Реферат на тему:
Особливості удобрення хмелю
Хміль — важлива технічна культура, сировину якої використовують для
виробництва пива, а також у хімічній, парфумерній і харчовій
промисловості. Завдяки масивній кореневій системі і її високій вбирній
здатності, рослини хмелю ефективно засвоюють елементи живлення з
органічних і мінеральних добрив, а також важкорозчинних сполук грунту.
Метою наших досліджень був пошук альтернативних джерел поповнення грунту
органічною речовиною й елементами живлення, підвищення продуктивності
рослин хмелю в умовах різкого зниження обсягів внесення органічних і
мінеральних добрив та практичного припинення робіт із відтворення
родючості й охорони грунтів.
Встановлено, що одним із вагомих важелів у підвищенні й охороні
родючості грунтів легкого гранулометричного складу, створенні в грунті
сприятливих умов для росту й розвитку рослин хмелю є вапнування кислих
грунтів. За поєднання внесення органічних і мінеральних добрив, у тому
числі й засобів хімічної меліорації грунту, яка розрахована на тривалий
(3–4 роки) період, регулюється реакція грунтового розчину, яка визначає
умови мінерального живлення, ефективність дії добрив на різноманітні
фізико-хімічні процеси та посилення життєдіяльності мікрофлори в грунті.
На продуктивних хмільниках із підвищеною кислотністю грунтового розчину,
відповідно до технологічного проекту вирощування хмелю, восени на
глибокогумусних грунтах перед оранкою міжрядь, внесенням органічних і
мінеральних добрив, підгортанням гребенів на зиму проводять вапнування
грунтів за повною нормою (у перерахунку на CaCO3). Норми вапна на
грунтах різного гранулометричного складу і з різною величиною
кислотності грунтового розчину встановлюють із розрахунку, щоб рН
довести до 6,5.
Для вапнування кислих грунтів використовують вапнякові добрива із
залученням відходів виробництва, в яких є кальцій, та місцевих покладів
і мінералів. Це м’яка крейда, що містить 90–100% вуглекислого кальцію,
молотий (20–25%) вапняк, зернисті фосфати, мергелі, торфо-туфи,
калімагнезія, глауканіт.
З осені, після вапнування грунтів, міжряддя розорюють
плугом-культиватором марки ПКХ-3 з одночасним унесенням гноєрозкидачем
(смугою по гребеню) половинної норми органічних добрив — гною або
торфо-гнойових компостів.
Норми органічних добрив вносять згідно з агрохімпаспортами з урахуванням
вмісту гумусу. Разом із органічними добривами на грунтах легкого
гранулометричного складу локально в борозну вносять повною нормою
фосфорні й калійні добрива з подальшою культивацією міжрядь.
Дози мінеральних добрив потрібно коригувати з урахуванням наявності
рухомих форм елементів живлення в кореневмісному шарі грунту. У разі
одночасного внесення мінеральних добрив із органічними нормифосфору
зменшують на ту кількість, яка міститься в органічній речовині.
Норми калійних добрив визначають з урахуванням кислотності грунтового
розчину: якщо вона вища рН 6,5, то норму добрив збільшують на 20–25%.
Для рослин хмелю кращими формами мінеральних добрив є аміачна селітра,
сечовина, карбамід, сірчанокислий амоній, аміачна вода, водний аміак,
гранульований суперфосфат, калімагнезія, калімагнезієвий концентрат, а
також усі види змішаних, складних, рідких і комбінованих туків.
Дерново-підзолисті грунти Полісся характеризуються високим коефіцієнтом
фільтрації і вимиванням інфільтраційними водами елементів живлення з
кореневмісного шару грунту. Тому нітратні та нітратно-аміачні форми
азотних добрив треба вносити навесні. Фосфорні й калійні можна вносити
як восени, так і навесні під культивацію міжрядь; урожайність хмелю й
агрохімічні показники грунту при цьому не змінюються.
