вп’ятеро більші за аналогічні витрати для простих
машин. Ця цифра є технічною потребою для збереження експлуатаційних
показників під час зберігання кормозбиральної, картоплезбиральної та
бурякозбиральної техніки. Проте більшість експлуатаційників
примудряються зменшити її навіть до одиниці, що автоматично означає
перевитрату коштів під час дальшої експлуатації. Тут справедлива
приказка: “Скупий платить двічі”: економлячи одну копійку на зберіганні,
власники складної сільгосптехніки можуть втрачати близько 13 копійок під
час експлуатації.

Перш ніж готувати техніку до зберігання, слід визначити, який його
спосіб доступний для використання в господарстві: 1 — відкритий; 2 —
закритий; 3 —комбінований.

Для складних машин перевагу потрібно надавати закритому, бо за цього
способу мінімізуються затрати часу на підготовку й забезпечується
належна збереженість технічних та експлуатаційних показників. Однак
через нестачу приміщень використовують комбінований і, що найгірше,
відкритий, який у поєднанні з низькою якістю підготовчих робіт (якщо
такі ще є) успішно перетворює дорогу та надійну техніку на металобрухт.

Підготовка двигунів до зберігання

Кількість відмов самохідної сільгосптехніки, що припадає на двигун,
становить близько 9–13%. На перший погляд, цифра видається невеликою,
проте трудомісткість усунення, якої потребують ці відсотки, сягає вже
34–39%. Прискорювати інтенсивність спрацювання двигунів, а отже,
збільшувати час простоїв через неправильне зберігання — недоцільно.

По закінченні польових робіт сільськогосподарську техніку діагностують,
визначають потребу в ремонті двигунів, редукторів, коробок передач тощо
(ГОСТ 7751—85 п. 6.2) та ремонтують під час неробочого періоду. Брак
діагностичних засобів у більшості господарств спричиняє спрощення
даного пункту стандарту до використання універсального діагностування
“на око”. Разом із хронічною нестачею запасних частин агрегати, вузли та
деталі залишаються на машині до відмови. Це неодмінно позначається на
подальшій експлуатації.

Підготовка двигуна до тривалого зберігання передбачає:

1 — консервацію поверхонь деталей, розміщених усередині двигуна
(внутрішню консервацію), і промивання системи охолодження;

2 — герметизацію внутрішніх порожнин двигуна;

3 — консервацію зовнішніх нефарбованих поверхонь деталей двигуна
(зовнішню консервацію);

4 — упаковку двигуна в чохол з полімерної плівки або іншого матеріалу
(якщо немає капота).

Цим діям мають передувати ретельне очищення та миття. Як свідчить
практика, налиплі пил, бруд та рослинні рештки на місця підтікання
паливно-мастильних матеріалів часто слугують так званим консерваційним
засобом.

Для зовнішньої консервації двигунів чинним стандартом ГОСТ 7751—85
рекомендується використовувати матеріали: мікровоскове покриття на
водній основі ЗВВД-13 за ТУ-38-101-716—78, мастило ПВК за ГОСТ 19537—83.
Якщо немає безпосередньої дії атмосферних опадів, можна застосовувати
рідкі інгібовані мастила: НГ-203А (НГ-203Б) за ГОСТ 12328—77; К-17 за
ГОСТ 10877—76.

Якщо з напрацюванням виникає потреба в черговому технічному
обслуговуванні, його теж слід здійснити, при цьому треба замінити оливи
й мастила, що відпрацювали свій термін. Допускається заміна
відпрацьованих олив і мастил після періоду зберігання.

Згідно з ГОСТ 7751—85 п. 6.3.3, за відсутності палива в баку або якщо
його менше 15%, заливають дизельне паливо з 5%-ним вмістом присадки
АКОР-1 (ГОСТ 15171—78), попередньо підігрітої до 60°С. Об’єм робочого
консерваційного палива має бути достатнім для роботи двигуна протягом
5–8 хвилин.

Паливну апаратуру консервують додаванням у робоче паливо та оливу
присадки АКОР-1 або КП у кількості 5–10%, попередньо підігрітої до
60…70°С.

Картер двигуна консервують додаванням 1% робочого об’єму картерної оливи
інгібітору (наприклад, ИМ), запускають двигун на 5–10 хв для повного
розчинення інгібітору.

Консервацію коробок передач, дизельної паливної апаратури та інших
механізмів, а також картерного простору пускових двигунів здійснюють
аналогічно: заповнюють їхні внутрішні порожнини інгібованими оливами
зазначеного складу.

Для консервації системи охолодження використовують інгібітор ИВ. Із
системи зливають охолоджувальну рідину. У м’якій воді за температури
50…60°С розчиняють 1% інгібітору. Систему повністю заповнюють
консерваційною рідиною, витримують близько 5 хв. для адсорбції
інгібітору на поверхнях деталей системи, після чого рідину зливають. Під
час зберігання заливний і зливний отвори мають бути зачинені. За
температури повітря 0°С та менше, щоб уникнути намерзання розчину на
стінки системи охолоджування, його треба підігрівати до 30…50°С. Якщо
використовують антифриз, його із систем не зливають, а додають до нього
0,5% інгібітору.

