Реферат на тему:
Монбельярдська порода
Монбельярдську породу вивели у Франції способом схрещування місцевої
червоної ельзаської породи зі швейцарськими сименталами, застосовуючи
спрямований відбір і добір в умовах поліпшеної годівлі помісних тварин.
Нині монбельярд – найбільш молочна лінія сименталів — є другою за
чисельністю французького породою і представлена у 50 країнах світу.
Офіційно її визнали 1883 року на Всесвітній сільськогосподарській
виставці в Парижі. Тоді ж була започаткована й перша племінна книга
монбельярдської породи. Порода поширена в більшості районів Франції.
Наразі загальна чисельність поголів’я корів становить майже 700 тис.
голів, з яких у 383 тис. здійснюють контроль молочної продуктивності.
Висока молочна продуктивність у монбельярдів добре поєднується із
задовільними м’ясними якостями. Середня жива маса туші молодняку у віці
18–20 місяців сягає 330–350 кг, туші корів — 370–395 кг. Жива маса
монбельярдських бугаїв коливається в межах 900–1200 кг, дорослих корів —
650–750 кг. Висота в холці у бугаїв — 144–150 см, корів — 135–140 см.
Монбельярди, як і симентали, — це великі тварини з міцним кістяком і
добре розвиненою дихальною, кровоносною, опорно-руховою та іншими
системами організму, що забезпечує їм досить тривалий термін виробничого
використання за різних умов утримання (за твердженням французьких
спеціалістів, продуктивний період триває 14–15 років. — Прим. ред.).
Корови монбельярдської породи мають широкі груди, пряму й довгу
мускулисту спину і задню частину тулуба, масивний скелет із міцними
суглобами та хорошою поставою кінцівок. Вим’я, зазвичай, чашоподібне,
добре розвинене й міцно прикріплене з правильно поставленими помірної
величини дійками. Масть у монбельярдів — від суцільної червоної до
червоно-рябої, при цьому голова, ноги й низ живота обов’язково білі.
Для породи властива полімастія, вона часто проявляється і в разі
схрещування.
Селекцію з удосконалення монбельярдів у Франції багато років здійснювали
в напрямі поліпшення якості молока, тож вона тісно була пов’язана з
виробництвом високоякісних місцевих сирів (грюпер, конте, ементаль).
Монбельярди як молочного, так і м’ясного напрямів продуктивністі
повністю відповідали економічним вимогам виробників і переробників. За
відтворною здатністю вони не поступаються іншим молочним породам.
Середній вік першого отелення корів — 28–32 місяці за середньої
тривалості тільності 289 і міжотельнояго періоду — 389 днів. Важкі
отелення у них спостерігаються рідше, ніж у сименталів.
Про високу акліматизаційну здатність тварин монбельярдської породи
свідчить регулярний експорт їх у Центральну й Північну Африку, країни
середнього Сходу та Латинської Америки, де вони добре витримують
спекотний і посушливий клімат талегко пристосовуються до місцевих умов
утримання й годівлі, а також у Північну Америку та Канаду. Із країн
Європи, окрім Франції, монбельярдів розводять у Німеччині, Голландії,
Чехії та Ірландії, де вони добре зарекомендували себе. Загалом вона
представлена в 50 країнах в усіх кліматичних зонах.
gdµ%2
я другої — 1,43 кг/хв за надою 20 кг. Використання монбельярдських
бугаїв у товарних господарствах Христинівського району показало, що
одержані помісні корови першого покоління переважали сименталів за
надоями. Вони були краще пристосовані до машинного доїння, їхнє вим’я, в
основному, чашоподібної форми, середня довжина дійок — 7 см, а діаметр —
2,3 см. Інтенсивність молоковіддачі помісей становила 1,3, сименталів —
0,97 кг за хвилину.
