Реферат на тему:

Особливості ранньовесняного підживлення озимої пшениці

I

>g роки з недостатнім зволоженням верхнього шару грунту (1974 і 1975)
деяка перевага спостерігалася за прикореневого способу підживлення,
зокрема сечовиною. У вологі, типові для Полісся, роки найвищий ефект
одержали від поверхневого внесення добрив, зокрема аміачної селітри. За
даними Тернопільської сільськогосподарської дослідної станції
(лісостепова зона — чорнозем глибокий малогумусовий), поверхневе або
прикореневе підживлення азотом (N40) на фоні Р60К60 (основне)
забезпечило, в середньому, однаковий приріст зерна — відповідно, 5,6 і
5,5 за врожаю на контролі 5,1 ц/га. Від весняного підживлення рослин
повними добривами в нормі N40Р60К60 поверхневим або прикореневим
способом приріст зерна становив, відповідно, 5,9 і 6,5 ц/га. Таким
чином, у зоні достатнього зволоження весняне підживлення рослин
поверхневим або прикореневим способом забезпечує близький ефект. Тут
доцільно вміло поєднувати різні способи підживлення рослин залежно від
зволоження грунту, стану рослин, наявних засобів та строків надходження
добрив у господарствах. Для підживлення у цій зоні можна використовувати
різні форми азотних добрив. За даними Інституту землеробства і
тваринництва західних районів країни, від весняного підживлення озимої
пшениці азотними добривами (N30 на фоні Р45К45) у формі аміачної
селітри, хлористого амонію чи сечовини в середньому за три роки приріст
зерна становив 4,4—5 ц/га за врожаю на фоні 22,7 ц/га. При цьому
поліпшувалась якість зерна — вміст білка підвищувався на 0,6—1%,
клейковини — на 2,5–4,3 порівняно з цими показниками на фоні Р45К45
—10,0 і 22,2%. На чорноземах опідзолених хлористий амоній дав найбільший
приріст зерна, інші форми азотних добрив були рівноцінні. На
дерново-середньопідзолистих грунтах Івано-Франківської та Житомирської
сільськогосподарських дослідних станцій аміачна селітра і сечовина були
рівноцінні, а на дернових опідзолених Закарпатської, дерново-підзолистих
Чернігівської сільськогосподарських дослідних станцій сечовина — менш
ефективна. І це треба врахувати на місцях при визначенні форм азотних
добрив для підживлення. У дослідах Інституту землеробства (на сірих
опідзолених грунтах) від підживлення озимої пшениці аміачною селітрою
одержали приріст зерна, в середньому, 7,7 ц/га, хлористим амонієм — 8,6,
сульфатом амонію — 8 і натрієвою селітрою — 10,4 за врожаю без добрив —
23,7 ц/га. Отже, підживлення озимої пшениці різними формами азотних
добрив навесні значно підвищує врожай зерна та поліпшує його якість. У
лісостепових і поліських районах та на еродованих грунтах застосовують
вищі норми добрив, ніж у степовій зоні на незрошуваних землях; в умовах
поливу норми добрив збільшують в 1,5—2 рази. При підживленні сортів,
стійких проти вилягання, норму азотних добрив можна збільшувати, що
позитивно впливає на врожай та якість зерна. Обов’язковою умовою високої
ефективності підживлення є ретельне подрібнення, змішування та
рівномірний розподіл добрив по площі. Ефективність підживлення значною
мірою залежить від строків внесення добрив. При весняному підживленні
найкращі результати дає раннє внесення добрив — по мерзлому грунту.
Поживні речовини добрив, внесених після розмерзання грунту, можуть
проникати в нижні його шари тільки разом з опадами. Тому внесення добрив
по мерзлому грунту особливого значення набуває в областях з недостатньою
кількістю опадів у весняний період. У степових районах республіки
добрива, внесені для підживлення навіть в ранні строки, надто посушливої
весни, далеко не повністю розчиняються і тому використовуються рослинами
лише частково. У цих районах доцільно підживлювати пшеницю ще раніше.
Тут нерідко взимку в результаті потепління поля звільняються від снігу.
Цей час і використовують для підживлення пшениці на рівних за рельєфом
полях. За буйного розвитку озима пшениця схильна до вилягання.
Підживлення ж фосфорно-калійними або калійними добривами підвищує її
стійкість при виляганні та знижує ураженість іржею. Оптимальною дозою
азотних добрив для весняного підживлення є 3—45 кг/га, а в разі
необхідності і за достатнього зволоження — 30 кг/га поживної речовини
NРК. Для підживлення озимини з місцевих добрив слід широко
використовувати гноївку — по 3—4 т/га, пташиний послід по 5—6 ц/га.,
перегній-сипець — по 4—5 т/га. Гноївку та місцеві добрива слід вносити
безпосередньо перед боронуванням посівів озимої пшениці. Підживлювати
передусім слід озимі, під які з осені зовсім не вносили добрив або
вносили мало. На удобрених з осені полях насамперед має підживлюватися
пшениця з нормальною густотою і зріджена, а вже потім добре розкущені
посіви. Підживлені навесні рослини пшениці після перезимівлі швидко
поправляються, добре ростуть і продуктивніше використовують запаси
грунтової вологи. Колос у таких рослин буває довшим, а зерно крупнішим,
порівняно з непідживленими рослинами. Строки весняного підживлення дуже
короткі, тому треба використовувати на цій роботі всі наявні засоби
механізованого внесення добрив. З цією метою слід застосовувати
високопродуктивні навісні тукові сівалки та розкидачі добрив. Найбільш
високопродуктивним є проведення підживлення за допомогою літаків. Крім
того, літаки можуть розсівати добрива і в той час, коли по талому грунту
неможливе пересування тракторних та інших наземних агрегатів. Для
внесення гноївки застосовують гноївкорозкидачі, а перегною-сипцю —
гноєрозкидачі.

Похожие записи