Реферат на тему:
Організаційні форми використання сільськогосподарської техніки
В Україні ринок техніки формують як вітчизняні заводи-виробники, так і
зарубіжні фірми та їхні представники. Це сприяє великій різноманітності
машин. Наприклад, тільки зернозбиральних комбайнів на полях України
працює понад 20 марок виробництва різних фірм-виробників. На жаль, такою
самою кількістю фірмових центрів технічного обслуговування Україна
похвалитися не може. Відтак, увесь тягар щодо обслуговування машин лягає
на власників техніки.
Задля забезпечення сільськогосподарських підприємств технікою
вітчизняного виробництва та зменшення їхньої залежності від імпорту
Кабінет Міністрів України ще 1992 року затвердив Національну програму
виробництва технологічних комплексів машин і обладнання для сільського
господарства, харчової та переробної промисловості. Вона містить 3594
найменувань машин, зокрема енергетичних і транспортних засобів — 450, а
машин і обладнання для рослинництва — 1440. До виконання цих завдань
залучено 700 підприємств і конструкторських організацій. За перші три
роки розроблено та освоєно виробництво 340 найменувань нової техніки. На
різних стадіях створення й підготовки виробництва — ще понад 1140 машин.
Проте темпи створення й виробництва нової техніки майже втричі відстають
від накреслених Програмою. Причина цього — недостатність фінансування,
порушення кооперування з промисловими підприємствами країн СНД і потреба
в структурній перебудові галузі.
У країнах із ринковою економікою організаційну основу
сільськогосподарського виробництва становлять сімейні ферми. В
європейських країнах доведено переваги великих господарств або
господарств із розвиненою спеціалізацією перед дрібними. І цей важливий
висновок неодмінно слід врахувати під час розробки методів використання
техніки в сільському господарстві України.
Сільське господарство провідних зарубіжних країн відзначається високим
рівнем енергозабезпеченості праці та комплексною механізацією всіх
технологічних процесів. Так, на 100 га земельних угідь потужність
тракторних двигунів становить: США — 200 к.с.; Німеччина — 540; Велика
Британія — 178; Франція — 277; Данія — 293; Україна — близько 100 к.с.
Кількість комбайнів на 1000 га посівів зернових культур становить: США —
15; Німеччина — 28; Велика Британія — 14; Франція — 16; Данія — 21;
Україна — 6.
Високий технічний рівень, якість і надійність зарубіжних машин
доповнюються різноманітністю нових моделей із більшим ступенем
уніфікації, які відповідають різним природним умовам і розмірам
господарств. Наприклад, у США випускають 345 моделей тракторів, 42
моделі зернозбиральних і 49 — кормозбиральних комбайнів.
Зростання витрат на придбання, утримання та експлуатацію техніки
переконує в потребі розробки нових організаційних форм спільного її
використання.
Порівняння витрат на виконання механізованих робіт самим господарством і
міжгосподарським об’єднанням за однакових умов майже завжди на користь
міжгосподарського варіанта (гуртків з обміну технікою, машинних
об’єднань, машинних рингів, машино-технологічних станцій тощо) завдяки
збільшенню річного завантаження машин.
За оцінками дослідників сільськогосподарського товариства Німеччини,
мінімально допустиме річне завантаження потужних енергонасичених
тракторів становить 500 год, оптимальне — 600–700. У Великій Британії
проводили дослідження ефективності використання тракторів на фермах з
угіддями від 100 до 400 га. Спеціалісти відзначають, що найоптимальніші
показники мали ферми з угіддями 350–400 га. Тому багато фермерських
господарств, особливо дрібних і середніх, часто вдаються до
запровадження різноманітних форм організації використання техніки.
Зарубіжний досвід свідчить про доцільність кооперації в
сільськогосподарському машиновикористанні. Наприклад, у таких розвинених
країнах, як Німеччина, Франція, США, Велика Британія та Канада, від 20
до 70% фермерських господарств охоплено різними формами кооперування для
придбання й спільного використання та обслуговування техніки.
Найпростішою організаційною формою використання техніки є сусідська
взаємна допомога — усна домовленість між кількома фермерами щодо
спільного користування купленим новим і використовуваним обладнанням.
