Реферат на тему:

Оперативне лікування зміщення сичуга вправо

gdA?G

gdV%A органа він стає від темно-коричневого до темно-жовтого, інколи з
домішками крові й гнильним запахом. Важливим показником зміщення сичуга
вправо є зниження концентрації хлору в сироватці крові тварин. Зміщення
сичуга вправо із заворотом перебігає надгостро, призводить до розриву
сичуга і смерті тварини. При розтині трупів або огляді туш у разі
вимушеного забою виявляють великий за розміром, здутий, переповнений
рідиною і зміщений каудо-дорсально від свого анатомічного розташування
сичуг. На його оболонці фіксують запалення і виразки, різні за формою,
величиною та локалізацією. За проривної виразки або розриву сичуга в
черевній порожнині накопичується чимало вмісту. Спостерігається
запалення слизової оболонки дванадцятипалої кишки. Печінка збільшена,
жовто-коричневого кольору, відмічається жирова або білково-жирова
дистрофія. Реєструється перитоніт (запалення очеревини) різного ступеня.
Лікування зміщення сичуга вправо поділяється на консервативне й
оперативне. Консервативне лікування застосовують у разі незначного
розширення сичуга. Хвору тварину валять на спину й качають з боку на
бік. Лікар витискає сичуг через пряму кишку або сильним натисканням
руками на черевну стінку у ділянці здуття у напрямку до діафрагми.
Позитивний результат можна отримати, застосувавши дводенну голодну дієту
(вода досхочу) і перевівши тварину на підлогу, підняту під грудними
кінцівками на 25 см. Після цього тварині згодовують часто, але
невеликими порціями легкоперетравні корми. У подальшому вводять
лікарські засоби, що нормалізують перистальтику й процеси травлення у
шлунково-кишковому каналі. Підшкірно вводять атропіну сульфат 0,01—0,06
г та спазмолітик у дозі 1,0—4,0 г; усередину: натрію бромід — 15—50 г,
настоянку валеріани — 50—100 мл, а також преднізолон — 0,2—0,4 г.
Консервативне лікування забезпечує позитивний ефект лише на початку
розвитку простого зміщення сичуга без завороту. Оперативний метод
лікування є основним, оскільки дає змогу усунути різного ступеня
зміщення сичуга вправо без завороту та з заворотом. Тварину фіксують у
стоячому положенні. Для знеболювання внутрішньовенно ін’єктують
ветранквіл (1% розчин по 0,5 мл/100 кг маси тіла) і застосовують
паралюмбальну та інфільтраційну анестезії. Для попередження
післяопераційного перитоніту виконують надплевральну новокаїнову блокаду
за В. Мосіним. Розтинають усі шари черевної стінки паракостальним
розрізом (паралельно до останнього ребра), відступивши на 4—5 см від
останнього ребра і 10 см від поперечнореберних відростків поперекових
хребців. Довжина розрізу — 20—25 см. Оскільки стінка здутого сичуга
щільно прилягає до очеревини, розтинати її слід дуже обережно, щоб не
пошкодити сичуг. Якщо сичуг вкритий сальником, то останній відтісняють
краніально. Коли це не вдається, розріз черевної стінки подовжують до
ділянки сичуга, не вкритої сальником. У цьому місці далі оперують на
стінці сичуга. Розсунувши краї рани, на стінку сичуга, що випинається
між ними, почергово накладають два кисетних шви. Першим обмежують
ділянку сичуга діаметром 5—7 см, не проколюючи слизової оболонки.
Залишивши довгі кінці лігатури, зав’язують їх, не стягуючи шва, а за
їхні кінці помічник утримує сичуг у рані. У центрі обмеженої швом
ділянки накладають другий кисетний шов, обшиваючи ним площу, яка
дорівнює діаметру носостравохідного зонда або відповідної трубки. Кінці
лігатури мають бути звернені в бік, протилежний до кінців попереднього
шва; їх не зав’язують і доручають помічникам утримувати сичуг за кінці
ниток обох кисетних швів. У центрі другого шва прорізують невеликий
отвір, у який вводять носостравохідний зонд (або гумову трубку) на
глибину 30—40 см і швидко стягують навколо зонда другий кисетний шов,
але не зав’язують. Помічник міцно фіксує сичуг поблизу рани залишеними
кінцями лігатур. Аби запобігти забрудненню рани, у нижньому її куті
вкладають марлеву серветку. Унаслідок підвищеного тиску в сичузі
утворюється сифон, вміст сичуга виходить крізь зонд назовні самопливом.
Роботу сифона регулюють вручну, рухаючи і стискаючи стінку сичуга або
через кружку Есмарха наповнюючи його водою. Як правило, на дні сичуга
знаходять назбираний пісок (геоседимент). Після спорожнення сичуга зонд
витягують, внутрішній кисетний шов стягують і зав’язують, закриваючи
його зверху швом Ламбера. Зовнішній кисетний шов знімають. Потім вводять
