Реферат на тему:

Найважливіші шкідники кукурудзи в Україні

Із наукових джерел відомо, що на кукурудзі зафіксовано близько 400
видів комах. Проте шкодочинність багатьох із них або не доведено, або
вона дуже незначна. На території України налічують майже 190 видів
комах, які по-різному здатні пошкоджувати кукурудзу. Серед них до
найнебезпечніших належать 22 види.

Кукурудза, з моменту сівби й до використання її для харчування або на
корм худобі, пошкоджується багатьма видами комах. Шкідників класифікують
за способом їхнього життя або за органами рослин, які вони пошкоджують.
Тому шкідників можна поділити на такі класи: 1) грунтоживучі комахи; 2)
комахи, що пошкоджують листя, стебла та качани; 3) комахи, що відіграють
роль у поширенні хвороб кукурудзи; 4) комірні шкідники.

Епізоотії багатьох найважливіших видів виникають періодично, хоча й не
через регулярні проміжки часу. Впродовж кількох років популяції
шкідників можуть залишатися відносно стабільними, а потім відбувається
раптовий спалах масового розмноження. Таку періодичність регулюють
кліматичні та біологічні чинники. Суха й тепла погода під час критичних
періодів розвитку й життєдіяльності деяких видів комах сприяє виживанню
значної їх частини; для інших видів сприятливіша прохолодна та волога
погода.

Останніми десятиріччями в Україні спостерігаються аномальні метаморфози
з погодними умовами, а також із уже погіршеним фітосанітарним станом
сільськогосподарських угідь. Отже, мінливий характер зовнішнього
середовища щороку впливає на спільний комплекс: кукурудза — її шкідники.
Повторно виникла низка проблем, які вже було вирішено. Наприклад, значне
зростання чисельності грунтоживучих шкідників (різні види дротяників,
личинки пластинчастовусих (хрущі), а також низки видів підгризаючих
совок (озимої, окличної, іпсилон та інших), що пошкоджують кукурудзу.

Цими роками значна проблема виникла із завезенням у західний регіон
України карантинного об’єкта — західного кукурудзяного жука-діабротика,
який швидко поширюється.

Найнебезпечніші види шкідників детальніше буде описано нижче.

Комахи, що живуть у грунті, або грунтоживучі комахи

До грунтоживучих комах-шкідників належать ті види, що живуть у грунті в
період, коли вони спричиняють пошкодження рослин. З економічного погляду
об’єднання грунтоживучих комах в одну групу виправдане більше, ніж
об’єднання видів, які живляться надземними частинами рослин, бодай через
більшу кількість видів, що входять до неї. За цим принципом об’єднано
підгризаючих совок, дротяників та личинок хрущів, хоча біологія окремих
видів усередині цієї групи може дуже різнитися.

З підгризаючих совок кукурудзу пошкоджують: совка-іпсилон, яра, болотна,
озима, оклична тощо. Підгризаюча група совок частіше розмножується
масово в лісостеповій зоні. Совка-іпсилон більше пристосована до
кліматичних умов Лісостепу й Степу, болотна — до умов Західного
Лісостепу й Полісся, а південна стеблова совка — до Степу України.

Чисельність гусениць підгризаючих совок залежить зазвичай від
чисельності їхніх популяцій на попередніх культурах і від способів
допосівної підготовки грунту.

Перелік основних видів підгризаючих совок, що пошкоджують кукурудзу на
різних етапах онтогенезу та їхні біологічні особливості наведено в табл.
1.

Особливого значення набуває тепер озима совка, яка серед підгризаючих
видів совок має превалююче положення в межах України.

Серед поширених в Україні 23 видів шкідливих коваликів найбільшої шкоди
кукурудзі завдають личинки (дротяники) поданих нижче видів.

Ковалик темний (Agriotes obscurus L.) — поширений повсюди, але найбільше
на Поліссі та в Північному Лісостепу.

Ковалик посівний (А. sputator L.) — поширений повсюди, але найбільше в
Лісостепу та в північній частині Степу.

Ковалик смугастий (A. lineatus L.) — поширений повсюди.

Ковалик степовий (А. gurgistanus Fald.) — поширений у Південному
Лісостепу та в Степу.

Ковалик західний (А. ustulatus Schall.) — поширений у Лісостепу і на
Закарпатті.

Ковалик широкий (Selatosomus latus F.) — поширений повсюди, але
найбільшої шкоди завдає в Лісостепу.