Машинні ринги — це форма об’єднання фермерських господарств для
спільного використання сільськогосподарської техніки та надання
механізованих послуг стороннім організаціям. Зазвичай машинний ринг не
має власних машин, вони належать окремим членам. Ринг є посередником в
організації використання машин його членами. Найбільшого поширення
машинні ринги набули в Німеччині та Австрії.
Головна мета об’єднання — поліпшення використання машин, а не одержання
прибутку. Об’єднання можуть бути різними. Наприклад у Німеччині,
об’єднання складаються із 100–1000 осіб, всі види розрахунків за
виконані роботи тут здійснюють через управління рингом.
Більшість господарів послугами рингів користується тоді, коли потрібні
на деякий час дорогі та високопродуктивні або спеціальні машини. Крім
того, машинні ринги надають робочу силу в найгарячішу пору
сільгоспробіт.
У деяких країнах, зокрема у Франції та Польщі, найбільшого поширення
набули кооперативи із спільного використання сільськогосподарської
техніки. Машини, які перебувають у розпорядженні кооперативів, зазвичай,
є колективною власністю, а вже на замовлення фермерів найманий персонал
виконує на них потрібні роботи. Фінансують кооперативи з трьох джерел:
позика, дотації і власний капітал.
Кооперативи — серйозні конкуренти підприємствам, які надають
механізовані послуги. Причому в цій боротьбі вони мають певну перевагу,
бо не платять професійний податок і користуються іншими пільгами.
Для спільного використання техніки створюються також машинні пули —
об’єднання фермерів для спільного придбання машин. У великих машинних
пулах (50–100 членів) наймають спеціалістів для керування та утримання
техніки.
У країнах Західної Європи є велика кількість самостійних підприємств, що
надають механізовані послуги (основний обробіток грунту, внесення
добрив, збирання врожаю тощо). Наприклад, орієнтовна вартість окремих
механізованих робіт у Великої Британії становить (у фунтах
стерлінгів/га); оранка — 21–30; сівба — 10–24; хімічна обробка — 5–9;
внесення добрив — 5–8; збирання врожаю — 30–50.
В умовах значного подорожчання сільськогосподарської техніки у багатьох
розвинених країнах широко використовують такі форми застосування
техніки, як прокат і оренда. Пункти прокату чи оренди дають можливість
раціонально використовувати складну дорогу техніку й повніше
задовольняти потреби споживачів, економити кошти та матеріальні ресурси.
У багатьох країнах світу забезпечення виробників сільськогосподарської
продукції технічними засобами виробництва здійснюють через
постачально-збутові кооперативи. Крім постачання машин, палива, добрив,
пестицидів, вони надають механізовані послуги.
Один із перспективних способів забезпечення сільськогосподарського
виробництва машинами та обладнанням — лізинг. Він є формою
довгострокового фінансування й майнового кредиту, окремі його види схожі
з продажем майна на виплат та прокатом. Лізингодавець стає посередником
між виробником, якому треба одержати повну вартість своєї продукції
(машини), і споживачем, який не має на це коштів.
У розвинених країнах лізингові операції здійснюють спеціалізовані
лізингові компанії та великі комерційні банки.
Близько 90% компаній-виробників організовують продаж, гарантійне
технічне обслуговування машин і постачання запасних частин через мережу
незалежних дилерських пунктів. Компанія продає техніку із знижкою 10–30%
залежно від попиту на машини. Знижка розрахована на покриття витрат,
пов’язаних із транспортуванням придбаної техніки, організацією її
продажу, обслуговуванням під час експлуатації, гарантійним ремонтом, а
також передбачає можливий прибуток.
З огляду на подорожчання нової техніки дедалі більшого поширення набуває
вторинний ринок машин. У сільськогосподарських товаровиробників Великої
Британії, Франції, Німеччини, США на один куплений новий трактор
припадає три-чотири використовуваних. Іноземні товаровиробники значну
частину сільськогосподарських машин купують на вторинному ринку техніки.
Так, наприклад, ринок використовуваних комбайнів у США втричі перевищує
ринок нових машин. Крім того, використовувані машини часто розбирають і
реалізують у вигляді запасних частин.
gd2«
о 50% робіт фермерські господарства виконують тракторами, придбаними на
вторинному ринку техніки. Основним продавцем такої техніки є дилерські
підприємства, які мають можливість провести якісну допродажну її
підготовку, забезпечити належне технічне обслуговування, а в разі
потреби — й ремонт.
