Реферат на тему:

Племінна справа у вівчарстві України

Культурне вівчарство почало розвиватися в VI тисячолітті до нашої ери,
понад 8 тис. років тому. Вівці й кози були одними з перших видів
одомашнених тварин. Предками свійських овець є муфлон, архар та аргалі,
які й нині зустрічаються в дикому вигляді. Поступово вівці, що в дикому
стані були лише предметом споживання, перетворилися на засоби
виробництва.

З цього моменту започатковується племінна справа як засіб покращання
продуктивних якостей тварин.

Створення тонкорунного вівчарства з білим кольором вовни було розпочато
багато століть тому. Батьківщиною сучасних мериносів вважається Іспанія.
Близько тисячі років вона зберігала за собою монопольне право розводити
овець і отримувала величезні мита від продажу тонкої вовни.

У середині ХVIІІ сторіччя заборону вивозити мериносів з Іспанії було
відмінено, й тонкорунне вівчарство стало швидко розвиватися по всій
Європі, особливо в Німеччині.

В Україні склалися чотири основні напрями вівчарства: тонкорунне,
напівтонкорунне, грубововнове та напівгрубововнове.

Від тонкорунних овець одержують однорідну вовну, з якої виготовляють
найкращі тонкі тканини, баранину й хутрові овечі шкури. В Україні цей
напрям представлено двома породами: асканійською та прекос.

Напівтонкорунне характеризується виробництвом напівтонкої однорідної
вовни й молодої баранини. Напівтонка вовна така ж цінна, як і тонка: з
неї виготовляють трикотаж, напівтонкі та деякі технічні сукна. Цей
напрям представлено такими породами: цигайська, чорноголова, ромни-марш
і кросбреди.

Від грубововнових овець отримують грубу неоднорідну вовну, баранину,
смушки, овечі шкури, молоко. В цьому напрямі виділяють такі групи
тварин: шубні, смушково-молочні, м’ясо-сальні, м’ясо-вовно-молочні,
м’ясо-вовнові. В Україні представлена одна група овець цього напряму:
смушково-молочна (сокольська та каракульська породи).

Напівгрубововновий напрям характеризується універсальністю отриманої
продукції (вовна, м’ясо, молоко, овечі шкури). До нього належать
гірськокарпатські вівці вовно-молочно-смушкового напряму.

За останні роки в Україні створено:

Таврійський внутрішньопородний тип асканійських тонкорунних овець.

Його створено внаслідок тривалої роботи за допомогою чистопородного
розведення та широкого використання австралійських мериносових баранів.
Генеалогічна структура його — це чотири австралізовані заводські лінії
баранів.

Тварини нового типу характеризуються міцною конституцією, мають помірну
складчастість шкіри, вирівняну вовну за довжиною й тониною в штапелі,
чітку, напівкруглу звивистість, білий та світло-кремовий жиропіт. Вони
раціональніше використовують поживні речовини корму в вовноутворенні. За
продуктивністю та якістю вовни відповідають світовим стандартам.

Вівцематки мають середню живу масу 56,5–63,3 кг, настриг митої вовни —
3,62–3,96 кг за довжини волокна 9–11 см та виходу чистого волокна 48–52
відсотки.

Баранів-плідників нового внутрішньопородного типу широко використовують
для поліпшення племінних та товарних стад асканійської тонкорунної
породи, застосування яких збільшує настриг митої вовни на 0,2–0,4 кг з
однієї голови.

Вівці асканійської породи є рекордистами у вовновій і м’ясній
продуктивності серед мериносів з усіх тонкорунних порід овець світу.
Серйозний недолік овець асканійської породи — незадовільна якість
жиропоту. За кольором жиропоту вівці різні: зустрічаються тварини з
жовтим, темним і коричневим відтінком жиропоту. Крім того, у багатьох
овець спостерігається мозаїчність кольору жиропоту по тулубу, а також
високе співвідношення жиру й поту: на одну частину жиру припадає 1,5–1,7
частини поту. За такого співвідношення жиропіт має незадовільну захисну
якість. Найкращі стада овець цієї породи зосереджено в племзаводах
“Красный чабан,” “Асканія -Нова” Херсонської та “Атманай” Запорізької
областей.

