Реферат на тему:

Кращі попередники для озимої пшениці

В умовах недостатнього фінансування АПК і катастрофічного зменшення
внесення добрив найбільш доступним резервом збільшення врожайності й
поліпшення якості зерна озимої пшениці є впровадження високопродуктивних
районованих сортів, підбір кращих попередників, висівання в оптимальні
строки, що без додаткових капіталовкладень підвищить на 20–30%
продуктивність культури.

В областях Степу слід висівати, в основному, високоврожайні сорти
сильних пшениць: Дріада 1, Кірія, Панна, Пошана, Лузанівка одеська,
Доля, Знахідка одеська, Безоста 1, Леля, Ніконія, Селянка, Сирена
одеська; в Лісостепу — цінні і сильні пшениці: Сніжана, Смуглянка,
Вікторія одеська, Струмок, Веселка, Глібовчанка, Коломак 5, Миронівська
28, Миронівська 31, Українка полтавська, Харківська 105; на Поліссі —
Київська 7, Порада, Мирхард, Миронівська 33, Миронівська 67, Гана. В
Степу і Лісостепу — Куяльник, Альбатрос одеський, Донецька 48, Зустріч,
Красуня одеська, Пріма одеська, Юна; в Лісостепу і Поліссі —
Копилівчанка, Ремеслівна, Переяславка, Білоцерківська напівкарликова,
Олеся, Київська остиста, Миронівська 65, Перлина Лісостепу, Циганка,
Саскія; в Степу, Лісостепу і Поліссі — Колумбія, Повага, Подолянка, Лада
одеська, Тіра, Херсонська безоста, Київська 8, Коломак 3, Ятрань 60 та
ін. Перелік сортів озимої пшениці, перспективних для поширення в Україні
у 2004 році, подано в таблиці.

Наявність значної кількості сортів озимої пшениці дає змогу кожному
району і господарству добрати 2–3 високоврожайні сорти з різними
вимогами до умов вирощування і на основі впровадження сортової
агротехніки забезпечити одержання високих сталих врожаїв цієї провідної
культури.

У зоні достатнього зволоження після кращих попередників (чисті та
зайняті пари) доцільно висівати стійкі до вилягання короткостеблові
сорти, а після непарових попередників — напівінтенсивні зимостійкі сорти
типу Миронівська 808. У зоні недостатнього зволоження на парових
попередниках слід висівати сорти напівкарликового типу, а після
непарових — пластичніші, типу Одеська 51.

За ранніх строків сівби потрібно висівати пластичні зимостійкі сорти, а
за пізніших — слабокущисті середньозимостійкі сорти типу Безоста 1.

Роль попередників у підвищенні культури землеробства та збільшенні
врожайності озимої пшениці добре відома. Для одержання стійких і високих
врожаїв важливе значення має правильне розміщення її в сівозміні з
урахуванням біологічних особливостей нових районованих сортів. Цінність
попередників залежить від грунтово-кліматичних умов зони, рівня культури
землеробства, техніки, добрив.

Попередники, як відомо, залишають у грунті різні запаси доступної для
рослин вологи і поживних речовин, зумовлюють структурний стан грунту,
зменшення засміченості посівів. Агрономічна цінність попередників під
озиму пшеницю полягає у здатності їх забезпечити рослини потрібною
вологою для нормального росту і розвитку та, в першу чергу, одержання
дружних сходів, доброго розвитку кореневої системи і надземної
вегетативної маси з осені.

Для отримання високих урожаїв зерна озимої пшениці волога має вирішальне
значення. Вона потрібна рослинам як середовище хімічних елементів, які
входять до складу утворюваних органічних сполук. У ній розчинні поживні
елементи рослин проходять різні біохімічні процеси. Достатнє
забезпечення рослин вологою створює нормальні умови для фотосинтезу,
дихання, росту і розвитку.

У областях Степу кращим попередником для озимої пшениці є чисті пари.
Пари сприяють нагромадженню і збереженню вологи в грунті, очищенню від
бур’янів, зокрема від кореневищних і коренепаросткових, збільшенню
запасу поживних речовин у грунті.

У дослідах Селекційно-генетичного інституту в середньому за 14 років
вміст доступної води для рослин озимої пшениці в орному шарі грунту на
період сівби після чорного пару становив 19,8 мм, після гороху — 16,4,
після кукурудзи на силос — 14,8 і після озимини по пару — 12,6 мм.

За даними досліджень Миколаївської сільськогосподарської дослідної
станції, врожайність озимої пшениці після чорного пару становила 51,6
ц/га, горохо-вівсяної суміші і кукурудзи на зелений корм, відповідно, —
40,0 і 40,4, багаторічних трав (люцерна і еспарцет на зелений корм) —
38,9 і 40,3; після гороху на зерно — 45,5, кукурудзи на силос —38,6,
після озимої пшениці по пару (повторні посіви) — 32,3 і після повторних
посівів (третя пшениця після пару) — 27,9 ц/га.