Ковалик блискучий (S. aeneus L.) — поширений на Поліссі та в Лісостепу.
Пошкоджує різноманітні сільськогосподарські культури, особливо
кукурудзу, картоплю, овочеві.

Жуки мають видовжене тіло (7–14 мм), зверху від жовто- до
чорно-коричневого кольору. Вони здатні підстрибувати, видаючи при цьому
звук. Личинки (дротяники) мають вузьке червоподібне тонке циліндричне
або плоске жорстке тіло — від жовтого до червоно-бурого кольору з трьома
парами однаково розвинутих ніг.

Зимують личинки різного віку в грунті на глибині від 25–35 до 70–90
см. Навесні за польової стиглості грунту, вони піднімаються у верхній
шар (1–8 см), живляться набубнявілим насінням, паростками різних рослин,
корінцями та підземною частиною стебла озимих. Характерною особливістю
для них є вертикальні міграції в грунті, тісно пов’язані з
гідротермічним режимом орного шару, а також наявністю, видовим складом і
станом рослинності. До жовтня — початку листопада личинки перебувають
переважно в шарі завглибшки 3–20 см. Заляльковуються в грунті на глибині
10–14 см. Самки відкладають яйця в грунт на глибину 2–5 см, плодючість у
них — 150–200 яєць. Повний цикл розвитку коваликів відбувається в грунті
й триває три-п’ять років.

Шкідлива стадія коваликів — личинка. На кукурудзі їхня шкодочинність
пов’язана з двома календарно-фенологічними періодами. Після сівби вони
виїдають зародок та ендосперм насіння, а згодом — сходи рослин,
внаслідок чого зріджується густота стояння рослин, особливо за високої
чисельності дротяників.

Для кукурудзи дуже небезпечними є пошкодження у фазі сходів унаслідок
уповільнення темпів росту рослин за дощової та холодної весни, що часто
буває на Поліссі та в Лісостепу. Отже, в цих зонах першочергове значення
мають грунтоживучі шкідники, для яких створюються сприятливі екологічні
умови.

В умовах зрошення на Півдні України знову зростає шкодочинність
дротяників.

За багаторічними даними обстежень Інституту зернового господарства УААН,
не менше, ніж на 70% посівних площ кукурудзи чисельність личинок
коваликів і чорнишів буває вища за економічний поріг шкодочинності (3–5
екз./м2). До того ж, найчастіше це трапляється на зрошуваних землях і,
особливо, на полях, де культуру висівають через два-три роки після
оранки багаторічних трав. Під час обстеження таких посівів встановлено,
що кількість личинок на них, зазвичай, буває на 60–70% вища, ніж на
полях, що не перебували в такому біоценотичному зв’язку з люцерною.

Підвищену щільність популяцій коваликів на зрошуваних землях фіксували й
тоді, коли на полі за два роки до обстеження (в рік відродження личинок
цієї генерації) після озимої пшениці висівали пожнивні культури.
Вегетаційні поливання озимої пшениці, вологорядкове і вегетаційне
поливання пожнивної культури створювали оптимальний режим вологості
грунту, що сприяло максимальному виживанню відкладених яєць і личинок,
що відродилися, практично всіх видів коваликів.

Поряд з дротяниками насінню та сходам кукурудзи завдають шкоди
несправжні дротяники (личинки жуків чорнишів), а саме:

Мідляк кукурудзяний (Pedinus femoralis L.) дуже поширений у Степу та
Південному Лісостепу. Жук завдовжки 7–10 мм з овальним чорним тілом.
Голова і стерніти черевця — в густому пунктируванні. Личинки із
справжніми дротяниками різняться опуклою головою та розвинутішою
передньою парою ніг. Довжина тіла — до 20 мм, сплюснуто-циліндричної
форми, забарвлення — від сіро-жовтого до жовто-коричневого.

Мідляк широкогрудий (Blaps lethifers Marsch.) поширений у степовій зоні
та на півдні Лісостепу. Жуки великі (17–27 мм), з видовженим чорним
тілом, надкрила зрослися, крил немає. Личинки — від жовтого до
темно-жовтого кольору, завдовжки до 40 мм і завширшки близько 5 мм.
Верхівка хвостового членика загнута вгору.

