Реферат на тему:

Організація ефективної годівлі великої рогатої худоби

Під час аналізу стану справ у тваринництві постають питання: чому в нас
тваринництво, і зокрема скотарство, за нечисленними винятками,
малорентабельне; чому низькі надої молока та прирости молодняку; великі
витрати кормів та ресурсів (а звідси — неконкурентоспроможність нашої
продукції порівняно з якістю молока та м’яса країн Європи)?.. Поряд з
іншими об’єктивними та суб’єктивними причинами, на наш погляд, є одна
основна. Ми не звикли скрупульозно рахувати витрати, берегти ресурси,
максимально використовувати можливості самих тварин, організовувати
кормовиробництво, оптимально враховуючи потреби тварин, недостатньо
впроваджуємо досягнення науки і передового досвіду. Навіть розробляючи
програми селекції для племінних господарств, у більшості випадків про
основне підгрунтя (корми й годівлю) чомусь забувають. Лише між іншим
згадується, що треба заготовити стільки-то центнерів кормових одиниць на
корову. І все. Детальна, конкретна розшифровка відсутня. Якщо ми хочемо
досягти вагоміших результатів, то такий стан речей конче потрібно
міняти. На чому слід зосередити увагу? На тотальному енерго- і
ресурсозбереженні по всьому ланцюзі виробництва продукції тваринництва.

Організація ефективної годівлі худоби залежить від вирішення двох
основних проблем чи етапів технології: достатньої заготівлі якісних
кормів і раціонального їх використання.

Корми — першооснова розвитку тваринництва, тому починати слід з
реальної, об’єктивної оцінки кормовиробництва і кормових ресурсів. Слід
кардинально змінити погляд на виробництво кормів, його ефективність. Тут
ціла низка проблем. Усі корми треба класифікувати як товар з відповідним
сертифікатом якості. Не можна оцінювати виробництво кормів передусім за
урожайністю з одного гектара, а якість визначати потім, відокремлено від
виробництва. При цьому основна сутність кормів, їхнє призначення, тобто
вміст поживних речовин та доступність їх для тварин, чомусь віднесено на
задній план і не є дійовим критерієм ефективності кормовиробництва.
Звісно, якість кормів визначають, але пізніше, відносячи їх до того чи
іншого класу (від 1-го до 3-го, або некласного) . І головне, ціна корму
мало залежить від його якості чи класності або й зовсім не пов’язується
з ними. У звітах фіксуються середня ціна й середня поживність.

Корми і кормовиробництво треба оцінювати за тими самими критеріями, що й
потреби тварин. На жаль, поки що в багатьох господарствах мають місце
непогані показники з урожайності кормових культур, у звітах наводиться
солідна кількість центнерів кормових одиниць на умовну голову за рахунок
соломи, малопоживних решток і взагалі з різних причин втрачених кормів,
завищеної поживності, а продуктивність худоби образливо низька.

Вочевидь, нам усім треба усвідомити, що тварини споживають і
переробляють на молоко та м’ясо не звітні центнери з гектара і кормові
одиниці, а реально існуючі в кормах вуглеводи, жири, білки, мінерали,
вітаміни, що визначають дійсну поживну цінність.

Якщо поживні речовини в кормах є — буде й віддача продукцією, а коли
корми невідомої якості існують тільки на папері, то маємо, відповідно, й
низьку, фізіологічно нічим не обгрунтовану, продуктивність.

Вважаємо, що такими узагальнюючими показниками якості кормів мають бути
суха речовина, кількість енергії і протеїну. За цими трьома “китами”
треба здійснювати і планування річних запасів кормів, і оперативний
контроль за годівлею, про що детальніше мова йтиме далі.

Звісно, аби здійснити такий “переворот” у поглядах на кормовиробництво,
у державних масштабах мають бути прийняті відповідні законодавчі акти,
що регулюють ринок кормів, організовано сертифікацію кормів з
присвоєнням коду, створено мережу доступних лабораторій, змінено форму
обліку та звітів тощо. Все це потребує часу. Що ж нині робити?

