.

Методи виявлення прихованої заселеності збіжжя шкідниками (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 2457
Скачать документ

Реферат на тему:

Методи виявлення прихованої заселеності збіжжя шкідниками

Тактика збирання збіжжя передбачає тимчасове або постійне його
накопичення на спеціалізованих пунктах, транспорті, елеваторах та
зерносховищах. Нагромадження такої кількості біомаси зазвичай не
залишається поза увагою шкідників. І марно сподіватися, що саме ваше
зерно комахи не вподобають. Ці “друзі” чекають нас на всіх етапах
транспортування, очищення, сушіння та зберігання зернової продукції.
Тож, щоб не залишитися зовсім без урожаю, ми маємо постійно
відстежувати, чи з’явилися вони, чи ні.

Особливу небезпеку становлять комахи, які приховано уражують зерна,
тобто перебувають всередині зернини. Таких шкідників можна порівняти з
бомбою уповільненої дії: сьогодні господар має зерно, відчуває себе
впевнено, планує з огляду на це розвиток свого господарства, а завтра
виявляється, що він власник не повноцінного збіжжя, а купи сміття,
непридатного навіть для фуражних цілей. Такі втрати особливо болісні не
тільки фінансово, а й психологічно, оскільки виробник зневіряється у
власних силах. Отже, справа захисту врожаю не така вже й проста в усіх
відношеннях, і в запропонованому матеріалі буде наведено основні способи
виявлення прихованих шкідників у зерні та інших продуктах хлібних
запасів.

Поміж комах, які можуть спричиняти приховану форму ураження зерна,
особливо слід виокремити комірного й рисового довгоносиків, зернового
точильника та зернову міль. Перші два види повністю розвиваються в
зерні. При цьому самиці довгоносиків прогризають у зерні отвір,
відкладають яйце й закупорюють його. Самиці зернового точильника й молі
відкладають яйця на поверхню зерна, а личинки та гусінь самі
“прокладають собі шлях” усередину. Інші шкідники можуть спричиняти
несправжньоприховану форму ураження зерна. Це відбувається, коли
шкідники використовують порожнини, які утворили в зерні довгоносики,
точильники або міль (наприклад, кліщі). Приховану форму ураження дають
також шкідники зернобобових — горохова, квасолева та інші зернівки.

Біологічні особливості шкідників

Комірний довгоносик — Sitophilus granaries L. — дуже поширений. Довжина
тіла жуків — від 3,5 до 4 мм. Тіло вузьке, циліндричне, блискуче.
Забарвлення молодих жуків коричневе, старих — майже чорне. Жуки не мають
задніх крил і не можуть літати. Самиця комірного довгоносика вигризає в
зерні заглибину й відкладає туди яйце. (Протягом життя самиця здатна
відкласти приблизно 250 яєць). Для уникнення шкідливого впливу довкілля
на яйце отвір у зерні затягує слизом, який твердіє, утворюючи характерну
пробку. Через кілька днів з яйця виповзає безнога, біла з чорною головою
личинка, яка відразу вгризається всередину зерна, де й розвивається. В
зернині личинка й заляльковується. Відродившись, молоді жуки спершу
живляться борошнистими залишками всередині зерна, а потім прогризають
його оболонку й виходять назовні. Жуки комірного довгоносика уникають
освітлених місць, а за механічного подразнення ціпеніють, що ускладнює
їхнє візуальне виявлення. Для розвитку виду сприятливою є температура
20…28°С (тобто якраз той діапазон, що характерний для сховищ і буртів
зерна), а відносна вологість повітря — 75–100 відсотків.

У південних районах в умовах зерносховищ комірний довгоносик протягом
року дає дві-три генерації, у центральних — одну-дві. За температури
повітря від 18 до 24°С і за вологості зерна 12,5% розвиток однієї
генерації триває 40–60 днів. За температури 5…10°С жуки припиняють
живитися, за подальшого зниження температури до 3° ціпеніють, а до 0°С —
гинуть. Отже, потужна вентиляція, особливо восени-взимку, може згубно
вплинути на цього небезпечного шкідника.

Рисовий довгоносик — Sitophilus oryzae L. — теж дуже поширений. Має
матову поверхню тіла з чотирма рудими плямами на надкрилах, груди в
округлих ямках. Може літати. Протягом року дає чотири-п’ять поколінь (на
Півдні — сім-вісім). Довгоносик пошкоджує більшість зернопродуктів та
продуктів переробки (крупи й навіть сухофрукти). Зернини, з яких вийшли
жуки, втрачають у вазі приблизно 50% і не придатні для дальшого
використання на продовольчі цілі й для висіву. Отже, за розмірами втрат
рисовий довгоносик значно небезпечніший за комірного.