у черевну порожнину руку, намагаючися надати сичугу природного
положення. Через те що непрохідність пілоричної частини сичуга інколи
зумовлюється його спазмом, описану вище операцію поєднують із виконанням
пілороміотомії. Для цього пропальповують місце переходу пілоруса у
дванадцятипалу кишку, яке у разі спазму стає схожим на щільне утворення.
Витягують цю ділянку на рівень операційної рани і скальпелем роблять 6—8
поздовжніх розрізів серозної та м’язової оболонок, не зачіпаючи
слизової, яка починає випинатися в розрізі. Відстань між розрізами
становить 0,5 см, довжина — 3—4 см. Пілорус повертають на місце. Рану
черевної стінки зашивають триповерховим швом. Перший поверх — це шов на
очеревину, поперечну фасцію та поперечний м’яз; другий — на м’язи
черевної стінки (на обидва поверхи застосовують швацький шов); третій —
на шкіру (вузловий шов). У разі значних розширень і заворотів сичуг може
бути покритий великим сальником. У таких випадках сальник зміщують
уперед, а якщо не вдається — роблять у ньому розріз, який перед
закінченням операції зашивають швацьким швом із кетгуту. Не можна робити
розріз сальника поблизу прикріплення його до сичуга. У цьому місці при
накладанні касетного шва стінка сичуга може розірватися. За такого
розташування великого сальника в зоні рани черевної стінки краще
подовжити розріз угору або вниз і розтинають сальник на певній відстані
від місця прикріплення до сичуга. Значні труднощі зустрічаються під час
операції з причини завороту сичуга. І найголовнішою є та, що характер
завороту (зліва направо або, навпаки, справа наліво) важко розпізнати.
За початкового завороту (на 180°) за типом “гвинта з правою різьбою”
сичуг буває покритий великим сальником. Якщо ж після розтину черевної
стінки через розріз видно нічим не покритий сичуг, це може свідчити або
про просте зміщення його, або про заворот його вправо чи вліво на 360°.
У цих випадках великий сальник зміщується вперед і лежить у місці
переходу книжки в сичуг. Для уточнення діагнозу слід пам’ятати, що за
простого зміщення сичуга після розтину його стінки й видалення частини
рідини великий сальник самостійно зісковзує із зазначеного органа, тоді
як за скручування його сальник займає своє звичайне місце тільки після
того, як його буде розправлено. Крім того, з метою уточнення діагнозу
досліджують рукою передню частину черевної порожнини. Якщо пілорус
пропальповується з правого боку, то це свідчить про заворот сичуга
вправо. Тоді пілорус зміщують донизу і вздовж правої черевної стінки.
Якщо ж пілорус лежить лівіше й ближче до серединної площини тіла
тварини, маємо справу із заворотом сичуга вліво. У такому разі орган
розкручують зміщенням пілоруса донизу і вліво. Свідченням того, що сичуг
розправлений і займає своє анатомічне положення, є те, що через рану
черевної стінки стає видно великий сальник і дванадцятипалу кишку. Якщо
в момент операції встановлено наявність в сичузі піску, то в його
порожнину вводять 0,5—1,0 л вазелінового (парафінового) масла і
перемішують його із зазначеним вмістом. Слід відмітити, що після
видалення рідкого вмісту розправити заворот сичуга доволі легко, проте
інколи всі спроби залишаються марними. Через це, якщо встановлено
зміщення сичуга вправо із заворотом, — прогноз обережний. Якщо хвороба
ускладнюється виразками сичуга, перитонітом, періодичною тимпанією,
захворюванням печінки, тривалою гіпохлоремією (зниження в крові вмісту
хлору) — прогноз несприятливий. Перебіг ранового процесу в
післяопераційний період погіршується, якщо є такі супутні захворювання,
як ендометрит, тривала затримка посліду, рецидивуюча тимпанія, діарея
(понос), дифузний перитоніт, велике накопичення піску або землі в
передшлунках. Післяопераційне лікування. Для покращання роботи серця
застосовують кофеїн, усередину — парафінове (вазелінове) масло для
видалення залишків піску із сичуга. Призначають засоби, які поліпшують
соковиділення й моторику сичуга, а також антибіотики. Лікування має бути
спрямоване на усунення дефіциту хлору та зневоднення організму. Для
цього внутрішньовенно вводять 10% розчин натрію хлориду в дозі 250—500
мл. Внутрішньо — 50—100 г натрію хлориду з 10 л води. Одночасно
призначають препарати для ліквідації енергетичного дефіциту,
інтоксикації, патології печінки: спазмолітики, транквілізатори,
глюкокортикоїди. Усередину вливають 3—5 л вмісту рубця здорової корови.
Згодовують якісне сіно, коренебульбоплоди, вітамінні та мінеральні
премікси.

Похожие записи