Реферат на тему:

Органічне сільське господарство

Українські чиновники й науковці, не кажучи вже про пересічних
споживачів продуктів харчування, не мають чіткого розуміння того, що ж
являє собою органічне сільське господарство. А не розуміючи термінів, ми
не зрозуміємо і самого предмету.

Нині в світі зростає попит на якісні та безпечні продукти харчування, а
особливої популярності останнім часом набувають так звані органічні
продукти. Україна теж не стоїть осторонь цих процесів: спостерігається
зацікавленість як малих, так і великих сільгосппідприємств виробництвом
саме органічної продукції, розпочалось формування інфраструктури
органічного виробництва (створюють громадські організації для підтримки
“органічного руху” й асоціації виробників органічної продукції), зрушив
із місця процес розробки нормативної та законодавчої бази для підтримки
цього напряму сільгоспвиробництва.

І все ж слід зазначити, що українське суспільство ще дуже мало знає про
те, що саме мається на увазі, коли йдеться про “органічний рух”,
“органічне сільське господарство”, “органічний спосіб виробництва” та
“органічні продукти харчування”. Щодо цих визначень немає порозуміння
навіть серед науковців, не кажучи вже про сільгоспвиробників,
переробників сільгосппродукції, виробників продуктів харчування,
споживачів та урядовців. Складається враження, нібито всі зацікавлені в
розвитку цього напряму аграрного виробництва, але спілкуються між собою
різними мовами. При цьому часто поєднують принципово різні поняття або
одне й те саме називають різними іменами. Тому в дискусіях лунають такі
терміни, як “натуральні продукти”, “екологічно чисті продукти
харчування”, “біопродукти”; або можна побачити, наприклад, таку назву
науково-практичного семінару: “Біологічне землеробство — запорука
органічного виробництва та здоров’я нації”.

Отже, щоб з’ясувати походження та значення таких виразів, як “органічне
сільське господарство” та “органічні продукти”1, спочатку треба зробити
невеликий екскурс в історію.

Усвідомлення людством зростаючої екологічної загрози внаслідок
інтенсифікації сільського господарства стимулювало розробку
різноманітних альтернативних методів сільськогосподарського виробництва,
які грунтуються на глибшому розумінні процесів, що відбуваються в
природі; спрямовані на поліпшення структури грунтів; відтворення їхньої
природної родючості; сприяють утворенню екологічно стійких
агроландшафтів та краще відповідають життєвим інтересам суспільства. До
таких альтернативних методів можна зарахувати точне землеробство
(Precision Farming), біоінтенсивне міні-землеробство (Biointensive
Mini-Farming), біодинамічне землеробство (Biodynamic Agriculture),
технології використання ефективних мікроорганізмів або ЕМ-технології
(Effective Microorganism Technologies), маловитратне стале землеробство
(LISA — Low Input Sustainable Agriculture) та багато інших. У цьому ж
переліку можна згадати й органічне сільське господарство (Organic
Agriculture або Organic Farming)2.

Проте, на наш погляд, не можна зводити органічне сільське господарство
лише до методів сільгоспвиробництва без застосування синтетичних
пестицидів та традиційних мінеральних добрив, тобто до використання
певних технологічних прийомів. Але так сталося, що протягом багатьох
років формувалося саме таке — спрощене — розуміння. Слід, однак,
зазначити, що воно є не визначенням органічного сільського господарства,
а, швидше, однією з ознак цього соціально спрямованого та дружнього
природі типу сільськогосподарської діяльності.

На жаль, єдиного загальноприйнятого визначення органічного сільського
господарства наразі немає. Їх існує кілька, і ми наведемо деякі з них:

— “Органічне сільське господарство — це система виробництва
сільськогосподарської продукції, яка забороняє або значною мірою обмежує
використання синтетичних комбінованих добрив, пестицидів, регуляторів
росту та харчових добавок до кормів під час відгодівлі тварин. Така
система максимально базується на сівозмінах, використанні рослинних
решток, гною та компостів, бобових рослин і рослинних добрив, органічних
відходів виробництва, мінеральної сировини та на механічному обробітку
грунтів і біологічних засобах боротьби із шкідниками для підвищення
родючості й покращання структури грунтів, забезпечення повноцінного
живлення рослин та боротьби з бур’янами й різноманітними шкідниками”
(Група досліджень із органічного землеробства Департаменту сільського
господарства США, 1980 р.)