Високі ціни на техніку і неплатоспроможність сільських товаровиробників
паралізували роботу машинобудівних підприємств. Цьому сприяла також
державна політика порушення паритету цін на сільськогосподарську та
промислову продукцію. Це призвело до старіння основних фондів, стало на
заваді впровадженню новітніх технологій у рослинництві, особливо у
новостворених господарствах.
Наукові пошуки та практика свідчать: комплексну механізацію процесів у
сільському господарстві доцільно здійснювати з допомогою кооперації
товаровиробників у використанні техніки та створення спеціалізованих
інженерних структур прокату й оренди машин.
За сучасних умов, коли гостро відчувається нестача техніки в сільському
господарстві, на увагу заслуговують усі позитивні форми її ефективного
використання. Доцільно послуговуватись досвідом механізованих загонів і
збирально-транспортних комплексів зі збирання зернових, заготівлі
кормів, виконання інших енергоємних робіт.
Концентрація збиральної і транспортної техніки в одному підрозділі,
чітке її обслуговування та оперативний ремонт сприяють збільшенню
річного завантаження техніки, зниженню простоїв, значно збільшують
виробіток, поліпшують якість робіт, організацію праці механізаторів.
Такий метод уже застосовують у деяких областях України, вдвічі-втричі
підвищуючи ефективність використання техніки.
Колективне використання сільськогосподарської техніки набуває особливого
значення після реорганізації колгоспів і радгоспів в акціонерні
товариства, спілки, фермерські та селянські господарства.
Лише впровадження в сільськогосподарське виробництво потужних
енергонасичених тракторів та високопродуктивних збиральних комбайнів і
негайний перехід на прогресивну технологію призупинять тривалий спад в
аграрному секторі.
Українські господарники вже купують зарубіжні зерно-, кормо- і
бурякозбиральні машини. За базовими параметрами багато закуплених
зернозбиральних комбайнів аналогічні комбайну “ДОН-1500”, але вони мають
досконаліші техніко-експлуатаційні показники роботи, вищу технічну
готовність. Зокрема, для зарубіжних зернозбиральних комбайнів наробіток
на відмову пересічно становить 100–120 год. Для порівняння, в комбайнів
“ДОН-1500” цей показник не перевищує 12 годин. Високі технічні параметри
комбайнів дають змогу вдвічі-втричі зменшити втрати врожаю і на 15–20%
знизити витрату палива.
За розрахунками Інституту механізації та електрифікації сільського
господарства УААН, форма спільного придбання та використання техніки
найперспективніша там, де кілька господарств розміщені поблизу і мають
приблизно однакові обсяги робіт, а їхній загальний обсяг робіт — у межах
нормативного річного завантаження техніки.
Розмір вкладених коштів у придбання техніки кожним із господарств, які
кооперуються, визначають за обсягами робіт у господарстві для цієї
техніки або запланованого часу її використання. Черговість і період
використання спільно придбаної техніки, а також умови її зберігання й
утримання вказують у договорі, який укладають господарства. Зазвичай,
техніку зберігають та обслуговують у тому господарстві, в якому вона
виконує роботи. За тривалого зберігання може перебувати в тому
господарстві, де для цього найкращі умови.
Іншою організаційною формою спільного використання машин є оренда й
прокат. Це форма кооперування, за якої техніка надається в користування
іншим господарствам за певну плату. Таку форму, на думку фахівців, можна
застосовувати тоді, коли фермер, кооператив, асоціація, агропромислове
підприємство чи об’єднання має відповідну ремонтно-обслуговуючу базу для
утримання прокатної техніки, але обсяги робіт недостатні (60–80%
нормативу) для її повного завантаження. В оренду чи прокат техніку
надають відповідно до угоди, в якій зазначено термін її використання,
обсяги робіт, тарифи оплати, обов’язки та відповідальність сторін.
На умовах оренди та прокату можуть функціонувати машинні станції, які
цілком незалежні. Вони є перспективною формою прокату високопродуктивних
і вузькоспеціалізованих машин, які призначені для застосування в певний
період і не можуть бути ефективно використані в одному чи навіть у
кількох господарствах.
