Реферат на тему:

Приготування силосу

gd~

K

квадрата (рис. 4.). Слід зазначити, що якщо ліва сторона квадрата і
центр його — це величини, що характеризують процент вологи, то одержані
величини правої сторони квадрата — це вагові частини (тонни). Результат
розрахунку встановлюється по горизонталі: цифра у верхньому правому
кутку квадрата означає кількість тонн сировини з підвищеною вологістю, а
цифра у нижньому правому кутку — кількість тонн сухої маси, яку слід
додати до вологої сировини. Отже, на кожні 55 т сировини з підвищеною
вологістю (зелена маса борщівника) слід додавати 17 т сухої маси
(соломи), тобто співвідношення компонентів становитиме 3:1. З огляду на
зарубіжний досвід силосування кормів, слід відмітити, що часто прості
моменти технології заготівлі, що їх не враховують у вітчизняній
технології заготівлі силосу, призводять до одержання неякісної
продукції. Встановлено, що добір сировини та умови її збереження є
головними чинниками, що визначають якість силосу. Англійський фермер
Джон Уайт, який перебував в Україні з метою стажування, під час
заготівлі кормів зазначив, що кукурудзу в Україні збирають для заготівлі
силосу рано, а саме в період, коли від натискання на зерно кукурудзи
нігтем легко виступає “молочко”. Це є першим недоліком у заготівлі
силосу. Кукурудза на силос має бути молочно-воскової стиглості, тобто
коли зерно перебуває у стані “м’якого сиру”. Саме тому для силосування в
наших умовах слід добирати більш ранньостиглі гібриди кукурудзи, а вміст
сухої речовини в них повинен бути не нижчим 28%. Пізнє збирання її теж
недоцільне, оскільки зерно буде погано перетравлюватись і засвоюватись
організмом тварин. Таку масу слід якісно подрібнювати, а коли цього не
зроблено, то силос з таким зерном слід витримати у силосній ямі не менше
3 місяців для його розм’якшення. В Англії практикують високе зрізання
кукурудзи (30—40 см) з метою підвищення якості силосу за рахунок
більшого відсотку качанів порівняно зі стеблами. Якщо кукурудзу
силосуємо з малою кількістю качанів або без них, то, на думку згаданого
англійського фермера, “силосування кукурудзи без зерна забезпечує лише
роботу, але не прибуток, а цінність такого силосу не перевищує цінності
соломи”. Важливим резервом одержання якісного силосу є зменшення втрат
під час ферментації, які можуть досягати 10-15% більше. До заготівлі
силосу слід ретельно готуватися. Передусім слід підготувати техніку, щоб
не сталося того, що силосну яму завантажують протягом двох-трьох, а то й
більше тижнів. Оптимальний строк завантаження силосної траншеї становить
5 днів. Збирання кукурудзи чи іншої силосної культури слід проводити в
стислі строки, сучасними комбайнами, з якісним подрібненням сировини. На
жаль, більшість господарств у сучасних умовах заготівлю силосу проводить
довго, не дотримуючи оптимальних строків заготівлі. Саме тут слід
зважити на процес завантаження силосних траншей. Перед завантаженням їх
очищають, на дно кладуть шар соломи завтовшки 30—50 см. Завантаження
силосної маси розпочинають з торцевого боку, протилежного до майданчика
завантаження. Транспортні засоби слід розвантажувати на майданчику,
звідки силосовану масу подають в траншею бульдозерами. Такі заходи дають
змогу запобігти забрудненню зеленої маси землею, яка зв’язує багато
кислот і, як результат, підкислення маси іде уповільнено. Від самого
початку завантаження траншеї укладену масу трамбують. Це потрібно для
швидкої ізоляції силосованої маси від повітря, а також для раціонального
використання ємкості силосної споруди. Якщо вологість силосованої маси
не перевищує 75%, то її як слід ущільнюють від початку заготівлі до
кінця завантаження силосної траншеї. Після завершення силосування