— “Органічне землеробство — це система екологічного менеджменту
сільськогосподарського виробництва, яка підтримує та покращує
біорізноманіття, біологічні цикли та біологічну активність грунтів. Вона
базується на мінімальному використанні неприродних (штучних) сировини й
матеріалів та агротехнічних прийомах, які відроджують, підтримують і
поліпшують екологічну гармонію” (Колегія з національних стандартів
органічної продукції Департаменту сільського господарства США, 1995 р.)

— “Органічне сільське господарство — це цілісна система виробничого
менеджменту, яка підтримує та покращує “здоров’я” агроекосистем,
включаючи біорізноманіття, біологічні цикли й біологічні властивості
грунтів. При цьому особливе значення та преференції надають використанню
місцевих (локальних) ресурсів замість застосування витратних матеріалів
неприродного походження. Це досягається (де можливо) шляхом застосування
агрономічних, біологічних та механічних методів замість використання
синтетичних матеріалів для забезпечення сталого функціонування
агросистеми” (Комісія Кодекс Аліментаріус Продовольчої
сільськогосподарської організації/Всесвітньої організації охорони
здоров’я, 1999 р.)

— “Органічне сільське господарство — особливий вид управління
господарством, який характеризується турботою про всі компоненти
навколишнього середовища способом запровадження обмежень або заборони
використання речовин чи агроприйомів, що негативно впливають на
довкілля, псують або забруднюють навколишнє середовище, підвищують
ризики в продовольчому ланцюзі” (Закон Чеської Республіки “Про органічне
сільське господарство”, 2000 р.)

— “Органічне сільське господарство — це системи сільськогосподарського
виробництва, основна мета яких — оптимізація виробництва якісних
продуктів без використання штучних або синтетичних добрив, пестицидів чи
інших хімікатів. Головний акцент при цьому робиться на збереженні
довкілля для майбутніх поколінь, використанні поновлювальних ресурсів,
енергозберігаючих технологіях, збереженні родючості грунтів, захисті
водних ресурсів та навколишнього середовища в цілому. Виробничі цикли
повинні бути (наскільки це можливо) замкнуті, з мінімальним
викоростанням певних дозволених зовнішніх чинників. Мета таких систем —
сталість” (Міністерство сільського господарства та розвитку сільської
місцевості Ізраїлю, 2001 р.)

— “Органічне сільське господарство — сільськогосподарське виробництво на
органічному сільгосппідприємстві, яке ведуть відповідно до принципів
сталого розвитку, підтримують та стимулюють природні механізми
сільськогосподарського виробництва шляхом використання природних
матеріалів, воно гарантує підтримання родючості грунтів та здоров’я
рослин і тварин” (Закон Республіки Польща “Про органічне сільське
господарство”, 2001 р.)

— “Органічне землеробство об’єднує всі сільськогосподарські системи, які
підтримують екологічно, соціально та економічно доцільне виробництво
сільськогосподарської продукції. В основі таких систем лежить
використання локально-специфічної родючості грунтів як ключового
елемента успішного виробництва. Такі системи використовують природний
потенціал рослин, тварин, ландшафтів і спрямовані на гармонізацію
сільськогосподарської практики та навколишнього середовища. Органічне
землеробство суттєво зменшує використання зовнішніх факторів виробництва
(ресурсів) способом обмеження застосування синтезованих хімічним шляхом
добрив, пестицидів і фармпрепаратів. Замість цього, для підвищення
врожаїв та захисту рослин використовують інші агротехнологічні заходи й
різноманітні природні чинники. Органічне землеробство потребує
дотримання принципів, які обумовлені місцевими соціально-економічними,
кліматичними та історико-культурними особливостями” (Міжнародна
федерація органічного руху (IFOAM), 2002 р.).