Харківський внутрішньопорідний тип овець у породі прекос.

Прекос — скороспіла м’ясо-вовнова тонкорунна порода овець. У Франції, де
її вивели способом схрещування мериносів типу рамбульє з баранами
лейстерської довгововнової породи, її називають “мерино-прекос”, що
означає скоростиглий меринос, у Німеччині — “мерино-фляйш”, тобто
м’ясний меринос. Прекоси виведено для одержання тонкої камвольної вовни
і молодої баранини.

Під час виведення типу застосовували відтворювальне схрещування з
використанням тварин породи прекос (материнська форма) та поліпшуючих
порід: мерино-фляйш, австралійський меринос, полварс і корідель
(батьківські форми).

Головні ознаки типу: жива маса баранів-плідників — 114,5 кг, ремонтних —
83,9, вівцематок — 64,1 кг; настригвовни у баранів-плідників — 6,6 кг
чистої вовни, у маток — 2,7 кг за виходу чистого волокна — 56–57%
тониною 60–66 якостей у баранів, 60–64 — у вівцематок; високі показники
відтворення (плодючість вівцематок — 118–121%). Середня довжина вовни у
баранів — 11,9, вівцематок — 9,9 см. Під час відгодівлі від шести- до
восьмимісячного віку баранці підтримують інтенсивність росту на рівні
270–341 г за добу, маса туш на час забою у восьмимісячному віці — 18–22
кілограми.

У структурі типу створено два заводські типи та п’ять нових ліній
баранів-плідників. Базові господарства щорічно вирощують 3,3–3,4 тис.
голів ремонтних баранів.

Недоліком овець прекос є: незадовільна оброслість черева, висока
петляста звивистість на череві та боках, сухість верхівок штапелю і
вимитість вовни на спині внаслідок нестачі жиропоту або низької його
якості.

Краще поголів’я овець породи прекос доглядають на племзаводі “Степок”
Барвінківського району та в дослідному господарстві Інституту
тваринництва УААН “Чувиріне” Вовчанського району Харківської області.

Цигайська порода — одна з найстародавніших у світі порід, але
найчисленніша і найпоширеніша серед напівтонкорунних овець. Від них
одержують напівтонку вовну, якісну баранину, молоко і відмінної якості
овечі шкурки.

Жива маса баранів — 80–90, вівцематок — 50–55 кг. Вовна біла з
грубуватого пуху, довжина — 8–10 см, вихід чистого волокна — 55–58%.
Настриг вовни у баранів — 7–8, вівцематок — 3,5–4 кг. З цигайської вовни
виготовляють кращі технічні сукна, термін використання яких у чотири
рази довший, ніж сукон із вовни овець інших порід.

М’ясо цигайських овець смачне, ніжне, без неприємного присмаку
герсинової кислоти. Ягнята під час нагулу дають добові прирости 200–300
г. Забійний вихід м’яса — 50–55% за середньої вгодованості.

Цигайська порода овець характеризується високою молочністю. За лактацію
від вівцематки надоюють 80–100 кг молока із вмістом жиру 8%, а деякі
дають до 200 кг. Молоко використовують для виготовлення бринзи.

Плодючість цих овець висока: 140–170 ягнят на 100 вівцематок. Краще
поголів’я таких овець тримають на племзаводі “Чорноморський” Сакського
району АР Крим.

Закарпатський внутрішньопородний тип овець у породі прекос.

Над виведенням типу працювали протягом 15 років. Вихідним поголів’ям при
цьому були тонкорунно-грубововнові помісі, на яких використовували і
угорських камвольних, і радянських мериносів, і асканійську тонкорунну
та прекос, а на завершення — австралізованих алтайську та асканійську
породи.

Вівці нового типу мають високі продуктивні показники, міцну конституцію,
добре пристосовані до місцевих умов, здатні ефективно трансформувати
поживні речовини корму в продукцію, стійко передавати нащадкам свої
цінні ознаки.

Середня жива маса вівцематок становить 57–58, настриг митої вовни —
2,8–3,1 кг, за виходу 53–55%. Вовна міцна зі світлим жиропотом, вищим,
ніж у прекосів, коефіцієнтом вовнистості.