У кожному господарстві має бути розроблена і втілена реальна програма
(чи бізнес-план) виробництва і використання кормів, заснована на
визначенні найсучасніших даних про потреби тварин у кормах (за сухою
речовиною), енергії та сирому протеїні. Найважливіші прийоми чи підходи
для реалізації таких програм ми наводимо далі.

По-перше, слід використовувати високоврожайні, адаптовані до конкретних
умов, сорти і гібриди трав, які активно відростають при ранніх укосах.

По-друге, у кормових сівозмінах треба застосовувати переважно
багатокомпонентні злаково-бобові сумішки і сумішки з капустяними
культурами, а не монокультури. Це вкрай важливо для нормального
забезпечення тварин різноманітними поживними речовинами. Відповідні
рекомендації з цих питань для нашої зони досить широко й повно освітлені
в науковій та популярній літературі протягом останніх двох років
(журнали “Пропозиція”, “Тваринництво України”, “Кормопроизводство” та
ін.).

По-третє, на підставі перших двох пунктів конче потрібно організувати
безперебійний зелений конвеєр.

По-четверте, трави слід збирати на стадії ранньої стиглості, коли в них
міститься максимум поживних речовин і перетравність їх висока. Хоча це
тема і не нова, зупинимось на ній детальніше.

Чому треба збирати трави на ранній стадії стиглості? Це вкрай важливо
для досягнення високої продуктивності тварин та її збереження. У міру
старіння рослин споживання корму і перетравність його знижуються.
Критерієм тут є вміст клітковини, який визначає поживну цінність корму.
Що більший вміст клітковини (старіша рослина), то нижча його поживна
цінність, і навпаки. Щоб не було нарікань щодо низької врожайності
кормових культур при ранніх строках їх збирання, треба іти на розумний
компроміс і збирати бобові трави не пізніше ніж у фазі бутонізації —
початку цвітіння, злакові — не пізніше ніж у фазі виходу в трубку —
початку колосіння.

Перейдемо тепер, власне, до годівлі тварин, тобто ефективного
використання кормів.

?????????)?рмів відповідно до реального поголів’я і запланованої
продуктивності. Отже, слід знати потреби тварин у поживних речовинах,
властивості кормів та їхню поживну цінність. Завжди треба утримувати
стільки тварин, скільки є змога нормально прогодувати.

Оскільки худоба від природи є жуйною, в основу її годівлі слід покласти
принципи максимального використання дешевих трав’яних об’ємних кормів, а
концентрати включати в раціон як доповнення до основного раціону,
залежно від продуктивності, фізіологічного стану і стадії лактації. При
цьому бажано якомога довше (протягом 180–200 днів) використовувати для
годівлі худоби зелені корми за рахунок випасання на всіх придатних
природних угіддях, спеціально організованих короткострокових та
багаторічних пасовищах, а також кормів зеленого конвеєра. Адже добре
відомо і перевірено, що за рахунок використання якісних зелених кормів у
літній період можна отримувати до 18–20 кг молока на корову без
концентратів, а в середньому — близько 15 кг. Молодняк доцільно протягом
зазначеного терміну утримувати в таборах і випасати. При організації
випасу худоби собівартість продукції різко зменшується. Тварини добре
почуваються на свіжому повітрі, суттєво знижуються витрати на підтримку
їхнього здоров’я.

Годувати тварин треба досхочу, тому використання пасовищ є економічно
вигідним. Що більше корова з’їсть корму, то більше дасть молока. Важливо
при цьому знати, скільки вона може з’їсти кормів (і взагалі її потреби в
поживних речовинах). Споживання корму коровою залежить не від об’єму
корму, а від кількості сухої речовини в ньому та концентрації енергії.
Остання ж є інтегрованим показником, зумовленим співвідношенням об’ємних
і концентрованих кормів в раціоні та їхньої якості, і являє собою
ключовий фактор в ефективності використання кормів худобою. Певної
продуктивності можна досягти тільки за відповідної концентрації енергії
в сухій речовині (відповідного співвідношення об’ємних і концентрованих
кормів та їхньої якості). Це біологічна закономірність, яку неможливо
обминути бажанням згодувати неякісні корми і водночас отримати високу
продуктивність.