Отож, усі ці визначення мають як спільні, так і відмінні ознаки. До
спільних насамперед належить дружність до природи. Відмінності полягають
у тому, що наголос робиться або на виробничому, або на управлінському
аспекті, тобто під органічним сільським господарством розуміють або
виробництво продукції за певними технологіями, або управління
(менеджмент) таким виробництвом. На нашу думку, кажучи про органічне
сільське господарство, краще вести мову про систему, яка включає в себе
як виробничі цикли, так і управління й базується на певній ідеології.

Основи цієї ідеології заклав Рудольф Штейнер (Австрія), а в подальшому
розвинули Масанобу Фукуока та Мокіші Окада (Японія). Останній вважав, що
сільське господарство має вирішувати такі завдання:

— пропонувати продукти харчування, що не тільки підтримують
життєдіяльність, а й поліпшують здоров’я людей;

— бути економічно вигідним для виробника й споживача;

— виробляти продукти в кількості, достатній для задоволення потреб
зростаючого народонаселення;

— не порушувати біологічної рівноваги в природі, бути екологічно
безпечним;

— використовувати досить прості, стабільні й доступні методи та засоби
ведення господарства.

У цій ідеології наріжним каменем є усвідомлення себе часткою Природи й
розуміння потреби жити в злагоді з нею. Тобто можна сказати, що
екологічне мислення формує світогляд та спосіб життя людини. Саме
наявність такого екологічного світогляду впливає на свідомий вибір
людиною-виробником толерантних до Природи методів та прийомів ведення
сільськогосподарської практики. Таким чином, технологічна сторона
питання є вторинною, а на першому місці стоїть все ж таки світогляд
людини (виробника, переробника, споживача).

gdB5y

Виникає запитання: чи є різниця між, наприклад, “органічним”,
“екологічним” та “біологічним” землеробством? Тобто наскільки коректні
використання термінів “екологічний” або “біологічний”, коли ми говоримо
про таку систему сільськогосподарського виробництва, як органічне
сільське господарство?

Органічне сільське господарство є толерантним до навколишнього
середовища й базується на принципах екології — науки про навколишнє
середовище, та глибинних законах біології — сукупності наук про живу
природу. Тому можна стверджувати, що органічне сільське господарство за
своєю суттю є й екологічним і біологічним одночасно.

Термін “органічне сільське господарство” (Organic Agriculture)
запровадила Міжнародна федерація органічного руху (IFOAM) вже понад
тридцять років тому, і саме він в англомовному світі став узагальнюючим
терміном, коли мова йде про толерантну до природи сільськогосподарську
діяльність. Проте в кожній країні існують свої традиції та мовні
особливості. Так, у деяких країнах (Німеччина, Швеція, Данія, Норвегія)
толерантні до природи способи агровиробництва називають “екологічними”.
Інші країни (Швейцарія, Австрія, Італія, Франція та інколи Німеччина)
використовують термін “біологічний”.

Тому в Директиві ЄС 2092/91 від 24 червня 1991 року, яка регулює правила
органічного агровиробництва та маркування органічної продукції і
продуктів харчування, ці національні традиції й мовні особливості було
взято до уваги, що зумовило офіційне закріплення всіх трьох термінів
(“органічний”, “екологічний”, “біологічний”) та їх відповідних скорочень
(“еко-” та “біо-”) у всіх офіційних документах Європейського Союзу щодо
органічного сільського господарства.