Сприятливою для розвитку є температура 26…31°С, оптимальна — 28…31°С. За
оптимальної температури розвиток яйця триває три-п’ять днів, а за меншої
— понад десять. Розвиток личинок перших трьох віків триває дванадцять
діб, а четвертого — чотири-дев’ять. Фаза лялечки триває до п’яти-шести
діб, а за низьких (порівняно з оптимальними) температур —
вісім-чотирнадцять днів. Молоді жуки залишаються в зерні протягом
однієї-двох діб, але за несприятливих температурних умов цей період може
тривати близько місяця. Потім жуки залишають зерно й починають
розмножуватися. Як уже зазначалося, рисовий довгоносик може дати
п’ять-вісім генерацій, отже, він розмножується швидше, ніж комірний.
Розвиток одного покоління триває від 40 днів (за температури 21…25°С) до
трьох з половиною — семи місяців (за температури 14…18°С). За
температури повітря нижче 13°С і вологості зерна нижче 10% розвиток
шкідника припиняється. Оптимальна температура для живлення — 27…29°С.
Тривалість життя імаго — три-вісім місяців. Зимують жуки, личинки та
лялечки в зерні у сховищах, а на півдні імаго — і в польових умовах
(відлітають від сховищ на відстань до 2 км і заселяють у полі зерно
різних культур).

Зерновий точильник — Rhizopherta dominica F. — невеликий
червоно-коричневий або коричнево-чорний жук. Добре літає (за високої
температури повітря). Самиця відкладає на зерно від 300 до 500 яєць.
Личинки самостійно вгризаються в зерно, де живляться і заляльковуються.
Розмноження можливе лише за температур понад 23°С. За температури 28°С
повний розвиток триває майже чотири тижні. Дуже небезпечний шкідник.
Личинки та жуки пошкоджують цілі зерна, вигризаючи порожнини. Запаси,
заселені точильником, набувають медового запаху. Факт сильного заселення
сховища можна встановити за наявністю великої кількості бурового борошна
на підлозі та на поверхні зерен.

Зернова міль — Sitotroga cerearella Oliv — дуже небезпечний шкідник.
Зовні це невеликий метелик (6–7 мм) жовтуватого забарвлення. На передніх
крилах інколи є дві видовжені чорні плями та чорнувата пляма біля
заднього кута. Задні крила з півмісячною виїмкою біля верхівки,
блідо-сірі, облямовані широкою бахромою. Вид поширений повсюди, крім
Півночі. Шкодить переважно в зерносховищах, але в південних районах
зустрічається і в полі.

gdeaa

ики. Після спаровування самиці відкладають на зерно купки яєць (від 3 до
30 шт.). У польових умовах яйця відкладають за квіткові лусочки злаків.
Плодючість — 80–200 яєць. Період відкладання яєць триває
чотири-дванадцять днів, а розвиток — п’ять-двадцять вісім. Живлячись,
гусінь виїдає в зерні порожнину, яку ділить павутиною на дві камери: у
більшій живе сама гусінь, у меншій зберігаються її екскременти. В одній
зернині пшениці або жита здатна живитися лише одна гусінь, але в зерні
кукурудзи їх може бути дві, в то й три. На розвиток одного покоління
потрібно 25–113 днів. Отже, шкідник у сховищах у помірній зоні має
три-чотири генерації, на Півдні — у сховищах до восьми, в полі —
одну-дві генерації. Оптимальна температура для розвитку молі — 27…28°С.
Для розвитку гусені потрібна вологість зерна не менше 15–16%, за
вологості 10,5–12% гусінь гине.

У сховищах зернова міль пошкоджує найчастіше верхні шари насипу зерна на
глибину 5–8 см, а за сильного заселення — до 20 сантиметрів.

Методи виявлення прихованого заселення зерна шкідниками

Перший метод — розколювання зерен. Він полягає в тому, що від середнього
зразка зерна відбирають поспіль 50 цілих зернин основної культури й
розколюють їх скальпелем або гострим ножем уздовж. Розколоті зерна
розглядають під лупою для виявлення личинок, лялечок або жуків. Зерна з
виявленою прихованою формою ураження підраховують і визначають відсоток
до кількості зерен у зразку.

Метод виявлення на поверхні зерна пробок (штучно збільшених і
забарвлених у темний колір). Для встановлення прихованого ураження цим
методом із середнього зразка виокремлюють і очищають від домішок, битих
і явно пошкоджених зерен наважку зерна масою 15 г. Її вміщують у чисту
сітку із жерстяної оправи та занурюють на 1 хв в посуд із водою,
температура якої сягає 30°С. У воді зерна набрякають, і розміри пробочок
збільшуються. Потім сітку переносять на 20–30 хв у ємність, наповнену
водою з 1%-ним розчином марганцевокислого калію. Коли пробка
забарвиться, надлишку фарби позбавляються з допомогою холодної води або
суміші перекису водню та сірчаної кислоти (на кожні 100 мл 1%-го розчину
сірчаної кислоти беруть 1 мл 3%-ного перекису водню). Така обробка
відновлює природне забарвлення зерна, а пробки стають темними та
опуклими, їх добре видно й зручно лічити. Зробити це треба відразу, бо
коли вони висохнуть, забарвлення може зникнути. Цим методом легко
визначити наявність у зерні довгоносиків, але інформацію щодо ураження
зерна точильником і зерновою міллю одержати неможливо.