Особливо велике значення мають пари в районах недостатнього зволоження.

Позитивна роль чистих парів на Півдні особливо проявляється в посушливі
роки, коли після зайнятих парів і після непарових попередників вміст
вологи в орному шарі не забезпечує сходів і доброго розвитку рослин
пшениці в осінній період.

У дослідах Ерастівської дослідної станції в середньому за п’ять вологих
років урожайність озимої пшениці по чорному пару становила 45,7 ц/га, а
за п’ять посушливих — 24, після кукурудзи на зелений корм, — відповідно,
36,5 і 17,4, після гороху — 28,4 і 14,5, після озимої пшениці по пару —
24,1 і 10,4, кукурудзи на силос — 24,4 і 13,3 і ячменю — 23,7 і 8,6
ц/га.

Аналогічні результати врожайності озимої пшениці по різних попередниках
одержані на Розівській, Генічеській, Ізмаїльській, Кіровоградській
дослідних станціях та інших.

У посушливі роки, коли вологість верхнього шару грунту не забезпечує
появи сходів, висівати озиму пшеницю в районах Степу після непарових
попередників недоцільно. Ці площі рекомендовано використовувати під ярі
культури.

Цінними попередниками озимої пшениці в районах Степу, особливо в
північній і західній його частинах, є зайняті пари (озимі на зелений
корм, еспарцет, люцерна, вико-овес на сінаж або зелений корм, кукурудза
на зелений корм), а також горох на зерно. При своєчасному збиранні цих
попередників і при високоякісній підготовці грунту врожай озимої
пшениці, висіяної після них, мало поступається перед урожаєм пшениці,
висіяної по чистих парах. У південних районах добрими попередниками для
озимої пшениці є також баштанні культури.

Узагальнення результатів багатьох досліджень, у яких вивчалась якість
озимої пшениці, вирощеної в різних районах Одеської, Миколаївської,
Херсонської і Дніпропетровської областей, показало, що вміст протеїну в
зерні становив у середньому: при розміщенні цієї культури по чорному
пару — 15,14%, після кукурудзи, зібраної на зерно, —12,28, по стерньових
попередниках — 11,58%.

Отже, для збільшення виробництва та заготівель доброякісного зерна в
зоні Степу посіви сильної озимої пшениці доцільно розміщувати насамперед
після чорних і добре оброблених зайнятих парів.

Допустимими попередниками можуть бути кукурудза з розширеними міжряддями
на силос, а у вологі роки — горох на зерно.

^

gde-G

gde-G життєдіяльності корисних мікроорганізмів і до початку сівби
пшениці в ньому нагромаджується багато поживних речовин, зокрема,
нітратів — солі азотної кислоти. А велика кількість азоту сприяє
утворенню склоподібного зерна з підвищеним вмістом білка і сирої
клейковини.

У районах Лісостепу кращими попередниками озимої пшениці є пари, зайняті
багаторічними й однорічними травами, озимі на зелений корм, горох і
кукурудза на зелений корм. У цій зоні чисті пари як попередник озимої
пшениці не мають переваги перед ранніми зайнятими парами та горохом.
Наприклад, на Маньківській сортодільниці Черкаської області в середньому
за 5 років урожайність сорту Кавказ, висіяного по чорному пару,
становила 48,9 ц/га, а після гороху — 46,3, сорту Одеська 51, —
відповідно, — 48 і 50,2, Іллічівка — 52,9 і 50,4 і Прибій — 50,6 і 52
ц/га. Аналогічні результати мали і на Ковельщинській сортодільниці
Полтавської області.

У період інтенсифікації сільського господарства (1986–1990 рр.) у
середньому по Україні по попереднику горох на зерно висівалось 1403 тис.
га озимої пшениці. У ці роки врожайність озимої пшениці в країні
становила близько 40 ц/га. З 1990 року посівні площі гороху почали різко
скорочуватись. Минулого року збиральна площа гороху в країні становила
лише 338 тис. гектарів.

Завдяки здатності гороху засвоювати азот з повітря, в його корінні
залишається 50–70 кг і більше азоту на кожному гектарі, що є дуже
актуальним в сучасних умовах дефіциту мінеральних добрив.

За нашими багаторічними даними, врожай озимої пшениці, залежно від
сорту, на темно-сірих опідзолених грунтах у південно-західному Лісостепу
України після гороху становив 36,6–39,8 ц/га, після багаторічних трав —
30,4 –38,1, кукурудзи на силос — 28,1 ц/га.

З однорічних трав як попередники не поступаються гороху на зерно
вико-вівсяна та вівсяно-горохова сумішки.

В умовах західних областей України найвищий урожай озимої пшениці
забезпечують такі попередники, як багаторічні трави на один укіс, горох,
вико-вівсяна суміш, озимі та кукурудза на зелений корм, кукурудза на
ранній силос та рання картопля.