силосну масу треба щодня додатково ущільнювати протягом не менш 3—4
годин, звертаючи увагу на ущільнення маси біля стін траншеї. Закладена
силосна маса з підвищеною вологістю 80% і більше не потребує додаткового
ущільнення з метою запобігання втратам клітинного соку. Рівень силосу в
силосній ямі бажано розподіляти під ухилом, тоді ферментації піддається
якомога менше силосованої маси. Такий метод заготівлі силосу
запроваджено в Англії, США та Німеччині. Щоб зменшити втрати поживних
речовин після завершення процесів закладання, поверхню силосу слід
ретельно ізолювати від зовнішнього середовища з використанням повітряно-
і водонепроникної плівок. У практиці силосування використовують
переважно поліетиленові плівки завтовшки 0,15—0,20 мм. Такі плівки не
рвуться. Краще вкривати силос світлонепроникними плівками. Вони стійкі
до дії прямих сонячних променів і низьких температур. Економічно
доцільними є широкоформатні плівки завширшки 8—12 м. За їх використання
зменшуються затрати праці на вкриття силосу і досягається кращий захист
силосної маси від доступу повітря. Такі полотна плівок недоцільно
перекривати (накладаючи край однієї на край другої), їх слід склеювати
клейкими плівками або заплавлювати. Таку плівку слід якісно закріплювати
біля стін траншей. Для цього за допомогою дерев’яної лопати її
закладають між стіною траншеї і масою силосованої сировини, а місце
з’єднання засипають грунтом та ущільнюють. Плівку прикладають по всій
поверхні шаром глинистого грунту (8—10 см), опилками чи торфом (20—25
см), зверху — тюками соломи. Проте якіснішого укриття силосу можна
досягти з використанням мішків з піском, що запобігає псуванню поверхні
плівки гризунами, забезпечуючи якісну ізоляцію і зберігання маси від
промерзання в зимові періоди. У наших умовах, поряд з використанням
зазначених матеріалів, з метою захисту плівки від гризунів по її
поверхні розсипають негашене вапно. Надзвичайно важливим чинником, що
забезпечує збереженість якості заготовленого силосу, є правильне його
використання. Щоб запобігти повторній ферментації під час використання
силосу, слід розрахувати тижневу потребу силосу для тварин у
господарстві: вона має перебувати в межах 1,5—2,0 м силосу по довжині
силосної траншеї. Технологія забирання силосу з траншеї повинна
передбачати мінімальне потрапляння повітря в траншею силосної маси.
Покриття траншеї знімають поступово, відповідно до тижневої потреби в
силосі. Його в жодному разі не можна знімати бульдозерами по всій
поверхні траншеї. Силос із ями слід вибирати так, щоб не порушити
монолітності основної маси. Для цього використовують спеціальні ножі,
якими товщину розрахованої маси одноразово відрізають від решти по всій
ширині й висоті траншеї. Край зрізу покривають соломою та плівкою. В
умовах України є можливість одержувати силос доброї якості та високої
поживності для молочних корів із силосованої наполовину зеленої маси
кукурудзи та люцерни. Кукурудза повинна силосуватися у фазі початку
воскової стиглості зерна (пізня тістоподібна стадія, або стадія “м’якого
сиру”), а люцерна має бути молодою з високим вмістом протеїну. Це фаза
початку цвітіння люцерни (10—15% квітуючих рослин). Самі процеси
заготівлі та використання силосу — загальноприйняті. Отже, силосування —
це простий і надійний спосіб консервувати зелені рослини. Порівняно з
іншими способами консервування, він менше залежить від погодних умов. За
правильного добору сировини для силосування, за використання сучасної
високопродуктивної техніки заготівлі силосу в оптимальні, стислі строки
та правильного зберігання є всі передумови одержати високоякісний силос
та підвищити завдяки цьому продуктивність тварин.

Похожие записи