Тож використання термінів “екологічний” та “біологічний” не суперечить
здоровому глузду й регуляторним директивним документам ЄС, коли йдеться
про органічне сільське господарство. Плутанина виникає тоді, коли слова
“екологічний” та “біологічний” або скорочено: еко- та біо- —
використовують для позначення інших (відмінних від органічного) способів
агровиробництва та їхньої продукції, приміром, маловитратного сталого
землеробства або біоінтенсивного міні-землеробства. Сільськогосподарська
продукція та продукти харчування, отримані за цими технологіями, не є
“органічними”. Тому таке “вільне” використання термінів є ознакою або
неосвіченості, або недобросовісної конкуренції й дискредитує органічну
продукцію та обдурює покупців. Особливістю справжніх органічних
продуктів є те, що в їхній назві ніколи не використовують нічого на
зразок “еко-” чи “біо-”. Тому якщо споживач побачить на полицях
магазинів “екомолоко” або “біойогурт”, він повинен знати, що ця
продукція не має ніякого відношення до органічних продуктів харчування.

Окремо слід сказати про таке стійке словосполучення, як “екологічно
чистий”. Цей вираз нині широко використовують як пересічні громадяни,
так і науковці та держслужбовці. При цьому “екологічно чистими” можуть
називати як окремі території, технології та способи виробництва, так і
різноманітну продукцію промисловості або продукти харчування. Залежно
від контексту, в цей вираз вкладають різний зміст: прив’язка до певної
території, яка має покращені екологічні властивості (передусім —
відсутність забруднення); вказівка на безпечність продукції для
навколишнього середовища; підкреслення підвищеної споживчої якості
продукції для встановлення вищої ціни.

До чого призводить така термінологічна невизначеність, можна
проілюструвати на прикладі постанови Кабміну України “Питання
використання коштів Державного бюджету за деякими бюджетними програмами
в сфері агропромислового комплексу”, № 243 від 2 березня 2006 р. У цій
постанові, зокрема, визначено механізми використання коштів (дотування)
за “екологічно чисте” молоко приватного виробництва, продане
молокопереробним підприємствам для виготовлення спеціальних продуктів
дитячого харчування.

У постанові сказано, що “…фінансова підтримка надається
сільськогосподарським товаровиробникам, що розміщені на території, якій
надано статус спеціальної сировинної зони для виробництва
сільськогосподарської продукції, що відповідає санітарно-гігієнічним
вимогам виготовлення продуктів дитячого і дієтичного харчування”.
Водночас встановлено, що “молокопереробні підприємства… приймають
екологічно чисте молоко відповідно до ДСТУ 3662–97 “Молоко коров’яче
незбиране. Вимоги при закупівлі” для виготовлення спеціальних продуктів
дитячого харчування…”. Тобто, з одного боку, так звана екологічна
чистота має прив’язку до певної території, а з іншого, — до
відповідності певним стандартам. Це породжує багато питань та
непорозумінь. Наприклад, якщо молоко відповідає всім нормам ДСТУ
3662–97, але вироблене поза зонами, що мають статус “спеціальних
сировинних”, то чи є воно “екологічно чистим” та чи придатне для
виготовлення продуктів дитячого харчування? Хоча, з погляду здорового
глузду, первинною все ж має бути відповідність молока певним стандартам
щодо фізико-хімічних, санітарно-гігієнічних та мікробіологічних
показників, таких як вміст сухих речовин, жиру та білка, кількість
соматичних клітин, дотримання умов його зберігання тощо.

Насамкінець кілька слів щодо особливостей сертифікації та маркування
органічної продукції й органічних продуктів харчування.

Нині на багатьох товарах усе частіше можна побачити різноманітні
маркування, які так чи інакше вказують на їхню “екологічність”. Але слід
розрізняти, про що йде мова: про безпеку продукції для навколишнього
середовища чи про її особливі споживчі якості (наприклад, особливий
“природний” смак), або відсутність генетично модифікованих складових.
Так, у рамках “Програми екологічного маркування в Україні”
Всеукраїнської громадської організації “Жива планета” знак маркування
“Екологічно чисто та безпечно” (рис. 1а) надають продукції, яка пройшла
процедуру сертифікації, відповідно до міжнародного стандарту ISO 14024,
в міжнародній системі незалежної сертифікації SIC (System of Independent
Certification). Знак маркування “екологічно чистий” (рис. 1б) надають
продукції після її сертифікації в органі з добровільної сертифікації
(ОДС) (реєстраційний № ОДС-42 Держстандарту України від 04.01.2002 р.)
еколого-медичного науково-виробничого підприємства “Екомедсервіс”.