Завдяки використанню в сівозміні бобових культур як попередників, поле
збагачується азотом. На гектарі посіву в кореневих рештках багаторічних
трав нагромаджується така кількість азоту, яка міститься в 20–30 т гною.
Вміст азоту в багаторічних травах змінюється залежно від біологічних
особливостей культури і її врожаю. За врожаю 20–25 ц/га сіна конюшини у
грунті залишається 50–80 кг азоту, а при одержанні 35–50 ц/га вміст
азоту збільшується до 125 кг і більше.

За даними Львівського ДАУ, у середньому за 1991–1998 роки урожайність
озимої пшениці після конюшини була в межах 42,8–47,1 ц/га. Однак пізня
оранка багаторічних трав призводить до висушування грунту, що веде до
зниження урожаю пшениці на 4–7 ц/га. Пласт багаторічних трав бажано
орати після першого укосу. Це дає змогу до сівби нагромадити в грунті
досить вологи й азоту. Висіяна в строк пшениця до настання низьких
температур встигає добре розкущитись і розвинути вторинну кореневу
систему, що має велике значення для перезимівлі рослин і майбутнього
врожаю.

Кукурудза, зібрана на корм до викидання волотей, — також непоганий
попередник під пшеницю. Після неї у грунті залишається достатня
кількість вологи. Це дає змогу високоякісно підготувати ріллю до
оптимальних строків сівби. Проте, порівняно з горохом, цей попередник
дещо знижує урожай пшениці. Якщо внести достатню кількість добрив, то
можна одержати урожай озимої пшениці після кукурудзи не менший, ніж по
кращих попередниках.

Запізнення із збиранням кукурудзи призводить до зниження урожайності
озимої пшениці на 8–11 ц/га, а за посушливої осені навіть і більше. Тому
збирання кукурудзи на силос потрібно розпочинати негайно і закінчувати
не пізніше 20 серпня, щоб до оптимальних строків сівби пшениці
залишилось більше часу для своєчасної підготовки грунту.

У поліських районах на підзолистих грунтах цінними попередниками озимої
пшениці є пари, зайняті кормовим люпином, горохом, конюшиною на один
укіс. Добрими попередниками озимої пшениці у районах Полісся є також
рання удобрена картопля та льон-довгунець, а в західних районах —
кукурудза на силос.

У Лісостепу України можна вирощувати зерно районованих сортів озимої
пшениці, яке наближається або відповідає за якістю вимогам стандарту на
сильну пшеницю, після багаторічних трав на один укіс та гороху на зерно
з внесенням оптимальних доз добрив та відповідної агротехніки.

Значно знижується врожай озимини при розміщенні її по стерньових
попередниках. Передовою виробничою практикою доведено, що урожай озимої
пшениці після стерньових на 8 ц/га нижчий, ніж після гороху на зерно.
Такі посіви часто через нестачу вологи і рухомих форм азоту в грунті не
дають сходів або дуже зріджені. Інколи вони спочатку досить непогані,
але згодом стан їх різко погіршується від пошкодження стебловими
шкідниками, іржею тощо. Здебільшого посіви по непарових попередниках не
дуже зимостійкі, тому за несприятливих погодних умов восени чи взимку
гинуть.

Поганими попередниками озимої пшениці є цукрові буряки, картопля пізніх
сортів, кукурудза на зерно. У зв’язку з пізніми строками їх збирання,
дуже висушується грунт. Висіяна на таких полях пшениця у зиму входить у
фазі одного листочка, рослини випадають і часто гинуть через випрівання
та вимерзання. За даними дослідних установ, урожай по гірших
попередниках зменшується на 14 ц/га і більше, а в окремі посушливі роки
ця різниця ще вища.

Наприкінці другого тисячоліття у низці країн світу дедалі більше уваги
почали приділяти розвитку екологічно безпечного землеробства, стратегія
якого потребує вдосконалення окремих ланок зональних систем
землеробства, серед яких однією з найважливіших є сівозміни, поліпшувати
які можна насиченням від 20 до 40% багаторічними бобовими травами
(конюшина, еспарцет, люцерна, буркун, люпин та ін.).

Вчені вважають, що в сучасних умовах господарювання потрібно
повернутися до травосіяння, тобто використання дешевого біологічного
азоту в сучасному землеробстві, що успішно вирішить проблему кормового
білка, відновить родючість грунтів та забезпечить добре підгрунтя для
вирощування озимої пшениці.

Основою стабілізації на високому рівні виробництва зерна озимої пшениці
є розширення площ чистих парів під попередники. За розрахунками
науковців, їх слід збільшити до 3,8–4,0 млн га переважно в зоні Степу і,
частково, в лівобережному Лісостепу. Ще понад 2 млн га можна висівати
після зайнятих парів, багаторічних трав, гороху на зерно, кукурудзи на
силос, уникнувши стерньових та пізніх попередників. Таким чином,
загальна площа озимої пшениці сягне 6 млн га, що в основному, відповідає
вимогам прийнятих сівозмін.

Похожие записи