Використання баранів нового типу дало можливість довести кількість вовни
І класу (за довжиною) в господарствах Закарпатської області до 95%.
Генеалогічна структура — дві лінії баранів-плідників.

@

?? ?Австралійський тип чорноголових овець.

Створили вчені та селекціонери-практики за методом складного
відтворювального схрещування. Одержано овець із кросбредною вовною, яким
за комплексом господарсько-корисних ознак і біологічних особливостей
немає аналогів у світовій та вітчизняній практиці.

Особливістю типу є величина. Вівці великі та багатововнові, міцної
конституції, скороспілі, з відмінно вираженими м’ясними формами. Середня
маса баранів-плідників — 122–137 кг, маток — 72–80, ярок — 60–66 кг за
середнього виходу на 100 вівцематок 155 ягнят, настриг у чистому волокні
в середньому — 4,9–5,3 кг вирівняної, чітко звивистої, міцної,
еластичної і шовковистої з люстровим блиском вовни, з високою якістю
жиропоту світлих відтінків. Вихід чистого волокна — 69–72%. Висока
м’ясна скороспілість ягнят. Середньодобовий приріст за помірного рівня
годівлі — 137 г, за інтенсивного — 340 грамів.

Генеалогічна структура представлена трьома заводськими лініями
баранів-плідників. Встановлена можливість використання баранів як
поліпшувального генетичного матеріалу для створення нового інтенсивного
типу овець, а також підвищення вовнової та м’ясної продуктивності
тонкорунних і напівтонкорунних овець і поліпшення якості їхньої
продукції, що дає можливість відмовитися від імпорту баранів
аналогічного напряму продуктивності. Зосереджені в дослідному
господарстві “Маркеєве”, КСП ім. Калініна, КСП ім. Фрунзе і “Красный
Сиван” Чаплинського району Херсонської області.

Український внутрішньопородний тип м’ясо-вовнових овець із кросбредною
вовною.

Ці вівці створено способом складного відтворювального схрещування
тонкорунних і цигайських маток з баранами-плідниками порід лінкольн,
ромни-марш і новозеландський корідель. Працювали протягом 1970–1988
років.

Поєднують південно-українські м’ясо-вовнові асканійські кросбреди та
північно-українські харківської селекції. Вони мають міцну конституцію,
гармонійну будову тіла, високу скороспілість та вовнову продуктивність
із виходом чистої вовни 57–65 відсотків.

Вівці цього типу вирізняються відносно низькими ногами, добре оброслими
черевом, кінцівками і головою, щільністю руна, спокійним темпераментом.
Вони середньої величини, з добре вираженими м’ясними формами, вовна
відростає швидко: 1,5 см й більше за місяць, настриг пояркової вовни
досягає в середньому по стаду ягнят 1,3–1,5 кг, а в сім-вісім місяців
вівці дають рунну вовну.

Ці вівці проявляють високі відгодівельні, нагульні й забійні якості, у
вісім з половиною місяців дають легку, напівтонку овечу шкуру, що
придатна для виготовлення хутряних виробів.

Провідний репродуктор цих овець — племзавод ім. Щорса Купенського району
Харківської області, а також КСП ім. Горького, ім. Ілліча, ім. Кірова
Сумської області.

Асканійські кросбреди — великі, швидкоспілі, з міцною конституцією,
високою вовновою, м’ясною і молочною продуктивністю, що позитивно
реагують на високий рівень годівлі й добре пристосовані до умов Півдня
України.

Настриг чистої вовни у вівцематок цієї породи становить 4–5,6 кг, у
баранів — 9,3 кг (максимальний — 12,8 кг), за її виходу 65–66%,
виробництво м’яса навівцематку — 55–68 кг. Багатоплідність вівцематок —
148,3%, молочність за 120 днів лактації — 170 кг. Середня жива маса
ягнят у чотири з половиною місяці досягає 31–34 кілограмів.

Харківської селекції: настриг чистої вовни — 3 кг, жива маса — 55 кг,
багатоплідність — 110–115 відсотків.

Структура нового типу представлена чотирма заводськими лініями і
десятьма спорідненими групами.