Метод хімічної індикації. Хімічна індикація грунтується на використанні
нетральроту або нінгідрину. Із партії зерна відбирають певний зразок,
зерна якого роздушують між двома листками, обпилених однією з названих
хімічних сполук. Через 10–20 хв за кімнатної температури і через кілька
секунд за температури 110…130°С на папері проявляються пурпурові плями.
В разі роздавлення комах виділяється рідина — гемолімфа, — яка і вступає
в реакцію з “хімією”, залишаючи на папері яскраво забарвлені плями.
Останні дуже стійкі й зберігаються на папері кілька років. Підраховують
кількість плям.

Рентгеноскопічний метод. Дає змогу реєструвати порожнини, утворені
комахами всередині зерна. Вони на рентгенівських знімках з’являються як
темні плями. На жаль, метод не дає можливості визначити заселеність
зерна на ранніх стадіях, тобто коли навколо комахи ще не утворилася
доволі велика порожнина.

Найточнішим і найбільш надійним визнано метод відродження комах у
середніх зразках зерна, витриманих в оптимальних для їхнього розвитку
умовах, які контролюють. Розвиток триває майже півтора місяця, отже,
тривалість такого аналізу істотно обмежує його використання.

Кілька слів слід сказати про зернобобові. Приховану форму заселення
гороху брухусом визначають методом забарвлення 1%-ним розчином йоду в
йодистому калії. Для цього з середнього зразка гороху виокремлюють
наважку 100–150 г. Потім насіння перемішують і розподіляють рівним шаром
у вигляді квадрата. Останній поділяють діагоналями на чотири трикутники
і в кожному з двох протилежних трикутників відраховують по 50 цілих
насінин гороху. Розчин йодистого калію готують у посуді з притертим
корком. Для цього в посуд насипають 10 г йодистого калію, розчиняють
його у невеликій кількості води. Потім до розчину додають 5 г
кристалічного йоду. Вміст склянки збовтують до повного розчинення
кристалів, додають ще 500 мл води. Після цього проводять аналіз. У
приготований 1%-ний розчин йоду в йодистому калії на сітці занурюють 50
зернин. Через 1–1,5 хв сітку з горохом переносять у 0,5%-ний розчин
їдкого калію або їдкого натру. Через 30 с сітку з горохом виймають із
лугу і промивають у воді протягом 15–20 с. Насіння негайно аналізують.
Після такої обробки вхідні отвори личинок або місця проколів
забарвлюються у чорний колір, і вони стають добре помітними на поверхні
насінин у вигляді чорних круглих плям діаметром 1–2 мм. Заражені зерна
підраховують і визначають у відсотках ступінь пошкодженості.

І нарешті, наведемо деякі нормативи зберігання збіжжя, аби зменшити
ймовірність заселення його шкідниками.

1. У польових умовах зернова продукція може зберігатися в автомашинах
або причепах, на грунті чи в пристосованих приміщеннях та в спеціально
підготованих укриттях. Якщо зерно зберігатимуть у вантажівках, треба,
щоб на кузові було брезентове укриття, а дно вислане брезентом або іншим
щільним матеріалом. Зберігання збіжжя на грунті передбачає спорудження
спеціальних майданчиків, поверхню яких вистилають підручним матеріалом
або дерев’яними щитами й накривають брезентом. На останній насипають
зерно (складають мішки тощо), яке теж накривають брезентовою тканиною.
Розміри одного бурта — 5х10 м. Зберігання зерна в приміщеннях передбачає
їхнє підготування: очищення, вистелення захисним матеріалом; коли є
можливість, підлогу та стіни закривають дерев’яними щитами чи горбилем.

Узагалі в польових умовах зерно не рекомендується зберігати, робити це
доцільно лише тоді, коли немає змоги негайно вивезти збіжжя на
спеціально обладнані пункти.

2. На перевальних пунктах і складах зерно зберігають у сухих приміщеннях
із вмонтованими вентиляторами. Відносна вологість повітря в них має бути
70–75%, а температура повітря — 20…25°С. Зерно можна зберігати насипом
або в засіках. Підлога має бути з дерев’яного покриття. Висота насипу
зерна залежить від вологості й температури повітря.

Влітку температура в товщині шару зерна не має перевищувати 25°С.

Крім загальногосподарських, є ще засоби захисту. Їх не багато, але
цілком достатньо, щоб убезбечитися від “злодіїв” у сховищі.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020