Всю роботу зі складання планів-графіків обслуговування, видачі та
приймання прокатної (орендної) техніки, її високоефективної
експлуатації, зберігання, а також обліку зробленого виконує персонал
машинної станції, а всі взаємини між орендодавцем і замовниками
регламентують згідно з Положенням про машинну станцію чи пункт прокату,
яке розробляють самі станції або підприємства, при яких вони створені.
Ще одна з форм спільного використання техніки — тимчасові
міжгосподарські формування. Їх варто створювати тоді, коли слід
сконцентрувати техніку для забезпечення потоковості й безперервності
виробничого процесу та додержання всіх вимог агротехніки. Такі тимчасові
формування можна організовувати на базі кооперації кількох господарств,
включаючи до них машини разом з операторами із тих господарств, де
передбачається виконувати роботу.
Актуальною стає проблема ефективного використання високопродуктивної
дорогої та вузькоспеціалізованої техніки. Фахівці переконалися, що
використання імпортної техніки дає найбільшу віддачу тоді, коли
застосовують повний набір машин для всього технологічного циклу. Провели
детальні розрахунки та виробили модель нової виробничої структури, яка
дістала назву машинно-технологічна станція (МТС). Одна така станція має
обробляти 15–20 тис. га землі. Хоча в Україні є чимало противників
закупівлі дорогої імпортної техніки, але спеціалісти сільського
господарства вже зрозуміли, що швидко освоїти випуск досконалих
вітчизняних машин в умовах фінансової кризи — нереально. До цього можна
додати, що з новими машинами приходить і нова технологія, яка гарантує
підвищення врожаю.
Основними перевагами створення МТС є: поповнення та оновлення МТП
галузі; підвищення рівня використання техніки вдвічі-втричі під час
організації широкомасштабного маневрування й рейдування механізованих
загонів, створюваних регіональними МТС; скорочення втрат
сільськогосподарської продукції на 15–30% завдяки високій якості
збирання врожаю новітньою технікою; зменшення потреб у техніці завдяки
високій продуктивності сучасних машин, які вдвічі-втричі перевищують
виробіток застарілих технічних засобів, що є в наявності у селянських і
фермерських господарствах.
Економічна доцільність використання техніки в умовах
машинно-технологічних станцій зумовлена такими чинниками:
обсяги робіт в окремих господарствах недостатні для ефективного її
використання;
технологія виконання сільськогосподарських робіт потребує концентрації
техніки в такій кількості, яку одному господарству утримувати не
вигідно;
дефіцит або висока вартість техніки не дає можливості кожному
господарству її придбати.
В Україні створено понад 100 машинно-технологічних станцій із різним
рівнем технічної оснащеності.
На наших полях упродовж багатьох років успішно працюють зерно- та
кормозбиральні комбайни в складі загонів МТС. Досвід, набутий цими
загонами, доводить, що ефективність їхньої роботи значно вища за ту, яку
здатні самотужки забезпечити окремі господарства, навіть передові.
Передусім, це невелика вартість послуг за високої якості роботи. Концерн
укладає угоди, згідно з якими одержує в рахунок оплати 18–20% загального
обсягу зібраного врожаю. Вигідність для сільгосппідприємств є очевидною
і безсумнівною. Господарствам не треба думати про забезпечення техніки
паливом, оливами, запасними частинами тощо. МТС має спеціальний
технічний відділ, який постачає запчастини. Його спеціалісти реагують на
виклик майже миттєво.
Загони МТС — це мобільні центри, де можна сконцентрувати технічні засоби
та забезпечити належний сервіс. МТС, які були в середині минулого
століття в колишньому СРСР, свою історичну місію як центри інтенсивного
використання техніки на певному етапі розвитку сільського господарства
виконали, а в зарубіжних країнах кооперовані форми експлуатації техніки
використовують постійно. Наприклад у Німеччині, створено понад 10 тисяч
приватних міні-МТС, які обробляють 500-1000 га, а іноді й понад 1000 га
посівів за контрактами з фермерами чи кооперативами. Зарубіжний досвід
варто перейняти й Україні.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