Ще один основоположний показник потреб тварин — кількість сирого
протеїну в кормах. Отже, існує три головних фактори в годівлі худоби:
визначення кількості споживання корму (за сухою речовиною), концентрації
енергії (у кормових одиницях, калоріях або джоулях) в сухій речовині
раціону і кількості сирого протеїну. Сказане не означає, що можна
знехтувати потребами тварин в мінералах та вітамінах. Але вищеназвані
показники є вирішальними.

Наступний важливий момент в годівлі худоби: визначення і знання поживної
цінності кормів. Найдоцільніше визначати поживність кормів у
спеціалізованих лабораторіях, атестованих для виконання подібних робіт.
Можна також використовувати зональні довідники поживності кормів, якщо
вони повні, точні і не застарілі, не забуваючи про визначення вологості
кормів. Це не так добре, як лабораторний аналіз, але краще, ніж нічого.
Застарілі довідники поживності кормів використовувати не рекомендується.
Корисно в господарствах мати найпростішу лабораторію для визначення
вологості кормів, яка є найбільш мінливим їх показником. Це дасть
можливість витримувати технологію як у процесі заготівлі кормів, так і
під час годівлі тварин.

Велике значення в практичній годівлі має точний прогноз кількості
об’ємних кормів, що їх може з’їсти тварина. На перший погляд, питання
просте. На сьогодні вирішується інтуїтивно, емпірично, виходячи з
практичного досвіду. Але вже розроблено й апробовано відповідні
критерії, що дають змогу точно нормувати і передбачати кількість
об’ємних кормів, яку тварини можуть спожити, залежно від якості
останніх. Отже, є можливість втілювати на практиці принцип максимального
використання дешевих об’ємних кормів.

І, нарешті, один з останніх важливих моментів. Скільки треба згодовувати
концентратів? Теж непросте питання, від якого значною мірою залежить
продуктивність тварин і собівартість продукції. Принцип тут один.
Концентратів в раціоні худоби має бути стільки, скільки треба доповнити
енергії та протеїну після використання об’ємних кормів. Тобто,
враховуючи загальне можливе споживання корму (за сухою речовиною),
кількість об’ємних кормів у раціоні й потреби тварин в енергії та
протеїні, обчислюють необхідну кількість концентратів, у тому числі
білкових. І тільки після зазначених маніпуляцій роблять аналіз раціону
на вміст мінералів та вітамінів і, за потреби, додають ті, яких бракує.
Іншими словами, слід неухильно дотримуватися збалансованості раціону
відповідно до потреб тварин.

І ще кілька простих технологічних прийомів, що сприяють
ресурсозбереженню. Підготовку кормів до згодовування слід проводити
мінімально необхідну, як-от: подрібнення концентратів та інших кормів,
змішування, плющіння зерна, термічну обробку зерна бобових та ін. У
годівлі високопродуктивних корів застосовувати не просту суміш
концентратів, а високоякісні збалансовані комбікорми. Частота роздачі
кормів має відповідати продуктивності стада (приблизно по два-чотири
рази на добу для худоби з річним надоєм до 5 тис. кг молока і 6–8 разів
за вищої продуктивності).

Підсумовуючи сказане, слід відзначити, що поєднання відомих прийомів з
новими і сучасними принципами чи критеріями як в кормовиробництві, так і
в годівлі худоби, скрупульозне впровадження і виконання їх дасть змогу
рентабельно вести галузь скотарства. Усім бажаючим Інститут тваринництва
центральних районів УААН надасть методичну і практичну допомогу в
організації ефективної та економічно вигідної годівлі ВРХ.

Похожие записи