Крім цих видів, кукурудзі завдають шкоди мідляк чорний (Oodescelis
polita Sturm.), що поширений у лісостеповій і степовій зонах, мідляк
дерновий (Crypticus quisquilins L.), що поширений в усіх
грунтово-кліматичних зонах.

gdoe …

злакових і технічних культур. Яйця відкладають у поверхневий шар
грунту (2–10 см), починаючи з травня й до кінця вегетації. Личинки
кукурудзяного й чорного мідляків розвиваються протягом року, а
степового, широкогрудого — два-три роки. Личинки виїдають порожнини в
набубнявілому насінні, ушкоджують підземну частину стебел, паростки та
коріння.

До цієї самої групи шкідників належать личинки травневих і червневих
хрущів. Личинки малорухливі, білі, з бурими головами й більше або менше
розвинутими кінцівками. На черевному боці останнього абдомінального
сегмента вони мають два ряди зігнутих, густо посаджених шипів. Личинки
цих видів живляться корінням кукурудзи, що спричиняє затримку росту
культури, в’янення або загибель рослин, починаючи з фази сходів.
Аналогічна шкодочинність спостерігається від личинок хлібних жуків —
кузьки та красуна.

Цикл розвитку багатьох шкодочинних видів хрущів триває від двох до п’яти
років.

Личинки хлібних жуків старшого віку розміром 25–35 мм майже вдвічі менші
за личинок травневого й червневого хрущів — 52–75 міліметрів.

Шкодочинність личинок першого року життя майже непомітна. Проте на
другий рік (у видів із дво- трирічним розвитком і більше) вона значно
підвищується.

Найпоширенішими видами хрущів в Україні є західний травневий хрущ
(Melolontha melolontha L.), червневий хрущ (Amphimallon solstitialis
L.), східний травневий хрущ (Melolontha hippocastani F.), хлібні жуки —
красун (Anisoplia segetum Hrbst.) та кузька (A. austriaca Hrbst.).

Окрім наведених вище видів, особливо в південних областях України,
нерідко молодим посівам кукурудзи завдають шкоди личинки хлібного туруна
(Zabrus tenebrioides Goeze.). У місцях з підвищеною чисельністю личинок
рослини гинуть, і на посіві утворюються плями у вигляді лисин.

На південному заході степової зони небезпечним для кукурудзи є південний
сірий довгоносик, який нерідко починає пошкоджувати паростки кукурудзи
ще до появи сходів. Згодом жуки обгризають листя, утворюють у них виїмки
різної глибини, а також вигризають ямки в стеблах і листі. Звичайно,
рослини, ушкоджені жуками, гинуть.

До дуже поширених шкідників проростаючого насіння кукурудзи та її сходів
належить паросткова муха (Delia platura Mg.). Імагінальна форма шкідника
являє собою сірувату муху, яка дуже нагадує звичайну хатню. Личинка
перлинно-білого кольору, майже конічної форми, звужена в головній
частині тіла, з чорними гачкоподібними щелепами. Доросла муха сягає 6
міліметрів. Личинки всвердлюються в проростаюче насіння, а згодом
пошкоджують і молоді сходи.

Водночас із паростковою мухою молодим рослинам кукурудзи шкодять ячмінна
шведська муха (Oscinella pusilla Mg.) та вівсяна шведська муха
(Oscinella frit L.), що поширені в Україні скрізь.

Характеризуючи загалом шкодочинні види ентомофауни кукурудзяного
агроценозу, слід сказати, що трофічно спеціалізованих видів, які
розвиваються тільки на кукурудзі, в Україні до 2000 р. не було. Проте в
Північній та Південній Америці є спеціалізовані види небезпечних
шкідників кукурудзи, які для України мають статус карантинних об’єктів,
серед них і деякі види кукурудзяних жуків Diabrotica Spp.

Нині особливу увагу виробникам кукурудзи слід звернути на карантинний
об’єкт — західного кукурудзяного жука (Diabrotica virgifera Le Conte),
який в Україні з’явився в 2001 р. і заселив у Закарпатті спершу шість
районів: Берегівський, Виноградівський, Іршавський, Мукачівський,
Хустський, Ужгородський, — а невдовзі його виявили вже у 18 населених
пунктах, а в 2003 р. він поширився в посівах кукурудзи низинної,
передгірської і гірської зон — від В. Березнянського до Тячівського
районів, а жуків відловлювали феромонними пастками в чотирьох містах і
57 населених пунктах десяти районів. Під карантином було оголошено 1657
гектарів землі.