Згадані види екологічної сертифікації є необов’язковими та свідчать про
відповідність низці певних екологічних вимог. Тобто вираз “екологічно
чисто та безпечно” вказує на те, що умови виробництва, застосовані
технології та отримана продукція не спричиняють або мінімізують шкоду
навколишньому середовищу протягом усього життєвого циклу продукції — від
створення до утилізації. Таке маркування можна побачити на продукції
будь-якої галузі — від побутової техніки й комп’ютерів до косметичних
засобів та навіть синтетичних агрохімікатів. Звичайно, що такі
сертифікація й маркування не мають жодного відношення до продукції
органічного сільського господарства та органічних продуктів харчування.

Треба розуміти, що “органічними” продукти харчування (або продукція
сільськогосподарського виробництва) можуть бути лише в тому разі, якщо
вони відповідають усім наведеним нижче умовам:

а) їх одержало або виробило сертифіковане “органічне” господарство
(виробник);

б) їх одержали або виробили з дотриманням “органічних” правил та
технологій;

в) вони відповідають “органічним” стандартам;

г) марковані відповідним зареєстрованим “органічним” товарним знаком.

Коли йдеться про органічну продукцію й розвиток її ринків, надзвичайно
велику роль відіграє “органічна” гарантійна система, що включає
спеціалізовані інспекційні та сертифікаційні органи. Ця система в своїй
діяльності використовує як правові норми, що встановлюють обов’язкові
вимоги в рамках державного регулювання, так і певні визначені стандарти,
які є добровільними угодами — результатом досягнення визначеного
консенсусу споживачів і виробників товарів і послуг. У сучасному світі
переважає тенденція заміни правових норм щодо органічної продукції
стандартами, оскільки останні є простішими в застосуванні й легше
піддаються міжнародній гармонізації, а також через політику
дерегулювання, до якої вдаються в багатьох країнах.

Система інспекції органічної продукції в більшості країн ЄС є змішаною —
державно-приватною. Державні органи здійснюють акредитацію приватних
сертифікаційних установ та нагляд за їх діяльністю. Ті, своєю чергою,
контролюють виробників сільгосппродукції та переробні підприємства й
сертифікують їхню продукцію згідно з тими або іншими “органічними”
стандартаим, що повинні бути узгоджені з базовими стандартами IFOAM.
Експорт органічної продукції в ЄС з інших країн передбачає обов’язкову
наявність сертифіката, виданого акредитованою в ЄС сертифікаційною
установою.

У такий спосіб ця гарантійна система (сертифікації, інспекції та
маркування) забезпечує відповідність органічним стандартам усього
процесу сільськогосподарського виробництва й переробки до рівня кінцевої
продукції, включно з її пакуванням, маркуванням та доставкою споживачам.

В Україні на сьогодні налічується вже понад 70 “органічних” господарств,
проте всі вони сертифіковані іноземними сертифікаційними компаніями
відповідно до західних “органічних” стандартів. Роботи із створення
вітчизняного сертифікаційного органу та власних “органічних” стандартів
в Україні тільки розпочалися. Велику допомогу в цьому надає Швейцарське
агентство зі співробітництва та розвитку (SDC) та Швейцарський державний
секретаріат з економічних питань (SECO). Триває робота з підготовки
проекту закону України “Про органічне сільське господарство”, який має
регулювати всю діяльність з органічного виробництва. Тому, щоб не
допустити “лінгвістичного хаосу”, недобросовісної конкуренції,
фальсифікацій та непорозумінь, дуже важливо законодавчо закріпити
використання в Україні лиш одного з наведених вище термінів, а саме:
“органічний”, коли йдеться про органічне сільське господарство та його
продукцію, і надати чіткі й зрозумілі визначення: що саме розуміють під
термінами “органічне сільське господарство” та “органічні продукти
харчування”.

Похожие записи