Циліндри карбюраторних двигунів, у тому числі пускових, консервують,
заливаючи інгібітор ИП у кожний циліндр через отвори під свічки, з
розрахунку 1 г на кожні 3 л об’єму циліндра. Коли агрегат знімають зі
зберігання, його не розконсервовують. Потім для консервації паливної
системи запускають двигун на 5–8 хв. Для консервації трансмісії,
заповненої робочою консерваційною оливою, комбайн на низьких передачах
переміщують уперед і назад. Аналогічно консервують і гідросистему
машини. Після консервації всіх систем вимикають подавання палива й
прокручують пусковим двигуном або стартером колінчастий вал основного
двигуна протягом 1,5–2,0 хв з дотриманням правил експлуатації.

Пусковий двигун теж можна консервувати, заливаючи по 30–40 г робочої
консерваційної оливи в кожний циліндр через отвори свічок із подальшим
прокручуванням колінчастого валу на три-чотири оберти. Для економії
паливо та оливу після консервації одного двигуна можна злити та
використати для консервації інших двигунів і машин.

Перш ніж поставити машину на зберігання, зливають воду із системи
охолоджування двигуна, консервують і ретельно герметизують її зовнішні
поверхні.

Така технологія консервації двигуна забезпечує збереження й захист від
корозії зовнішніх і внутрішніх його поверхонь на період до дванадцяти
місяців. Перевага такої технології полягає в тому, що не доводиться
заливати консерваційну оливу безпосередньо в циліндри двигуна через
всмоктувальний колектор або отвори форсунок (не треба знімати
турбокомпресор або форсунки, використовувати додаткові пристосування для
введення оливи в циліндри).

Під час такої консервації (заливання робочої консерваційної оливи в
картер двигуна з дальшим прокручуванням колінчастого вала) олива
подається на внутрішні поверхні гільз циліндрів завдяки використанню
низки конструкційних і технологічних чинників (насосна дія компресійних
кілець, акумуляція оливи в порах і мікронерівностях тертя тощо).

Підготовка редукторів до зберігання

gdiuL

. Всі несправності, наприклад, підтікання оливи, варто усунути не тільки
видаленням з поверхні оливних плям і налиплого бруду, а й перевірити та,
за потреби, замінити підшипники (ущільнення) або усунути дисбаланс
карданної передачі. У разі невиконання зазначеного всі ремонтні роботи
доведеться виконувати під час напруженого збирального періоду.

Якщо за наробітком надійшов час технічного обслуговування, його
проводять перед підготовкою до зберігання. Відповідно до правил
зберігання, редуктори консервують робочою консерваційною оливою,
герметизують внутрішні порожнини та відновлюють пошкоджене антикорозійне
покриття. За нормального технічного стану корпуси редукторів захищені
від потрапляння всередину вологи, але внаслідок тривалого впливу
зовнішнього середовища ущільнення поступово руйнуються, створюючи таким
чином сприятливі умови для потрапляння води, пилу, бруду та підтікання
мастильного матеріалу назовні. Тому під час зберігання на відкритому
майданчику рекомендується закрити редуктор вологонепроникним чохлом. Під
час спостережень у господарствах за підготовкою до зберігання жодної з
цих операцій не було зафіксовано.

Підготовка передач з гнучким зв’язком до зберігання Ланцюгові передачі

Попри вагомі переваги ланцюгових передач під час використання для
приводу робочих органів сільгосптехніки, експлуатаційники здебільшого не
ознайомлені з правилами їхнього зберігання. Крім того, слід зазначити,
що зберігати потрібно тільки придатні для дальшого використання ланцюги,
працездатність яких треба визначати за граничним видовженням Lгр, яке
має не більш ніж на 4% перевищувати стандартну довжину, визначену як
добуток кількості ланок n на крок ланцюга Р. Для забезпечення належної
точності вимірювальна ділянка ланцюга має бути під впливом зусилля
розтягу F=300…400 H (30…40 кг).

Якщо діагностичних операцій не проводять, приводні ланцюги сільгоспмашин
працюють до руйнування або видовження понад 10,26% (на рис. 3 зображено
такий ланцюг), що більш як у 2,5 раза перевищує гранично допустиме
значення.

Під час використання таких ланцюгів форсованого спрацювання зазнають як
ведуча, так і ведена зірочка, додатково навантажуються опори валів. До
того ж, використання таких передач унеможливлює точне прогнозування
залишкового ресурсу з огляду на те, що зі збільшенням видовження зростає
нерівномірність спрацювання окремих шарнірів ланцюга. Перекіс ланок
ланцюга, зумовлений цією нерівномірністю, спричиняє перевантаження
окремих ланок і створює сприятливі умови для їхнього руйнування й,
відповідно, — простоїв техніки під час збирання врожаю.