У 2006 р. цього шкідника було виявлено в усіх агрокліматичних зонах
Закарпаття і встановлено наявність усіх грунтових стадій його розвитку
(яйце, личинка, лялечка) на посівах кукурудзи. Виявили його також і у
Львівській області. Поширенню шкідника на територію сусідніх областей
сприяють транспортні засоби та здатність самих жуків перелітати на
відстань 40 км за добу, чому сприяє вітер.

Біологія виду. Жуки мають овальне тіло завдовжки 4–7 мм, жовтувато-бурі
із зеленуватим відтінком і смужками на надкрилах (у самиць жуків три
чорні смужки, які іноді мають вигляд пунктирних крапок, а в самців —
зливаються в одну смугу, особливо в задній частині надкрил). Самці
дрібніші за самок (4,2–6,6 мм і 4,4–7 мм відповідно) і мають темніше
забарвлення. Личинка довга, тонка, 10–13 мм, біла чи жовто-біла, з
темною головою. Анальний щиток (пластинка) на дев’ятому стерніті черевця
нагадує латинську літеру “V”, що є діагностичною ознакою для підвиду
вігіфера з роду Diabrotica.

Лялечка — вільна, ніжна, в грунтовій колисочці. Зимують діапаузуючі яйця
в орному шарі грунту на полях після кукурудзи.

Відродження личинок починається з появою сходів і активним ростом
коренів кукурудзи з половини травня — в червні і триває до кінця липня.

На виживання личинок впливає вологість грунту: що нижча вологість, то
більша смертність.

Жуки з’являються в третій декаді червня (і аж до серпня-вересня), на
початку викидання волотей у кукурудзи. Живуть вони п’ять-шість тижнів.

Відкладати яйця жуки починають із липня і масово роблять це в серпні та
вересні за температури 18…26°С. Самки зариваються в грунт біля рослин
кукурудзи й відкладають яйця купками в декілька прийомів. Від щільності
грунту та його вологості залежить глибина відкладення яєць. На сухих
щільних грунтах основна маса яєць розміщується в шарі грунту до 15 см, а
на добре зволожених (в умовах зрошення) — майже 80% яєць зберігаються на
глибині 35–40 см. Одна самка здатна відкласти 400–1000 яєць.

Кукурудзі шкодять личинки та імаго. Личинки західного кукурудзяного жука
є облігатними монофагами й здатні живитись і розвиватися лише на коренях
кукурудзи, чим різняться від інших видів Diabrotica. Проте жуки хоча й
надають перевагу кукурудзі під час свого живлення, пошкоджуючи листки,
пиляки на волотях, нитки качанів та оголені зерна, не оминають й інші
злакові рослини, вигризають квітки й листки у гарбузових (огірки,
гарбузи, патисони тощо), бобових (особливо в сої), айстрових культур
(соняшник).

Личинки обгризають корінці молодих рослин кукурудзи зовні або
перегризають їх, вгризаються в паренхіму товстих коренів, іноді й у
підземну частину стебел, вигризаючи в них ходи. Прогризені корені
відмирають, рослини в’януть, вилягають, вигинаючись у вигляді “гусячої
шиї”, і не формують качанів або повністю гинуть. Рослини з підгризеним
корінням легко висмикуються з грунту. Вилягання й відмирання
спостерігається за пошкодженості в рослин 50% коренів. Такої шкоди,
залежно від умов зволоження грунту, завдають личинки за чисельності
понад 25 екз./м2. Відомо, що в Сербії в червні посушливого 1993 р. у
вогнищі розмноження шкідника від пошкодження коренів личинками вилягло
близько 80% рослин, а втрати врожаю кукурудзи на різних полях становили
55–80%. Пошкоджене коріння — це ворота для проникнення збудників
кореневої гнилі.

Симптоми пошкодження кукурудзи жуками змінюються залежно від місця
живлення. На листі вони вигризають смужками паренхіму між жилками, листя
набуває білуватого кольору, що нагадує пошкодження від хлібної п’явиці
Lema melanopus L. На волоті рослини жуки виїдають пиляки, що значно
зменшує кількість пилку, а на качанах з’їдають чи перегризають нитки
приймочок. Перегризені нитки осипаються й добре помітні на грунті
поблизу пошкоджених рослин. Через пошкодження ниток не відбувається
запилення, і качани залишаються порожньозерними чи спостерігається
рідкозерність. У період наливання — молочної стиглості зерна жуки
прогризають оболонки оголених на верхівках качанів зерен і виїдають
їхній вміст.

Похожие записи