Реферат на тему:

Люпинове добриво

Високі врожаї можливі тільки в разі постійного достатнього рівня
родючості. За умов гострого дефіциту органіки найдешевший та дієвий
спосіб підтримувати родючість — висівання сидератів із подальшим
загортанням.

За прогнозами науковців, вміст гумусу в грунті до 2010 року зменшиться,
в середньому, з 3,5 до 2,6–2,8 відсотка.

Відновлення родючості грунту можливе способом сидерації: використання
органічної речовини рослин, які вирощують для заорювання.

У зоні Полісся та Лісостепу проміжна культура сидератів є найбільш
доцільною, оскільки дає можливість отримати зелене добриво без зменшення
площ посівів основних культур. Вагомим аргументом на користь таких
посівів є також екологічне значення: зменшення кількості площ, не
зайнятих два-три місяці рослинністю, які протягом цього періоду зазнають
хімічної і вітрової ерозії, втрачають гумус і розчинні поживні елементи.

Незамінною культурою для заорювання на зелене добриво в цих
природно-кліматичних зонах є люпин. У проміжних посівах він сприяє
ефективнішому використанню землі, вологи, сонячної енергії, мінеральних
добрив, зменшує забур’яненість і негативний вплив грунтообробної
техніки, покращує фіто-санітарний стан грунту (під час розкладанні його
біомаси пригнічується розвиток багатьох грунтових патогенів, у т. ч.
кореневих гнилей зернових культур), обмежує розмноження шкідливих комах,
збагачує його органічною речовиною і азотом. Маючи найвищу азотфіксуючу
здатність серед однорічних бобових культур, він може акумулювати в
біомасі (залежно від умов вирощування, виду) від 100 до 300 кг/га
екологічно чистого симбіотичного азоту. Ефективність заорювання 30–45
т/га зеленої маси люпину рівноцінна відповідній кількості гною або
внесенню 5–7 ц/га аміачної селітри.

У зазначених природно-кліматичних зонах середньодобова температура
повітря понад 5°С зберігається здебільшого до кінця жовтня — початку
листопада, що дає можливість рослинам подовжити період вегетації. До
того ж, цьому періоду властиві задовільні умови зволоження місцевості.
Вегетаційний період нових скоростиглих сортів люпину жовтого та
вузьколистого в разі вирощування на зерно триває від 85 до 95 днів.
Період від сівби після поукісних культур до кінця серпня — початку
вересня (понад 75 днів) дає можливість отримати 35–40 т/га зеленої маси
й заорати її під озиму пшеницю, яку розміщують після вико-вівсяної
сумішки, зріджених багаторічних трав та культур зеленого конвеєра,
зібраних у травні — на початку червня.

Як водиться, після звільнення полів від попередників площа до висівання
озимини перебуває в паровому стані. Орють її в червні-липні, не
застосовуючи після оранки поверхневих розпушувань, бо тоді грунт
пересихає, стає розплідником бур’янів і шкідників. Щоб поліпшити умови
для озимих, після збирання перелічених попередників та дискового
обробітку грунту доцільно одразу висівати люпин жовтий чи вузьколистий.

Жорсткіші умови для росту та розвитку сидератів складаються за їх
вирощування в післяжнивний період (липень-серпень), який
характеризується найбільшим дефіцитом вологи в Україні. Щоб не допустити
випаровування води з призначеного під сидерат грунту, треба одразу після
збирання стерньових застосовувати поверхневий обробіток грунту на 5–6 см
з боронуванням та прикотковуванням поверхні кільчастими котками. Завдяки
цій операції, вдається зруйнувати капіляри між верхнім обробленим і
нижнім необробленим шарами (з яких вода піднімається капілярами вгору),
що припиняє випаровування води та сприяє поступовому зволоженню
верхнього шару. В разі потреби, після збирання основної культури
проводять оранку, передпосівну культивацію в агрегаті з боронами і
котками або обробку комбінованими агрегатами.

O

gdeKA

Люпин, який висіяли в першій декаді серпня, за 60–70 днів вегетації може
накопичити майже 15 т/га зеленої маси, близько 3,8 т/га сухої речовини,
до 115 кг азоту, 30 кг фосфору і 120 кг калію.