Згідно із ГОСТ 7751–85 п. 2.7, втулково-роликові ланцюги очищають,
промивають у промивальній рідині та витримують не менше 20 хв у
дизельній оливі, попередньо підігрітій до 80…90°С. Зірочки консервують
відповідно до правил зовнішньої консервації за ГОСТ 9.014–78 або
технічних умов на машини певної марки. Допускається зберігання ланцюгів
зануреними в закриті ємності з відпрацьованою моторною оливою. Проте на
практиці про консервацію зірочок і ланцюгів не згадують: єдиним засобом
консервації (якщо така ще є) здебільшого, зазвичай, залишається
відпрацьована моторна олива, якою поливають ланцюг. Слід додати, що це в
кращому разі: часто ланцюгові передачі залишають на зберіганні в
робочому положенні, під впливом зовнішнього середовища, забрудненими
рослинними рештками. Всі ці чинники не додають ресурсу ланцюговим
передачам сільськогосподарської техніки.

Ланцюгові передачі складаються з ланцюга, ведучої зірочки, веденої та
натяжного пристрою. Спрацьовані зірочки не можна комплектувати з новими
ланцюгами, і навпаки, бо доведеться запасатися новими згаданими деталями
(складовими одиницями) втричі-вчетверо більшою кількістю. Форсоване
спрацювання в цьому разі спричинено зміненою формою зубців зірочок та
кроком зірочок і ланцюга.

Пасові передачі

Шлях пасової передачі від нової до непрацездатної мало чим різниться з
ланцюговою. Для цього не потрібно нічого робити й витрачатися на
підготовку до зберігання, в процесі та під час зняття зі зберігання.
Саме так і відбувається у 88–95% випадків з подальшим наріканням (під
час експлуатації техніки) на низьку якість пасів і шківів. Наробіток
пасів залежить від багатьох чинників: якості виготовлення, режимів та
умов експлуатації, стану шківів, якості зберігання в неробочий період.

Достатньої уваги потребують і шківи. Їхні робочі поверхні очищають від
корозії та консервують згідно з ГОСТ 9.014–78, а пошкоджене
антикорозійне покриття відновлюють. При цьому слід звернути увагу на
стан несучих поверхонь і кут між ними. На поверхнях не має бути тріщин,
ушкоджень, канавок; ремінь у натягнутому стані має опиратися бічними
поверхнями й не торкатися дна канавки. Кут канавки контролюють
граничними кутовими калібрами.

Першим завданням перед підготовкою до зберігання є перевірка технічного
стану паса, ведучого та веденого шківів, натяжного шківа (ролика).
Видовження ременя понад 4%, повздовжнє розшарування більш як на 1/3
довжини, відокремлення ниток, поперечних тріщин глибиною до несучого
шару не допускаються.

Згідно з ГОСТ 7751–85 п. 2.4, за відкритого зберігання приводні ремені
знімають, готують та здають на склад, а за закритого допускається
зберігати їх, не знімаючи з машини, за умови їхньої консервації та
герметизації. Порушення цих вимог спричинює старіння пасів, втрати
їхньої пружності та еластичності. Так створюються сприятливі умови для
руйнування, видовження, розшарування. Крім того, втрачається зчеплення
паса зі шківом, це спричинює проковзування. Розрахунковий ресурс пасів
забезпечується за дотримання п. 2.8 стандарту, згідно з яким паси
промивають теплою мильною водою або знежирюють неетильованим бензином,
просушують, припудрюють тальком і зберігають на складі.

Підготовка опорних коліс до зберігання

Згідно з історичними даними, колесо слугує людині вже понад 5000 років,
щостоліття вдосконалюючись. Із переходом від дерев’яних коліс до
металевих і пневматичних зростають вимоги до зберігання їх у неробочий
період, який для окремих машин учетверо більший, ніж робочий. Відтак
ДСТУ передбачено зберігання пневматичних шин у розвантаженому стані на
машинах, встановлених на підставках; поверхні шин на період збереження
слід вкривати захисним покриттям. Тиск у шинах за закритого й відкритого
зберігання має бути зниженим до 70% робочого, який контролюють протягом
періоду зберігання. За результатами спостережень, більшість коліс
сільгосптехніки постійно перебуває під вагою машин, тиск у шинах не
зменшують. Як наслідок, шини тріскаються й невдовзі потребують заміни.

Колеса та маточини часто зберігають теж не кращим чином. За нестачі
запасних шин до іншої техніки їх знімають з тієї, що перебуває на
зберіганні, залишаючи іржавіти осі, маточини, підшипники тощо. Належного
збереження можна домогтися, зберігаючи машини на підставках з
консервацією та герметизацією зовнішніх і внутрішніх частин маточин.

Високоефективне використання техніки в сільськогосподарському
виробництві потребує чіткого дотримання всіх правил експлуатації та
зберігання. Це особливо актуально за нинішнього комплексу проблем
фінансово-економічного й технічного плану в агропромисловому комплексі
України.

Похожие записи