Створено племінну базу нового напряму продуктивності м’ясо-вовнового
вівчарства з кросбредною вовною чисельністю понад 10 тис. голів маток.

Українська гірськокарпатська порода. Стараннями вчених і
селекціонерів-практиків господарств гірських районів Карпат, за
допомогою відтворювального схрещування аборигенних грубововних овець
породи цакель з цигайськими баранами, було створено нову породу з білою
килимовою вовною. До її складу входять передкарпатський та закарпатський
внутрішньопородні типи.

За продуктивністю та якістю вовни тварини в 1,5–2 рази перевищують
материнську форму.

Настриг чистої вовни — 1,1 кг, у селекційних стадах настриги на
вівцематку досягають 1,4–1,7 кг, жива маса баранів-плідників — 70–75,
вівцематок — 38–40 кілограмів.

Вихід чистої вовни — 60–62%, її довжина — 15–20 см, довжина пуху — 10–14
см. Килимова вовна овець відповідає вітчизняним і світовим стандартам.

Утримання овець на природних низькопродуктивних гірських пасовищах з
додатковим підгодовуванням концкормами сприяє формуванню в них добрих
м’ясних якостей. За лактацію вівцематки дають по 92–105 кг молока, яке
містить 6,5–7% жиру, 5,1–5,4 — білка і 16,9–17,9% — сухої речовини.

Крім вовни, м’яса й молока, мають цінну сировину для шубно-хутряної
промисловості.

Найцінніший генофонд України зосереджено на 24 племзаводах і 85
племрепродукторах.

Основна причина занепаду вівчарства полягає в тому, що у
товаровиробників немає зацікавленості через збитковість галузі. Так,
протягом багатьох років рівень збитковості виробництва вовни становить
понад 70, а баранини — понад 30%. Негативно впливає також відсутність
паритету цін на продукцію вівчарства, особливо вовну.

Відтак, існує потреба зміни стратегії ведення вівчарства, яка полягає в
пріоритетності підвищення економічної ефективності, передбачає розвивати
вівчарство м’ясо-вовно-молочного напряму з наданням при цьому особливого
значення збереженню та вдосконаленню наявних і створенню нових порід
(типів і ліній) овець, здатних одночасно продукувати високоякісну вовну,
м’ясо та молоко, а також дефіцитну сировину: смушки, овчину, шкурки.

Результати аналізу вівчарства переконливо свідчать про те, що складний
фінансовий стан галузі потребує державної підтримки. Виділення з
Державного бюджету коштів дасть можливість відновити вівчарство як
важливу галузь національної економіки, а також зробити її
конкурентоспроможною.

Для вдосконалення механізму економічного стимулювання та
нормативно-правового забезпечення розвитку вівчарства передбачається
фінансування за рахунок коштів Державного бюджету відшкодування витрат
на забезпечення постійного захисту наявного поголів’я овець від
інфекційних, інвазійних та незаразних хвороб на племінних заводах,
племрепродукторах і племпідприємствах усіх форм власності з розрахунку
до 30 грн на голову щороку.

За рахунок коштів, передбачених на виконання загальнодержавної програми
селекції у тваринництві:

— забезпечити здійснення витрат на утримання однієї племінної вівцематки
і ярки старше одного року в обсягах, визначених постановою Кабінету
Міністрів України від 24 грудня 1998 р. № 2058 (з подальшими змінами);

— для здешевлення племінної продукції вітчизняного походження та
розширення власної племінної бази відшкодовувати вартість придбаної
вівці, починаючи з 2003 р., за одну голову: барана — до 500, ярки — до
300 грн;

— за кожну дозу виробленої або придбаної без попереднього відшкодування
з бюджету й реалізованої в межах України спермопродукції
баранів-плідників щороку виплачувати до 4,5 гривень;

— за збереження та утримання генофондних стад сокільської,
каракульської, української гірськокарпатської та асканійської
м’ясо-вовнової породи овець щороку виплачувати близько 126 грн за
вівцематку, наявну на початок року.

— відшкодовування витрат на трансплантацію ембріонів овець високоцінних
генотипів світового рівня продуктивності за одну кітність — до однієї
тисячі гривень.

Похожие записи