Для підвищення родючості легких дерново-підзолистих грунтів способом їх
поповнення органічною речовиною й елементами живлення до оптимального
рівня рано навесні, після зачищення хмелеплантації від рослинних решток
і поточного ремонту шпалери, проводять розорювання рядів хмелю на
глибину не менше 15–20 см і ширину гребеня до 25 см. На дно борозни,
утвореної під час розорювання гребенів, перед обрізуванням кореневищ,
відповідно до агрохімпаспортів, вносять органічні добрива (гній,
гноївка, складні торфо-компости) з обов’язковим додаванням до них
аміачної води чи мінерального азоту.
На грунтах із низьким рівнем забезпеченості фосфором і калієм доцільно
застосовувати органічно-мінеральну систему удобрення, яка забезпечує
оптимальний рівень родючості грунту й бездефіцитний баланс гумусу. Якщо
рівень забезпеченості цими елементами середній або високий, застосовують
підтримуюче локально-рядкове удобрення хмелю половинною нормою добрив.
Локальне внесення в борозну органічних і мінеральних добрив ближче до
кореневої системи не тільки оптимізує процеси трансформації органічних
речовин і елементів живлення в кореневмісний шар грунту, а й є одним із
вагомих агротехнічних заходів підвищення ефективності добрив і
збереження родючості грунту, зменшення втрат азотних сполук і біогенних
елементів у процесі вимивання, економнішого використання наявних запасів
вологи, поліпшення умов для росту й розвитку рослин хмелю. Локальне
внесення добрив підвищує коефіцієнт використання рослинами поживних
речовин зі збільшенням окупності мінеральних добрив на 25–30% завдяки
приросту врожаю, без зниження якісних показників шишок хмелю.
Дози добрив оптимізують, залежно від рівня забезпеченості грунтів
елементами живлення, за відповідними фазами вегетації рослин, враховуючи
терміни та способи застосування органічних і мінеральних добрив, їх
післядію та поправочні коефіцієнти використання елементів із мінеральних
добрив на органічному фоні на програмований рівень урожайності хмелю.
n
gd°nM
ні добрива у вигляді твердих туків і рідких форм азоту з розрахунку
40–50% норми вносять теж восени, локально, стрічкою на глибину до рівня
залягання 1/3 головного кореневища. Решту азоту з допомогою
гербіцидно-аміачної машини ГАН-8 вносять під час весняно-літнього
періоду у вигляді аміачної води чи безводного аміаку з нормою витрат
препарату 400–500 л/га на глибину 15–20 см, на відстані 36–35 см від
центру рядка (рослини мають бути заввишки 1,5–2,0 м).
У разі локального внесення аміачної води водний аміак закріплюється в
грунті по лінії його внесення. Радіус дії аміачної води за осіннього
внесення менший, аніж за весняного. За дією на врожайність хмелю аміачна
вода рівноцінна аміачній селітрі.
Протягом вегетації рослини хмелю споживають елементи живлення
нерівномірно. Близько 30% основних елементів надходить у рослини до
появи бічних гілок; у дальші фази (інтенсивний ріст, перед цвітінням)
споживання збільшується майже вдвічі. Наприкінці вегетації темп
надходження елементів живлення в рослини дещо знижується.
Отже, кращий ефект спостерігається в разі внесення повної норми добрив у
три етапи.
На дерново-підзолистих грунтах Полісся в першому мінімумі перебуває
азот. Роль органічних та фосфорно-калійних добрив зростає за умови, якщо
їх об’єднати з азотними добривами. Ефективність азотних добрив у
підживленні рослин хмелю залежить від механічного складу грунту та його
поживного режиму, біологічних особливостей сортів щодо елементів
живлення, метеорологічних умов, планової врожайності. За достатнього
вологозабезпечення грунту найдоцільніше проводити підживлення сухими
азотними добривами, в разі недостатнього — позакореневе підживлення
рослин проводять сечовиною з нормою витрат 400 л препарату (20 кг
сечовини + 400 л води) на 1 га.
Для об’єднання таких агротехнічних прийомів, як видалення листя з нижніх
ярусів рослин хмелю, проведення позакореневого азотного підживлення,
знищення бур’янів у зоні рядка, заміни ручного рамування хімічним,
прискорення строків заведення стебел на підпори, рекомендується обробити
рослини заввишки 0,7–0,8 м 40% розчином аміачної селітри; норма витрати
робочого розчину при цьому — 800 л/га.