Пожнивні посіви ефективні, якщо їх провести до 15 серпня. Проте рівень
продуктивності культури залежить не тільки від строку сівби, а й від
умов зволоження в цей період. Посушливий період кінця літа — початку
осені може погіршити розвиток рослин у пожнивних посівах.

Люпин не вибагливий до грунтів і все ж краще росте на супіщаних та
суглинистих землях, однак і на пісках за нормального зволоження
вузьколистий і жовтий його види формують достатню кількість зеленої
маси. Оптимальна реакція грунтового розчину рНсол. — 5,0–5,5 (з
коливаннями від 4,5 до 7,0). Не придатні для вирощування люпину важкі,
заглеєні, мало проникні грунти, а також ділянки з близьким заляганням
грунтових вод, із недостатньою їх аерацією, що ускладнює процес
азотфіксації, обмежує ріст кореневої системи за профілем грунту.

Під люпин недоцільно вносити азотні й фосфорні добрива, оскільки він сам
збагачує грунт біологічним азотом, а фосфор може добувати з
важкодоступних форм грунтових фосфатів завдяки високій розчинній
здатності кореневих виділень.

Люпин сіють звичайним рядковим способом, із нормою висівання
вузьколистого та жовтого 1,6–1,8 млн/га схожих насінин. Для висіву в
пожнивних посівах норму насіння збільшують на 20–25%. Для сівби
використовують високоякісне насіння зі схожістю 90–95%. За два-три тижні
його протруюють Фундазолом (3 кг/т насіння). У день сівби проводять
інокулювання насіння ефективними штамами бульбочкових бактерій. За
потреби одночасно обробляють мікроелементами — молібденом і бором, —
використовуючи для розведення нітрагіну 0,1% їхнього водного розчину.

Висівають високоврожайні скоростиглі сорти люпину жовтого (безрозеткові
форми), вузьколистого сидерального та змішаного типів використання,
стійкі до несприятливих біотичних та абіотичних чинників.

Глибина загортання насіння на легких грунтах для жовтого та
вузьколистого люпину за достатнього зволоження — 3–4 см, за
недостатнього — 4–5, на більш зв’язних — 3–4 сантиметри.

Заорювати люпин під озимі доцільно у фазі блискучого бобу, коли
наростання вегетативної маси завершується й розпочинається інтенсивне
накопичення сухої речовини. Якщо висів люпину в сидеральному пару буде
зрідженим і заросте бур’янами, то заорювати його доцільно раніше, не
допускаючи достигання й обсипання насіння бур’янів. Для кращого
загортання зелену масу попередньо подрібнюють або прикотковують у
напрямку наступної оранки.

Заорюють її на глибину орного шару не пізніше ніж за 2–2,5 тижня до
висівання озимих на легких грунтах і за 3–4 тижні — на важких. Якщо не
дотриматися строків, тоді й на легких грунтах у разі збільшення
інтервалу між заорюванням зеленої маси і сівбою може знизитися ефект від
сидерації внаслідок повної мінералізації рослинної маси. А за скорочення
проміжку між заорюванням та висівом сходи озимих можуть пригнічуватись
від первинних продуктів розкладання рослин люпину.

За формування 1 т зеленої маси у фазі блискучого бобу в шарі 0–20 см
міститься, в середньому, 300 кг повітряно-сухого коріння. За такої
кількості біомаси люпину в грунт надходить 190–230 кг/га азоту, 50–70
фосфору та 160–195 кг/га калію.

Отже, люпин як сидеральна культура — це невичерпне, постійно оновлюване
джерело органічної речовини. Його коренева система вилучає із глибоких
шарів грунту елементи живлення, які після заорювання й мінералізації
стають доступними для подальших сільськогосподарських культур. Висівання
люпину в післяукісних та пожнивних полях сприяє зменшенню їх
забур’яненості, поліпшує фіто-санітарний стан грунту, обмежує
розмноження шкідливих комах, а також зменшує негативний вплив
грунтообробної техніки.

Похожие записи