Враховуючи всі перелічені позитивні якості тварин монбельярдської
породи, на першому етапі їх використовували для поліпшення сименталів та
виведення нового внутрішньопородного типу відповідно до республіканської
програми “Симентал-1”. Надалі монбельярдських бугаїв разом із
голштинськими використовували під час виведення нової української
червоно-рябої молочної породи.
В Україну було імпортовано й використовувано бугаїв переважно восьми
ліній монбельярдьської породи (Браво, Осеано, Ешо, Емо, Пірата, Ідеала,
Есліона, Емю), які в генетичному відношенні залишили помітний слід як
під час якісного вдосконалення симентальської, так і за виведення
української червоно-рябої молочної породи. Після закінчення цієї роботи
монбельярдських бугаїв в нашу країну більше не завозили. Однією з
головних причин відмови від використання монбельярдів як поліпшувальної
породи науковці й фахівці вважали її неконкурентоспроможність порівняно
з червоно-рябими голштинами. Бугаїв цієї породи тоді саме почали масово
використовувати на маточному поголів’ї симентальської худоби.
З такою думкою можна було погодитись, оскільки тоді селекція
монбельярдської породи була спрямована на формування тварин більше
м’ясо-молочного типу, ніж молочного. Основною метою розведення
монбельярдів у Франції було одержання корів, молоко яких було б придатне
для виготовлення елітних французьких сирів, тому підвищенню надоїв корів
відводили другорядне значення. Так, у 1968 році продуктивність
підконтрольних корів за повновікову лактацію становила 4056 кг молока
жирністю 3,64 % і за наступні десять років підвищилася до 5080 кг і 3,68
% жиру.
Французький фермер пан П`єрон та його колега мають чималий досвід
розведення ВРХ породи монбельярд і вважають її найвигіднішою (фото
зроблено на стенді виставки SPACRE, Ренн, Франція)
Переорієнтація селекції на створення кращого молочного типу
монбельярдської породи практично розпочалася 25–30 років тому, за цей
час монбельярди стали другою у Франції породою як за чисельністю, так і
за молочною продуктивністю. Надої повновікових монбельярдських корів за
лактацію в 2007 році, порівняно з 1981 роком, зросли майже на 42%, (з
5551 до 7874 кг) за збереження високого вмісту жиру (3,86–3,89%) та
білка (3,27–3,42%).
Динаміку продуктивності всього масиву підконтрольних корів
монбельярдської породи за останні сім років наведено в таблиці.
Таким чином, наведені в таблиці характеристики монбельярдської породи
свідчать, що вона нині є однією з кращих світових молочно-м’ясних порід
(висока молочна продуктивність та якість молока й м’яса, легкість у
догляді, висока інтенсивність доїння, плодючість і тривале продуктивне
використання), отже, її можна гарантовано використовувати як
поліпшувальну на маточному поголів’ї місцевих аборигенних порід
змішаного напряму продуктивності.
З огляду на це деякі керівники й спеціалісти господарств, переважно
товарних, вихід із даної ситуації знаходять у переорієнтації знову на
розведення сименталів, тобто застосовують у стадах зворотне схрещування.
Як засвідчує обстеження, такий напрям селекції явно хибний і призводить
до негативних наслідків. Його суть полягає в тому, що використання
голштинів в умовах дефіциту кормів, хоча й не дало очікуваного
підвищення надоїв, але все ж дещо поліпшило морфологічні й функціональні
властивості вимені помісних корів, тобто сприяло формуванню молочного
типу тварин.
На наш погляд, найперспективнішою поліпшувальною породою в плані
збереження помісних цінних якостей симентальської породи могла б стати
монбельярдська порода (бажано на основі дворазового прилиття крові), що
дасть змогу підвищити технологічність вим’я тварин і поліпшити її за
дальшого схрещування з голштинською худобою.
До речі, колективні та індивідуальні власники молочної худоби можуть
одержати консультацію фахівців і науковий супровід з питань закріплення
й підбору сперми монбельярдської породи та придбати потрібну її
кількість у Національному банку генофонду тварин при Інституті
розведення й генетики тварин УААН.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