У разі появи ознак нестачі в грунті азоту в період вегетації рослин
(блідо-зелений колір листя) застосовують позакореневе підживлення 0,75%
розчином сечовини (6,0–7,5 кг сечовини на 800–1000 літрів води) з
додаванням до розчину 4,5–5,0 кг сульфату цинку. Підживлення поєднують
із обробкою рослин проти шкідників і хвороб.
Для утримання міжрядь хмільників у чистому від бур’янів стані і
розпушення орного шару грунту технологія передбачає три- чотириразовий
обробіток грунту в міжряддях на глибину 10–12 см із дво- триразовим
обгортанням рослин грунтом після підживлення.
В умовах дефіциту палива, дорожнечі добрив та гербіцидів, у
хмелегосподарствах з низьким виходом органіки, на віддалених від ферм
хмелеплантаціях, куди економічно невигідно возити гній, одним із заходів
зменшення кількості міжрядних обробітків грунту може бути вирощування
сидеральних культур. Поверхневе загортання сидератів (370–420 ц/га
зеленої маси) сприяє підвищенню продуктивності легких за
гранулометричним складом грунтів. Під час розкладання сидеральних
культур відбувається посилення процесів нітрифікації і амоніфікації,
перетворення важкорозчинних фосфатів на доступніші для рослин форми,
зменшення грунтовтоми, створення умов для грунтоутворюючого процесу з
одержанням високоякісної хмелепродукції з малими затратами, поліпшення
екологічного стану та родючості грунтів за високої економії енергетичних
і матеріальних ресурсів. За вмістом елементів живлення зелені добрива
(таблиця 6) прирівнюють до змішаного гною.
Багаторічними дослідженнями, проведеними на хмелеплантаціях Інституту
сільського господарства Полісся, встановлено, що на грунтах із від’ємним
балансом щодо вмісту гумусу, органічної речовини, фосфору, калію та
інших елементів живлення вирощування сидератів на органічно-мінеральному
фоні за прибутком урожаю шишок хмелю рівноцінне дії 30–40 т/га
підстилкового гною в перший рік його внесення. При цьому реально
економиться 30–35 кг/га д.р. азотних добрив.
Для стабільного надходження в грунт органічної речовини і легкодоступних
елементів живлення, збереження родючості грунтів та природної рівноваги
в хмільниках, утримування міжрядь у чистому від бур’янів стані протягом
вегетації рослин хмелю рекомендується наприкінці червня — на початку
липня, після другого підживлення азотом і міжрядного загортання в грунт
сидератів квітневого висіву провести повторне висівання сидеральних
(редька олійна, гірчиця біла) культур із коротким вегетаційним періодом
у міжряддях хмільників. При цьому в початковий період їх росту доцільно
провести (поверхнево, врозкид) підживлення азотними добривами з
розрахунку 50–60 кг/га.
На підставі багаторічних польових і лабораторних досліджень, проведених
на хмелеплантаціях Інституту сільського господарства Полісся і
перевірених у виробничих умовах, можна зробити такі висновки:
щоб зменшити втрати поживних речовин із грунту і забезпечити його
органічною речовиною в разі недостатньої кількості гною, сидерацію
хмільників разом із внесенням мінеральних та традиційних органічних
добрив теж можна використовувати як один із елементів системи удобрення
хмелю — надійний і потужний засіб поповнення грунту органічною речовиною
і легкодоступними елементами живлення, крім того, вона сприяє поліпшенню
екологічного стану та підвищенню родючості легких грунтів і врожайності
шишок — на 8–17%;
за дотримання всіх агротехнічних вимог і своєчасного виконання
технологічних робіт у період вегетації рослин хмелю на малогумусних
супіщаних грунтах, “заправлених” до оптимального рівня органічною
речовиною та мінеральною “поживою”, рослини здатні в кліматичних умовах
українського Полісся забезпечити 18–20-центнерну врожайність сухих шишок
хмелю доброї якості.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
