Реферат на тему:

Методичні і практичні рішення щодо вдосконалення породи

Червона степова — найунікальніша українська порода великої рогатої
худоби. Її еволюція нараховує понад два століття. Історія походження
породи тісно пов’язана з історією заселення південного степу України на
кінці ХVIII і початку ХІХ століття. Виведена вона у посушливій степовій
зоні України складним схрещуванням місцевої худоби, переважно сірої
української, з тваринами остфризсландської, вільстермаршської,
англерської, червоної данської, альденбурзької, альгауської, швицької та
інших порід з наступним розведенням помісей “у собі” і відбором за
ознаками багатомолочності та червоної масті. У другій половині ХІХ
століття українським населенням було створено достатньо однорідний масив
червоної степової худоби, яка розповсюдилась по всій південній степовій
зоні, спочатку в Херсонській, Єкатеринолавській губерніях і в районах
Донбасу, а потім на Північному Кавказі, Поволжі, Західному Сибіру,
Середній Азії.

Після Жовтневої революції заходи із удосконалення червоної степової
породи в Україні почали впроваджувати з організації державних племінних
господарств і державних племінних розплідників (Молочанського,
Каховського, Джанкойського, Селідовського, Тілігулоберезанського) і
Держплемкниги, які відіграли величезну роль у підвищенні продуктивності
і поліпшенні племінних якостей тварин. Уже у 1940 році надої корів у
племінних господарствах становили понад 4 тис. кг, а від
корів-рекордисток надоювали по 9–10 тис. кг молока за лактацію. У
кращому племгоспі ім. Кірова Запорізької області від 583 корів було
надоєно по 5017 кг з 3,64% жиру при живій вазі корів 541 кг; жива вага
телиць парувального віку становила 380–400 кг, середньодобовий приріст
живої ваги бичків дорівнював 900 г.

На Півдні України систематично реєструвати племінну худобу почали у 1924
році. З 1934 по 1941 рік різко зросла загальна кількість таких тварин.

На підставі споріднених зв’язків чоловічих представників породи в ці
роки провідне місце зайняли генеалогічні групи Прем’єра 357-Н (29%),
Злодія 459-Н (7,7%), Васьки (7,0%), Бенца-Удалого 463-Н (5%) та Каліфа
667-Н (3,0%).

Але Велика Вітчизняна війна призупинила плідну племінну роботу з
червоною степовою породою. Стада кращих племінних господарств евакуювали
в глибокий тил.

Основою для поновлення племінної роботи після війни було поголів’я,
повернене в порядку реевакуації та контрактації у населення.

Завдяки цінним якостям червоної степової худоби (добра пристосованість
до спекотного посушливого клімату, порівняно висока молочна
продуктивність, невибагливість до кормів і довготривалість
господарського використання), відновлення поголів’я у післявоєнний
період проходило швидкими темпами.

Одночасно зі зростанням чисельності поголів’я на достатньо високому
рівні проводилась робота з підвищення племінної цінності тварин.
Методичним центром удосконалення червоної степової породи з 1947 р. став
Інститут тваринництва степових районів ім. М.Ф. Іванова “Асканія-Нова”.

За методикою та за участі співробітників інституту в 1950–1952 рр. на
племфермах колгоспів вищеназваних держплемрозплідників і племгоспів
була проведена оцінка тварин створюваних нових споріднених груп, було
оцінено за якістю нащадків 613 бугаїв-плідників. На препотентних
поліпшувачів за спеціально розробленою схемою добору було заплановано
створення нових заводських ліній.

За 15-річний період (1952–1967 рр.) в українському масиві породи з
участю співробітників інституту “Асканія-Нова” були створені і пройшли
державну апробацію 9 нових заводських ліній (Рибака ЗАН-39, Нептуна
ЗАН-4, Зевса ЗАН-10, Курая ЗАН-6, Люка ЗАН-5, Бриза ЗАН-12, Фукса
ЗАН-11, Рекорда УСН-15, Алжира УСН-227).

Але племінна база в породі на той час залишалася ще слабкою і в
парувальну мережу продовжували надходити бугайці з менш цінних
споріднених груп, а часом і випадкові тварини, вирощені в рядових
господарствах.

Тому постало питання масового обстеження породи, яке мало на меті
розібратися в різноманітності української популяції, привести її до
певної системи. До 1970 р. в Україні нараховувалось близько 5 млнголів
червоної степової худоби.

gdue

Ae

нії; вивчити заводську структуру червоної степової породи в цілому на
території України; розробити рекомендації і провести селекційний
експеримент з формування бажаної заводської структури у масштабі всієї
породи. Ці заходи виконувалися за методикою, розробленою Н.В.Кононенко,
з вивченням якісного складу бугаїв-плідників червоної степової породи,
які використовувалися в парувальній мережі 10 областей (Запорізькій,
Херсонській, Миколаївській, Одеській, Дніпропетровській,
Кіровоградській, Донецькій, Кримській, Луганській, Харківській) з
визначенням найбажаніших ліній на даному етапі розвитку породи;
встановленням гілок у лініях найцінніших у племінній роботі з поліпшення
стад; визначенням провідних продовжувачів ліній і закріпленням їх за
високопродуктивними коровами для отримання потомків; виділенням видатних
тварин для створення на базі їх потомства нових ліній і родин.

Усі наявні й оглянуті 2240 бугаїв-плідників станцій штучного осіменіння
і племінних господарств належали до 64 заводських ліній і споріднених
груп.

Найчисельніша генеалогічна група Прем’єра 357 налічувала 1166 голів
(52,1%), які належали до 20 ліній, потім група Васьки — 346 голів
(15,5%), за нею — група Бенца Удалого 463-Н, Злодія 459-Н, Султана,
Фільки. НЕрозподілених за лініями виявилося лише 27 бугаїв (1,2%).

Найчисельнішими в загальній кількості вивченого поголів’я були лінії
Казбека ЗАН-60 (116407 гол.), Андалуза ОМН-324 (108691), Візита КГН-26
(96779), Златоуста ДН-29 (50444), Люка ЗАН-5 (48323), Фукса ЗАН-11
(48087 голів). Кожного бугая-плідника в кожній групі було оцінено за
показниками молочної продуктивності матерів і матерів батьків та за
показниками індивідуального розвитку (жива вага, проміри, індекси будови
тіла, екстер’єр і конституція), а за наявності потомтсва — за
показниками живої ваги приплоду при народженні, в 6,12 і 18 місяців, за
молочною продуктивністю і живою вагою дочок порівняно з матерями і
ровесницями.

На основі всебічної оцінки плідників, що входили до складу ліній і груп,
було дано загальну зоотехнічну характеристику кожній структурній
одиниці, що дало змогу виявити найпродуктивніші і цінні в племінному
відношенні лінії і споріднені групи, які заслуговують широкого
розповсюдження, а також визначити менш цінні, дальше розведення яких є
недоцільним; розробити бажану генеалогічну структуру для провідних
племзаводів і племгоспів кожної області.

У результаті довготривалої племінної роботи в українській популяції
червоної степової породи були створені чотири зональні типи:
запорізький, донецький, кримський і дніпропетровський, — які
характеризуються не тільки своєрідним генеалогічним комплексом, але й
різним рівнем фенотипового прояву господарсько-корисних ознак.

Створення в червоній степовій породі зональних типів при чистопородному
розведенні є новим перспективним селекційним елементом у поліпшенні
породної структури, оскільки надмірна однорідність усього масиву є
перешкодою подальшого прогресу породи. Генеалогічна диференціація
популяції по зонах уже збагачує її спадковий потенціал, а спланований
обмін племінними ресурсами дасть змогу довше зберегти єдність породи та
забезпечити інтенсивніший розвиток основних селекційних ознак за рахунок
внітріпородного гетерозису.

Позитивним моментом селекційної роботи з популяцією є створення запасу
глибоко замороженої сперми бугаїв-плідників, що дало можливість обміну
племінними ресурсами між заводськими та держплемстанціями.

У загальній системі заходів, спрямованих на вдосконалення породи,
вирощуванню корів-рекордисток надано надзвичайно велике значення. Кожна
високопродуктивна тварина розглядається як досягнення в селекційній
роботі і використовується, перш за все, для одержання ремонтних бугайців
—продовжувачів ліній, а також для розмноження існуючих і закладки нових
родин. Носіями спадкових задатків корів-рекордисток стають тварини
великих зональних популяцій завдяки використанню синів рекордистів і їх
потомства.

Цілеспрямована племінна робота із вирощування ремонтних бугайців сприяла
одержанню в кожній наступній генерації тварин вищої якості порівняно з
попередньою. У результаті не поодинокі особини, а всі плідники лінії
характеризуються порівняно високим генетичним потенціалом молочної
продуктивності.

За 10 років (термін двох поколінь) надої матерів 1609 бугаїв збільшилися
на 1237 кг, або на 28,98%, матерів батьків — на 571 кг (10,78%) і
становили, відповідно, 5297 кг з 3,97% жиру і 5686 кг з 4,22% жиру.

Про високі потенційні можливості молочної продуктивності червоної
степової худоби свідчить той факт, що в усіх 10 областях надої корів у
господарствах із сприятливими умовами годівлі та утримання майже в 1,5
раза вищі середньообласних показників, а корови з рекордною
продуктивністю в ці самі роки у 2–2,5 раза перевищують надій по кращому
господарству.

Похожие записи